Нова ядерна безпека Європи: як держави ЄС намагаються знайти альтернативу американській "парасольці"

Візит президента Франції Емманюеля Макрона на базу атомних підводних човнів Іль-Лонг відбувся 2 березня 2026 року.

У найближчі кілька років ядерна система стримування в Європі може пережити суттєві трансформації.

Недовіра європейців до безпекових гарантій США змушує їх шукати альтернативні шляхи забезпечення ядерного стримування.

Йдеться насамперед про французьку "ядерну парасольку".

Французький президент Емманюель Макрон анонсував розширення ядерного арсеналу нації. Водночас, Франція почала обдумувати варіанти надання ядерних стратегічних ресурсів своїм партнерам.

Кілька європейських держав вже висловили бажання долучитися до французької ініціативи, а в деяких з них навіть розглядають варіант розробки власних ядерних програм.

Чи може в Європі виникнути нові держави, що володіють ядерною зброєю? Чи зможе французька "ядерна парасолька" стати адекватною альтернативою американській? І чи не загрожує це дестабілізацією міжнародної системи контролю за ядерним озброєнням?

В кінцевому підсумку, які можуть бути наслідки цього для України?

Про все це в інтерв'ю "ЄвроПравди" розповідає Мар'яна Буджерин, дослідниця ядерної політики з Гарвардського університету. Ось що говорить експертка.

Згідно з новою ядерною стратегією, яку нещодавно представив президент Емманюель Макрон, Франція планує створити власний механізм координації зі своїми союзниками.

Це дозволить розгорнути французьку ядерну зброю на території низки європейських країн. Зокрема, Макрон назвав Нідерланди, Бельгію, Грецію та Німеччину.

В Європі вже можна знайти аналогічний випадок. Мова йде про американські ядерні боєприпаси, що розміщені в Німеччині, Італії, Нідерландах, Бельгії та Туреччині.

Ми стали свідками спільного висловлювання президента Франції та канцлера Фрідріха Мерца, в якому зазначається, що нова ядерна стратегія Франції не є заміною американському розширеному стримуванню, а навпаки, доповнює та посилює його.

Однак ми усвідомлюємо, що причина цього полягає в тому, що європейські держави більше не мають впевненості в тому, що американська політика стримування продовжить діяти.

Обставини навколо Гренландії кардинально вплинули на сприйняття сучасної адміністрації США, що підкреслює важливість ідеї про те, що Європі слід самостійно забезпечувати свою безпеку.

Таким чином, Європа знову звертається до концепції стратегічної самостійності.

Це не нова концепція, і Франція завжди була на передовій цього дискурсу, але тут ми бачимо, що стара тема отримала цілком конкретний розвиток.

Ось ще один ключовий аспект: Франція прагне скористатися вигодами від певної невизначеності. У Парижі не надають чіткої інформації про те, на скільки саме планується розширення французького ядерного арсеналу.

Офіційно повідомлено про його підвищення, але навіть союзники не отримали конкретних даних.

Ця невизначеність завжди вигідна тій стороні, яка володіє відносно скромним ядерним арсеналом, зокрема, коли порівнювати Францію з Росією.

Цікаво, що експерти, які займаються питаннями ядерної зброї, дивилися переважно на США, Росію, а останнім часом - більше на Китай. Але не на Францію.

Тепер нам необхідно розпочати дослідження того, як це виглядає у Франції, оскільки це набуває важливості на європейському рівні.

Втім, існує ризик, що плани Макрона залишаться лише планами, якщо наступні президентські вибори у Франції виграє, скажімо, представниця "Національного фронту" Марін Ле Пен.

Президент Макрон вже заявив, що ядерна зброя буде домінувати чи принаймні займати дуже важливе місце у міжнародній політиці протягом наступних пів століття.

На жаль, це виглядає як цілком ймовірний прогноз.

Звичайно, ми не можемо передбачити, що зміниться за 50 років, ба навіть за 20-30 років. Але якщо говорити про більш близьке майбутнє, в яке можна зазирнути, то мені здається, що найреалістичніший сценарій полягає в тому, що країни ЄС, які не мають ядерної зброї, будуть зосереджуватися на конвенційних засобах стримування зі стратегічним ефектом.

Мова йде про програми ракет, які не пов'язані з ядерною зброєю.

Технології епохи холодної війни не забезпечували можливості розробки високоточних ракетних систем. Тому, коли планувалося знищення військових цілей супротивника, акцент робився на потужних вибухах, здатних компенсувати недоліки точності ураження.

Сьогодні точність різних ракетних систем і дальнобійних безпілотників значно зросла. Це означає, що потреба в ядерних боєприпасах стала менш актуальною, ніж була раніше.

Для ядерного стримування залишається роль переважно на стратегічному рівні.

Саме поняття, що наростання конфлікту може збільшити ймовірність застосування ядерної зброї, повинно було б утримати супротивника від початку навіть звичайної військової операції.

Ось чому французькі ядерні засоби стримування, хоча й менші за чисельністю в порівнянні з американськими, не зможуть повною мірою замінити американську стратегію стримування в Європі, проте все ж мають потенціал для успішної реалізації.

Франція має можливість розробити власну систему європейського стримування, яка не лише відрізнятиметься від американської, а й базуватиметься на інших основах.

Насамперед - на розумінні противника, що французькі ядерні сили завжди можуть забезпечити "другий страйк" - тобто ядерний удар у відповідь.

Адже навіть у разі ядерного удару Росії у Франції завжди залишаться певні ядерні сили, зокрема на підводних човнах, які, ймовірно, переживуть перший удар і завдадуть удару у відповідь.

Ключова проблема ядерного потенціалу Великої Британії полягає в тому, що її ракети Trident, які розгорнуті на підводних човнах, виготовляються у США.

Отже, британська ядерна програма та її стримувальні можливості тісно пов'язані з США, і ця залежність може мати важливе значення, враховуючи потребу в авторизації та технічному обслуговуванні цих ракет, яке можуть забезпечити лише Сполучені Штати.

Поза цим, Британія має власне незалежне командування і контроль над своїм ядерним арсеналом, хоча, на відміну від Франції, вона бере участь у групі спільного ядерного планування НАТО, де велику роль відіграють Сполучені Штати.

Однак справа полягає не лише в самій арсеналі, а й у політичних аспектах, у процесах стратегічного планування та ухвалення рішень. Це свого роду м'яке ядерне стримування.

Це аспект, в якому Франція користувалася автономією, що тепер відкриває їй можливість переглянути свою роль у ядерному стримуванні, розширюючи її.

Тема наявності ядерної зброї в Німеччині обговорюється лише в контексті незначних маргінальних груп.

Попри те, що Німеччина володіє розвинутою ядерною інфраструктурою і теоретично здатна самостійно розпочати власну ядерну програму, ця ідея має дуже обмежену підтримку серед населення. Тож її втілення виглядає вельми малоймовірним.

Цікаво, що в Швеції спостерігається подібна ситуація. Ця країна володіє ядерними технологіями і колись навіть розглядала можливість створення власної ядерної зброї, але від цієї ідеї відмовилася в 1970-х роках. Однак, якщо з'явиться політична воля, існує ймовірність, що деякі ядерні потужності можуть бути відновлені.

Хоча концепція національного ядерного арсеналу в Швеції не має великої підтримки, з технічного погляду Стокгольм здатний досить оперативно розпочати цей процес.

У Польщі, навпаки, тема власної ядерної зброї почала звучати на високому рівні (про таку можливість заявив президент Кароль Навроцький. - Ред.), до того ж ця ідея там явно матиме більшу суспільну підтримку, аніж у Німеччині.

Однак у цьому регіоні атомна індустрія не розвинута, і навіть власних атомних електростанцій немає.

А тому шлях Польщі до ядерної зброї навіть технічно виглядає досить складним.

На сьогодні в Польщі спостерігаються прагнення приєднатися до розширеної ядерної програми Сполучених Штатів або Франції, що означає намір стати територією для розміщення їхніх засобів стримування.

Тут можливий німецький сценарій, тобто ситуація, коли у країнах її розміщення відбувається своєрідний розподіл.

Сама ядерна зброя - боєголовки - залишаються американськими, проте засоби доставки, наприклад літаки F-35, купуються цією країною у Сполучених Штатів. Також місцевими є пілоти, які отримують спеціальну підготовку.

Саме така ситуація зараз у Німеччині та інших країнах НАТО: є розгорнута американська ядерна зброя - авіаційні термоядерні бомби B61, але ці країни володіють засобами їх доставки, а саме літаками F-35. Відповідно, існує механізм координації та спільна група ядерного планування.

Польща могла би запропонувати Франції аналогічну схему.

Альтернативою може стати грецька модель. Греція також відіграє важливу роль у ядерному стратегічному плануванні НАТО, хоча на її території не розташовані бази для ядерних боєголовок.

Аналогічним чином у разі кризи Франція може тимчасово розмістити частину своїх авіаційних засобів - носіїв ядерної зброї на території Польщі з метою розпорошення і підвищення їхньої захищеності. Проте і для таких місій потрібні особливим чином підготовлені авіабази.

Цей варіант також здається малореальним, принаймні в найближчій та середньостроковій перспективі.

Адже для цього потрібна справжня революція у структурі ЄС, оскільки ядерна зброя повинна бути під командуванням якогось суверена.

У контексті міждержавного об'єднання, яким є нинішній Євросоюз, реалізувати це буде політично надзвичайно важко.

А отже, для такої програми Євросоюз має спочатку стати справжньою федерацією, на чолі якої буде повноцінний глава держави.

Тут треба зрозуміти: в усіх ядерних державах наявність цієї зброї, так чи інакше, але посилює виконавчу владу. Адже у глави цієї держави з'являється відповідальність за прийняття рішення про застосування ядерної зброї.

У Сполучених Штатах раніше існувала така стратегія: як тільки який-небудь з їхніх партнерів починав обдумувати можливість створення власного ядерного арсеналу, США підсилювали свої гарантії безпеки, аби відмовити їх від розробки ядерної зброї.

Проте сьогоднішні гарантії безпеки з боку США вже не здаються такими надійними.

У той же час, витрати на ядерну програму не є надмірними: Пакистан інвестував близько двох мільярдів доларів у розвиток своєї ядерної програми.

Проте варто додати ще й непрямі витрати: санкції чи інші обмеження.

Адже важко передбачити, як відреагують Сполучені Штати або інші країни ЄС, якщо Польща вирішить розпочати власну ядерну програму.

Водночас виникнуть складні політичні питання. Як можна розпочати війну проти Ірану, адже там не захотіли зупинити свою ядерну програму, але при цьому ігнорувати ядерні амбіції інших держав?

Така обставина призведе до цілковитого краху механізму нерозповсюдження ядерної зброї.

Це створить можливості для багатьох, і в такому разі акцент буде не лише на безпеці Європейського Союзу, а й на глобальній архітектурі ядерного нерозповсюдження.

Наразі дуже складно прогнозувати, чи буде у разі нашого просування до членства в ЄС французьке ядерне стримування поширюватися на нашу країну.

Єдине, що можна зазначити на даний момент, це те, що якщо дійсно відбудеться припинення вогню та укладення перемир'я, а країни "коаліції рішучих" реально дотримаються своїх зобов'язань щодо розміщення військових сил на українських землях, і якщо в цьому контексті візьмуть участь французькі та британські військові, як представники ядерних держав, то це може слугувати додатковим фактором для стримування.

Навіть якщо офіційно буде оголошено, що французьке стримування не поширюватиметься на територію України, це буде певним чинником, який, у комбінації з французькою стратегічною завуальованістю, буде змушувати Росію думати, чи не призведе наступна агресія проти України до втягнення у війну цих країн із ризиком ядерної ескалації.

Спілкувався Юрій Панченко,