Нова глобальна безпека чи, можливо, ймовірні ризики?
У 2026 році світ переходить у стадію, де поняття безпеки перестає бути лише синонімом військової оборони. Безпека вже не обмежується тільки штабами та військовими стратегічними планами. Вона пронизує ланцюги постачання, доступ до інформації, контроль над критично важливими інфраструктурами, промислову політику й питання старшинства у союзах. Чи дійсно США змінюють правила гри, чи лише намагаються це зробити?
Американська стратегія, закріплена у 2026 National Defense Strategy, демонструє чітку зміну пріоритетів. Основний акцент тепер робиться на захист власного континенту та західної півкулі, зокрема контроль над ключовими географічними точками та комунікаціями, такими як Панамський канал і Гренландія. Логіка, що стоїть за цим підходом, є доволі прямолінійною: менше залучення у глобальні конфлікти, більше зосередження на силі та безпосередньому зв'язку військових ресурсів із конкретними інтересами США. Хоча документ підкреслює відмову від безкінечних воєн, наслідки цього підходу є дещо іншими: зовнішня політика стає більш жорсткою в питаннях пріоритетів і менш чутливою до потреб союзників.
Другий ключовий аспект американської стратегії стосується Китаю. Принцип стримування через силу, а не шляхом конфронтації, виглядає досить дипломатично, але насправді це свідчить про прагнення контролювати баланс сил. США мають намір закріпити таку розстановку сил в Індо-Тихоокеанському регіоні, яка перешкоджатиме Китаю в його прагненнях до домінування і "ветування" доступу до економічного центру. Важливо підкреслити, що ця стратегія поєднує військове стримування з реіндустріалізацією та розвитком оборонної промисловості: без потужної промислової бази реалізація таких планів стає неможливою.
Третій аспект полягає в союзниках та розподілі відповідальності за безпеку. Це не означає ізоляціонізм, але й не є поверненням до старої моделі НАТО, де США автоматично покривали нестачі інших країн. У новій концепції НАТО Вашингтон прагне перетворити альянс на платформу, де Європейський Союз та європейські держави беруть на себе основну відповідальність за оборону континенту, а підтримка України чітко визначається як їхня зона відповідальності з мінімальною участю США. Це створює серйозну загрозу для континентальної Європи: реальність, за якої американська "безпекова парасоля" стає все більш ілюзорною, а не гарантованою.
На майбутній розвиток безпекової політики США впливає питання Ірану. З одного боку - Трамп зацікавлений в усуненні іранської загрози не тільки заради забезпечення безпеки, а і для впливу на електоральні настрої всередині США. З іншого - американська адміністрація наразі не демонструє спроможностей до швидкої зміни режиму Аятоли. Наступні рішення щодо вирішення цієї кризи нестимуть серйозні наслідки як для США, так і для всього Близькосхідного регіону.
Китай вступає на ринок з рішучою, але розумною альтернативою.
Паралельно Китай продає світу іншу ідею безпеки - "holistic security". На рівні офіційної рамки це не тільки армія й кордони, а також економіка, технології, суспільство, дані, біобезпека, ШІ, кіберпростір - фактично вся держава як єдина система ризик-менеджменту. Але ключовий акцент там не технологічний і не соціальний, а політичний: пріоритет політичної безпеки, тобто захист керівної ролі КПК, як базової умови всього іншого. І тут тонкий момент: така концепція справді підвищує керованість у кризах, але одночасно легалізує розширення інструментів контролю - від регуляції даних до ширшого поля для нагляду. Ця модель для демократій є неприйнятною, але більшість держав світу, які не сповідують так звані західні цінності - можуть прагматично перейти до застосування аналогічних інструментів.
Чи справді Європа починає відновлюватися?
Що робить Європейський Союз у ситуації, коли зовнішні гарантії стають менш стабільними, а гібридні загрози зростають? Він починає формувати внутрішню безпеку як важливий компонент своєї політики. Стратегія ProtectEU є спробою впровадити більш суворе управління безпекою: покращити обмін інформацією, посилити правоохоронні механізми, забезпечити стійкість критичної інфраструктури, боротися з гібридними загрозами та перетворити ЄС на впливового гравця в глобальному безпековому середовищі.
Однак саме тут виникає загроза, замаскована під виглядом безпеки. Посилення інструментів завжди ставить питання про баланс між правами і повноваженнями. Навіть у формальних звітах про розвиток ProtectEU видно, що Європейська комісія говорить про розширення повноважень Європолу та доступ правоохоронних органів до даних, визнаючи, що це може суперечити приватності та вимагатиме нових регуляцій. Таким чином, Європа веде боротьбу одночасно на двох фронтах: проти зовнішніх загроз та у ідеологічній сфері, де відбуваються зміни в підходах, які формувалися у суспільстві протягом десятиліть.
Де європейці вже активно реалізують свої зусилля - це в сфері оборонної промисловості. Ініціативи SAFE та ReArmEurope передбачають майже €1 трлн на потреби оборони. Це величезна сума, проте вона є лише одним з багатьох аспектів військової готовності. Основною проблемою ЄС, і зокрема країн Західної Європи, є брак готовності громадян до захисту власних держав, а тим паче Європейського Союзу. Це чітко відображають антипризовні протести, які відбуваються у ряді європейських держав.
Яка роль у цій ситуації відводиться Росії?
На цьому тлі Росія американцями як "стійка, але керована загроза" для східного флангу НАТО, із наголосом на ядерному арсеналі та можливостях у кібер-, космічному й підводному доменах. Це важливо тим, як ця оцінка використовується для перерозподілу відповідальності: якщо для США загроза "керована", то основний тягар має нести Європа. Для України це означає жорсткішу реальність торгів у Європі: більше розмов про власні бюджети, власний ОПК, власні запаси та мобілізаційні моделі на тлі економічної кризи в ЄС - це несе загрозу для обсягів підтримки України.
У новій конфігурації ситуація в Близькому Сході, включаючи Іран і роль Ізраїлю, відображена в американському документі як сфера, де США готові надати обмежену підтримку союзнику, здатному самостійно захищатися. Це підкреслює загальну тенденцію: Сполучені Штати не завжди можуть бути надійним партнером у всіх аспектах. Щодо Східної Азії, ситуація з Північною Кореєю залишається класичним прикладом військової загрози для Південної Кореї, але обставини там дещо відрізняються. У цьому регіоні присутні американські військові сили, а також існує угода про взаємну оборону.
Якими стануть наслідки трансформації?
Таким чином, нова глобальна безпека у 2026 році складається з трьох основних процесів. Перший з них – це американська вибірковість, що акцентує увагу на пріоритетах, де західна півкуля та Індо-Тихоокеанський регіон стають важливішими, ніж зобов'язання перед традиційними партнерами. Другий процес – це китайська модель, яка поєднує розвиток, технології та контроль у єдину концепцію державної стійкості, представляючи її як альтернативну норму. Третій аспект – це внутрішня мобілізація європейської безпеки, що реалізується через правоохоронні, інформаційні та інфраструктурні заходи на тлі зростання гібридних загроз і напруженої геополітичної ситуації.
Загроза цієї нової системи безпеки полягає в тому, що вона створює стимули, здатні підірвати основи, заради яких, власне, й реалізуються ці стратегії. Коли безпека перетворюється на надполітичний пріоритет, це відкриває шлях для легкого виправдання протекціоністських заходів і агресивних дій, де правила формуються сильнішими. Іронічно, але обидва підходи – американська концепція "мир через силу" та китайська цілісна безпека – заявляють про прагнення до стабільності, водночас підштовхуючи світ до посилення конкуренції за контроль над критично важливими територіями, даними, технологіями та промисловістю. Це підвищує ризики та зменшує можливості для нейтральних зон.
Якщо ви виявили помилку в написанні, будь ласка, повідомте нас.
