Негативна екстрадиція: чому Україні відмовляють у видачі зрадників і корупціонерів.

Тікаючи від відповідальності за злочини, під час повномасштабної війни з України виїхало чимало чиновників, депутатів, силовиків, бізнесменів. Які, судячи з журналістських розслідувань, цілком задоволені своїм життям за кордоном. І ще й мають нахабство звинувачувати Україну в переслідуваннях.

Про те, як повертають до українських в'язниць таких втікачів і чи впливає на ці процеси війна, поговорили із заступником начальника Департаменту міжнародного співробітництва - начальником управління співпраці у кримінальних провадженнях Офісу Генерального прокурора Іриною Діденко. На жаль, законом прокурори обмежені в коментарях щодо конкретних кейсів, тому здебільшого спілкувались про ситуацію в цілому.

Я також підняла питання про екстрадицію воєнних злочинців з України та можливість їх передачі іншим державам. Особливо актуально це стало після нещодавньої історичної екстрадиції російського військовополоненого до іноземної країни для здійснення правосуддя. В Офісі Генерального прокурора підкреслили, що це є сигналом для російських військових: відповідальність за воєнні злочини несе не лише Україна.

"Якщо Україна діє прозоро, чітко вказуючи на злочин, у вчиненні якого підозрюється певна особа, то Росія може вигадати щось на кшталт 'звичайного злочину'."

- Яким чином війна змінила процеси екстрадиції в Україні?

Міжнародні механізми, які існують, були розроблені протягом багатьох років, тому їх суть залишилась незмінною. Проте війна суттєво змінила ситуацію: у 2022 році процес екстрадиції фактично зупинився через небезпечні умови в Україні. Видача будь-якої особи сюди могла призвести до серйозних порушень основоположного права — права на життя. Наші партнери стали відмовляти у видачі, а деякі справи взагалі "заморожували" до більш сприятливих часів.

Але є й мікропозитив. Ми нарешті повністю зупинили роботу з Російською Федерацією і республікою Білорусь і повністю перелаштувались на роботу з партнерами західного світу. Це було складно, бо до повномасштабного вторгнення найбільше запитів було саме з Російською Федерацією.

На даний момент кожен прокурор у нас має закріплену країну для роботи. Вони ретельно вивчають законодавство відповідної держави, адже без цього неможливо забезпечити ефективну видачу. Також прокурори підтримують комунікацію з іноземними колегами, щоб налагодити співпрацю. Іноді, через різницю в часі, вони проводять онлайн-зустрічі вночі, коли у партнерів з інших країн робочий час. Оскільки ми активно надсилаємо запити і прагнемо, щоб процес екстрадиції відбувався без затримок, ми адаптуємося до умов, які диктує міжнародна співпраця.

- Хто саме вирішує, що не можна віддавати нам людей, які перебувають у розшуку, бо їм тут загрожує небезпека через війну? Самі ці люди чи держави, на території яких вони перебувають?

У будь-якому випадку, рішення приймає держава, яка його видає. Однак Україна зараз акцентує увагу на тому, що особа ховається в основному від кримінальної відповідальності, а не від війни. У наших запитах ми спеціально підкреслюємо цей аспект, детально описуючи вчинений злочин. З дій особи стає очевидно, що вона не втікала від війни, а саме від своєї відповідальності.

Досить значну роль у цій справі відіграє категорія злочинів. Якщо мова йде про топ-корупціонерів або заможних осіб, які мають можливість безперешкодно подорожувати світом, вони можуть дозволити собі послуги найкращих адвокатів. Ці фахівці майстерно використовують законодавство правових країн для захисту своїх клієнтів. Вони намагаються спиратися на всі можливі підстави. Існує Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини), і на кожен її пункт вони наводять аргументи, стверджуючи, що їх не можна екстрадувати, оскільки це призведе до порушення їхніх прав. Ці права детально перераховуються. Суд у будь-якій державі зобов’язаний розглянути ці доводи. Хоча прокурори можуть спробувати спростувати їх усі, деякі з них можуть залишитися, якщо суд вважатиме їхні аргументи переконливішими. Кожна справа є унікальною. Однак захист максимально використовує правову систему, яка акцентує увагу на правах людини. І в умовах війни в Україні, що створює загрозу для життя та здоров'я, суди можуть взяти до уваги такі аргументи.

Україна також активно реагує на ситуацію. Ми усвідомили, що необхідно терміново знайти рішення цього питання, адже без цього екстрадиційний процес залишиться заблокованим. Важливо відповідати на вимоги, які ставлять суди, зокрема, перш за все, гарантувати безпеку. У результаті було ухвалено ряд рішень, які сприяли відновленню екстрадиції.

- Які ще аргументи, окрім безпеки, наводять адвокати і їхні клієнти в таких процесах? Можливо, є приклад.

Перш за все, мова йде про розташування. Україна, яка зазнає постійних атак з боку ворога за допомогою безпілотників і ракет. Ми спростовуємо цей аргумент, зазначаючи, що заклади, де будуть утримуватися екстрадовані особи, розташовані в західній частині країни. Міністерство юстиції затвердило список цих закладів. У них є спеціально обладнані камери, де вони перебуватимуть, а також бомбосховища, в які їх переведуть під час загрози. Україна гарантує це, і ми дотримуємося своїх зобов'язань.

Ще одним аргументом можуть бути неналежні умови утримання. Наприклад, стандарт Європейського Союзу - це мінімум 4 квадратні метри на людину. У нас немає такої законодавчо закріпленої норми. Ми над цим працюємо. Але і зараз її забезпечуємо, попри те, що її немає в законі.

Також буває, що трохи адвокати фантазують. Беруть старі українські звіти правозахисників. Наводять гучні кейси про побиття чи катування в місцях утримання. Реагуючи на це, Україна показує, що ситуація дуже змінилася, що на таке активно і ефективно реагує. Не виключено, що таке може траплятись, але такі факти розслідуються, встановлюються причетні і у таких справах є вироки. І є нові звіти, де відзначається, що ситуація з умовами тримання в місцях утримання Україні покращилась.

Існують досить цікаві доводи. Наприклад, стверджується, що сім’я особи, щодо якої йдеться про екстрадицію, мешкає в країні, де вона зараз перебуває. Підкреслюється, що після повернення в Україну ця особа опиниться далеко від своїх близьких.

Цей аспект є спеціальним розділом у конвенції, що також потребує захисту. У таких ситуаціях ми враховуємо, хто саме входить до складу сім'ї. Це можуть бути маленькі діти, які знаходяться на утриманні, або ж просто далекі родичі.

Нікуди не подітися і від аргументів про поганий стан здоров'я, яке (на думку підозрюваного) не дозволяє утримання взагалі ніде. Тут все ще простіше, в країнах Європи давно налагоджено механізми встановлення реального стану здоров'я і на моїй пам'яті з цих підстав жодного випадку відмов нам не було.

Окрім того, коли йдеться про топ-корупцію, дехто з розшукуваних заявляє про переслідування державою Україна. Такий аргумент теж відбиваємо, тому що інкримінуються тільки ті злочини, які є в кримінальному законодавстві, як України, так і тієї країни, де ця особа перебуває (так звана "подвійна криміналізація"). Зазвичай це привласнення грошових коштів або їх розтрата, або це хабарництво. Ніякого політичного переслідування немає.

Чи вдається вам отримувати колаборантів та зрадників з-за кордону?

Ні, тому що міжнародний механізм ще не розроблений до кінця і наразі перебуває на стадії становлення. Сам злочин колабораціонізму тісно пов'язаний із політичною ситуацією та умовами воєнного стану в Україні. Прикладів розслідування подібних злочинів в інших країнах недостатньо. Відповідальність за державну зраду існує, але часто її розглядають як політичне правопорушення.

Щоб когось видалити, спочатку потрібно, щоб цю особу ідентифікували. А для ідентифікації необхідно, щоб вона була в міжнародному розшуку через механізми Інтерполу. Інтерпол має видати так звану "червону картку", після чого правоохоронні органи країни, де перебуває особа, можуть її затримати. Однак Інтерпол не виставить картку в таких випадках, оскільки це суперечить статті 3 їхнього статуту. Ця стаття забороняє виставляти картки, якщо мова йде про політичні, військові чи релігійні мотиви. Отже, ми навіть не зможемо перейти до етапу запиту, адже механізми для ідентифікації та затримання особи в таких ситуаціях просто не функціонують.

Ми абсолютно впевнені, що держава-агресор прагне використовувати ці механізми на шкоду Україні. Відтак, логіка стає очевидною. Інтерпол не надає Україні можливості скористатися певними аспектами свого механізму, водночас не використовує їх на користь нашого супротивника.

Єдиний спосіб, яким Росія може здійснювати маніпуляції, — це приховувати ці злочини під виглядом так званої "загальної кримінальної діяльності".

Отже, якщо Україна діє відкрито, чітко вказуючи на злочин, у якому підозрюється конкретна особа, Росія може вигадати "звичайний злочин". Наприклад, замість звинувачень у діяльності проти їхніх "інтересів", вони можуть заявити про "викрадення трьох курей". Проте, навіть на такі маніпуляції, комісія з перевірки файлів Інтерполу знає, як адекватно реагувати.

Коли мова йде про військові злочини, єдиним інструментом, який може бути використаний, є Резолюція Інтерполу 2010 року (Резолюція Генеральної Асамблеї Інтерполу AG-2010-RES-10). Однак варто зазначити один важливий момент: країна, до якої належить особа, а саме Російська Федерація, має право оскаржити запит Інтерполу щодо розшуку та затримання. Тому не варто сподіватися на позитивний результат. Росія навряд чи дозволить проводити розслідування щодо своїх громадян. Інтерпол зобов'язаний звертатися до Російської Федерації з питанням, чи може бути видана "червона картка". Звісно, згоду на це вони не дадуть.

Ви маєте на увазі росіян, яких підозрюють у вчиненні воєнних злочинів. А як щодо наших співвітчизників, які зрадили Україну? Ми навіть не можемо оголосити їх у міжнародний розшук, чи я вас правильно зрозуміла?

- Не зовсім. У міжнародний розшук вони оголошуються, а от застосувати механізм Інтерполу - отут вже складно. Оскільки стаття 3 Статуту Інтерполу це забороняє. В таких випадках застосовуються інші механізми, наприклад: заочне засудження; прямі запити на видачу у разі встановлення країни перебування; ордери на арешт третіх країн у рамках універсальної юрисдикції тощо.

Представники Міністерства закордонних справ та Слідчого комітету Росії оголосили про намір оголосити в розшук іноземців, які беруть участь у бойових діях на стороні України. Яким чином їм вдається реалізувати цей план, беручи до уваги відповідну статтю статуту Інтерполу?

- Та ніяк. З тих публікацій і заяв, що ми бачили, Росія гучно заявляє саме про національний розшук. Тобто вони шукають цих людей десь в Челябінській чи Магаданській областях. Маємо обґрунтовані сумніви, що вони їх там знайдуть, то більше схоже на залякування гучними заголовками.

Чи можливо подати запит на екстрадицію зрадників і колаборантів, якщо вирок вже винесено?

Механізм залишається незмінним. На етапі досудового розслідування його реалізує Офіс Генерального прокурора, тоді як після передачі обвинувального акту до суду і до остаточного виконання рішення суду – цим займається Міністерство юстиції. Повноваження у нас є аналогічними.

Ми спільно з Міністерством юстиції, їхньою виконавчою службою (ДКВС), Міністерством закордонних справ, національним Інтерполом (НЦБ Інтерполу), Національною гвардією, Департаментом, що займається питаннями "проти катувань", а також "воєнним" Департаментом, Державним бюро розслідувань, правозахисними організаціями, експертами як національного, так і міжнародного рівня та іншими партнерами, працюємо над пошуком шляхів для розблокування екстрадиційних процесів. Це стосується всіх видів злочинів на різних етапах. Ми швидко та оперативно обмінюємося даними. Результати вже видно на прикладі "цивільної" екстрадиції, і я впевнена, що ми досягнемо успіху й у цій сфері.

Спочатку ми покладалися на найбільш відомий механізм — Інтерпол. Проте згодом усвідомили, що необхідно активно залучати всі можливі інструменти, а також створювати нові. Однією з таких нововведень стала універсальна юрисдикція, яка почала отримувати більшу увагу після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Це означає, що будь-яка країна має право судити, розглядати справи, затримувати та застосовувати запобіжні заходи, а також виносити вироки щодо осіб, які вчинили військові злочини на території України. Прикладом може слугувати справа Яна Петровського, який скоїв військові злочини на сході України, але був засуджений у Фінляндії до довічного ув'язнення.

У подібних ситуаціях українська сторона передає зібрані докази своїм колегам з інших країн? Як саме відбувається цей процес?

Ми працюємо разними способами. Це може включати міжнародно-правову допомогу, що передбачає обмін запитами та відповідями. Крім того, можливі створення спільних слідчих груп, оперативний обмін інформацією з колегами тощо.

Яким чином правоохоронні органи інших держав отримують інформацію про зв’язок особи з воєнними злочинами в Україні, якщо ця особа не перебуває у розшуку?

- Існує безліч аспектів. Це і взаємодія спецслужб, які обмінюються інформацією, а також робота прикордонників, які уважно стежать за тими, хто перетинає кордон, особливо коли йдеться про громадян Росії. Справу Яна Петровського було широко висвітлено в медіа. Журналісти, які зацікавилися цією історією, постійно підтримували увагу до неї на всіх етапах — від моменту скоєння злочинів до ухвалення рішення суду.

Існують також випадки, коли жертвою воєнного злочину в Україні стає особа, яка є громадянином іншої країни. Кожна держава має зобов'язання захищати своїх громадян і вивчати обставини їхньої загибелі. У таких ситуаціях розслідування проводиться на території відповідної країни, в той час як Україна надає необхідні докази. Таким чином, вдається вийти на слід злочинця.

"СПИСОК ОРГАНІЗАЦІЙ ДЛЯ ОСІБ, ЯКІ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ВИДАЧУ, ПІДТВЕРДЖЕНО ЇХНЮ АКЦЕПТАЦІЮ"

Якщо певна країна відмовляє Україні в екстрадиції, що відбувається з особою, щодо якої прокуратура подала запит? Чи буде її звільнено, чи залишать під вартою до проведення судового розгляду?

Згідно з чинними нормами, у разі підтвердження факту злочину Україна має можливість застосувати механізм передачі кримінального провадження. Це означає, що справа передається до тієї країни, яка відмовилася видати підозрювану особу. У такій країні вона буде розглядатися в судовому порядку, і винну особу може бути притягнуто до відповідальності.

Інколи сама держава ініціює цей процес, надсилаючи нам листа, в якому повідомляє про відмову у видачі у зв'язку з війною, але висловлює готовність скористатися механізмом передачі кримінального провадження.

Цей механізм може стати складним лише в тих ситуаціях, коли, наприклад, потерпілий виступає проти передачі справи, адже бажає, щоб її розглядали в українському суді.

Також можуть виникнути труднощі з перекладом. Україні потрібно надати повністю перекладені документи провадження, а це процес, що займає чимало часу і коштів. Особливо, якщо мова йде про фіксацію злочинів у зонах, близьких до бойових дій, адже більшість матеріалів є написаними вручну. Переведення їх у цифровий формат також вимагає значних затрат часу. Після цього їх ще потрібно буде перекласти на мову країни, до якої планується передача матеріалів. Проте варто зауважити, що цей механізм наразі функціонує, і раніше його застосовували досить рідко.

У ситуаціях, коли особу, яка підозрюється у вчиненні воєнних злочинів, судять в іншій державі, потерпілі з України мають відвідати цю країну для надання свідчень або ж можуть робити це через відеоконференцію? Яка у таких судових розглядах відповідає за організацію перекладу?

Міжнародне право адаптується до нових технологій, хоч і не надто стрімко, але процес все ж триває. В даний час активно застосовуються онлайн-допити та свідчення, що є досить зручним. Україна також використовує цей підхід для допитів. Переклад у таких випадках забезпечується тією стороною, яка проводить судове слухання.

Якщо українським прокурорам і слідчим треба когось за кордоном допитати, то, як правило, ми надсилаємо запит в країну, і її правоохоронні органи допитують. Чому це ускладнює процес? Тому, що вони не виходять за рамки тих питань, які написав слідчий. Але ж під час допиту можуть виникнути і додаткові питання, які неможливо поставити. Тільки перелік питань, які написані.

Тому перевага онлайн-допитів полягає саме в тому, що їх організовує правоохоронний орган тієї країни, але допитує український слідчий. І він може вже поставити усі запитання, які в нього будуть під час допиту.

Ви зазначили, що вдалося поступово налагодити процес екстрадиції з країн, які раніше відмовляли через конфлікт. На даний момент, як часто надходять відмови?

- Якщо у 2022-2023 роках було приблизно 56% відмов переважно через війну, то зараз це близько 20%. Зусиль для цього докладено багато. Ми доводили, що Україна здатна забезпечити безпеку, запрошували послів країн, де була безумовна відмова від видачі, відвідати установи утримання людей, екстрадицію яких ми запитували. Україна дуже відкрита. В будь-який час консул може відвідати людину, яка була видана, з нею поговорити, з'ясувати, в яких умовах вона утримується.

Перелік установ для людей, яких видають, визначено, їх акцептовано. Тому, коли представники інших країн побачили, як у нас відбувається цей процес, там почали розблоковувати екстрадицію.

Нещодавно було ухвалене рішення, яке я, як правник, вважаю надзвичайно значущим для України. Воно стосується не лише зобов'язань Офісу Генерального прокурора та Міністерства юстиції щодо забезпечення безпеки, але й активної участі інших органів, які відповідають за свої сфери компетенції. Це рішення Верховного Суду України започаткувало нову практику зміни підсудності, і ми вже маємо перший прецедент. Злочин, що стався на території Києва, тепер розглядається в західній частині країни, оскільки суд ухвалив рішення про зміну підсудності. Це стало можливим завдяки гарантіям безпечного утримання особи в цьому регіоні. Це важливий прецедент для нас і свідчить про те, що Україна дотримується своїх зобов'язань і піклується про безпеку осіб, які були видані.

Протягом періоду повномасштабного вторгнення десятки колишніх високопосадовців, депутатів та навіть олігархів залишили Україну, намагаючись уникнути покарання. Які кроки вживаються для їхнього повернення?

- Механізми ті самі. На мою думку, Інтерпол залишається найдієвішим.

Також запити на тимчасовий арешт. Звісно, за умови, що у нас є інформація про те, в якій країні перебуває людина. Ми не можемо рандомно розіслати на 200 країн 200 запитів.

У випадку, якщо встановлено, що особа знаходиться на території країни і її затримують, ми негайно підготовлюємо весь необхідний комплект документів та подаємо офіційний запит на екстрадицію.

З початку повномасштабного вторгнення Офісом Генерального прокурора на стадії досудового розслідування направлено майже 800 запитів про екстрадицію.

Додатково було надіслано 460 запитів щодо тимчасового затримання політичних діячів та інших громадян Російської Федерації.

Особливу категорію становлять запити в рамках кримінальних справ, що стосуються корупційних злочинів — їх налічується близько 200, з яких приблизно половина вже отримала позитивний вирішення.

Загалом Україна за кордоном розшукує близько 1200 осіб.

Згідно з інформацією з відкритих джерел, значна частина осіб, які підозрюються у серйозних злочинах, проживає в Австрії. 16 червня в Відні президент Володимир Зеленський висловив сподівання на підтримку з боку Австрії у поверненні до України колишніх високопосадовців і олігархів, які ухилилися від правосуддя і зберігають незаконно виведені активи за кордоном. Чи відбулися якісь зміни в цій ситуації?

- Австрія - це унікальна своєю правовою системою країна. Там кожен крок, кожне рішення може бути оскаржене в суді. І якщо ти маєш змогу найняти гарних адвокатів, які розбираються в цій правовій системі, вони будуть за кожен крок чіплятися і оскаржувати, а суди будуть слухати навколо запиту ще 30 скарг до суду. І поки ці суди не закінчаться, остаточне рішення прийнято не буде.

Ми з великим задоволенням сприйняли цю комунікацію від президента. Нещодавно також відбулася комунікація на рівні Генерального прокурора. Це ті важливі політичні сигнали, які необхідні для започаткування нових процесів. Вони підкреслили, що це має велике значення для України.

Я хотіла б звернути вашу увагу на ситуацію в Австрії: Сполучені Штати вже протягом кількох років намагаються домогтися екстрадиції Фірташа, проте без успіху. Таким чином, правові нюанси цієї країни створюють труднощі не лише для нас, але й для інших, хто має справу з Австрією.

Проте у нас є і позитивний приклад. Відбулася одна екстрадиція, і вже були компенсовані збитки, завдані злочином, до бюджету. Щодо інших справ, ми все ще перебуваємо на етапі переговорів. Сподіваємось, що хоча б у одному з них ми зможемо дійти до Верховного Суду. Якщо буде створено юридичний прецедент, це може дати нам можливість повернутися до решти справ. Деякі країни переглядають свої рішення про відмову в екстрадиції або призупинення нашого запиту. Ми наразі активно займаємося цим питанням.

- 26 вересня 2022 року у Балтійському морі вибухнули газопроводи "Північний потік" та "Північний потік-2", які транспортували російський газ до Німеччини. Правоохоронці Німеччини, які ведуть слідство, підозрюють у причетності до цієї події українців. Польща відмовила в екстрадиції одного з них, а інший арештований в Італії і апеляційний суд міста Болонья підтвердив можливість його екстрадиції. Чи зверталась німецька сторона з приводу цієї ситуації до України?

Річ не в Україні, а в іншій державі. Я відповім у межах своїх можливостей. Ми співпрацюємо з усіма країнами, зокрема в рамках міжнародної правової допомоги. Це дуже делікатне питання. Головна мета України, а також Міністерства закордонних справ і моя особиста – захист прав українських громадян у кожному куточку планети.

Чи існує можливість подати запит щодо звільнення ще когось із українців чи передачі певних даних? Адже з публічних джерел відомо, що німецькі слідчі вважають, що в цій операції було залучено сім осіб.

Тут йдеться про важливий баланс, з яким ми постійно стикаємося, між виконанням зобов'язань перед партнерами, що випливають з міжнародних угод, та захистом прав громадян України і національної безпеки, тобто дотриманням Конституції. Ми завжди прагнемо діяти в інтересах нашої країни, виконуючи запити інших держав лише в тих аспектах, які не зашкодять нашим інтересам. Цей випадок не є винятком.

Це все, що я можу сказати з даного треку.

Все ж уточню: чи отримував Офіс Генерального прокурора запити щодо наявності інших ордерів на арешт у цій справі, а також чи зверталися з проханням про їх видачу?

- Не в змозі висловити свою думку.

У травні цього року в Іспанії був затриманий колишній перший заступник секретаря РНБО. За інформацією медіа, мова йде про Олега Гладковського. Яка ситуація з його екстрадицією?

- Як я вже зазначала, в країні два органи здійснюють співпрацю з іншими країнами в таких питаннях - Офіс Генерального прокурора і Міністерство юстиції. І коли йдеться про справу, яка передана до суду, всю повноту інформації має лише Міністерство юстиції України.

Чи було ініційовано запит на екстрадицію сина колишнього президента "Мотор Січі" Олександра Богуслаєва, який разом із батьком підозрюється у фінансових зловживаннях щодо активів компанії? Як згадує Служба безпеки України, його затримали в Монако.

- Я добре знаю цю справу з трохи іншої сторони, не з екстрадиційної. Бо один з напрямків роботи нашого департаменту - це спільні слідчі групи. І це якраз один з найкращих прикладів успішної слідчої групи. Це тристороння слідча група Франції, Монако, України. І цікавинка роботи в спільній слідчій групі полягає в тому, що вони на своєму рівні спілкуються між собою. Визначений старший групи прокурорів у Франції, Монако і в Україні, і вони між собою спілкуються і координуються.

Час від часу я запитую колег, чи можуть вони поділитися інформацією, оскільки не маю права втручатися у саму справу. Вони зазначили, що ці питання наразі активно обговорюються. Як відомо, він підозрюється не лише Україною. Наразі три країни координують свої дії, щоб визначити найбільш ефективний механізм для його притягнення до відповідальності. Основна мета — забезпечити справедливість, а також відшкодування завданих збитків і повернення коштів в Україну. Вони перебувають на цьому етапі.

Коли настане момент, коли їм знадобиться наша підтримка чи допомога, ми обов'язково візьмемо участь. Але, насправді, їм не так вже й багато потрібно, адже вони ведуть спілкування безпосередньо.

Я переконана, що щойно вони досягнуть спільної угоди, то зможуть оголосити про це публічно.

- За даними джерел видання ZN, повернення звинуваченого в держзраді нардепа Христенка відбулося за політичною домовленістю, а не шляхом екстрадиції. Це правда?

Я хотів би, щоб ви усвідомили, що існує безліч механізмів, які можуть діяти у цій ситуації. Однак не всі з них є у полі зору нашого відомства. Деякі можуть контролюватися прикордонниками, міграційною службою або урядами обох країн і так далі. Ми не маємо детальної інформації про цю справу. Проте хочу підкреслити: механізми можуть бути різними, і це точно не випадок викрадення людини. Застосований правовий механізм є безсумнівним, але, на жаль, я не володію детальною інформацією.

Чи часто Україна відмовляє іноземним державам у запитах на екстрадицію?

- Найчастіше відмовляємо, коли йдеться про громадянина України. Україна своїх громадян не видає.

Існують й інші ситуації, коли ми можемо засумніватись. Наприклад, ми спостерігаємо, що терміни давності для кримінального переслідування спливають. Припустимо, з моменту вчинення злочину вже минуло 15 років. У такому випадку ми звертаємося за додатковою інформацією, щоб дізнатися, чому країна досі не відкликала свій запит, якщо терміни вичерпалися. Однак варто зазначити, що є винятки: у випадках тяжких злочинів ці терміни можуть бути подовжені.

У одній з держав на сході ми стикнулися з питанням доступу нашого консула до особи, яку ми передали для екстрадиції. Влада цієї країни запевнила нас у забезпеченні її безпеки та належних умов утримання. Проте, коли консул висловив бажання зустрітися з цією особою, аби оцінити умови її перебування, йому було відмовлено. Такі дії є неприйнятними. Це раз again ставить під сумнів довіру. Внаслідок цього, ми тепер дуже обережно підходимо до взаємодії з цією країною та виконання її запитів.

Скільки воєнних злочинців вдалося екстрадувати з держав Європейського Союзу? Ви згадали про труднощі з Інтерполом. Однак, під час спілкування з представниками правоохоронних органів, я неодноразово чула, що вони активно співпрацюють з Європолом і передають їм дані про таких злочинців.

Перемогти статтю 3 статуту Інтерполу та обмеження на міжурядову діяльність у справах воєнних злочинів наразі доволі складно. Проте, чим більше я занурююсь у міжнародне право, тим більше ціную наявність альтернативних механізмів. Ви навели чудовий приклад: оперативні співробітники на своїх рівнях налагоджують співпрацю з Європолом та країнами ЄС. Якщо їм вдасться виявити такого злочинця на території Європи, це відкриває можливості для використання інших механізмів. Одним із варіантів може бути запит на екстрадицію. У цьому випадку Україна звертається з проханням про розгляд екстрадиції, що призводить до судового розгляду, де буде винесене рішення. Звісно, суд може вказати на те, що мова йде про воєнний злочин, і відмовити в екстрадиції, але є надія, що дане питання все ж буде предметом обговорення.

Також у нас є сподівання на Любляно-Гаазьку конвенцію, яка зараз в стадії підписання іншими державами, а потім буде стадія ратифікації. Вона спрямована на те, щоб полегшити роботу саме по воєнних злочинцях. Не було їх раніше так багато, не стикалось міжнародне право з такою кількістю воєнних злочинів. І зараз ці механізми вже підтягуються під реалії, які склалися.

Існує також альтернатива у вигляді рішень міжнародних судів. У випадку, якщо третя країна розпочне кримінальне провадження, вона проведе розслідування та пред'явить обвинувачення особі. За її запитом може бути видано "червону картку".

Крім того, постанови Міжнародного кримінального суду є обов'язковими для виконання. Інтерпол також реагує на ці рішення.

Отже, ми активно працюємо та знаходимо рішення, враховуючи специфіку кожного випадку. Це має для нас велике значення.