Не всі успіхи є справжніми перемогами - аналіз реальних наслідків конфлікту на Близькому Сході.
Хто насправді вийшов переможцем, а хто зазнав поразки на Близькому Сході? Ситуація тут не така ясна, як може здаватися на перший погляд. Політичний експерт Валерій Пекар аналізує усіх учасників конфлікту, враховуючи й роль України...
То хто ж переміг, а хто зазнав поразки на Близькому Сході?
Зробимо акцент на чіткості.
Розгляньмо основи. Перемога означає досягнення миру, який є кращим, ніж той, що був раніше. У той же час, поразка призводить до миру, що є гіршим за попередній.
Конфлікти зазвичай не закінчуються тріумфом однієї сторони і падінням іншої (Друга світова війна є винятком). Частіше за все усі учасники зазнають поразки. Це не є несподіванкою, адже війна приносить лише смерть і спустошення.
Але є один важливий нюанс, який часто пропускають. Я також зазвичай його пропускаю для простоти. Але не зараз.
Перемога – це новий етап миру, який перевершує попередній, з нашої особистої перспективи. Це важливий аспект, оскільки різні сторони конфлікту можуть мати свої власні уявлення про те, що є добром чи злом. Крім того, існує когнітивний аспект, який дозволяє спотворити уявлення ворога про перемогу та поразку. Наприклад, можливо переконати переможця в тому, що він зазнав невдачі, і саме цим Москва може займатися з нами після нашої перемоги, але це вже окрема тема для обговорення.
Схоже, що Іран зазнав серйозних втрат: його інфраструктура знищена, і країна, здавалося б, повернулася в минуле. Проте найголовніше – режим аятолів встояв, ядерні амбіції продовжать реалізовуватись, а контроль над стратегічними маршрутами став очевидним. Хоча США можуть вважати, що Іран зазнав краху, насправді Іран вийшов переможцем.
Схоже, що США здобули перемогу: вони здійснили численні тактичні успіхи та продемонстрували потужність своєї зброї, яка, безсумнівно, перевершує все на земній кулі. Водночас, їхні втрати залишилися мінімальними, а противника було відкинуто на багато років назад. Безперечно, Трамп проголосить цю ситуацію епічною перемогою. Проте, насправді США виходять із конфлікту в гіршому становищі, ніж раніше: умови перемир'я залишилися такими ж (якщо не гіршими), ніж до початку війни; стосунки з європейськими союзниками зазнали шкоди, а зв'язки з партнерами на Близькому Сході опинилися під загрозою. Загалом, Америка виглядає ненадійним учасником. Сумніви щодо здатності США досягати стратегічних цілей зросли, незважаючи на їхню військову потужність. Найголовніше: неофіційна політична мета війни — контроль над потоками — залишилася недосяжною.
Арабські монархії зазнали повної поразки у цій війні. Довготривала економічна структура виявилася вразливою. Перспективи залишаються невизначеними.
На перший погляд, можна вважати, що Ізраїль зазнав поразки разом із США. Але з його перспективи ситуація виглядає інакше: країна досягла своєї чітко визначеної політичної мети, домігшись зменшення впливу Ірану та запобігши можливій агресії проти себе. Це дозволило Ізраїлю забезпечити собі кілька десятиліть відносного спокою, хоча іранська ядерна програма залишається актуальною проблемою.
Європа виграла: продемонструвала суб'єктність, нічого не втратила.
Україна перемогла. Певен, що пояснення зайве.
Росія програла. Втратила союзника, довела неспроможність виконувати союзницькі зобов'язання. Висока ціна на нафту компенсується втратами експортної інфраструктури.
Китай досяг значного успіху, здобувши нові можливості в регіоні та, завдяки Пакистану, приєднавшись до миротворчих ініціатив.
Ось така ілюстрація.
До цього можна додати те, що я писав вчора: другий раз після "Києва за три дні" продемонстровано, що переважна військова сила не здатна завдати поразки значно слабшій країні, якщо вона має нормальний індустріальний потенціал, стійке суспільство й достатню підтримку політичного режиму.
