"Не тільки рибалку, а й інструменти для неї": як план Маршалла допоміг відновити європейську економіку після Другої світової?
Час трансформацій. Хроніка економічних криз на різних етапах та в різних культурах.
Джордж Маршалл презентує план економічної підтримки Європи перед комітетом Конгресу в 1948 році. Фото: Getty Images.
Участь СРСР у плані післявоєнного відновлення Європи можна призвести план США до краху
Квиток у світле майбутнє у першому ряду світової економіки - це план Маршалла для Європи, яка після Другої світової війни була напівзруйнована, у злиднях, із шаленим безробіттям та голодом. І світла в кінці цього післявоєнного тунелю не було, аж поки 22 вересня 1947 року делегати з 16 країн не підписали в паризькому Гран-Пале перелік найкритичніших потреб європейців на 1948-151 роки. За планом Маршалла Велика Британія мала отримати 23 % всього обсягу допомоги, Франція - 20 %, приблизно по 10% від загального "пирога" мали отримали Італія та західна Німеччина. Ще 18 країн отримували пропорційну до кількості населення стабілізаційну допомогу. Але цього всього могло не бути, якби СРСР та його країни-сателіти не відмовилися від цієї допомоги, яку суто з дипломатичних міркувань їм запропонували. Проте ця пропозиція зачепила тонкі імперіалістичні струни душі Сталіна - говорить кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марія Кравченко:
З огляду на відомі факти про Сталіна, можна припустити, що він діяв відповідно до своїх намірів. Його стратегія загострення ситуації була закладена ще до реалізації плану Маршалла. Для нього це було подібно до гри, де американці зробили свій хід, запропонувавши цю програму. Сталін потребував відповіді на цей виклик. Після того, як Молотов повернувся з короткої наради з британцями та французами, де його роздратувало їхнє схвалення, він одразу ініціював створення плану Молотова для країн Східної Європи. Це були угоди між Радянським Союзом, Чехословаччиною та іншими державами, які мали на меті надати підтримку, подібну до тієї, яку пропонували американці. Втім, насправді це призвело до вивезення зерна, зокрема з України, де після війни ситуація з продовольством вже була напруженою.
План Маршалла міг би зазнати невдачі, якби Радянський Союз вирішив взяти в ньому участь. Хоча, чесно кажучи, це було малоймовірно. Того вечора в Білому домі панувала напружена атмосфера. Усі усвідомлювали, що залучення СРСР до програми відновлення після війни могло суттєво ускладнити економічні плани Джорджа Маршалла. Особливо з огляду на те, що вже на той час Радянський Союз активно уникав сплати боргів за ленд-ліз, навіть за рахунок репарацій з Німеччини. Загальна вартість військово-гуманітарних постачань СРСР у рамках ленд-лізу в період з 1942 по 1945 роки становила близько 11 мільярдів доларів. Водночас, промислове обладнання, залишене на території СРСР, оцінювалося в 2,5 мільярда доларів і вимагало повернення або компенсації. Якщо зазирнути в майбутнє, США були готові списати 50% цієї суми, але донині не отримали нічого, крім 48 мільйонів доларів у 1973 році. Американці добре знали стиль управління СРСР, тому їхня згода на участь у плані відновлення могла б призвести до серйозних збитків для задуму Маршалла через колосальні суми. Історія не знає альтернатив, і ми ніколи не дізнаємося, як могли б розвиватися події в іншому сценарії. Проте, коли міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов надіслав офіційний лист з відмовою, в Білому домі зітхнули з полегшенням і відкрили 150-річне колекційне шампанське — про це згадував у своїх мемуарах генерал Дуґлас Макартур, командувач військами США на Тихому океані.
Радянський Союз міг стати учасником процесу формування НАТО.
Але якщо б Радянський Союз не відмовився від підтримки? Якими б були альтернативні сценарії розвитку історії? Про це розмірковує доктор економічних наук, професор кафедри економічної теорії Національного університету "Києво-Могилянська академія", а також голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський.
"Радянський Союз міг би стати частиною плану Маршалла. Якщо звернутися до історії, можна припустити, що Радянський Союз навіть міг долучитися до формування НАТО. Це може звучати дивно сьогодні, але у нього були всі шанси стати частиною цієї 'сім'ї' націй. Проте, варто зазначити, що ідеологічні розбіжності все ж залишалися присутніми."
З іншого боку, не варто забувати, що СРСР та США були союзниками під час Другої світової війни. Хоч і мали різні ідеологічні погляди та амбіції. І без американської допомоги перемогти нацизм у його найстрашнішій формі Радянському Союзу було би вкрай важко. Продовжує Ігор Бураковський:
"За великими грошима завжди є великі інтереси. Але, з іншого боку, я думаю, що Сполучені Штати Америки прекрасно розуміли проблему, пов'язану з фашизмом, з автократичними режимами. А крайня форма автократизму -- це правління Адольфа Гітлера. Тут була конкретна диктатура, з концтаборами, геноцидом по відношенню до не арійського населення, з усіма іншими штуками, про які, міркую, всі добре знають. Давайте згадаємо ленд-ліз. Існує такий історичний факт, що десь під час однієї зустрічі хтось із радянських лідерів - чи то Молотов, чи то Сталін - сказав, що "ми піднімаємо келих за наших союзників, тому що без них нам..." - була така делікатна фраза, яку якщо перевести дуже просто, то йшлося про "просто погано".
Як зародилося протистояння СРСР та США?
Тож якщо перемога над нацизмом була спільною спробою двох великих держав, то коли ж зародилося це протистояння, що спостерігається на світовій арені і донині? Відповідає кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, фахівчиня "Офісу програми академічних обмінів Вільяма Фулбрайта" Марія Кравченко:
"Ми можемо говорити умовно про те, що протистояння між Сполученими Штатами і Радянським союзом, яке вилилося у Холодну війну у поствоєнний період, почалося ще під час Другої світової війни на завершальному етапі, коли вже помер президент Рузвельт. І на Потсдамській конференції протиріччя, які до цього стояли між Черчиллем і Сталіним, наприклад, щодо Польщі, загострювалися, тепер ще додавалося німецьке питання. А Трумен на відміну від Рузвельта бачив іншою свою стратегічну місію. Він не шукав цього консенсусу, він просто відстоював американські інтереси.
Відносини між Сталіним і Труменом почали погіршуватися ще в 1945 році. Невдовзі після завершення Другої світової війни стало зрозуміло, що колишні союзники перетворюються на супротивників. Цей процес тривав до приблизно 1947 року, коли Радянський Союз почав реалізовувати свої плани в Східній Європі. Спільної мови знайти не вдавалося, хоча питання відновлення Європи залишалося надзвичайно важливим. Європейські країни, незважаючи на руйнування війни, все ще мали певні ресурси, які вони направили на відновлення житлового фонду та вирішення критичних проблем. Американці протягом усіх цих років також продовжували надавати фінансову допомогу, але не в рамках однієї великої програми, а через окремі кредити для кожної країни. Проте на 1947 рік у Європі панували настрої безнадії.
Без відновлення Європи не могло б відбутися стабільне економічне зростання Сполучених Штатів.
Друга світова війна залишила глибокий слід в історії, а країни, які пережили війну, були змушені формувати нове майбутнє. В економічному плані Європа опинилася у вкрай вразливому становищі в порівнянні зі Сполученими Штатами Америки. Хоча США контролювали майже половину світових золотовалютних резервів, без відновлення європейських економік довгостроковий розвиток американської економіки був би під загрозою. Це усвідомлювали всі, оскільки до війни дві третини торговельного балансу США складалися завдяки співпраці з європейськими ринками. За словами доктора економічних наук, професора Ігоря Бураковського, економічні інтереси мали вирішальне значення в процесі відновлення Європи.
Промислове виробництво зазнало значного падіння, досягнувши лише приблизно 88% від довоєнного рівня. Сільське господарство показало результати на рівні 83%, а експорт склав 59%. Ці цифри можуть здатися не надто критичними, але важливо врахувати, що вони включають, наприклад, дані Великої Британії, де військові дії не відбувалися. Якщо ж звернути увагу на країни, які постраждали від війни, то ситуація виглядає набагато гірше. У 1946-1947 роках Європу охопила надзвичайно сувора зима, яка додала нових викликів. Виникла обстановка, за якої Європа опинилася в стані економічного лиха. Виникла необхідність в термінових заходах, і Сполучені Штати Америки вирішили втрутитися. Вони усвідомлювали, що потрібно відновити європейський регіон, адже протягом ХХ століття саме тут двічі спалахували світові війни. Це становило серйозну загрозу, яку слід було враховувати.
Другий аспект, безумовно, стосується економічних інтересів. Після завершення війни Сполучені Штати Америки стали надзвичайно потужною економічною силою. Вони бачили в європейському ринку величезний потенціал для свого розвитку. Але для того, щоб цей ринок дійсно розквітнув, він мав би прогресувати. Неприпустимо було б намагатися продавати товари у країнах, що переживають руїну та бідність, або встановлювати з ними економічні зв'язки. Крім того, для США було важливо укріпити те, що нині можна охарактеризувати як певну солідарність між країнами.
США, які стали ключовим західним бенефіціаром у боротьбі проти німецького нацизму, ставлять перед собою завдання — запобігти післявоєнній соціально-економічній кризі в Європі та, що найголовніше, перешкодити розширенню політичного впливу Кремля на Захід. Ці фактори стали основними причинами, чому Сполучені Штати вирішили взяти участь у відновленні Європи, зазначає кандидатка історичних наук Марія Кравченко. Таким чином, це було не лише виявом доброї волі, а й проявом політичних і економічних інтересів.
Уряд США маніпулював трьома основними темами, орієнтуючись на свою аудиторію. Коли зверталися до американців, прагнучи переконати їх у необхідності підтримки європейців, вони акцентували увагу на жахливих умовах життя в Європі, зокрема на нестачі базових продуктів, таких як молоко та хліб. Однак, аби вразити конгресменів, їм слід було знайти інші аргументи. Тут вони переключилися на політичні аспекти, підкреслюючи загрозу комунізму та можливі наслідки відмови від підтримки. Америка, як потужна економіка, добре пам’ятала наслідки Великої депресії та усвідомлювала ризики, пов'язані з економічним спадом. Глобалізація вже стала реальністю, і американська економіка залежала від міжнародних ринків. Уряд розумів, що для підтримки зростання їм необхідно реалізовувати свою продукцію, тому відновлення європейських ринків було критично важливим для них.
Щодо ситуації в Європі, найбільше постраждала інфраструктура житлового фонду в кожній з країн. Відсутність достатньої кількості житла призвела до зростання проблеми безпритульності. Логістичні мережі зазнали значних пошкоджень. Навіть у тих випадках, коли окремі шахти чи промислові об'єкти могли відновитися досить швидко, система логістики була повністю зруйнована. Наприклад, через річку Рейн залишився лише один міст, а в Парижі через сену не було жодного мосту. Подібні проблеми спостерігалися в усіх країнах.
Європейська програма відновлення, також відома як план Маршалла.
Відновлення економіки Європи стало завданням надзвичайної складності. Проте американці змогли перетворити спустошене обличчя Західної Європи. Генерал Джордж Маршалл, начальник штабу армії США та колишній радник президента Франкліна Рузвельта з питань стратегії, став основним натхненником цього плану. У 1947 році він був призначений на посаду державного секретаря під керівництвом президента Гаррі Трумена. Офіційно ця ініціатива отримала назву Європейська програма відновлення, але в історії вона відома, насамперед, під ім'ям свого автора — Маршалла. Презентація плану відбулася на випускній церемонії Гарвардського університету 5 червня 1947 року. Команда з п'ятисот аналітиків витратила півроку на розрахунки обсягів і механізмів фінансової та матеріальної допомоги, яка склала $13,3 мільярда. Насправді ж, з 3 квітня 1948 року до 30 червня 1951 року, для реалізації плану Маршалла США витратили більше $17 мільярдів. Сьогодні ця сума відповідала б приблизно тридцятиразовій величині, якщо враховувати індекс паритету купівельної спроможності.
Проте чи справді план Маршалла є виключно результатом його творця? На цю тему розмірковує кандидатка історичних наук Марія Кравченко з Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
"Я зустрічала дві версії. Міркую, що правда десь посередині. Перша версія зовсім відкидає його роль, що його взяли як нейтральну людину, тому що він займав поважні посади і не був людиною президента. Він був відданим громадянином своєї країни, виконував свою роботу. І це приваблювало людей. Тобто, його авторитет був високий. Тому видали, щоб саме він проголошував цю промову. Це за однією версією, що він зовсім не відносився до цього. Програма готувалася ще з 1946 року. Але за іншою версією у березні 1947 він їздив до Москви. Там була чергова нарада міністрів закордонних справ і того разу саме з економічних питань. Він побачив наскільки серйозне зубожіння і наскільки не хоче Радянський Союз, Молотов зокрема, порозумітися, дійти якихось спільних рішень у питаннях відновлення європейського континенту. І це його переконало, що треба діяти. І він переконав адміністрацію. Міркую, що десь правда посередині. Але не треба відкидати так само і те, що над програмою працював не тільки він".
Над реалізацією плану Маршалла працювала численна команда американських експертів, серед яких були економісти, юристи та політологи. Для створення ефективного механізму відновлення європейських міст, ринків та економічних систем необхідно було забезпечити тісну співпрацю різних спеціалістів. Це дозволило б швидко впровадити план та отримати помітні результати у найкоротші терміни. Цю думку продовжує доктор економічних наук, професор Ігор Бураковський.
План Маршалла – це не просто фінансова допомога, яка була направлена кудись, а справжня потужна система. У Сполучених Штатах Америки була створена спеціальна агенція для економічного співробітництва, яка мала на меті узгодження всіх зусиль і ефективну роботу з партнерами. Коли йдеться про план Маршалла, слід зазначити, що він уособлював ідеї свого часу, але реальна реалізація почалася майже через рік після його оголошення. У США точилися запеклі дебати щодо конкретних кроків. В результаті було вирішено створити об’єднання країн, яке пізніше отримало назву Європейське економічне співтовариство. Ця організація взяла на себе відповідальність за координацію дій та розподіл допомоги.
Не тільки рибу, а й снасті для риболовлі.
Отже, з одного боку, на найвищому рівні існувала європейська влада, а з іншого — координаційний підрозділ Сполучених Штатів Америки, що безпосередньо керував і контролював процес фінансування відновлення Європи. Цікаво, що з часом ця організація європейського співробітництва трансформувалася в організацію економічного співробітництва, до якої приєдналися США, Японія та інші розвинені країни. У зв'язку з цим можна стверджувати, що план Маршалла в певному сенсі сприяв інтеграційним процесам у Європі та сприянню створенню Європейського Союзу. Важливу роль у запуску цього процесу відіграв генерал Джордж Маршалл — харизматична, сильна і рішуча особистість, що підтверджує історикиня Марія Кравченко.
Маршалл висловився про дуже структуровані, хоча й загальні питання під час своєї промови в Гарварді. Він зазначив, що Америка готова надати допомогу, а ось як саме це робити — вирішуйте самі. Після цього була організована нарада, в якій взяли участь Франція та Британія. Також прибув Молотов від Радянського Союзу.
Йшлося про великі суми і конгресменам допомогло проголосувати саме те, що Радянський Союз відмовився і не дозволив приєднатися всій Східній Європі. Після цього була скликана велика нарада, куди запросили 18 європейських держав, у тому числі запрошувати й Східну Європу. І виробили разом правило, що сума буде надаватися, а розподілятися буде на місцях. Це буде переважно не позика. 90% плану Маршалла йшло не позикою, а просто задарма. І це будуть не просто гроші, а це буде продукція, а уряди можуть продавати своєму населенню ці продукти і так далі, отримувати гроші. І вже за ці гроші, які вони отримали, вони можуть, наприклад, будувати великі заводи, будувати багаторічні плани. Тобто, не дати одну рибу, а й вудку щоб навчити заробляти, щоб ставити економіку на рейки і так далі. І це реально спрацьовувало. Ось так воно було побудовано".
Для відновлення своїх економік країни-реципієнти мали діяти під пильним наглядом американських експертів, рухаючись уперед поступово. У той же час Сполучені Штати надавали свою фінансову підтримку у доларах, що фактично закріплювало економіку цих країн за цією валютою. Ще однією важливою умовою для отримання допомоги було те, що Білий дім наполягав на відсутності комуністів у складі урядів країн, які отримували підтримку.
Які саме суми обговорювались? Доктор економічних наук, професор Ігор Бураковський проводить аналіз:
План Маршалла передбачав фінансування на рівні близько 12 мільярдів доларів. На вигляд ця сума може здаватися невеликою, проте, якщо перевести її в еквівалент сучасних коштів, ми отримаємо вже сотні мільярдів доларів. Основна мета цього плану полягала у реалізації проектів, які сприяли б економічному зростанню. Основними акцентами були питання зайнятості, підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, а також вихід на нові ринки. Це не просто «ось вам гроші»; метою було відновлення ринкової економіки, де попит і пропозиція грають ключову роль. Іншими словами, якщо ви будуєте щось, то повинні пропонувати товари, які згодом будуть купуватися, і це не мають бути підприємства, що залежать від дотацій.
Другий аспект, який варто розглянути, – це виникнення явища, відомого як технічна допомога. Частина цих коштів була витрачена на приїзд американських експертів та організацію поїздок менеджерів і спеціалістів із США, щоб ознайомитися з їхніми практиками. Адже США є колискою конвеєрного виробництва. Ще один важливий момент, на мою думку, полягає в тому, що ця допомога була розділена на два види: позики, які були відносно невеликими, та гранти. Для отримання гранту діяв принцип "долар за долар", тобто, якщо я звертався за грантом у сто доларів, мені потрібно було знайти ще сто доларів для співфінансування відповідних проєктів. Крім того, існував ще один фактор, який, безумовно, стримував Радянський Союз: країни зобов'язувалися надавати максимально точну та повну інформацію про свій економічний стан, щоб було зрозуміло, що насправді відбувається.
Відома всім концепція валового внутрішнього продукту саме в той час була дуже вдосконаленою, адже, як мірило, вона фактично показувало напрямок руху тієї чи іншої країни, що отримала допомогу - розвивається вона чи деградує. Тобто план Маршалла дав поштовх розвитку певній системі економічних індикаторів. Тому від усіх країн, що фінансувалися Сполученими Штатами Америки, вимагалося узгоджувати свої дії.
Суми американської допомоги варіювалися в залежності від країн.
Проте вплив плану Маршалла на різні країни виявився неоднаковим, адже обсяги фінансової допомоги варіювалися. Для деяких країн ця підтримка стала критично важливою для швидкого відновлення економіки, в той час як інші розглядали план Маршалла переважно як можливість покращити свою міжнародну репутацію та залучити інвестиції.
Як визначали суму допомоги для кожної країни? Доктор економічних наук, професор Ігор Бураковський переконаний, що був суто прагматичний аналіз: дивилися на економічні перспективи, на масштаби економіки кожної окремої країни. І тому допомога розподілялася нерівномірно.
"Подивимося по цифрах. Найбільшим бенефіціаром цієї допомоги була Велика Британія, приблизно 24% всіх коштів, на другому місті йде Франція - 23%. Що стосується другої ліги, хто отримував ці гроші, була Італія і Німеччина. Вони отримали по 11% допомоги. Греція отримала 5%, Нідерланди -- 8%, Бельгія і Люксембург - 4%, Австрія -- 5%. На всі інші країни, якщо так подивитися, десь в районі 8-10%. До уваги брався і стан економіки. Якщо ми говоримо безпосередньо про Німеччину, зрозуміло, вона дуже сильна, вона дуже потерпала від війни, але при цьому не забуваймо, що Німеччина була поділена на східну і на західну. Тому, коли ми говоримо про допомогу, ми говоримо про допомогу і західній Німеччині, яка залишилась, будемо так говорити, в демократичному не комуністичному світі. А питання відбудови східної Німеччини вже було політикою Радянського Союзу. Крім того, в таких країнах як Німеччина, наприклад, були вже свої плани. Тому в цьому також була ідея, що ми не просто дали вам гроші, побудували і пішли, а ми хочемо при цьому запустити якісь економічні процеси. Тобто, разом з вами ми досягли якоїсь макроекономічної стабільності, ви її підтримуєте, і ми вам даємо це як можливість розвивати свій бізнес".
План Маршалла є важливим історичним документом, який став основою для розвитку Європи та формування Європейського Союзу як цілісної структури. Він також відіграв ключову роль у протистоянні між комуністичними та демократичними системами на світовій арені. З економічної перспективи, чи можна стверджувати, що Сполучені Штати прагнули до більш швидкого відновлення тих країн, які отримали найбільшу частку загальної допомоги? Продовжує розмірковувати Ігор Бураковський:
Економіки Франції та Німеччини займали провідні позиції в Європі. Тому зрозуміло, що саме вони потребували найбільшої підтримки, оскільки мали значний потенціал. Коли ми об'єднуємо малий та великий бізнес в рамках однієї великої економічної системи, це приносить більше вигоди, ніж якщо ми розвиваємо окремі проекти в різних місцях. Нідерланди зазнали найменших втрат під час війни. Потрібно називати речі своїми іменами: Бельгія була окупована, і, наскільки відомо, рівень її руйнувань та витрат суттєво відрізнявся. Отже, це був не лише політичний, а й економічний план.
Чехословаччина піддалася впливу з боку СРСР.
Особливо драматичною стала ситуація з планом Маршалла для Чехословаччини. Третина уряду країни була представлена комуністами, проте навіть вони підтримали американську ініціативу. У червні 1947 року прем'єр-міністр Чехословаччини Клемент Готвальд і міністр закордонних справ Ян Масарик були терміново викликані до Кремля, де Сталін чітко дав зрозуміти, що участь чехословацької делегації в Паризькій конференції призведе до загострення відносин між Москвою та Прагою. В результаті, чехословацька сторона вирішила відмовитися від участі. Про це розповідає Марія Кравченко, кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
"Для Заходу доля Чехії була важлива. І вони відстоювали думку на великих конференціях, що там уряд має бути демократичний. Думку-то відстоювали, але чехам було зрозуміло, що "залізна завіса" умовно перед ними. Не поза... І тому, якщо Сталін на них направить танки, то їх ніхто не прийде рятувати, як у 1938 році. Власне, коли оголосили план Маршалла, то дві держави зі Східної Європи - Польща і Чехія - заявили, що вони хочуть приєднатися. Спочатку їм просто сказали, що "Ні!". потім Сталін їм сказав поїхати туди в Париж, зробити все, щоб вони поїхали звідти з якомога більшою частиною делегатів від інших країн, які відмовилися. Тобто, переконати, що це - американський імперіалізм хоче купити ваші країни і так далі. І вже коли ті збиралися їхати, Молотов знов передав їм послання, що "Ні, не можна їхати, це буде вияв слабкості". Було зрозуміло, що попри всю ширму демократичності і дозволеності демократії у Чехії, це було початком кінця. У лютому 1948-го стався державний заколот. Міністр закордонних справ, за офіційною версією, покінчив життя самогубством. Але, ми розуміємо, що такі речі так просто не відбуваються. Скоріш за все, за цим стояли кремлівські спецслужби. Уся історія Холодної війни дуже пов'язана і дуже цікава. І от, скажімо, якщо у Чехії каталізували план Маршалла на виявлення конфліктів і державний заколот, то далі - створення НАТО - каталізатором його створення, останньою краплею став заколот у Чехії. Це дуже напружило французів, італійців, і, в першу чергу, США. Тобто, вони побачили, що на всі домовленості просто можна закрити очі, нічого не працює - от вам демократичний уряд, просто там у нас прийшли і зробили державний заколот комуністи".
Після реалізації плану Маршалла виникло безліч значущих організацій. Завдяки цьому плану було започатковано не лише НАТО, а й добре відоме українцям Агентство США з міжнародного розвитку USAID, яке активно сприяє розвитку різних аспектів життя та підтримує наш народ. Виявляється, що ця реорганізована структура є насправді продовженням організації європейського відновлення, заснованої в рамках плану Маршалла.
А що ж Україна?
Як відмова участі СРСР у плані Маршалла вплинула на нашу державу? На жаль, дуже трагічно і фатально, і особливо це відчули селяни. Ні про який розвиток територій не йшлося. Було банальне виживання у складних повоєнних умовах, спустошення і злидні. Хоча упродовж 1945-47 років СРСР намагався організувати альтернативу американській продовольчій програмі для окупованих ним країн. Це, зокрема, спричинило й поглибило ще одну хвилю голоду - навіть там, де його майже не відчували в 1932-33 роках. І зараз, коли українські міста потерпають від російських ракет і шахедів, іноземні та українські фахівці часто говорять про створення подібного плану Маршалла для України, який допоміг би відновити економічну та соціальну стабільність у нашій державі. Чи можливий такий план? Міркує доктор економічних наук, професор кафедри економічної теорії Національного університету "Києво-Могилянська академія", голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський:
"За наших умов, очевидно, нам потрібна поточна відбудова. Ми повинні зробити все можливе, щоб українська економіка залишалася стійкою, щоб вона не розвалилася. Навіть у Великобританії продукти продовжували розподілятися по картках у 1951 році. А тут є план Маршалла, наскільки це був великий економічний шокер. Ми, слава Богу, не перейшли на карткову систему. Економіка тримається. Рівень соціальних стандартів, звичайно впав, це зрозуміло. Але знову таки у нас немає того, щоб ми могли дивитися і бачили як було в кінохроніці про Другу світову війну. Але це треба підтримувати. Тому нам на сьогоднішній день потрібні кошти для того, щоб підтримувати українську економіку у тому варіанті, у якому вона йде. Уся наша економіка, це перш за все, перемога у війні, це боротьба з російською агресією. Все інше іде потім. Тому, якщо говорити про масштаби і про роль міжнародної допомоги у вирішенні наших поточних речей, то я думаю, що вже план Маршалла працює. Досвід підказує, що за інших рівних умов, є таке в економіці поняття "економічне диво", ми маємо всі можливості для цього. За допомогою наших партнерів ми отримуємо технології, отримуємо кошти. Якщо у нас піде позитивна динаміка, то я очікую на те, що українці будуть повертатися назад. Тобто, це - притік робочої сили. Ми прекрасно розуміємо, що коли ми падаємо, а потім встаємо, то життя нам видається абсолютно іншим".
Вінстон Черчилль характеризував план Маршалла як "найбільш альтруїстичний вчинок в історії, що сприяв відновленню внутрішнього ринку Європи та зціленню наслідків двох світових війн". Це сталося вперше, коли європейці змогли прожити вісім десятиліть без збройних конфліктів, тоді як до середини 20-го століття війни переживала практично кожна друга генерація європейців. На жаль, XXI століття стало для українців новим етапом жахливої війни на рідній землі - Росія продовжує забирати життя людей і руйнувати населені пункти. Проте, навіть у ці складні часи, ми розробляємо стратегії відновлення. Це свідчить про те, що ми продовжуємо жити і формувати свій власний "план Маршалла".
