Наріман Джелялов, український посол у Турецькій Республіці.
У своєму інтерв'ю Укрінформу, яке відбулося незабаром після його офіційного призначення, Наріман Джелялов обговорив ключові пріоритети та завдання на новій посаді. Він також торкнувся теми зменшення впливу Росії в Чорноморському регіоні та на Кавказі, перспектив продовження мирних переговорів на турецькій "платформі", ймовірності зустрічі між Президентом України та лідером Кремля. Окрім цього, Джелялов висвітлив питання двостороннього співробітництва в оборонній промисловості та процесу відновлення України.
Шановний пане посол, вітаємо вас із новим етапом у вашій дипломатичній кар'єрі та початком першої каденції. Туреччина вам добре знайома: ви вільно володієте турецькою мовою, дотримуєтеся ісламських традицій та маєте глибокі зв'язки з цією країною, зокрема через Меджліс кримськотатарського народу. Які ваші первісні враження та основні напрямки роботи на новій посаді?
По-перше, варто зазначити пріоритети, які визначені керівництвом України. Серед них: розвиток стратегічного партнерства з Туреччиною, укріплення співпраці для захисту суверенітету та територіальної цілісності держави, а також прагнення до досягнення справедливого миру.
Між Україною та Туреччиною триває активний політичний діалог на найвищому рівні. Паралельно ми активно розвиваємо інші важливі напрямки, такі як реалізація оборонно-промислових проєктів, а також співпрацю в сферах інфраструктури, торгівлі та інвестицій. Завершується процес ратифікації Угоди про вільну торгівлю, що сприяє розширенню економічних зв’язків, включаючи участь Туреччини у відновленні України.
Важливо підкреслити, що Туреччина виступає в ролі посередника, як у рамках мирних переговорів, так і в здійсненні гуманітарних проектів, зокрема у контексті "зернової угоди".
Можливості нашої співпраці безмежні. В умовах сучасних глобальних і регіональних викликів Україна та Туреччина мають всі підстави стати партнерами у створенні нової системи безпеки в Чорноморському регіоні.
Мій підхід - відкритий, системний діалог, орієнтований на конкретні
результати, та відчутний ефект від нашого стратегічного партнерства.
Враження від перших тижнів на новій посаді в цілому є позитивними. Хоча робота обіцяє бути складною, наші партнери з Туреччини проявляють готовність до співпраці.
Політичний курс Росії призводить до її відокремлення та занепаду.
- З огляду на події останніх місяців, у регіоні та світі Туреччина набуває все більшої геополітичної ваги. У світлі останніх подій у відносинах між Азербайджаном та Росією, яку роль у ній може відіграти Туреччина?
Ситуація з Азербайджаном є ще одним доказом імперського характеру російської політики: шовінізм, приниження інших народів і нехтування тюркськими етносами. Росія виявляє своє історичне бажання мати владу над країнами Кавказу. Наслідки такого підходу можна спостерігати на прикладі України.
Дії Азербайджану випливають з потреби відстоювати свою гідність, історичну справедливість та суверенітет. Росія намагається нав'язати свою волю, проте така стратегія в XXI столітті неминуче призведе до її ізоляції та занепаду. У регіоні виникає нова реальність, де стає дедалі ясніше, хто є надійним партнером, а хто становить загрозу.
Кремль не в змозі виконати навіть свої власні зобов'язання.
Росія проявляє відмову від своїх "союзників" і не виконує взяті на себе зобов'язання (наприклад, щодо Вірменії, Сирії, Ірану). Чи можна стверджувати, що позиції Росії в цьому регіоні ослабли? Які ваші очікування щодо подальшого розвитку ситуації?
Кремль виявляє свою неспроможність дотримуватися навіть тих зобов'язань, які сам встановлює. Приклади наведених країн лише акцентують увагу на глибокій кризі довіри до Росії як до партнера. Натомість, замість того, щоб бути гарантом безпеки, вона все більше сприймається як токсичний учасник, чия поведінка зосереджена лише на власних короткострокових інтересах, без будь-яких зобов'язань чи принципів.
Це веде до деградації репутації Російської Федерації в регіоні, зменшуючи її політичні можливості та сприяючи зміні альянсів. Держави, які раніше змушені були враховувати інтереси Москви, тепер активніше шукають нових партнерів — більш стабільних, надійних і потужних. У довгостроковій перспективі це може призвести до подальшої ізоляції Росії та втрати управлінських важелів над регіональними процесами.
Росія, активно пропагуючи перетворення та фактичне знищення усталеної системи міжнародних відносин, сама ж стає жертвою цього процесу. Це зумовлено її агресивною поведінкою та відмовою йти на компроміси, що свідчить про істотні проблеми всередині країни.
