Нафтовий тиск: як Іран може поставити світову економіку в скрутне становище, заблокувавши Ормузьку протоку.
Навіть після знищення ядерних об'єктів, Іран все ще матиме важіль впливу, який може бути використаний для економічного шантажу багатьох провідних держав. Цим важелем є географічне розташування Ісламської республіки. Видання "Фокус" досліджує, чому світ так тривожно реагує на погрози щодо блокування Ормузької протоки.
США не планують нових ударів по Ірану, запевняють і держсекретар Марко Рубіо, і президент Дональд Трамп. Штати навіть не мають нічого проти цивільної ядерної програми Ірану -- "в межах якої вони будуть мати електростанцію". Але якщо мова зайде про припинення руху суден по Ормузькій протоці, США обіцяють "дати відповідь". Поки що в посередники запрошують Китай -- як одну із найбільш зацікавлених сторін. "Якщо Іран вирішить закрити Ормузьку протоку, це стане великою ескалацією конфлікту", -- попереджає Рубіо.
Ормузька протока -- це артерiя, якою частина країн ОПЕК експортують нафту на ринки: 20% світових продажів нафти проходять саме цим транспортним коридором. Тож блокування Ормузької нафтової артерії -- якщо воно справдi вiдбудеться -- справдi здатно свiтовi ринки добряче струснути.
Парламент Ісламської Республіки одностайно ухвалив рішення щодо цього радикального кроку. Так звані "яструби" прагнуть ескалації конфлікту. Головний редактор радикального іранського видання "Кайхан", який представляє аятолу Алі Хаменеї, Хоссейн Шаріатмадарі, підкреслив, що Іран має обов'язок відповісти на бомбардування, перекривши Ормузьку протоку.
Ормузька протока є одним із ключових транспортних маршрутів у світі. Незважаючи на те, що її частка у глобальному товарообміні складає приблизно 4%, важливість вантажів, які проходять через цю вузьку водну артерію (всього близько 33 кілометрів у найбільш вузькому місці, при цьому ділянка, придатна для судноплавства, має лише 3 кілометри в ширину), робить її стратегічно значущою для країн, які знаходяться на великій відстані від цього регіону.
Іран вже не вперше висловлює загрози щодо блокування Ормузької протоки, проте до цього часу йому ще не вдавалося повністю закрити цю важливу транспортну артерію. Навіть під час війни з Іраком судноплавство в протоці зазнавало певних обмежень (через мінування та військові маневри), але повного закриття не відбулося.
Проте навіть самі загрози щодо закриття протоки вже викликають зміни на ринку. Якоб Ларсен, глава відділу безпеки компанії Bimco, що представляє інтереси світових судновласників, повідомив, що безліч власників суден вирішили вивести свої кораблі з цього регіону, щоб уникнути ризиків, які не покривають їхні діючі страхові поліси. Старший аналітик з ліквідного ринку компанії Kpler, Юї Торіката, підкреслює, що загострення ситуації в регіоні негативно впливає на логістику в портах Джебель-Алі, Хор-Факкан та Дубая, які є ключовими транспортними вузлами для торговельних маршрутів Південної Азії і Східної Африки.
Через Ормузьку протоку щороку проходить близько 20 мільйонів барелів нафти і значні обсяги скрапленого природного газу (СПГ), які видобуваються в Іраку, Кувейті, Катарі, Об'єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії (усі ці країни є партнерами Ірану в ОПЕК), а також безпосередньо в Ірані.
Востаннє цей торговий шлях припиняв свою діяльність теж у війні за участю Ізраїля. Це була війна Судного дня у 1973 році. Тоді відбулося не перекриття транспортного коридору, а держави Перської затоки, які воювали проти Ізраїлю оголосили бойкот країнам, які підтримували Єврейську державу. Тобто тоді перекрили не саму протоку, а припинили постачання через неї.
З того часу багато чого змінилося в логістиці енергоносіїв, їх специфікації та основне у напрямках експорту. Так, поруч з нафтою одним з основних елементів експорту в регіоні став скраплений газ. І обидва типи енергетичної сировини тепер прямують не у Європу та США, а до Азії, зокрема Індії, Південної Кореї, Китаю та Японії. Тож перекриття Ормузької протоки вдарить по імпорту нафти саме цих країн.
Не варто дивуватися, що Марко Рубіо звернувся саме до Китаю з проханням забезпечити відкритість стратегічно важливого для світової торгівлі транспортного коридору.
Індія уже заявила про те, що її нафтовий імпорт достатньо диверсифікований, а Японія, яка імпортує 90% своєї нафти з Перської затоки, тим часом вводить субсидії для своїх АЗС -- про всяк випадок, аби уникнути цінового колапсу. Китай же (як типово!) наразі ухиляється від відповідей на питання, що стосуються цієї проблеми.
Китай отримує приблизно 45% своєї нафти з країн Ближнього Сходу. Однак справжні обсяги імпорту нафти з Ірану залишаються під прикриттям, оскільки на ці поставки накладені санкції США. Вважається, що близько 90% іранського нафтового експорту спрямовується саме до Китайської Народної Республіки. Загалом, експорт нафти з Ірану становить приблизно 1,7 мільйона барелів на добу.
Уряд Ісламської Республіки заздалегідь налаштував свою логістичну інфраструктуру, щоб зменшити залежність власного експорту (який становить 60% бюджету країни) від закриття Ормузької протоки. Іран вперше у XXI столітті розпочав видобуток нафти в Каспійському морі, хоча наразі обсяги видобутку є незначними. На сьогодні єдиною альтернативою для експорту залишається нафтопровід Горе Джаск, чия пропускна здатність складає лише 300 тисяч барелів на добу, що є менш ніж 3% від споживання нафти Китаєм.
Нафтопроводи, що проходять через Саудівську Аравію та Об'єднані Арабські Емірати, також здатні обійти Ормузську протоку і мають значно вищу потужність. Цікаво, що всі ці держави є ключовими постачальниками нафти для Китаю. Таким чином, конкуренція відбувається за один і той же ринок збуту. Виходить, що найбільше постраждає від закриття протоки саме головний торговий партнер Ірану?
Справді, ситуація ускладнюється тим, що дефіцит нафти вплине також на одного з основних суперників Китаю – Індію, внаслідок чого економіка західних держав суттєво послабиться, що може призвести до глобальної дестабілізації. Наразі не зовсім зрозуміло, на що саме ставить ставки керівництво КНР. З точки зору потенційної експансії на Тайвань, світова енергетична криза може стати вигідною для комуністичного режиму Китаю, який може закликати своє населення до економії. Натомість демократичні країни, що є суперниками Пекіна, не матимуть можливості вжити подібних заходів.
Ще одним суттєвим аспектом є участь Кремля в цьому процесі. Для Росії закриття Ормузької протоки може стати шансом на порятунок. Економіка країни-агресора швидко наближається до рецесії, і зростання цін на нафту у два рази (такі прогнози роблять експерти, якщо Іран вирішить вжити цей останній захід) стане для Москви важливим чинником, що змінює правила гри. Одночасно, їхні західні супротивники можуть ослабнути, оскільки в умовах економічного колапсу можуть виявитися більш готовими до компромісів. Крім того, посилиться вплив Росії на Китай, який буде змушений збільшити імпорт нафти саме з цього регіону. Питання залишається лише одне — що саме Кремль може запропонувати Ірану за таку радикальну акцію.
Старший аналітик Vortexa, що спеціалізується на китайському ринку, Емма Лі, зазначає, що протягом останніх тижнів Іран активно переміщував свій танкерний флот з Перської затоки ближче до Китаю. Повністю завантажені нафтою судна, які належать до тіньового флоту, прямують у напрямку Сінгапуру. Однак навіть якщо всі ці танкери дійсно заповнені "чорним золотом" (що може становити до 40 мільйонів барелів), цього запасу вистачить Китаю лише на кілька днів при нинішньому рівні споживання нафти.
Важливий фактор, який Іран теж повинен враховувати: від перекриття Ормузької протоки постраждають не лише споживачі, а й експортери нафти - інші держави регіону. Чи готові в Тегерані пересваритися з усіма іншими державами Перської затоки, своїми ж партнерами по нафтовому картелю?
Проте, аятоли мають можливість повною мірою використати релігійний аспект, адже вони ведуть "священну війну" проти Ізраїлю. Ця обставина може поставити монархії регіону в складне становище, оскільки вони можуть не наважитися виступити проти громадської думки через такі критичні питання, як втрачені мільярди нафтодоларів.
Якщо Пекін, Москва і Тегеран не зможуть досягти консенсусу щодо початку нового етапу протистояння із Заходом, ймовірно, що перекриття протоки не відбудеться, принаймні, на тривалий час. В аналітичному звіті інформаційної агенції Mehr зазначається, що Іран може вибірково закрити Ормузьку протоку лише для суден своїх ворогів, при цьому не заважаючи інтересам ОПЕК, Китаю та, зрештою, своїм власним. Або ж Тегеран може перекрити її на кілька днів, поки вистачить запасів нафти, які вже були вивезені в Індійський океан, щоб продемонструвати свою рішучість і, в ідеальному для режиму аятол сценарії, використати цей фактор як важіль впливу під час мирних переговорів.
У разі катастрофічного розвитку подій, тривале закриття протоки, яке може виникнути, зокрема, внаслідок її замінування, стане лише початком більш серйозних криз. Без подальшого загострення цей радикальний крок виявиться фатальною помилкою для держав, що належать до нової авторитарної осі.
Так чи інакше, в короткостроковій та середньостроковій перспективі єдиним безпосереднім вигодонабувачем цього рішення стане Кремль, який знову отримає можливість уникнути економічного краху, що його західні аналітики передбачають вже більше десяти років.
Для України, безумовно, будь-яке рішення, яке посилює нашого супротивника, є невигідним. Тому блокування Ормузької протоки завдасть серйозного удару не тільки нашим інтересам, але й позиціям у цьому регіоні.
