На атомному гачку: Росатом як засіб міжнародного розширення впливу Кремля | UACRISIS.ORG
Група з аналізу гібридних загроз
Російська державна корпорація "Росатом" давно перестала бути виключно виробником і експортером ядерних технологій. У сучасних умовах вона виконує роль одного з інструментів гібридної стратегії Кремля, спрямованої на формування енергетичної залежності, політичного впливу та доступу до критичної інфраструктури держав-партнерів. В умовах повномасштабної війни проти України та поглиблення конфлікту з Європейським Союзом, проєкти "Росатома" за кордоном слід розглядати не лише у техніко-економічній площині, а як елемент зовнішньополітичного та безпекового тиску. Група з аналізу гібридних загроз підготувала дослідження, що систематизує і оцінює закордонні проєкти "Росатома" у ключових регіонах світу - Європі, Азії, Близькому Сході, Африці та Латинській Америці - крізь призму потенційних ризиків для енергетичної та національної безпеки.
Будапешт виступає основним адвокатом російської ядерної енергетики в Європейському Союзі.
Проєкти "Росатома" в Європі в основному реалізуються в країнах Східної Європи, де ще з часів Варшавського договору працюють радянські атомні реактори. Наразі в Угорщині триває будівництво нових енергоблоків на вже існуючій атомній електростанції "Пакш". Заплановано звести два нові блоки за технологією ВВЕР-1200 (покоління III+). Контракт на суму €12,5 млрд, з яких €10 млрд - це кредит від Росії, був підписаний між "Росатомом" і угорською компанією MVM ще в 2014 році. Хоча проєкт потрапив під санкції ЄС після агресії Росії проти України, у 2025 році він був офіційно виключений з санкційного списку через питання енергетичної безпеки Угорщини.
У лютому 2026 року розпочнеться будівництво, яке планується завершити на початку 2030-х років, з приблизним введенням в експлуатацію в період 2032-2035 років. Політична підтримка цього проєкту в Угорщині залишається на високому рівні, хоча залежність від російських фінансових ресурсів та технологій може призвести до тривалих ризиків у майбутньому.
Одночасно, в контексті співпраці між Москвою та Будапештом у галузі ядерної енергетики, варто згадати про випадки, коли європейські країни відмовилися від "мирного" атома з Росії, що несе певні ризики. Наприклад, після початку масштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Фінляндія розірвала угоду з Росатомом на будівництво одного енергоблоку ВВЕР-1200. Аналогічно, у Чехії після анексії Криму було виключено "Росатом" з тендерів на нові блоки АЕС у Дукованах, а у 2022 році уряд Чехії офіційно заборонив участь російських та китайських компаній у ядерних проектах через загрози національній безпеці. Таким чином, країни ЄС успішно практикують диверсифікацію своїх відносин з Росією в ядерній сфері. Відтак, орієнтація Будапешта на реалізацію проекту будівництва двох енергоблоків АЕС "Пакш" на основі російських технологій має, насамперед, політичний підтекст.
Китай та Індія продовжують бути основними союзниками Росатому в Азійському регіоні.
Сьогодні Китай є ключовим партнером "Росатома" в атомній сфері. На АЕС "Тяньвань" у провінції Цзянсу російським підрядником збудовано чотири енергоблоки ВВЕР-1000. У 2018 році підписано контракт на блоки 7 і 8 з реакторами ВВЕР-1200, будівництво яких розпочалося у 2021-2022 роках. На майданчику "Сюйдапу" (також відомому як Сюйдабао, провінція Ляонін) "Росатом" споруджує 2 енергоблоки ВВЕР-1200 (№3 і 4) у співпраці з CNNC. Будівництво розпочато в липні 2021 (блок 3) та травні 2022 (блок 4).
АЕС "Куданкулам" - найбільший індійсько-російський ядерний проект. Перші два блоки підключені до мережі у 2016-2017 рр.. У 2014 р. укладено домовленості про спорудження ще чотирьох блоків (№3-6). Росатом вситупає як генпідрядник через кампанію Atomstroyexport, а проєкт фінансується частково за рахунок російського кредиту $3,4 млрд (загальна вартість другої черги $6,4 млрд). Будівництво 3-го блоку почалось у 2017 р., його запуск очікується у 2026 р.; інші блоки поетапно до початку 2030-х. Індія не приєдналася до санкцій, тому співпраця з Росатомом триває без політичних перешкод. Також Індія залежить від РФ у постачанні палива для ВВЕР, але працює над локалізацією.
В Бангладеш розпочато будівництво першої атомної електростанції за проектом Росії, розташованої на березі річки Ганг. Станом на 2023 рік, роботи на першому енергоблоці майже завершені, а планується, що він вийде на повну потужність у 2026 році. Проте західні санкції ускладнили фінансові розрахунки та логістичні процеси: Бангладеш зіткнувся з труднощами у здійсненні платежів в доларах, тому сторони перейшли на розрахунки в китайських юанях через систему CIPS. Додатково, США заборонили доступ підсанкційним російським суднам до портів Бангладеш, що призвело до затримок у постачанні обладнання. У відповідь на це було організовано альтернативні маршрути доставки, а Росія закликала Бангладеш продовжувати співпрацю, незважаючи на зовнішній тиск. Фінансовий тягар для Бангладеш значний — вже розпочато погашення російського кредиту, і перший платіж у розмірі 318 мільйонів доларів було здійснено в юанях.
Інша країна Південно-Східної Азії - В'єтнам у 2010-х роках планував будівництво двох АЕС (одна - за російським проектом ВВЕР-1200 у Ніньтхуані), але в 2016 р. ці плани скасовано рішенням парламенту через фінансові причини та суспільні настрої.
Кілька держав, серед яких Монголія, Киргизстан, Лаос і Шрі-Ланка, уклали з Російською Федерацією меморандуми про співпрацю в області ядерної енергетики, зокрема щодо потенційного будівництва малих реакторів та ядерних наукових центрів. Проте ці проекти поки що знаходяться на початкових етапах реалізації. У 2023 році військова хунта М'янми оголосила про намір за підтримки "Росатома" збудувати дослідницький реактор та розглядає можливість запровадження малих модульних реакторів (ММР) для забезпечення енергетичних потреб. Таким чином, Росія активно пропонує свої технології країні, що ізольована від Заходу, що викликає занепокоєння з точки зору проблем нерозповсюдження ядерних технологій. В цілому, "Росатом" використовує низький рівень підтримки санкцій в Азійському регіоні для просування своїх ініціатив, хоча більшість з них поки що залишаються на стадії обговорення.
Близький Схід: ядерна енергетика як інструмент для здобуття підтримки
Туреччина реалізує свою першу атомну електростанцію "Аккую" на узбережжі Середземного моря в провінції Мерсін у співпраці з компанією "Росатом". Будівельні роботи розпочалися у 2018 році, і на даний момент успішно зведено всі чотири енергоблоки. У квітні 2023 року на територію станції було доставлено ядерне паливо, і відбулася урочиста подія з участю президентів Росії та Туреччини. Проект "Аккую" реалізується за моделлю Build-Own-Operate (BOO), що означає, що "Росатом" через свою дочірню компанію Akkuyu Nuclear є власником та оператором станції. Російська сторона покриває більшість з $22 мільярдів загальних витрат, маючи майже повний контроль над акціями проектної компанії. Туреччина погодилася купувати електроенергію, що виробляється, за фіксованою ставкою протягом перших 15 років, що гарантує повернення інвестицій.
Іран активно співпрацює з "Росатомом" у сфері ядерної енергетики з 1990-х років. Атомна електростанція "Бушер" є першою та наразі єдиною, що функціонує в Ірані, і розташована на березі Перської затоки. Її історія бере початок у 1970-х роках, коли було розпочато незавершений німецький проект, а завершення будівництва першого енергоблоку (тип ВВЕР-1000) було здійснено російською компанією "Атомстройэкспорт" згідно з контрактом, підписаним у 1995 році. У вересні 2025 року Росія та Іран оголосили про запуск нового спільного проекту — АЕС "Хормозган", що буде розташована в південному регіоні Хормозган на узбережжі Перської затоки. У рамках цього проекту планується збудувати чотири енергоблоки з загальною потужністю 5000 МВт. Угода на суму приблизно 25 мільярдів доларів уже підписана, хоча деталі проектування поки що залишаються конфіденційними. Проте, цей амбітний проект може зіткнутися з фінансовими та технологічними викликами, оскільки Іран прагне до локалізації виробництв. Політична ситуація також може ускладнити справи, оскільки Захід з насторогою ставиться до розширення іранської ядерної програми навіть для мирних цілей, що може призвести до спроб перешкодити фінансуванню або постачанню обладнання.
Африка
Африка стала одним із пріоритетних напрямків експансії "Росатома" останніми роками. Компанія пропонує країнам регіону повний пакет - від дослідницьких реакторів і центрів ядерної медицини до великих енергоблоків, часто з привабливими фінансовими умовами (кредити, розстрочки). Значна кількість домовленостей поки що на ранніх стадіях, але є й проекти, що перейшли до реалізації.
За російським проектом в Єгипті будується атомна електростанція "Ель-Дабаа". Майданчик розташований на середземноморському узбережжі, губернаторство Матрух (близько 300 км від Каїра). Реактори: 4×ВВЕР-1200, сукупна потужність 4800 МВт. Монтаж першого реакторного корпусу відзначено в листопаді 2025 р.. Загальна вартість проекту - $30 млрд, з них $25 млрд - пільговий кредит РФ Єгипту на 13 років з погашенням із 2029 р. Інші 15% фінансує єгипетська сторона. Єгипет підтримує відносини і з Заходом, і з Росією, тому санкції напряму не зачіпають проект (наприклад, США не вводили заходів проти "Росатома" через залежність глобального ринку). Проте фінансове навантаження на Єгипет суттєве; економічна ситуація країни складна, тож виплати за кредитом у майбутньому можуть бути тягарем.
Південна Африка є єдиною країною на континенті, що має функціонуючу атомну електростанцію - "Коберг". У 2014 році, під час президентства Джейкоба Зуми, було досягнуто політичну угоду з Російською Федерацією щодо спорудження нових атомних потужностей потужністю до 9600 МВт, що передбачало зведення восьми реакторів, оцінених у 70-80 мільярдів доларів. Ця ініціатива викликала значний суспільний резонанс і підозри щодо можливих корупційних схем. У 2017 році представники громадянського суспільства змогли скасувати угоду через суд, а в 2018 році новий президент Сіріл Рамафоса офіційно відмовився від розширення атомної програми, вказавши на її високу вартість.
Нігерія, яка є найбільш населеною країною в Африці, виявляє інтерес до розвитку ядерної енергетики як способу подолання проблеми нестачі електроенергії. У 2017 році Нігерія та Росія уклали угоди на спорудження чотирьох енергоблоків загальною потужністю до 4800 МВт на двох майданчиках, а також на створення центру ядерних досліджень. Очікувалося, що перший реактор буде введено в експлуатацію у 2025 році, а весь комплекс завершено до 2035 року. Компанія "Росатом" мала стати головним інвестором і управляти проектом за моделлю BOO. Однак реальне будівництво досі не розпочато через брак фінансування та складну економічну ситуацію в країні. Політична нестабільність, зміни в уряді та загрози безпеці також заважають реалізації проекту. Незважаючи на це, Нігерія продовжує співпрацювати з "Росатомом" у менш масштабних ініціативах, зокрема, в створенні науково-технічного центру з дослідницьким реактором для виробництва медичних ізотопів та підготовки спеціалістів.
Замбія підписала угоду з Російською Федерацією на будівництво Центру ядерних наук і технологій, який включатиме дослідницький реактор потужністю 10 МВт. Підготовка майданчика поблизу Лусаки розпочалася в 2018 році, але реалізацію проекту затримали фінансові проблеми. Інші африканські держави, такі як Гана, Кенія, Уганда, Ефіопія, Руанда та Судан, також уклали меморандуми або міжурядові угоди з "Росатомом" для співпраці в галузі ядерної енергетики. Наприклад, Гана працює над створенням інфраструктури для малої атомної електростанції, а Руанда відкрила Центр ядерних наук за підтримки Росії. У 2019 році Судан підписав угоду з РФ щодо дорожньої карти для 1200-МВт реактора, але політичні кризи завадили реалізації проекту. Хоча ці ініціативи поки що залишаються на етапі планування, вони свідчать про стратегічний намір "Росатома" зміцнити свої позиції в Африці, пропонуючи вигідні умови країнам, які не мають інших можливостей для фінансування ядерних проектів.
Латинська Америка
У Латинській Америці проекти "Росатома" не мають такого великого обсягу, їх основна увага зосереджена на співпраці в галузі ядерних досліджень та окремих ініціативах. Однак, навіть у цьому регіоні корпорація активно розвиває свою присутність.
У вересні 2017 р. було підписано контракт між "Росатомом" і Болівійським агентством ядерної енергії (ABEN) на будівництво Центру ядерних технологій поблизу м. Ель-Альто. Основний об'єкт центру - дослідницький реактор типу ВВЕР малої потужності для виробництва радіоізотопів і наукових досліджень. Об'єкт став найвисокогірнішим діючим реактором у світі. Проект відчув затримки через політичну нестабільність у Болівії, але був відновлений. Санкції проти РФ на нього не вплинули напряму, оскільки йшлося про мирні наукові установки.
Аргентина має довгу історію розвитку власної атомної енергетики, зокрема, вона експлуатує три реактори типу Candú і PHWR. У цьому контексті "Росатом" виявив інтерес до співпраці з Аргентиною для реалізації нових проектів. У 2015 році була досягнута попередня угода щодо зведення АЕС "Атуча III" з реактором ВВЕР-1200, однак після зміни політичного керівництва цей проект був призупинений. Натомість у 2022 році Аргентина уклала угоду з китайською компанією CNNC на будівництво реактора Hualong One на території "Атуча", що свідчить про вибір Китаю замість Росії. Однак "Росатом" залишився активним на аргентинському ринку: його філії постачають уранові компоненти, ізотопи та ведуть переговори щодо створення малих реакторів для віддалених регіонів.
Бразилія експлуатує 2 реактори Ангра 1 і 2 і довгобуд Ангра 3. "Росатом" пропонував допомогу в завершенні Ангра 3 та в майбутніх планах будівництва нових АЕС у Бразилії. Бразильська влада розглядала різні варіанти, зокрема відновлення будівництва Ангра 3 на базі власної компанії "Eletronuclear" за підтримки кредитів із США та Європи. Жодних конкретних контрактів з "Росатомом" не укладено, хоча підписано меморандум про взаєморозуміння в галузі мирного атому. 2023 р. повідомлялось, що "Росатом" цікавиться участю в тендерах на малі модульні реактори, які планує Бразилія, а також постачає обладнання для наукових проектів (наприклад, циклотрон для центру ядерної медицини в Сан-Паулу).
Мексика співпрацює з "Росатомом" переважно у сфері ядерної медицини (закупівля ізотопів, навчання), нових енергоблоків не планує. Нікарагуа - тісний політичний союзник РФ - у 2021 р. підписала меморандум про створення ядерного дослідницького центру і навчання фахівців; практична реалізація поки не почалась, але ідуть роботи з підготовки кадрів російськими спеціалістами. Куба свого часу мала недобудовану АЕС "Хурагуа" за радянським проектом, однак нині не планує її відновлювати, натомість співпрацює з РФ у галузі радіомедицини та зберігання ядерних матеріалів. Загалом в Латинській Америці вплив "Росатома" обмежений, але корпорація намагається закріпитись через технологічні проекти меншого масштабу, розраховуючи в перспективі на покращення політичної ситуації для просування більших ініціатив.
Міжнародний портфель проектів "Росатома" є географічно широким і включає як діючі атомні електростанції, об'єкти на стадії будівництва, так і заплановані/обговорювані проекти. "Росатом" утримує світове лідерство за кількістю споруджуваних за кордоном енергоблоків - 33 в активній фазі будівництва, випереджаючи основних конкурентів. Це є результатом державної підтримки РФ, довгострокових кредитних схем та готовності працювати в країнах, що розвиваються.
Однак фінансові та політичні ризики, пов'язані з такими проектами, значні. Багато з них фінансуються за допомогою великих кредитів з Росії, що призводить до боргової залежності країн-замовників і робить їх вразливими у разі економічних криз в РФ або дефолтів. Хоча санкції поки що не вплинули безпосередньо на більшість проектів, вони вже викликали ряд непрямих наслідків: проблеми з платежами, затримки в логістичних процесах, а також перегляд планів деякими державами. У Європейському Союзі та США активно обговорюються можливі санкції проти корпорації "Росатом", проте залежність деяких країн від російського ядерного пального та послуг ускладнює реалізацію цього рішення.
Таким чином, міжнародні проекти "Росатома" продовжують розвиватися, особливо в регіонах Азії, Близького Сходу та Африки, де опір санкціям є незначним. Ці ініціативи зміцнюють геополітичний вплив Російської Федерації, але водночас створюють ризики технологічної та фінансової залежності для країн-замовників. Кожна держава ретельно оцінює можливі вигоди, такі як доступ до ядерної енергії, у порівнянні з ризиками, пов'язаними зі співпрацею з Росією.
