Світ зупинився, поки вогонь охоплює Близький Схід: переговори зазнають невдач, а Росія використовує цей момент, щоб виграти час і збільшити свої вимоги. Інтерв'ю з Мережком.
Війна на Близькому Сході, зокрема загострення навколо Ірану, різко змінила геополітичну оптику, у якій ще донедавна центральне місце займала Україна. Те, що виглядало як повільний, але системний переговорний процес між Росією, США та Україною, починає розсипатися під тиском нових криз. Перенесення чергового раунду перемовин, фактична пауза в роботі тристороннього формату та суперечливі сигнали з Вашингтона свідчать: увага ключового глобального гравця зміщується, а разом із нею - і пріоритети.
На цьому тлі виникає тривожне відчуття, що дипломатичний трек щодо України поступово втрачає динаміку і перетворюється на інструмент затягування часу. Москва, яка традиційно грає у довгу, отримує стратегічну паузу, тоді як Київ стикається з ризиком залишитися на периферії великої політики. Близькосхідний фактор фактично створює для Кремля вікно можливостей: поки США концентруються на Ірані, Росія може не лише уникати реального тиску, а й переглядати власні переговорні позиції у бік їхнього подальшого посилення.
Водночас риторика Вашингтона не демонструє готовності до ескалації тиску на Москву. Навпаки, дедалі частіше звучать сигнали, які в Росії трактують як підтвердження власної сили та правоти. Це створює парадоксальну ситуацію: переговори формально існують, але їхній зміст розмивається, а сам процес дедалі більше нагадує політичну декорацію без реального наміру досягти компромісу.
Європа в цій ситуації виглядає далеко не однорідною. З одного боку, звучать заклики до продовження підтримки України, проте водночас дедалі частіше порушуються питання щодо "нормалізації" відносин з Росією, повернення до економічного прагматизму та можливості територіальних компромісів. Це лише посилює відчуття стратегічної невизначеності.
Отже, справа вже не тільки в тому, чи відбудеться новий етап переговорів, а й у тому, чи зможе зберегтися сутність цього процесу в умовах, коли світова ситуація швидко трансформується.
Унікальним чином висловити свої погляди на ці та інші теми в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA мав можливість народний депутат України, який очолює парламентський Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, Олександр Мережко.
На фоні військових дій проти Ірану Трамп не проявляє бажання детально обговорювати мирні ініціативи щодо України, які наразі фактично призупинені. Як ви вважаєте, чи є війна на Близькому Сході однією з основних причин, чому тристоронні переговори тимчасово зупинені?
На мою думку, це скоріше не причина, а зручний привід для Трампа. Варто врахувати його політичну психологію та світогляд. Він орієнтується на швидкі досягнення. Якщо йому не вдається отримати таку перемогу, він переходить до інших напрямків, де, на його думку, можна досягти результату швидше. Тому, так, наразі формально перемовини призупинені. Ззовні може здатися, що Трамп повністю зосередився на Близькому Сході, зокрема на конфлікті в Ірані, і, відповідно, приділяє менше уваги Україні. Проте ситуація є більш складною. Він уже усвідомлює або починає усвідомлювати, що швидкого результату, на який він сподівався, не буде. Маю на увазі моментальну угоду. А єдина суттєва перешкода в цьому - позиція Кремля, яку він не планує змінювати шляхом тиску.
Оскільки швидкої перемоги не досягнуто, а демонструвати успіхи потрібно, Трамп, можна сказати, починає "збирати" свої перемоги. Він вже налічує вісім таких досягнень — принаймні, в своїй риториці. Наразі він намагається включити до цього списку й Іран. Проте, навіть якщо його увага переключилася на Близький Схід, це не означає, що питання України залишено без нагляду. У нього є представники, такі як Віткофф та Кушнер, які могли б займатися цим напрямком. Однак, незважаючи на це, ситуація фактично застопорилася. І це є показовим. Якщо б існував хоча б якийсь мінімальний прогрес, цей процес продовжувався б без сумнівів, адже Трампу потрібно, щоб це виглядало вражаюче — на шпальтах газет і в заголовках світових новин. Але прогресу немає, тому він шукає іншу платформу для демонстрації своїх "успіхів" — Близький Схід. Проблема в тому, що й там, як ми бачимо, швидкого результату також не досягають.
За словами президента України, нещодавні переговори щодо термінів наступного раунду зустрічей стали нагадувати "мильну оперу". "Американська сторона висловила готовність до зустрічі, але лише на своїй території, адже війна і безпекова ситуація заважають їм покинути США", - зазначив Зеленський. Він також додав, що українська делегація була готова провести переговори в Майамі, Стамбулі або Вашингтоні, але Росія відмовилася від цієї пропозиції. Як наслідок, жодна зі сторін поки не має наміру виїжджати.
До речі, порівняння з "Санта-Барбарою" абсолютно точне. Я чітко пам'ятаю цей безкінечний серіал 90-х років — без логіки, без завершення, просто безперервний процес. Зараз ми спостерігаємо щось подібне. Це натякає на головну істину: ці переговори позбавлені змісту і реальних перспектив на завершення. Важливо зрозуміти логіку Путіна — він використовує будь-яку ситуацію, включаючи паузи в переговорах, виключно для своїх власних цілей. Йому не потрібен результат. Для нього перемовини виконують лише одну функцію — уникнення санкцій з боку Трампа. І все. Це не про мир або домовленості, а про процес, що дозволяє продовжувати війну, руйнувати Україну, нищити інфраструктуру, при цьому уникаючи жорстких дій з боку Заходу. Наразі росіяни починають відкрито демонструвати, що "не можуть знайти можливості" для візиту — то до Туреччини, то до Швейцарії.
Чому це важливо? Бо це показує: у них немає навіть мінімального бажання рухатися вперед. Навіть питання локації абсолютно другорядне. Вони і це перетворюють на інструмент затягування. Бо їхня стратегія проста: тягнути час і уникати санкцій.
- Тобто, якщо узагальнити: Близький Схід - це лише привід. А реальна причина - в тому, що стратегічна мета Росії не змінилася? Фактично - знищення України. Максимум - буферна зона без реальної державності. І це, можливо, і є головна причина, чому перемовини не дають результату - і, скоріш за все, не дадуть.
- Саме так. Коли Росія відчуває слабкість - вона одразу цим користується. І зараз, на їхню думку, вони відчули слабкість з боку американської адміністрації. Раніше Путін був обережнішим. Його стримував фактор непередбачуваності Трампа - ця так звана "стратегія божевільного", як у Ніксона під час війни у В'єтнамі. Путін не був упевнений, як Трамп може повестися. А зараз - ця обережність зникла. Він вирішив, що Трамп втрачає інтерес до теми. І почав діяти значно нахабніше.
- Стамбульські домовленості 2022 року більше не відповідають нинішній ситуації у війні. Про це заявив міністр закордонних справ РФ Лавров. За його словами, Росія відмовляється припинити війну, навіть якщо Україна "визнає реалії на місцях" і повністю виведе війська з Донбасу. Ці нові вимоги Кремля - це те, про що ви зазначили - Кремль відчув свою силу через зміни у світі?
Це суть справи: Путін завжди мав і продовжує мати на меті знищення України. Він діє як злочинець, усвідомлюючи, що єдиний шлях уникнути покарання — довести свій план до завершення. Зараз, відчуваючи, що Трамп зазнав відволікання, він починає піднімати ставки. Проблема в тому, що Росія не розуміє, що таке компроміс. Вони не визнають угод, не дотримуються домовленостей, а обіцянки для них не є зобов'язаннями. Якщо ви погоджуєтеся на щось, вони миттєво висувають нові вимоги. Це безкінечний процес. Тому будь-яка спроба знайти середнє рішення з ними приречена на невдачу.
Саме з цієї причини немає сенсу продовжувати переговори з ними. Це добре усвідомлюємо з власного досвіду, зокрема з Мінського процесу. Країни Балтії та Польща чудово це розуміють. Проте, на жаль, у наших американських партнерів та друзів ще залишилися певні ілюзії. Я називаю це проекцією чесної людини: така людина вважає, що й інші поводяться так само. Але, на жаль, у міжнародних відносинах це не працює.
Можливо, Трамп виходить із логіки: якщо я вірю в компроміс, то й Путін має межі апетитів. Але насправді ці апетити безмежні. Єдиний спосіб комунікації з Путіним і Росією - це сила, постійний тиск і рішучість. Будь-які компроміси не працюють, бо одразу з'являються нові, ще абсурдніші вимоги. Це і є суть політики умиротворення - історично доведено її хибність. Якщо ви поступаєтесь агресору, думаючи, що він зупиниться, - ні, він не зупиниться. Його зупиняє тільки сила. Це ключовий урок ХХ століття, який варто було б засвоїти.
Щодо настроїв у США, Трамп знову висловив своє незадоволення політикою України, зосередивши увагу на особистості Зеленського. Він стверджує, що проблема полягає тільки в ньому, а Путін, мовляв, готовий до мирних переговорів. Цю ідею він повторює з самого початку: "в України немає стратегій", "Росія здобуває перемогу". Цікаво, що аналогічні тези висловлює й Тулсі Габбард, яка є лідером американської розвідки. Вона прямо заявляє, що Росія отримує перевагу і продовжить наступ. Таким чином, можна зрозуміти, звідки беруться ці погляди.
- Насамперед скажу відверто: мені боляче чути такі заяви. Коли під час війни ображають президента - це ображає і державу, бо президент у цей момент є її символом. Це несправедливо. Чому так відбувається - однозначної відповіді немає, але є пояснення. Наприклад, Фіона Гілл, яка працювала з Трампом і добре знає Росію, говорить про це як про прояв бізнесового мислення. Трамп мислить категоріями угод і вигоди. Але політика і бізнес - різні речі. І Путін цим користується. Він фактично пропонує "угоди" - доступ до ресурсів, до Арктики, якісь фантастичні проєкти на трильйони доларів. Це виглядає як спроба зацікавити Трампа, апелюючи до його бізнес-логіки. Можливо, пояснення частково в цьому.
Водночас я не вважаю, що все зводиться до однієї людини. Зовнішня політика США - це складний бюрократичний процес, де задіяні численні інституції, починаючи з Держдепу. І є надія, що там працюють люди, які керуються не бізнес-інтересами, а національними та геополітичними інтересами США, а також цінностями, на яких базується американська держава. Тим більше, що це символічний рік - 250 років Декларації незалежності. І це теж про цінності. Я сподіваюся, що ці інституції зможуть стримувати спроби будувати "бізнес із Росією" за рахунок України.
- Посилює позиції Росії у переговорному процесі й тимчасове послаблення санкцій, яке запропонував Трамп. Канцлер Німеччини Мерц це рішення різко розкритикував, як і загалом Європа, заявивши, що це не наближає мир, а навпаки - посилює агресію Путіна.
Я повністю підтримую цю думку. По-перше, це може стати небезпечним прецедентом. Введення санкцій є складним процесом, але їх скасування після пом'якшення ситуації ще важче. По-друге, Путін продовжує війну, поки має фінансові ресурси. Ці рішення фактично забезпечують йому фінансування для військових дій. Це є прямим підсиленням його армії та затримкою мирного процесу. І навіть за логікою самого Трампа, це не виправдано, якщо він насправді прагне швидкого завершення конфлікту. Хоча називають різні цифри, навіть 10 мільярдів доларів – це величезні кошти для ведення війни. І в результаті це призводить до нових нападів, руйнувань і жертв серед цивільних в Україні. Ось реальна ціна таких рішень.
- Маємо загрозливі заяви з Європи. Переговори щодо України наближаються до "моменту істини", який може змусити Київ ухвалити поступку території Москві. Про це заявив президент Фінляндії Олександр Стубб. На його думку, Європі, можливо, доведеться де-факто визнати потенційні територіальні поступки з боку України на користь Росії. Окрім того, напередодні саміту в Брюсселі лунали заяви про необхідність "нормалізації" відносин із Москвою, повернення до дешевих енергоносіїв і таке інше. Чи не підсилює це переговорну позицію Кремля більше, ніж будь-які дипломатичні зусилля? Як ви це оцінюєте?
Ці сигнали викликають серйозне занепокоєння. Щодо висловлювань президента Фінляндії, раніше вони відзначалися об'єктивністю. Його концепція, що Європа може надати підтримку США на Близькому Сході в обмін на допомогу Україні, виглядає не лише розумною, але й має потенціал для розвитку.
Щодо питання територіальних поступок, важливо чітко усвідомити, що мова не може йти про юридичне визнання анексії, наприклад, Криму. Це абсолютно неприйнятно ні для України, ні для Європи. Адже таке визнання підриває основи післявоєнного європейського порядку, заснованого на принципі недоторканності кордонів. Якщо дозволити зміну кордонів силовим шляхом, це стане загрозою для всієї Європи. Тому жодна країна не погодиться на такий крок. Що саме мав на увазі Стубб – це залишається невизначеним. Можливо, йдеться про замороження конфлікту на фронті. Проте я впевнений, що мова не може йти про офіційні територіальні поступки. Інакше це призведе до відкату в минуле, спотворюючи уроки, які були отримані внаслідок двох світових війн.
Антоніу Кошта, президент Європейської ради, підкреслює, що Європа повинна бути готова взяти на себе ініціативу в переговорах, якщо США вийдуть з цього процесу. Чи можливо, що Трамп вирішить дистанціюватися від переговорів? Наприклад, якщо Європа вирішить не підтримувати США в Ормузькій протоці, це може спонукати Трампа до думки, що конфлікт в Україні не є справою Америки.
- Ми маємо виходити з норм міжнародного права. НАТО - це оборонний альянс, і механізм статті 5 працює лише тоді, коли одна з країн-членів зазнала нападу. У випадку Близького Сходу цього немає. Тому вимагати автоматичного залучення НАТО - некоректно.
Чи може Трамп вийти з НАТО? Риторика була суперечливою, такі натяки лунали. Але я не думаю, що це відбудеться. Водночас є небезпечний період - до проміжних виборів у США. До листопада можливі різкі, суперечливі заяви, зокрема, щодо трансатлантичної єдності. Це частина внутрішньої політичної боротьби. Цей період потрібно просто пройти. Після виборів ситуація, ймовірно, стабілізується. Я не думаю, що Трамп вийде з переговорів, але до листопада його участь може бути обмеженою або менш передбачуваною.
Тому я б сказав так: приблизно 70% - що не станеться, і 30% - що такий сценарій можливий. Політика, особливо зовнішня, непередбачувана. Але самі такі заяви з боку Європи дуже важливі. Вони потрібні, щоб у Путіна не виникло ілюзії вакууму, що Україна залишиться сам на сам. Це сигнал: є план Б, є готовність підхопити процес. І, до речі, Україна завжди виступала за участь Європи в переговорах - це додаткові гарантії. Тому такі заяви мають значення, навіть якщо США не вийдуть із процесу.
Загалом, участь європейських країн у мирних переговорах щодо конфлікту в Україні є надзвичайно важливим питанням. Однак наразі я не спостерігаю єдиної та узгодженої позиції серед європейських лідерів, таких як Великобританія, Німеччина та Франція. Якби існувала чітка та рішуча спільна позиція з вимогою активної участі в переговорах, це могло б вплинути на Трампа. Проте наразі висловлюються лише окремі думки, які звучать досить м'яко. Європа веде розмову, але не виступає як єдиний політичний гравець. Це і є основною проблемою сьогодення.
