Михайло Гончар, голова Центру глобалістики "Стратегія XXI".
Росія веде свою гру, подібно до крокодила, якого не стільки вбивають силою, скільки обманюють хитрістю.
Війна з Україною стала поштовхом для перетворення російської економіки на військово-мобілізаційну модель. Витрати на оборону досягають рекордних рівнів, при цьому цивільні сфери зазнають скорочення, а зовнішні ринки поступово звужуються внаслідок санкцій та політичної ізоляції. Проте авторитарний режим має можливість тривалий час приховувати справжні масштаби проблем, перекладаючи їх тягар на регіони та населення.
Чи зможе ця модель витримати багаторічні навантаження? Які її найслабші місця є найбільш вразливими? Чому стратегія "замороженого миру" лише підтримує існуючу загрозу? На ці питання у своєму інтерв'ю для Укрінформу відповідає Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" та експерт у сфері міжнародних енергетичних і безпекових відносин.
Нині можна спостерігати два кардинально різні погляди: один стверджує, що "економіка Росії незабаром впаде", тоді як інший запевняє, що "Росія може вести війну протягом тривалого часу". Що з цих тверджень є міфом, а що — дійсністю? Можливо, істина криється десь посередині?
По-перше, незалежно від думок різних людей, істинного знання ніхто не має. По-друге, відповідь на це питання слід шукати не лише в макроекономічних показниках, а й у суспільному контексті. Економіка, безумовно, підпорядковується певним об'єктивним законам, але рушійною силою її є люди. У цьому аспекті особливо важливим є стан російського суспільства. Ми не спостерігаємо там масових антивоєнних протестів. Навпаки, підтримка війни, яка в Росії отримала назву "СВО", залишається на досить високому рівні.
Тому, попри дійсно складну й важку ситуацію для російської економіки, вона так чи інакше продовжуватиме функціонувати. Так, вона вже дає збої і ще даватиме: ми бачимо падіння доходів, зокрема нафтових, бачимо структурні проблеми. Але доки не настане явище системного колапсу, говорити про "ось-ось" як про неминучий і близький крах не доводиться.
Тут постає цікаве запитання: що ж насправді означає це "ось-ось"? Чи йдеться про тижні, місяці, чи, можливо, роки? Якщо згадати про розпад Радянського Союзу, то його "ось-ось" тривало майже шість років — від середини 1985 року, коли світові ціни на нафту впали, до 1991 року, який став фінальною точкою розпаду СРСР.
Логічно поставити запитання: коли це "ось-ось" стартувало для сучасної Росії? З 24 лютого 2022 року? Я вважаю, що радше з 2023-го. Чому? Тому що 2022 рік для Росії був роком потужного фінансового допінгу. Вона отримала небачені нафтогазові доходи - значною мірою через власноруч розкручену цінову ескалацію, передусім на європейському газовому ринку. Кон'юнктура нафтових цін також сприяла надприбуткам.
У 2022 році західна санкційна політика тільки почала набирати обертів...
- Вірно. Шостий санкційний пакет щодо нафти та нафтопродуктів був ухвалений 30 травня, але реально запрацював лише з 5 грудня 2022 року для нафти і з 5 лютого 2023 року - для нафтопродуктів. Тобто весь 2022-й став для агресора потужним фінансовим імпульсом.
Власне, в ті перші найскладніші місяці, коли Україна активно захищалася і протистояла агресії, ми ще не мали достатньої кількості зброї та систем протиповітряної оборони...
Росія отримувала прибуток, одночасно завдаючи нам шкоду. Для неї війна перетворилася на джерело величезних доходів. Саме це стало поштовхом для подій 2023 року.
Після невдачі бліцкригу — не через три дні, три тижні чи навіть три місяці — Росія почала систематичну трансформацію своєї економіки в військовому напрямку. У короткостроковій перспективі це принесло певні позитивні результати, але в довгостроковій перспективі така модель виявляється вкрай руйнівною. Інвестиції у військову промисловість не створюють нові фінансові ресурси. Вироблене обладнання та техніка знищуються на полі бою — разом з усіма вкладеними коштами, зусиллями, часом і ресурсами. Це не є товаром, що приносить додану вартість, а скоріше суцільними втратами, що ведуть до нових витрат.
У 2024 році ситуація почала проявляти явні ознаки проблем. У 2025 році вона загострилася ще більше: світові ціни на нафту стабільно знижувалися. Якщо на початку 2025 року вартість бареля становила приблизно 80 доларів, то до кінця року вона опустилася до чуть більше 60. Це призводить до значних втрат у доходах.
До цього слід додати "вибухові санкційні заходи" з боку Збройних сил України, які особливо активізувалися в другій половині 2025 року: удари по нафтовій інфраструктурі, активне "полювання" на танкери та логістичні вузли. Це також мало свій вплив.
