"Ми повинні уникати перетворення на інструмент пропаганди": журналісти "Донбас Реалії" діляться думками про свою діяльність під час війни та інформування мешканців окупованих регіонів.
Як широкомасштабне вторгнення трансформувало діяльність військових журналістів, чому важливо інвестувати в радіомовлення, та як TikTok став альтернативою заблокованому YouTube на територіях, що знаходяться під окупацією.
Понад десять років журналісти проєкту "Донбас Реалії" від "Радіо Свобода" висвітлюють наслідки російської агресії в Україні та розповідають про життя на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). У рамках панельної дискусії "Незалежна журналістика під час війни: правда на лінії фронту", що відбулася під час 17-го Київського безпекового форуму, команда проєкту поділилася своїм досвідом роботи з військовими та методами комунікації з ТОТ.
У заході взяли участь Тетяна Якубович, журналістка та редакторка проєкту "Радіо Донбас Реалії", Роман Пагулич, журналіст і ведучий проєкту "Донбас Реалії", а також Олександр Демченко – військовослужбовець Збройних сил України та консультант Центру ініціатив "Повернись живим", який до травня 2023 року працював у якості журналіста "Донбас Реалії".
Дискусію вів журналіст та ведучий програми "Донбас Реалії" Ярослав Кречко.
Розповіді про війну не зводяться лише до вимірювання територій чи підрахунку атак, зазначає модератор Ярослав Кречко. Протягом років конфлікту трагічні історії могли перетворитися на звичні реалії для українського суспільства. Тому він звернувся до учасників з питанням, як можна донести інформацію про бойові дії з ясністю та чутливістю, а також що змінилося у практиці воєнних журналістів за більше ніж три роки великої війни.
Роман Пагулич зазначив, що ще в 2022 році, а також частково в 2024-му, журналісти мали можливість безпосередньо працювати на передовій. Наразі така можливість відсутня: "Ми виходили на позиції, і військові попереджали нас: 'Якщо ви закричите, противник вас почує'. На жаль, нині ми не можемо працювати в таких умовах через зростання ризиків у зоні бойових дій. Дистанція ураження, відома англійською як kill zone, збільшилася до приблизно п'яти кілометрів. Все, що знаходиться ближче до цієї зони, піддається постійній загрозі".
Безпекові питання стали основною причиною таких змін, а не ставлення військових до журналістів. "На мою думку, 95% військових з радістю зустрічають нову людину, -- зазначає Роман Пагулич. -- Адже будь-яка військова позиція складається з обмеженого колективу, який проводить там тижні або навіть місяці. Журналісти виконують важливу роль посередників між цивільним суспільством і військовими, які, насправді, ще кілька місяців тому могли бути цивільними особами, оскільки масштаби війни вимагають постійної мобілізації. Це свідчить про те, що про військових пам'ятають, і вони можуть поділитися інформацією про зусилля, які вимагаються для утримання фронту в нинішньому стані".
Він зазначив, що під час зйомок військових журналістам слід звертати увагу на специфічні рельєфні особливості, оскільки траплялися ситуації, коли позиції артилерії визначали лише за контуром дерева.
З журналістської перспективи це виглядає як замовчування важливої інформації, проте ми усвідомлюємо, що в деяких випадках це може призвести до трагічних наслідків для людей. З іншого боку, у нашій професійній діяльності ми не можемо дозволити собі, і відповідно до наших етичних норм, переходити межу в бік пропаганди.
Ми говоримо про те, що на війні є багато проблем, що люди в деяких моментах не витримують і залишають позиції. Що снаряди можуть не вибухати, що є дрони, яких багато, але часом вони не спрацьовують. І потрапивши десь ближче до окопів, поранені можуть очікувати на евакуацію днями й навіть тижнями. Ніщо не працює як годинник, тому що є дуже багато факторів, які можуть вплинути на війну в один момент", -- розповів журналіст.
Військовим також важливо тримати зв'язок із рідними. Роман Пагулич каже, що родичі тих, хто знаходиться на позиціях по місяцю, пересилають їхнім командирам аудіоповідомлення у месенджерах, і потім ці повідомлення через рацію звуком передають військовим, щоб вони просто почули голос рідних.
У нашій діяльності ми фокусуємося на військових аспектах, але насправді ми спостерігаємо за постійним знищенням міст, де всі події розгортаються за одним і тим самим сценарієм. Зникають електрика, зв'язок, вода, газ — всі засоби для нормального життя. Нажаль, люди продовжують залишатися в цих населених пунктах. Дехто не має іншого вибору, крім як залишитися у цьому містечку. Хтось чекає на прихід Росії, інші мають свої причини для перебування.
Люди, що довіряють російській пропаганді, продовжують вірити в те, що російські бомби та ракети принесуть їм звільнення. Я вважаю, що це свідчить про недоліки в українській інформаційній стратегії. Приблизно в 2017 році, коли ми відвідали одне з прифронтових міст на сході України, ми запитали місцевих жителів, які телеканали вони дивляться. Одна жінка показала, що на першій кнопці її пульта був телеканал "Росія 24". Вона зазначила, що це сталося випадково. Однак очевидно, що людина жила в такому інформаційному середовищі, і недостатня увага до інформаційної політики до початку великої війни призвела до подібних наслідків, -- вважає журналіст.
Ярослав Кречко зазначив, що російсько-українська війна є першою конфліктом, в якому кожен солдат має можливість ділитися будь-якими відео чи повідомленнями з фронту безпосередньо з публікою. Як і цивільні особи, вони також піддаються впливу соціальних мереж, де дезінформація та спотворені факти поширюються без контролю. У цьому контексті особливо важким є управління інформацією з окупованих територій, оскільки Росія використовує штучні обмеження для контролю над інформаційним простором.
Про зв'язок із ТОТ висловився Олександр Демченко: "Намагання підтримувати контакт і ламати інформаційну блокаду, яку створює Росія для людей на окупованих територіях -- це важлива робота, яка набагато більша і ширша за звичайну журналістику. Росія це робить не тільки на окупованих територіях України, а у багатьох регіонах світу, де намагається поширити свій вплив".
Він зазначив, що окупаційні адміністрації значно ускладнюють комунікацію з тимчасово окупованими територіями. Це явище почалося ще під час пандемії COVID-19, коли пункти пропуску на межі між Україною та окупованими частинами Донецької і Луганської областей були закриті. Тоді Росія вжила заходів, щоб максимально обмежити людські контакти між окупованими територіями та вільним світом. Сьогодні ж, у зв'язку з загостренням бойових дій та розширенням фронту, будь-які контакти стали абсолютно неможливими.
Проєкт "Донбас Реалії" завжди спирався на зв'язки з людьми, які проживають на окупованих територіях. Раніше ми просто отримували свідчення про соціальне життя, бойові дії або перевіряли певні факти. Ситуація змінилася, і тепер кожен, хто намагається передати інформацію з окупованих територій у вільний світ, навіть якщо це не стосується військових секретів, ризикує стати об'єктом переслідування з боку російської влади. Існує безліч випадків, коли такі люди зникали або потрапляли до катівень, -- зазначає Демченко.
В даний час, коли проросійські сили перевіряють смартфони, особа ризикує, якщо вона є підписаною на соціальні мережі будь-яких українських медіа.
"Треба думати, які альтернативні засоби передачі інформації на окуповану територію і отримання інформації звідти ми можемо використовувати, враховуючи необхідність обходу блокування соціальних мереж, сайтів, месенджерів, ютубу. З іншого боку, отримувати інформацію звідти, не наражаючи людей на ще більшу небезпеку. Треба придумувати нові маркетингові стратегії того, як зацікавити людей чесною, достовірною, збалансованою інформацією", -- додав військовослужбовець.
Про методи комунікації з ТОТ розповіла Тетяна Якубович. За її словами, ситуація дуже погіршилася із блокуванням ютубу.
"Треба визнати, що велика аудиторія була втрачена, тому що Росії вдався цей залізний занавіс. І те, що вони роблять із доступом до західних платформ в окупації, це дійсно дуже потужна технічна робота.
Ми завжди прагнемо знаходити нові, креативні способи передачі інформації. Одним з таких цікавих методів стала платформа TikTok. Хоча ми усвідомлюємо необхідність обережного підходу до цього ресурсу, в контексті окупованих територій TikTok відкриває значні можливості для поширення інформації. Ми створюємо там різні інформаційні продукти, включаючи відео та рілси. Крім того, ми експериментуємо з проведенням прямих ефірів на цій платформі.
Ми не знали, чи взагалі тікток, який є розважальним, дасть нам можливість зібрати якусь аудиторію, але це вийшло. І як це не дивно, аудиторія саме з окупації почала приходити на наші п'ятничні стріми", -- розповіла журналістка.
Ще одним засобом комунікації "Донбас Реалій" з тимчасово окупованими територіями залишається Telegram, адже ця російська платформа не підлягає блокуванню в регіоні, і, ймовірно, не буде заблокована в найближчому майбутньому. Тетяна Якубович підкреслила, що це не найнадійніша платформа, і постійно наголошує на необхідності попереджати користувачів про ризики, зокрема, про те, щоб уникати небезпечних розмов з журналістами або представниками вільної України: "Серед українців існує різне ставлення до тих, хто живе в окупації, і чим менше з ними зв'язку, тим менше інформації надходить на вільні території. Це, на мою думку, є частиною стратегії Кремля."
Іноді ми отримуємо запитання про те, чи існують проукраїнські громадяни на територіях, які знаходяться під окупацією. Нещодавно одна особа, яка надіслала нам фотографії з Маріуполя для публікації, відмовилася від гонорару, попросивши замість цього перерахувати ці кошти на підтримку ЗСУ. Я вирішила надіслати цій людині скріншот, що підтверджує, куди були спрямовані ці фінанси. Це є свідченням того, що на окупованих територіях дійсно є проукраїнські настрої.
За її словами, люди на ТОТ продовжують використовувати VPN-сервіси, тому що їм просто некомфортно жити без доступу до західних платформ, до яких звикли раніше: ютуб, фейсбук, інстаграм тощо.
На думку Тетяни Якубович, класичне радіомовлення є важливим засобом комунікації. Вона зазначає: "Через певні причини наш проєкт колись відмовився від цього формату, адже це досить витратна справа. Проте державі слід задуматися про відновлення класичних FM-передавачів, а також передачі на середніх і довгих хвилях для забезпечення інформаційної підтримки в окупованих регіонах. Існує попит на це, адже ми зустрічали людей, які в умовах окупації Харківської області, зокрема в Ізюмі, слухали наш проєкт через FM-радіо, бо інших варіантів просто не було. Також ми знаємо, що під час окупації Київської області люди могли отримувати інформацію лише через радіоприймачі, оскільки зв'язок і доступ до інтернету були відсутні. Подібна ситуація спостерігається і в Донецькій та Луганській областях. Я впевнена, що Україні варто знову запроваджувати радіомовлення на прифронтових і окупованих територіях."
Ярослав Кречко зазначив, що окрім роботи з окупованими територіями, аналітики та фронтлайн репортажів, ще одним важливим аспектом роботи "Донбас Реалії" є висвітлення проблем у Збройних Силах України.
Тетяна Якубович поділилася своїми думками на цю тему: "На мою думку, впродовж років масштабного вторгнення журналістика пройшла шлях від абсолютного страху і обережності в обговоренні реформ у сфері оборони до значного покращення у аналізі цих питань."
Найскладніші моменти в інформаційному аспекті, які я пам'ятаю, відбулися навесні 2022 року. Тоді всі були настільки приголомшені самим фактом початку масштабного вторгнення, що обговорення будь-яких питань, пов'язаних із правами військових, стало абсолютно неможливим.
За її словами, одним з перших матеріалів "Донбас Реалії" на цю тему стосувався проблем військ ТРО, які потрапляли в дуже важкі бої і несли великі втрати. Згодом журналісти почали втручатися в тему відпусток військовослужбовців, які стали можливими лише восени 2022 року.
Станом на 2024 та 2025 рік українські медіа вже спокійніше аналізують проблеми управління військами, проблеми підготовки офіцерських кадрів, самовільного залишення частин і чому воно відбувається. Торік медіа дуже активно аналізували проблему переведень військових фахівців на непрофільні посади, тобто в піхоту, яке відбулося у силах логістики, повітряних силах та технічних спеціалістах.
У залі також знаходилася журналістка "Донбас Реалії" Ольга Кацан, котра досліджувала питання самовільного залишення частин (СЗЧ). Тетяна Якубович передала їй слово, підкресливши, що ця проблема існує з 2022 року, але тільки у 2024 році українські медіа вирішили хоч трохи проаналізувати її.
Досі вважалося, що мовчання — це найкращий варіант для вирішення цієї проблеми, яка, начебто, сама по собі зникне. Існувала думка, що це може призвести до розколу в суспільстві. Проте сьогодні ця тема набула значної медійної уваги. Коли ми готували наш великий матеріал, ми прагнули не лише вказати на існування цієї проблеми, але й детально висвітлити труднощі, з якими стикаються бійці, що насправді бажають повернутися до служби в армії.
Ми прагнули висвітлити різні аспекти, які призвели до виникнення цієї проблеми та впливають на неї. Адже питання не лише в термінах військової служби, які не підпорядковуються Генштабу і, по суті, не залежать від жодної інстанції. Поки триває війна, мобілізація також триватиме. Це пов'язано з внутрішніми конфліктами, а також з непрозорою системою оцінки командирів. Існують численні дрібниці, які стосуються окремих бригад, вирішення яких може суттєво поліпшити ситуацію. Наприклад, почали діяти переведення, хоч і в експериментальному форматі, а також з’явився закон про СЗЧ, який дозволяє бійцям уникати кримінальної відповідальності", - зазначила Ольга Кацан.
Тетяна Якубович додала, що досвід роботи над такими матеріалами показує, що цивільне населення може впливати на вирішення проблем у армії. Замовчування таких проблем веде до падіння довіри до медіа. А коли люди не бачать висвітлення проблем армії в медіа, вони знайдуть це висвітлення у блогерів, які не завжди роблять це якісно і правильно.
Наприкінці Ярослав Кречко звернувся до спікерів із питанням про те, чи можливий баланс між правом суспільства на інформацію та обов'язком не завдати шкоди національній безпеці. Він також поцікавився, чи не мають вони враження, що українська журналістика дедалі більше перетворюється на інструмент пропаганди.
Роман Пагулич підкреслив, що якщо проблему не обговорюють, то її не вдасться і вирішити. Національній безпеці можуть загрожувати неякісні мінометні міни: "Україна не є авторитарною державою, де можна впливати на ситуацію через прямий тиск. Змінити обставини може лише цивільний контроль. Медіа також є важливою частиною цього контролю, тому необхідно говорити про існуючі проблеми, враховуючи всі ризики, що й є завданням журналістики".
Тетяна Якубович порівняла інформаційно-психологічні спецоперації (ІПСО) з журналістським аналізом, зазначивши: "Існує певна тенденція, коли люди, прагнучи уникнути відповідальності, стверджують, що це 'російське ІПСО'. Проте, ворожі інформаційно-психологічні операції націлені на подальше загострення проблеми. Коли вони виявляють якусь ситуацію, їхня мета — погіршити її. Натомість, журналісти, проводячи аналіз, намагаються знайти шляхи для покращення ситуації, демонструючи можливі рішення. Таким чином, різниця між цими підходами є вельми очевидною."
Олександр Демченко підсумував, що страшніше, коли немає жодної інформації, ніж коли вона є, хоча балансу дотримуватися треба: "Людям потрібно кожен день в нашому сучасному цифровому інформаційному суспільстві отримувати інформацію. Це для них щоденна нормальність. Просто тут треба тиснути на те, що це має бути збалансована інформація, а не якийсь інформаційний потік, який просто людям забиває мізки".
8-9 травня в Києві відбувся дводенний 17-й Київський безпековий форум, який організовує Фонд Арсенія Яценюка "Відкрий Україну".
Цього року подія відбулася під лозунгом "UA: Об'єднуємося знову для боротьби зі світовим агресором".
