"Піврічний період тісної співпраці між Путіним і Трампом добіг кінця."
Як "яскравий дух Анкориджу" перетворився на "неприємний аромат".
Рівно шість місяців минуло з того моменту, як відбувся серпневий саміт 2025 року в Анкориджі, на якому вперше за довгий час зустрілися Дональд Трамп і Володимир Путін. Тоді російська пропаганда буквально переповнювалася ентузіазмом: червона доріжка Аляски подавалася як блискучий успіх. Москва святкувала своє "повернення до клубу великих держав", а концепція глобального "перезавантаження" буквально заповнила інформаційний простір Росії.
Сьогодні емоційний підйом поступився місцем роздратуванню, а уявний "дух Анкориджу" все більше перетворюється на політичний труп, якого намагаються воскресити за допомогою суперечливих магічних заклинань.
Як Росія "перезапускала" відносини із США...
Концепція, що саміт повинен слугувати символом "оновлення" відносин між Росією та США після кількох років напруженості та санкцій, в серпні 2025 року буквально відчувалася в атмосфері. Офіційні висловлювання російських посадовців акцентували на оптимістичних перспективах відновлення двосторонніх відносин, а також на значному потенціалі для співпраці, включаючи амбіційні проекти, такі як тунель між Чукоткою та Аляскою.
У той час Москва створила концепцію, відому як "Дух Анкориджу", яка постійно використовувалася і на яку покладалися великі сподівання. Це нагадувало ситуацію з гаслом "Трамп - наш!" з часів його першого терміну, але вже в контексті 2025 року. Ключовим аспектом було показати звичайним росіянам, що американці і Путін "ведуть діалог на паритетних засадах".
Насправді, що являє собою цей "дух", ніхто в Росії не зміг чітко пояснити. Хіба що офіційний представник Кремля Дмитро Пєсков зазначив, що це "сукупність домовленостей між Росією та США, які були досягнуті в Анкориджі". Однак, у чому полягають ці "домовленості", Пєсков відмовився розкривати, стверджуючи, що "ми плануємо обговорювати ці питання в закритому форматі і не займатися публічною дипломатією".
Ця таємничість не заважала Путіну переконувати, що "ми відчули дух Анкориджу - прагматичний, без зайвих емоцій, спрямований на результат. Це дух людей, які розуміють ціну реальних домовленостей, а не просто політичних декларацій". А голова МЗС РФ Лавров казав, що "у дипломатії іноді дух переговорів важить більше, ніж буква. Якщо є довіра і спільне розуміння цілей, то дух зустрічі сам веде нас до правильних рішень".
...і що з цього вийшло
Однак вже через кілька місяців у Москві почали усвідомлювати, що з "духом" щось не так. Сергій Рябков, заступник Лаврова, 8 жовтня 2025 року висловився: "Сильний імпульс від Анкориджу виявився значною мірою вичерпаним" і поклав відповідальність за це на "Європу та тих, хто підтримує війну до останнього українця". Проте протягом наступних двох днів його слова були спростовані помічником Путіна з питань зовнішньої політики Юрієм Ушаковим, який запевнив, що переговори на основі досягнутих з Трампом угод продовжуються. А вже 20 жовтня Рябков знову наполягав на тому, що "альтернативи духу Анкориджу немає".
Тоді ж, у жовтні 2025-го, Лавров дав московську версію "духу". "Ще раз повторюю, негайне припинення вогню в Україні, про яке зараз знову раптом почали говорити, на відміну від необхідності врегулювати суть проблеми, усунути її першопричини, означало б тільки одне, що величезна частина України залишається під керівництвом нацистського режиму, ця її частина буде єдиним місцем на землі, де законодавчо заборонена ціла мова...Такий підхід означає повну протилежність тому, на чому розійшлися президенти США і Росії в Анкориджі, коли домовилися сконцентруватися саме на першопричинах",- пояснив головний дипломат РФ.
Цікаво, що ані у заявах Державного департаменту США, ані у промовах самого Трампа не було згадок про "духа Анкориджу" чи його аналог. Водночас Москва активно намагалася викликати цей дух під час своїх спіритичних сеансів. Однак дух так і не з’явився, що викликало роздратування у російських чиновників. І, зрештою, терпіння вичерпалося.
Уже в лютому 2026-го Лавров вибухнув гнівною тирадою. Він поскаржився, що Росія "по-чоловічому" погодилася на пропозиції США, сподіваючись на широку співпрацю. "Поки що на практиці все видається навпаки: вводять нові санкції, влаштовують війну проти танкерів. Індії та іншим нашим партнерам намагаються заборонити купувати дешеві російські енергоносії",- поскаржився Лавров і визнав, що Росія не бачить "райдужного майбутнього" в економічних відносинах із США.
В нього дійсно є причини для занепокоєння. Після подій в Анкориджі США провели демонстративну "спеціальну військову операцію у Венесуелі", підвищили тиск на Іран, ведуть морські бої з російським "тіньовим флотом" і зосередили увагу на ще одному союзнику РФ - Кубі. Навіть z-ресурси вже не риторично запитують: "Чи надамо підтримку Гавані, чи продовжимо ігнорувати "дух Анкориджу"?
Олександр Дугін, якого зазвичай вважають ідеологом "русского мира", відкрито заявляє, що "душа Анкориджу" неприємно пахне. Ми заплатили високу ціну, втративши багато ключових фігур: Сирію, Хезболлу, Венесуелу, Каддафі, а також майже Іран. Трамп не має наміру враховувати наші інтереси... Він, у найкращому випадку, сприймає нас як слухняних васалів, якими можна маніпулювати, і як покірних учасників у протистоянні з Китаєм.
Вологі фантазії Москви vs реальність
Тепер у інформаційній стратегії Кремля все стало зрозуміло: зустріч Трампа з Путіним була проголошена "початком розрядки", а все, що сталося після цього, тепер трактують як "демонстрацію недобросовісності з боку США". Звісно, "дух Анкориджу неприємно відчувається" - це скоріше психологічна, а не юридична претензія Росії до Сполучених Штатів. Адже Трамп не брав на себе жодних зобов'язань стосовно Венесуели, Ірану, Куби чи "тіньового флоту".
Тому зараз Москва нагадує дівчину, яка після всього, що (як їй здалося) у неї було на Алясці з Вашингтоном, у своїх вологих фантазіях вигадала, що той із нею одружиться по-справжньому. І так захопилася передчуттям майбутнього розподілу із ним світового майна, що проґавила від нього удари не тільки по своїх далеких "активах" у Латинській Америці, на Близькому Сході, а вже й по ближніх - в Азербайджані та Вірменії.
Незабаром із приводу цього розлучення Путін почне розлючено бубоніти свою улюблену мантру, що "Росію вкотре ошукали". А історія про "дух Анкориджу", який ще пів року тому був "блискучим", а тепер став "смердючим", - черговий і вже класичний приклад того, як Путін вкотре став жертвою ілюзії про себе як про "великого геополітичного гравця".
