Лаврова маячня: чому Захід приділяє увагу Росії
директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру "Українська призма"
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв'ю американському журналісту Такеру Карлсону висловив чергові заплутані думки, зокрема позиціонуючи Москву як "захисницю" українського народу та повторюючи російські пропагандистські наративи про війну Заходу проти Росії "через" Україну. Це не є несподіванкою, адже Лавров, як і інші представники російської влади, є частиною кремлівської системи, тому їхні висловлювання звучать у єдиній тональності.
На сьогодні вони вважають, що у військовому плані ситуація для них прийнятна. Тобто, вони однозначно не програють, а по деяких напрямках навіть мають успішні наступи. Так, криваві, які коштують багатьох життів простих солдатів, але для кремлівської верхівки це, в принципі, дрібниці. Тому такі заяви, як зробив Лавров (чи незабаром робитиме ще хтось) - натяк на те, що Росія не бачить сенсу йти на перемовини. Тобто, РФ буде протискати свої ультимативні вимоги, які за останні три роки не змінилися.
Чи розуміють це західні партнери України? Тут варто брати до уваги, що російський режим - авторитарний, близький до диктаторського - монолітний. Натомість колективний Захід - це конгломерат різних людей, різних позицій, різних думок. Тому формулювати, що "Захід розуміє" - не зовсім коректно. Хтось на Заході розуміє. На це звертають увагу деякі аналітики, про це пишуть журналісти деяких видань... Але чи є це (нейтралізація Росії як агресора) основною політичною лінією ключових гравців? На жаль, ні.
Захід прагне зрозуміти логіку дій Росії і намагається це зробити шляхом проведення інтерв'ю. Однак Росія використовує цей західний плюралізм на свою вигоду. Врешті-решт, у західній судовій практиці навіть злочинці мають можливість висловити свою думку.
Що насправді усвідомлює Захід? Захід усвідомлює, що ризики зростають. І з наближенням до території Росії, це усвідомлення стає все більш ясним.
Скандинавські та балтійські держави активно займаються цією проблемою і проявляють значну стурбованість. Вони не лише надають підтримку Україні, але й реалізують різноманітні ініціативи у своїх країнах.
Водночас Сполучені Штати не сприймають російську загрозу серйозно для себе. Більшу небезпеку вони бачать з боку Китаю. Тому і політика стосовно України часто відбувається саме через призму китайського питання, близькосхідного питання, європейського питання.
Наші зусилля зосереджені на тому, щоб Україну і війну на нашій території розглядали як окреме явище, яке потребує вирішення. Бажано, шляхом військової допомоги: і озброєнням, і, можливо, навіть військами. Але поки що серйозної розмови про направлення якихось військ наших союзників в Україну не стоїть. А озброєння... Якщо згадати позицію США кількарічної давнини, то "Джавеліни" - це був максимум, на що ми могли розраховувати. Зараз, на щастя, надходить значно більше техніки й зброї.
Насправді найбільша проблема західного світу - це те, що вони міряють світ по собі. А він, на жаль, зовсім інший. Тобто, у них просто в голові не вкладається, що таке Росія. Саме звідси думка, що "цього не може бути, бо це не вигідно".
Вони розглядають ситуацію з іншої перспективи, намагаючись приписати раціональність і економічну вигоду автократичним режимам. Це ставлення можна пояснити певним стилем життя, що панує у західному світі після Другої світової війни. Однак така думка свідчить про політичну неосвіченість. Саме це, в свою чергу, призводить до певної симпатії до Росії. Таким чином, виникає позиція, що доцільніше відкладати рішення в надії, що конфлікт якось вирішиться сам по собі.
