Ляпас для Китаю? Яким чином дії Путіна можуть позначитися на війні та процесах переговорів.
Путін проігнорував дипломатичну місію одного з провідних світових лідерів.
На тлі переговорів у Стамбулі дещо мало поміченою залишилася історія з московським візитом бразильського президента. Після перебування у Пекіні, де відбулися переговори з лідером КНР Сі Цзиньпіном, президент Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сілва вирушив до Москви ймовірно з миротворчою місією. Можна приступити, що це була спільна ініціатива Китаю та Бразилії. Однак закінчилася вона, по суті, публічним приниженням. Лула да Сілва провів чотири години в московському аеропорту в очікуванні особистої зустрічі з Путіним, яка так і не відбулася. Згодом російські ЗМІ повідомили про телефонну розмову між лідерами. Варто зазначити, що Лула подолав понад тисячу кілометрів лише заради цього дзвінка.
Що стоїть за цим зухвалим жестом Кремля і чи є це "ляпасом" не лише для Бразилії, а й для Китаю? На ці питання "Телеграфу" відповіли політологи.
У бесіді з "Телеграфом" професор Києво-Могилянської академії та науковий керівник фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучерова, політолог Олексій Гарань, зазначив, що в публічному інформаційному полі повідомлення про Лулу надходили лише з російських джерел. Якщо це дійсно так, то це, безсумнівно, є актом неповаги до бразильського лідера. Однак залишається питання: чи усвідомлює це сам Лула, який занадто активно спілкується з Путіним?
Зрештою, він не перший світовий політик, який потрапляє в подібну ситуацію з Кремлем. Чимало лідерів, попри очевидні приниження, продовжують намагатися вести діалог чи навіть брататися з Путіним.
Навіть якщо президенти провели телефонну бесіду, було ясно, що Путін не прагнув до особистої зустрічі, -- підкреслив у коментарі для "Телеграфу" політолог Володимир Фесенко.
Дипломатичний інцидент у Москві викликав інтерес міжнародної спільноти не лише через особисту образу бразильського президента, але й як можливий сигнал для Китаю — стратегічного союзника Росії. Власне, Лула, імовірно, прибув до Кремля з концепціями, які були узгоджені в Пекіні.
Фесенко підкреслює, що Китай займає абсолютно іншу позицію для Кремля. Він вважає, що лідер Кремля не має можливості вчинити таку ж дію щодо Китаю з різних причин: це зовсім інша ситуація та країна, до якої він не може виявити агресію.
Політолог Фесенко також зауважив, що не варто очікувати того, що Китай стане на бік України й займе більш проукраїнську чи миротворчу позицію. Оскільки наразі переговорним процесом займаються американці, і саме вони відіграють у ньому ключову роль. Ні Бразилія, ні Китай не братимуть активної участі в цих переговорах.
Нагадаємо, нещодавно представники Міністерства закордонних справ Китаю висловили підтримку всім ініціативам, спрямованим на політичне врегулювання "української кризи". Серед них вони відзначили й пропозицію про 30-денне перемир'я, яку висунули Україна, Європа та Сполучені Штати.
Проте Володимир Фесенко переконаний, що не слід поспішати з глобальними висновками. Більше того, це була лише загальна реакція на запитання журналіста, а не офіційна точка зору Китаю.
На жаль, ця інформація почала поширюватися без належної перевірки. Речник Міністерства закордонних справ Китаю дав відповідь на запитання, що стосувалося ініціативи щодо 30-денного перемир'я. У контексті внутрішньої політики він зазначив, що Китай підтримує всі мирні пропозиції. Це була загальна відповідь, а не офіційне підтвердження чи підтримка. Тому стверджувати, що Китай дійсно підтримує цю ініціативу, було б, м'яко кажучи, неточно, — підкреслює експерт з політики.
Інша річ: Китай не хоче, щоб Росія програла війну і водночас не хоче, щоб вона здобула тотальну перемогу, адже це означатиме її посилення та ескалацію. Як пояснює Володимир Фесенко, КНР загалом не проти, щоб війна закінчилась. Але йому немає сенсу ставати на бік України, бо для Китаю Україна -- це частина заходу.
Олексій Гарань також переконаний, що Китай не змінить свою стратегію.
-- Китаю вигідно, що Росія поступово виснажує себе у війні та фактично перетворюється на молодшого партнера Пекіна. Так само йому вигідно, що ця війна підриває позиції Заходу і розхитує трансатлантичну єдність. Тому я не бачу реальних підстав для того, щоб Китай змінював свою позицію, -- зазначає експерт.
Одночасно він зазначив, що Китай ясно взяв дистанцію від ядерного тиску з боку Росії не з причини підтримки України, а з практичних міркувань.
-- Так само як і Індія, Китай добре усвідомлює, що доведення ситуації до ядерного конфлікту та застосування ядерної зброї спричинило б глобальну ескалацію. А це серйозно дискредитувало б Китай як країну, що підтримує Росію. Тож подібний розвиток подій Пекіну абсолютно невигідний, -- пояснює експерт.
Таким чином, Китай може продовжувати свою позицію, заявляючи: "Ми підтримуємо діалог і політичне вирішення конфліктів". Путін, у свою чергу, може висловлювати думку: "Ми не проти переговорів, але лише на наших умовах". І в певні моменти Росія може навіть демонструвати готовність до обговорень. Китай, скоріше за все, підтримуватиме цю ідею. Більш того, Китай може звертати увагу на позицію Трампа щодо мирного завершення війни. Проте, як вважає Гарань, реальні зміни в позиції Китаю малоймовірні.
Натомість, на думку політолога Олексія Якубіна, позиція Китаю щодо врегулювання російсько-української війни все ж таки може стати однією з ключових.
Ми усвідомлюємо, що Росія значною мірою ухиляється від санкцій завдяки підтримці Китаю, що забезпечує їй певну свободу дій. Але якщо Пекін змінить свою позицію, Москва, незалежно від своїх бажань, буде вимушена адаптувати свою політику. І тут виникає важливе питання: який рівень впливу має офіційний Пекін на формування політичної позиції Кремля? – запитує риторично Якубін.
На його думку, можна виділити два можливі сценарії.
У першому аспекті — Пекін має значний, хоча й неповний вплив на Москву. У такій ситуації подальші кроки Кремля значною мірою будуть визначатися рішеннями, що прийматимуть у Китаї. Незважаючи на економічну залежність від Пекіна, Росія зберігає певну політичну самостійність. Виглядає так, що Путін частково діє самостійно, тоді як Сі Цзіньпін наразі перебуває в позиції спостерігача, активізуючи дипломатичну діяльність лише час від часу.
Другий сценарій передбачає, що обережна позиція Пекіна зумовлена його бажанням активніше включитися в дипломатичні процеси після того, як буде залагоджено складні питання у відносинах зі Сполученими Штатами. Щойно між Пекіном і Вашингтоном з'являться ознаки потепління, Китай одразу озвучить меседжі на підтримку діалогу: мовляв, Україна повинна взяти участь у переговорах, Росія також має бути присутня, і загалом Пекін підтримує ініціативи -- зокрема й 30-денне перемир'я.
Отже, підсумовуючи, політика Китаю стосовно конфлікту в Україні в значній мірі визначається станом його взаємин з США. Можна припустити, що Пекін зможе перейти до більш проукраїнської або миротворчої позиції лише тоді, коли у відносинах між Китаєм і Сполученими Штатами буде досягнуто певного рівня балансу і стабільності.
У бесіді з "Телеграфом" Якубін зазначає, що на літо запланована попередня зустріч між Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом, яка може мати істотний вплив.
Якщо Китай і Сполучені Штати зможуть досягти згоди з багатьох складних, зокрема геополітичних, аспектів, я не виключаю можливості, що Пекін може активніше включитися у процес врегулювання конфлікту в Україні, -- зазначає він.
Тоді Росія, в свою чергу, також відчує наслідки і вже не зможе використовувати ті суперечності, що мають місце між Сполученими Штатами та Китаєм.
Як зазначає сходознавець Микола Поліщук у коментарі для "Телеграфу", позиція Володимира Путіна стосовно Китаю дивовижно перегукується з позицією Кім Чен Ина. Незважаючи на повну економічну залежність від Пекіна, ця ситуація не призводить до політичної підпорядкованості. Обидва лідери іноді демонструють неабияку зухвалість, навіть попри зауваження з боку Сі Цзіньпіна.
-- Сі Цзіньпінь тим часом веде боротьбу із США за вплив на Європу і несподівані його останні заяви про "справедливу" мирну угоду -- це реверанс у європейський бік. Гадаю, Лула віз до Москви вимогу Сі Цзіньпіна підтримати європейські плани припинення бойових дій. Але механізмів надавити на Москву у нього немає. Як-то кажуть, "дуже часто буває, що боржники вбивають кредиторів, але не часто можна побачити кредитора, який вбиває свого боржника", -- говорить експерт.
Поліщук зазначає, що російська сторона приховала декларацію про невтручання у внутрішні справи інших країн, укладену разом з Китаєм. Він вважає, що це має на меті продемонструвати непокору Пекіну. Крім того, він підкреслює, що Путін не був присутній на зустрічі з головним економічним партнером в аеропорту, що контрастує з розкішними візитами Трампа до арабських монархій, як зазначає експерт.
Незважаючи на відвагу Путіна, аналітики висловлюють сумніви щодо того, чи усвідомлюють Лула чи Трамп реальне ставлення до них.
Навіть якщо це і так, Олексій Гарань вважає, що саме такою є "реальна політика" – прагматично-цинічною.
До прикладу, для бразильського лідера партнерство з Сі, та й з Путіним, залишається стратегічним. Це вписується в його концепцію багатополярного світу. У Бразилії дуже сильні антиамериканські настрої, особливо з боку лівих політичних сил, до яких формально належить і сам Лула.
Цікаво, що антипатія до США у Лули все ще залишається. Дослідимо, чи зможе він зрозуміти, що Путін насправді ставить його в принизливе становище. Наразі Трамп цього так і не усвідомив. Путін не завдавав йому прямих ударів, і Трамп продовжує сподіватися на вигоду від співпраці з ним. Незважаючи на свої обіцянки, він досі не вжив заходів для посилення санкцій, -- зазначає Олексій Гарань.
