Лінгвістичний геноцид на лівобережжі Херсонської області: яким чином окупаційні сили marginalizують українську мову.
Восени в медіа, що перебувають під контролем окупантів, з'явилася новина про ініціативу змінити назви вулиць на честь російських військових, які брали участь у конфлікті з Україною. Цю ідею висловила учениця з Брилівки Олешкінського району під час зустрічі з місцевим окупаційним керівником Володимиром Сальдо. Пропозиція про присвоєння вулицям імен "героїв спеціальної військової операції" була швидко схвалена.
Активісти молодіжного руху в Брилівці запропонували ініціативу змінити назви вулиць в регіоні на честь героїв сучасної війни. Зображення з соціальних мереж, що контролюються окупантами.
Першим кандидатом на увічнення став доброволець Володимир Брага з Новоолексіївки, який воював на боці РФ з 2014 року і загинув під час повномасштабної війни. Представники російського фонду "Захисники Вітчизни" заявили про намір назвати його ім'ям одну з площ Херсона після "звільнення" міста від ЗСУ.
Керівник херсонського відділення фонду "Захисники Вітчизни" зустрілася з родичами загиблого волонтера СВО в Новоолексіївці. Зображення з окупаційних соціальних мереж.
По суті, мова йде про спробу запровадження в регіон нової символічної пантеоніки, що включає імена осіб, які виступали проти України.
Скриншот проросійського медіа
Водночас у ряді міст відновлюють радянські назви вулиць, такі як "Леніна", "Побєди", "Дзержинського", "Жданова" та інші. Це свідчить про намір окупаційної влади не лише русифікувати територію, але й повернути її до ідеологічних норм, характерних для СРСР.
Такі кроки мають глибоке символічне значення. Топоніміка -- це інструмент формування історичної пам'яті. Зміна назв означає спробу витіснити український контекст і створити нову, "російську" карту регіону. Подібну практику Росія вже застосовувала після окупації Крим у 2014 році.
Окупанти розпочали перейменування населених пунктів. Один із найпоказовіших прикладів -- село Чумацький Шлях у Новотроїцькій громаді Генічеського району. Його було "перейменовано" на Владіміро-Ільїнку -- на честь Владіміра Ульянова (Лєніна).
Селу Чумацький Шлях окупанти відновили його радянську назву – Владіміро-Ільїнка. Зображення з окупаційних соціальних мереж.
Історична українська назва, яка нагадує про чумацькі торгові маршрути, була витіснена радянською ідеологією. Це не лише зміна в мові — це також перетворення історичного контексту регіону.
Свою радянську назву населений пункт Владіміро-Ільїнка отримав з нагоди 50-річчя Владіміра Лєніна
В окупаційних пабліках повідомлялося і про ініціативу жителів села Олександрівка Скадовського району "повернути історичну назву" Птахівка. Насправді ж село в різні часи мало назви Іщенські Хутори, Велика Олександрівка та Птахівка -- остання була присвоєна більшовиками на честь комуніста Птахова.
Село Олександрівка, яке наразі перебуває під окупацією, колись носило назви Іщенські Хутори та Велика Олександрівка. Близько століття тому більшовики змінили його назву на честь В. С. Птахова, голови Олешківського ревкому, який був убитий українськими селянами. Скриншот із соціальних мереж окупантів.
У 2016 році в рамках процесу декомунізації було ухвалено рішення про скасування назви Птахівка. Проте, окупаційна адміністрація вирішила зберегти радянський варіант назви, вважаючи його ідеологічно прийнятним.
Цікава ситуація склалася в Олешках. Історична назва, ймовірно, має коріння в слові "ольха" або в давньому топографічному терміні, що вказував на болото чи заплаву.
Окупанти ж почали вживати форму "Альошки", притаманну російській фонетиці, а також заговорили про повернення радянської назви Цюрупинськ. У результаті в документах окупаційної адміністрації фігурують різні варіанти -- Олешки, Альошки, Цюрупинськ, що створює плутанину навіть у правовому оформленні документів мешканців.
"Реанімований" вождь революції став символом окупованих територій Херсонщини. Олешки, 2026 рік. Зображення з соцмереж, що контролюються окупантами.
Це питання стосується не лише граматичної помилки, а й навмисного спотворення української назви.
У селі Агаймани, що належить до Іванівської громади, окупаційна адміністрація вирішила відновити радянську назву Фрунзе. Це ім’я було присвоєно населеному пункту в часи існування СРСР на честь більшовика Михайла Фрунзе.
Окупанти та їхні місцеві прихильники намагалися змінити історичну назву села Агаймани, яке носило цю назву з 1807 року, від моменту свого заснування. У своїх інформаційних матеріалах вони застосовували радянське ім'я — Фрунзе. Зображення з окупаційних соціальних мереж.
У 2016 році назву було змінено відповідно до закону про декомунізацію. Пам'ятник Фрунзе демонтували в грудні 2021 року. Після окупації його знову встановили, а в інформаційних повідомленнях село почали називати Фрунзе.
У центрі Агайман, під час радянського періоду, був встановлений пам'ятник комуністичному діячу Михайлу Фрунзе, який очолював протистояння армії Української Народної Республіки (УНР). У середині грудня 2021 року, в рамках виконання Закону про декомунізацію, цей пам'ятник було демонтовано. Однак, після того як населений пункт потрапив під окупацію російських військ, пам'ятник Фрунзе знову з'явився на своєму місці. Фотографії з окупаційних соціальних мереж підтверджують цей факт.
Отже, історична назва Агаймани, що село отримало в 1807 році, поступово відходить на другий план, поступаючи місцем радянському символу.
Ситуація в Каховському районі потребує особливої уваги, адже окупаційні сили активно замінюють українські назви населених пунктів на їх російські аналоги.
Наприклад, на дорожніх знаках та в офіційних комунікаціях: Семенівка (українською) вказується як Семеновка (російською), Любимівка (українською) – як Любимовка (російською), Петропавлівка (українською) – як Петропавловка (російською) та інші.
На перший погляд різниця виглядає незначною — лише одна буква або суфікс змінюються. Але саме через такі дрібниці відбувається повільне стирання українських мовних стандартів та закріплення російської як єдино прийнятної в суспільному просторі.
Цікавим є випадок села Зелений Під. У часи радянського союзу воно носило ім'я Червоний Перекоп. Після процесу декомунізації було повернуто його історичну українську назву. Проте сьогодні окупаційна адміністрація здебільшого віддає перевагу саме радянському варіанту — "Червоний Перекоп", фактично нехтуючи чинною українською назвою цього населеного пункту.
В окупаційних матеріалах у ЗМІ та соціальних мережах активно застосовується радянська назва населеного пункту Червоний Перекоп, ігноруючи його історичну назву — Зелений Під. Це підтверджують скріншоти з проросійських медіа.
Ці дії вказують на двосторонній процес: з одного боку — адаптація назв до російської мови, з іншого — відновлення символіки радянського періоду. У їхньому поєднанні виникає новий, але водночас і старий ідеологічний контекст, в якому українські історичні топоніми або замінюються, або спотворюються.
Однією з важливих ініціатив стала зміна дорожніх знаків. Відповідно до інформації, яку оприлюднили місцеві медіа на території, що перебуває під окупацією в Херсонській області, було встановлено тисячі дорожніх знаків, виконаних російською мовою.
Зняття дорожніх знаків військовими загарбниками в Генічеській громаді Херсонської області. Фрагмент з відео, опублікованого в окупаційних соціальних мережах.
В усіх районах тимчасово захопленого лівобережжя Херсонщини демонтували вказівники українською мовою. Ці роботи проводить підприємство, що належить окупаційній владі, під назвою "Херсон Автодор".
Окупантське "міністерство транспорту" аргументує ці зміни необхідністю адаптувати знаки до російських стандартів. Втім, насправді це є частиною ширшої кампанії з витіснення української мови, навіть у сфері дорожньої навігації.
На території тимчасово окупованої Іванівської ОТГ Генічеського району Херсонщини зафіксовано демонтаж дорожніх вказівників, написаних українською мовою. Світлини з окупаційних соціальних мереж.
Як підкреслив Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, розбіжність між написами "Маріуполь" і "Мариуполь" полягає в одній букві. Проте для окупантів ця буква символізує контроль над територією та спробу узаконити свою владу.
Тарас Кремінь навів приклад лінгвоциду, показавши світлину, на якій працівники комунальних служб Маріуполя замінюють українські дорожні знаки на російські. Це зображення стало вірусним у соціальних мережах. Джерело: Telegram/mariupolrada.
Згідно з інформацією, яку надали жителі тимчасово контролюваного лівобережжя, українська мова практично зникла з громадських просторів. Люди оминають використання української в магазинах, державних установах та транспорті через страх перед перевірками та можливими наслідками. Навіть у випадку адміністративних штрафів, в умовах окупації це часто супроводжується тиском з боку правоохоронних органів.
Окупаційний голова регіону Володимир Сальдо відкрито підкреслював важливість "захисту російської мови" та попереджав про наслідки за недотримання нових норм. У цій риториці українська мова фактично сприймається як щось небажане або навіть ворожое.
Мовна політика Російської Федерації в анексованих регіонах не є випадковим явищем. Вона базується на концепції "русского мира", де мова виступає ключовим індикатором приналежності до російської культурної сфери. Управління мовою є способом контролю над ідентичністю населення.
Через освіту, перейменування та правові обмеження формується нова символічна реальність, у якій українська мова витісняється на маргінес або в приватну сферу. Такий процес має ознаки лінгвоциду -- цілеспрямованого знищення або придушення мови певної спільноти.
