Команда Державної прикордонної служби не дозволила мені відвідати судове засідання проти Дейнеки.
Командування Державної прикордонної служби (ДПСУ) не відпустило мене на суд проти колишнього голови ДПСУ генерала Дейнеки.
Суд не виступає проти Державної прикордонної служби України, і навіть поки що не має претензій до генерала Дейнеки. Проте він висунув вимогу до Державного бюро розслідувань розпочати кримінальне провадження через очевидні факти службових злочинів, скоєних генералом Дейнекою, які призвели до серйозних наслідків і завдали шкоди обороноздатності країни під час війни.
Уявіть собі: Єрмака, який спроектував ліквідацію нашого підрозділу, усунули; Дейнеку, безпосереднього виконавця злочину, відсторонили; НАБУ висунуло проти Дейнеки підозру у скоєнні корупційного злочину (викрадання під час війни), а керівництво ДПСУ заважає мені виступити в суді проти цього індивіда. Чому ж командування ДПСУ підтримує корупціонера? Чи справді Дейнека важливіший за бойового офіцера, який боровся з ворогом в Москві?
У мене є беззаперечні факти та вагомі докази. Проте, коли йдеться про створення сфабрикованої кримінальної справи проти мене на вказівку генерала Дейнеки, служба Внутрішньої безпеки ДПСУ і ДБР миттєво реагують на цю команду. А коли я намагаюся ініціювати розслідування проти корупціонера та зрадника Дейнеки, мені заважають потрапити до суду.
Нам здалося, що настала відлига - всесильного Єрмака вже немає, Дейнеки теж немає, мало не щодня на екранах нові (старі) прогресивні обличчя, які були заблоковані раніше системою Єрмака. Але чи так насправді?...
У роки перебудови в Радянському Союзі вийшов фільм "Холодне літо 53-го" - Сталін помер, Берію ще не заарештували, а з ГУЛАГу випустили сотні тисяч злочинців і політичних в'язнів. Амністія, відлига, свобода...
Так ось, незважаючи на видимі зміни, нові обличчя і заяви, я не відчуваю відлиги, на мене не поширюється амністія. Я досі - ворог держави. Мій cталін, як і раніше, тримає мене в ГУЛАГу, а берія робить умови нестерпними.
Два тижні тому, перебуваючи в Києві в короткій відпустці, я намагався зустрітися з виконуючим обов'язки голови ДПСУ паном Вавринюком - він відмовився; намагався потрапити на прийом до міністра внутрішніх справ пана Клименка - його секретар роздратовано прокричав у трубку, що міністр дуже зайнятий. Намагався поговорити з президентом - не зміг.
Цікаво, в чому я так провинився, що навіть незалежним ЗМІ "прилітає", коли вони беруть у мене інтерв'ю, або згадують мене в контексті?...
Після 14 березня 2025 року, коли нам вдалося здійснити вдалу атаку на Москву, наша діяльність практично зупинилася. Генеральний штаб скасував видані бойові накази, і замість Москви наші підрозділи почали отримувати вказівки на удари по невеличким укриттям та бетонним спорудам. Бойові операції скасовували, а команди на злив пального з літаків надходили вже на стартових позиціях.
Було зрозуміло, що наш підрозділ намагаються розформувати, при цьому не дозволяючи нам перейти в інші силові структури. У мене не залишалося іншого виходу, як вийти на публіку та відкрито, щиро відстоювати свої інтереси, інтереси своїх товаришів, наших дронів, нашої команди і моєї родини.
Уся ця ситуація стала основою для подання в Державне бюро розслідувань. Але мене не допускають до суду. Чи дійсно це робиться на благо України? Чи це вважається справедливим?
Я не розумію причин. Якщо тут є якась "вища політика", якісь секретні домовленості з ворогом, таємні пружини - так і скажіть. Просто натякніть. Відпустіть нас з ДПСУ, і дайте нам можливість спокійно воювати.
Згадався ще один фільм, старий, французький з Полем Бельмондо в головній ролі - "Професіонал". Історія про те, як держава кинула свого агента, здала його ворогу з політичних міркувань, а потім вбила, коли він хотів відновити справедливість.
Печальна розв'язка.
Блог автора - матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
