Коли ж завершиться війна?
Вибори в США запустили потужну хвилю чуток про швидке завершення російсько-української війни і ймовірне укладення угоди між Москвою й Києвом. Активно використовуючи попередню заяву новообраного президента Дональда Трампа про наміри досягти миру за 24 години, світові медіа розродилися інформаційними зливами про плани нової адміністрації Білого дому. А видання The Economist навіть опублікувало можливу дату припинення вогню - 20 січня 2025 року. Ця дата збігається з інавгурацією Трампа. Проте ми й раніше читали безліч прогнозів у рубриці "Коли завершиться війна". І поки що жоден із них не справдився. Чи може цього разу статися інакше?
Дійсно, існують підстави вважати, що можливість завершення конфлікту у 2025 році не є лише мрією. Хоча ніхто не може з упевненістю передбачити, якою буде зовнішня політика Трампа, певні тенденції вже починають проявлятися. Вірогідно, що основна увага Вашингтона буде зосереджена на стримуванні Китаю, проте повністю відкидати загрозу з боку Росії також не вдасться. Перші кадрові призначення Трампа свідчать про те, що США не планують ізолюватися. Крім того, його заява про "мир через силу", пов'язана з призначенням конгресмена Майка Волтца на посаду радника з національної безпеки, викликає надію на позитивні зміни.
Нерішучість та страх перед ескалацією конфлікту стали характерними рисами зовнішньої політики адміністрації Джо Байдена. У свою чергу, Трамп намагатиметься відрізнятися від свого попередника. Зокрема, це торкнеться зміни підходу Вашингтона до України. Майбутній президент США завжди був обережним у висловлюваннях на кшталт "підтримувати Україну стільки, скільки потрібно". Проте він неодноразово заявляв про своє бажання швидко завершити війну. Для Трампа припинення бойових дій могло б стати позитивним аспектом для піар-кампанії та свідченням успіху його зовнішньої політики. Його адміністрація, ймовірно, діяла б активніше та агресивніше, намагаючись спонукати Україну та Росію до укладення миру. Водночас, відновлення територіальної цілісності нашої країни, принаймні на даному етапі, може бути поставлене під загрозу. Чи зможе новий американський президент знайти шлях до завершення конфлікту?
Щоб отримати відповідь на це запитання, варто об'єктивно оцінити поточну ситуацію. Українська влада й суспільство зараз значно більш прихильні до ідеї зупинення вогню, ніж це було у 2023-му чи 2022 роках. На це є багато об'єктивних причин. І всі вони не надто оптимістичні. Російсько-українська війна увійшла у стадію війни на виснаження. За умов значної переваги агресора в живій силі, отримуваної ним допомоги від інших авторитарних режимів і кращої здатності до масштабування військово-промислового комплексу Україна змушена оборонятися. І повільно відступати на окремих ділянках фронту. Повзучий наступ російських військ, який почався ще з часу невдалого українського контрнаступу, в останні місяці прискорився. Курська офензива не перетворилася на успіх стратегічного характеру. Зате скувала боєздатні українські підрозділи на новому оперативному напрямку. Крім того, ворог отримує суттєву допомогу ззовні. А КНДР навіть направила свої війська проти ЗСУ. У той час як зовнішня військова допомога Україні обмежена й дозована. Поведінка ж її партнерів надто прогнозована й пасивна.
В Україні внутрішня ситуація залишається складною. Суспільство переживає значне виснаження. Корупція, системні недоліки в методах і підходах до мобілізації, а також низька ефективність державних інституцій створюють загрозу соціальних заворушень. Існує чимало запитань щодо підготовки військовозобов'язаних і управління військовими операціями.
Соціологічні дослідження частково відображають зміну суспільних настроїв. Згідно з опитуванням, проведеним КМІС, 32% українців готові розглянути можливість територіальних поступок Росії в обмін на встановлення миру. У жовтні також було опубліковано результати дослідження Центру Разумкова, яке показало, що кількість українців, які вважають переговори з Росією "ефективним способом досягнення миру, що потребує термінового використання", зросла до 35%. Проте 48% опитаних не поділяють цю думку.
Проте існує інший вимір проблеми. Можливо, Путін у 2022 році ще був готовий говорити про якусь угоду і навіть допускав виведення російських військ до лінії станом на 24 лютого. Але паніка після поразки в Харківській області у кремлівського керівництва давно минула. А Захід не захотів надати Україні достатньо озброєнь на першому етапі війни, коли був шанс справді розгромити агресора. Це дозволило РФ стабілізувати фронт, збудувати потужні лінії оборони й запустити свій ВПК. Тому зараз Росія не надто зацікавлена в перемир'ї, поки ситуація на фронті загалом складається на її користь. Навпаки, агресор сподівається загарбати ще більше українських територій і мріє про обвал фронту й вихід на оперативний простір.
На жаль, реальність така, що в даний момент Росія має перевагу в переговорах порівняно з Україною. Щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів і хоча б закріпити статус-кво на існуючій лінії конфлікту, необхідні потужні механізми тиску. Цей тиск можуть здійснити, в першу чергу, зовнішні актори. Але чи буде у них бажання і можливість це зробити?
Незважаючи на бажання Трампа домогтися швидкого укладення миру та загальну недовіру його команди до ймовірності відновлення територіальної цілісності України в найближчому майбутньому, навряд чи він повністю відмовиться від підтримки нашої країни. Якщо Росія отримає те, що Путін назве перемогою, це завдасть серйозного удару по іміджу Трампа як сильного і впливового політика. У такому випадку всі його попередні заяви про мир через силу виглядатимуть як пусті обіцянки. Мало ймовірно, що Трамп прагне стати політиком, який зрадив Україну і дав можливість Москві зміцнити свої позиції. Пам'ять про Байдена, чий вихід американських військ з Афганістану перетворився на ганебну втечу, ще занадто свіжі. Тому було б нерозумно з боку Трампа надавати своїм політичним опонентам подібні аргументи для критики. Отже, існує ймовірність, що після відмови Кремля йти на компроміси, Вашингтон може застосувати інші способи впливу.
Основне питання, яке повинно хвилювати українців, полягає в тому, які компроміси з Москвою нова адміністрація США готова буде прийняти. Чи буде враховано при цьому українські інтереси? Найефективнішим способом примусити Кремль до поступок і досягти миру є завдання йому військової поразки або значних втрат. Це може вимагати або надання нових видів озброєнь без жодних обмежень на їх використання, або ж поєднання військового й економічного тиску на Росію, що в комплексі суттєво підвищує для неї ціну агресії. Проте залишається питання: чи готовий Трамп на такі кроки, якщо зрозуміє, що інші методи впливу на Путіна більше не працюють?
Потрібно усвідомити: навіть якщо буде укладена якась мирна угода чи режим припинення вогню, загроза нової російської агресії постійно нависатиме над Україною. Найімовірніше, Росія збереже контроль над частиною, якщо не над усіма окупованими територіями. І про кордони 1991 року можна тимчасово забути. Головним завданням за таких умов стане унеможливлення повторної московської агресії, збереження санкцій і невизнання світом анексії українських територій. Історія може подарувати Україні шанс забрати втрачене. Але для цього їй треба зберегти незалежність та українську націю. Змінитися і стати сильною.
