Коли відданість Україні стає головним пріоритетом: емігрантські записи Євгена Чикаленка.

Перед виїздом за кордон

Ще до початку еміграції Чикаленко відігравав ключову роль у становленні українського руху в підросійських територіях. Як успішний землевласник і бізнесмен, він свідомо обрав шлях підтримки української справи в умовах суворої імперської цензури, заборон і постійного тиску. Для нього українство стало не просто романтичним проявом чи декларацією, а стратегічним вибором, що вимагав значних ресурсів, терпіння і дисципліни.

Євген Чикаленко — це ім'я, яке можна представити в різних варіаціях, наприклад, "Євгеній Чикаленко" або "Чикаленко Євген". Якщо ви маєте на увазі конкретний контекст або інформацію про цю особу, будь ласка, уточніть, і я зможу допомогти створити більш унікальний текст.

Завдяки його фінансовій підтримці виходили українські періодичні видання, такі як "Київська старовина", "Рада", "Селянин", "Літературно-науковий вісник" та "Нова громада". Ці газети стали основою для формування українського публічного простору та розвитку мови сучасних політичних і культурних обговорень. Чикаленко усвідомлював, що без медіа неможливо існування суспільства, а без суспільства – і держави.

Він надавав фінансову підтримку численним українським письменникам та художникам, серед яких були Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Іван Франко, Олена Пчілка та інші. Одним із його значних досягнень стало видання "Словника української мови" під редакцією Бориса Грінченка, який погодився взятися за цю важливу роботу саме завдяки ініціативі мецената. Чикаленко фактично вкладав кошти у забезпечення існування української мови як важливого інструмента для культури та науки.

Євген Чикаленко висловив думку, яка стала популярною в Україні: "Не достатньо любити Україну всім серцем, потрібно також підтримувати її й матеріально".

Це не просто афоризм для оточуючих, а справжня формула його життя. Саме вона врешті-решт призвела до трагічного фіналу — років глибокої бідності в еміграції. Цей етап залишився недостатньо вивченим і практично невідомим широкій публіці, хоча без нього важко належно оцінити велич цієї особистості.

У останні роки свого життя Чикаленко оселився в Чехії. Його історія, що стала перешкодою на шляху до повної русифікації України і яка невпинно підтримувала європейські цінності, була насичена не лише успіхами, але й серйозними особистими кризами.

Українці в замку Подєбрад

У самому серці чеського містечка Подєбради, що розташоване приблизно за 60 км від Праги, височіє давній замок, чия історія налічує понад тисячу років, починаючи з XII століття. У XV столітті, під час правління короля Їржі з Подєбрада, цей замок став важливим політичним та стратегічним центром місцевості.

На початку двадцятого століття замок отримав нове, несподіване призначення — він став притулком для українських емігрантів, які втікали від більшовицької революції. Це стало можливим завдяки гуманітарній політиці президента Чехословаччини Томаша Ґарріґа Масарика. Країна, яка сама переживала важкий післявоєнний період, відкрила свої двері для людей без батьківщини, проте з ясним усвідомленням своєї національної ідентичності.

Снимок: Тамара Куцай

Сьогодні на стіні замку можна побачити табличку, яка нагадує про те, що в період з 1922 по 1945 рік тут функціонували Українська господарська академія (1922-1935) та Український технічно-господарський інститут (1932-1945).

Сучасні дослідники називають Українську господарську академію "мереживом людських доль". У це мереживо було вплетено близько 786 відомих постатей -- науковців, інженерів, культурних діячів, які опинилися в еміграції, але не втратили віри в український проєкт. У середині 1925 року до цього кола долучився й Євген Чикаленко — це ім'я, яке можна представити в різних варіаціях, наприклад, "Євгеній Чикаленко" або "Чикаленко Євген". Якщо ви маєте на увазі конкретний контекст або інформацію про цю особу, будь ласка, уточніть, і я зможу допомогти створити більш унікальний текст., який прибув до Подєбрад із Відня разом із коханою.

На той час Подєбради були курортним містом із цілющими джерелами, куди приїздили лікуватися з усієї Європи, зокрема люди із серцево-судинними захворюваннями. Шістдесятичотирирічний Чикаленко, ймовірно, теж сподівався на своє джерело, ступивши на перон нового життя.

Подěбраdy в даний момент

У минулі часи він був поміщиком і землевласником, володіючи численними маєтками, завжди готовим допомогти тим, хто цього потребував. Але цього разу він зіткнувся з реальністю, де ресурси виявилися майже відсутніми.

Еміграція як щоденне випробування

У 1920-х роках серед української еміграції неабиякою популярністю користувалася книжка Василя Королева-Старого "Провідник для українців у Чехословакії". Вона була не просто довідником, а інструкцією з виживання. Еміграція вимагала повного перезавантаження життя -- культурного, побутового, психологічного.

Королів-Старий попереджав: "Перейшовши межі Європи, насамперед слід остаточно відмовитися від тієї шкідливої звички, прищепленої нам московською псевдокультурою, яка змушує 'обурюватися' всім, що відрізняється від нашого звичного середовища."

Снимок: Тамара Куцай книжка-порадник з архіву Слов'янського Інституту

Особливо корисними виявилися рекомендації для тих, хто дотримується суворого бюджету: "У провінції ви можете смачно поїсти і випити у всіх закладах з вивісками "Hospoda", "Hostinec", "Kavárna"..."

Для Чикаленка ця нова реальність стала особливо важкою. У своєму минулому житті він звик не просто отримувати, а дарувати. Як він сам це висловлював: "Всі тутешні люди... з давніх часів звикли жити за заслугами... А я "вродився буржуєм"... І тепер, на схилі літ, мені доводиться думати лише про те, як дотягнути до кінця місяця; все своє життя я надавав людям допомогу, а тепер мушу просити її для себе".

Це зізнання оголює не лише фінансовий крах, а й глибоку внутрішню драму людини, для якої прохання було значно важчим за втрату статків.

Етичний вплив без матеріальних благ

Життя українських емігрантів у Празі та Подєбрадах організовував Український громадський комітет під керівництвом Микити Шаповала. Саме він, у співпраці з Василем Королевим-Старим, Дмитром Дорошенком і Миколою Садовським, допоміг здійснити переїзд Чикаленка.

Попри обмежені можливості, Євген Чикаленко — це ім'я, яке можна представити в різних варіаціях, наприклад, "Євгеній Чикаленко" або "Чикаленко Євген". Якщо ви маєте на увазі конкретний контекст або інформацію про цю особу, будь ласка, уточніть, і я зможу допомогти створити більш унікальний текст. залишався надзвичайно важливим для спільноти. Як зазначає Володимир Півторак: "Можливостей у Чикаленка тут було набагато менше. Але чим міг, тим і був корисним. Він був авторитетною людиною, у нього були контакти, і через нього залагоджувались певні конфлікти".

Зображення: з ресурсу Ukrainian people Євген Чикаленко — це ім'я, яке можна представити в різних варіаціях, наприклад, "Євгеній Чикаленко" або "Чикаленко Євген". Якщо ви маєте на увазі конкретний контекст або інформацію про цю особу, будь ласка, уточніть, і я зможу допомогти створити більш унікальний текст.

Він залишався об'єднавчою фігурою в складному, часто конфліктному емігрантському середовищі.

"Він приніс державі більше, ніж будь-хто з його покоління... його заслуги залишаються недооціненими, адже він був невидимим лідером у процесах... він усвідомлював важливість медіа та спілкування з громадськістю," - зазначає історик-дослідник.

"Батько" української наукової термінології

В еміграції Чикаленко очолював Головну термінологічну комісію при Українській господарській академії в Подєбрадах. Саме тут він працював над формуванням української наукової мови, усвідомлюючи, що без термінології немає науки, а без науки -- майбутнього держави.

Снимок: Тамара Куцай з архівів

Дослідниця Ольга Дьолог зі Слов'янського Інституту зазначає: "Він говорив: 'Що ж відбувається, у нас існує три різні термінології -- одна в Києві, інша у Львові та ще одна тут, на еміграції. Це зовсім не правильно'".

Снимок: Тамара Куцай дослідниця Ольга Дьолог

Навіть у найскрутніші часи він залишався вірним своїм принципам: "У нього не було їжі, але він все ще турбувався про те, щоб внески до Наукового товариства Шевченка були сплачені... Йому збирають кошти на операцію, а він вважає, що повинен платити — це його моральний обов'язок".

Період еміграції Євгена Чикаленка досі залишається невідомою сторінкою його біографії. Проте саме в цій частині його життя криється важливий ключ до розкриття справжньої сутності його особистості.

20 червня 1929 року Євген Чикаленко — це ім'я, яке можна представити в різних варіаціях, наприклад, "Євгеній Чикаленко" або "Чикаленко Євген". Якщо ви маєте на увазі конкретний контекст або інформацію про цю особу, будь ласка, уточніть, і я зможу допомогти створити більш унікальний текст. помер у Празі -- хворий, знесилений, після численних особистих втрат. Напередодні українська діаспора збирала кошти на лікування людини, яка все життя сама збирала гроші для інших. Бо в долі -- свої сценарії.

Лише переживши трансформацію з благодійника на бідного емігранта, можна по-справжньому усвідомити, що означає любити Україну не тільки всім серцем, але й фінансово.