"Постійна думка" Трампа про Зеленського.
Коли Володимир Зеленський опинився у "пастці", яку розставили досвідчені політичні маніпулятори, зокрема президент Дональд Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс у Білому домі, це викликало розчарування з обох сторін. Проте, нещодавно, коли американський президент висловився про можливу відставку українського лідера і при цьому призупинив військову допомогу Україні, це стало причиною для глибокого здивування. Адже такі висловлювання піднімають питання, які виходять за межі політики, і змушують задуматися про те, як рішення однієї людини може вплинути на майбутнє цілої країни та її захисників.
Не варто лукавити. Президента Зеленського є за що критикувати, і в Україні це нерідко роблять і політики, і журналісти, і звичайні громадяни. Однак у тому, що його відставка мала б стати умовою відновлення повноцінної військової допомоги країні, яка стікає кров'ю від зовнішньої агресії, є не тільки політична абсурдність, а й моральна катастрофа. Ситуація, коли йдеться про життя людей, а політичні амбіції перетворюються на єдиний орієнтир, - це вже не просто політика. Це взагалі ніяка не політика, у загальновизнаному розумінні цього слова. Це був глибоко особистий вибір Трампа, продиктований якимось внутрішнім переконанням, яке змушує його ігнорувати реальність. І найжахливіше в цьому - він не просто ігнорував реальність, він немовби усвідомлено завдавав шкоди слабкій стороні.
Пробачте, але важко уявити, що людина, яка має здоровий глузд і ясну пам'ять, може так наївно помилятися. Усе, що відбувається, на поверхні, прямо перед нашими очима, завдяки міжнародним ЗМІ. Російські війська щоденно обстрілюють українські міста, безжально забираючи життя мирних людей, включаючи дітей, а Трамп стверджує, що вірить у наміри Путіна досягти "миру" в Україні.
Чесно кажучи, з Україною мені працювати складніше. У них відсутні карти... На нашу думку, у контексті досягнення фінального врегулювання, можливо, буде простіше співпрацювати з Росією. Це дивно, адже в них, здавалося б, є всі карти, - несерйозно зауважив президент США, наче він перебував у Лас-Вегасі за картковим столом.
Схоже, пан Трамп забув, що Америка вже не одне десятиліття позиціонує себе як противник войовничих диктатур. Він міг би поставити питання про те, що позицію України слід посилити перед початком мирних переговорів з Росією. Так мають намір робити всі провідні країни Євросоюзу, давнього стратегічного партнера Америки. Натомість очільник США безсоромно брехав про падіння рейтингу Зеленського майже до нуля, називав його "диктатором", а справжнього диктатора лагідно іменував "розумною людиною" і "видатним лідером".
Варто нагадати Трампу, якщо він сам про це забув, що йдеться зараз не про політичну долю Зеленського, а про долю України і її народу. Україна відчайдушно бореться за свою незалежність, за свою землю і за життя не під п'ятою таких огидних нелюдів, як Путін і Ко.
Чому ж президент США ставить цілі й ідеали українців на другий план? Чому для нього відставка Зеленського може бути важливішою за порятунок людських життів, підтримку українського народу в його справедливій боротьбі? Далеко не все можна пояснити нюансами геополітики або "інтересами Америки". Вважаю, ми маємо справу з прикладом нав'язливої думки, коли в людини на перший план виходить не спроба вирішити серйозну проблему, а бажання зменшити її до комфортного для неї рівня. Поведінка Трампа після другого сходження на американський "трон" - типовий прояв егоцентризму, коли проблеми, що існують у світі, розглядаються винятково крізь призму особистих вподобань і політичних ігор, а не крізь призму долі реальних країн і людей.
У загальному, все це відповідає характеристикам обсесивного синдрому. Експерти підтверджують, що обсесивні думки часто виникають внаслідок неможливості відпустити певні ідеї, навіть якщо вони є деструктивними або позбавленими логічної основи. У випадку з Трампом, це може бути не лише політичним бажанням отримати неофіційний статус "короля світу", а також способом "спростити" складності світу, роблячи його більш зрозумілим і контрольованим (не можна не згадати його слова про те, що йому "легше" взаємодіяти з Росією). Проте, спрощення таких складних і багатогранних явищ, як війна, призводить до повного виключення людського аспекту з розгляду.
Коли Трамп наполягає на відставці Зеленського, він, здається, не усвідомлює або не бажає визнавати ту реальність, у якій український народ відстоює свою незалежність. Для нього це лише "фігура", яку можна легко замінити відповідно до його власних бачень і політичних амбіцій. Це яскравий приклад того, як нав'язливі думки можуть спотворювати сприйняття особистості, відриваючи її від істинної дійсності і замінюючи її в свідомості лише поверхневими уявленнями.
Тут саме час згадати про книгу небоги нинішнього глави США, дипломованої психологині Мері Трамп. У 2020 році вона видала працю, в якій досліджувала стан психіки свого стрийка. Книжка має дуже характерну назву, яка просто волає: "Занадто багато і ніколи не достатньо: як моя сім'я створила найнебезпечнішу людину у світі" (Too much and never enough. How my family created the world's most dangerous man). У цій праці Мері Трамп зі знанням справи доводить, що Дональд Трамп страждає від таких психологічних проблем, як клінічний нарцисизм, антисоціальний розлад особистості та "довготривало недіагностована нездатність вчитися, яка десятиліттями заважала його здатності обробляти інформацію".
У Сполучених Штатах починають усвідомлювати цю ситуацію. Наприклад, у жовтні минулого року, коли Трамп лише починав шокувати громадськість своїми виборчими обіцянками, в Financial Times велися дискусії про можливі когнітивні проблеми, такі як імпульсивна поведінка і труднощі з концентрацією. У статті підкреслювалося, що його слова і вчинки викликають побоювання щодо його здатності належним чином виконувати обов'язки президента.
Вже зовсім нещодавно, на початку березня, конгресмен від Демократичної партії Ел Грін оголосив про свої наміри ініціювати імпічмент президента. Це сталося під час виступу Трампа в Конгресі. "Цей президент не відповідає вимогам своєї посади. Він не має права залишатися на цій посаді. Маємо 34 кримінальні звинувачення і два імпічменти", - зазначив Грін у розмові з журналістами після виходу із залу засідань.
Нам не судилося зрозуміти вільних американців, які голосували за політика з такими кричущими "рекомендаціями" від правоохоронців і психологів. Можливо, тут зіграли свою роль величезні гроші, які одіозний мільярдер Маск вкинув у виборчу кампанію Трампа. Будемо сподіватися, велика Америка все-таки дасть собі раду з ними обома.
Що ж стосується України і долі її владної верхівки, то хоч би як не хотілося Трампу й Путіну мати справу зі зручнішим для них українським президентом, а не із Зеленським, іти на поводу в них категорично не можна. Не їм вирішувати, коли і як в Україні пройдуть вибори.
Після завершення війни український народ, сподіваємося, вимагатиме звітності від Зеленського за всі його дії: за недостатню підтримку армії, за запізніле попередження населення про вторгнення російських військ, за втрати тисяч бійців під час непідготовленого контрнаступу, за затяжну корупцію, за зловживання під час "бусифікації", а також за безліч інших помилок влади. Однак ці запити не будуть нав'язані з-за кордону або з Кремля, а будуть відображенням волі українського суспільства. Саме від цього залежатиме подальший шлях країни.
Сьогодні, коли щодня відбуваються численні фатальні зіткнення між ЗСУ та російськими військами, нам усім важливо усвідомити: позиція Трампа, що підтримує Кремль у питанні завершення війни, є небезпечною та морально неприйнятною. Якщо президент США продовжить наполягати на мирних переговорах без чітких гарантій безпеки для України, це фактично надасть російському лідерові можливість відновити сили і уникнути відповідальності за свої злочини. Ці двоє, які добре розуміють один одного, напевно бачать ситуацію саме так. Якщо цивілізовані держави вимагатимуть судового розгляду над Путіним — адже без цього ніяк не обійтись! — він, імовірно, відновить агресію, можливо, з ще більшою жорстокістю. І тоді Україна, без реальних гарантій безпеки, знову опиниться в аналогічній чи навіть гіршій ситуації. А вашингтонський лідер може знову заявити: "Це Україна спровокувала війну, я ж попереджав про небезпеку, пов'язану з Путіним..."
Сподіваємося, що плани кремлівського агресора не збудуться. Провідні країни Євросоюзу, політичного об'єднання з розвинутою економікою, підтримують Україну. Завдяки їхній допомозі шанси на зміцнення позицій України під час майбутніх мирних переговорів з Росією залишаються. Українські чиновники та дипломати мають невтомно працювати в цьому напрямку. Ці можливості потрібно обов'язково використати. Це вимагає пам'ять про тих, хто віддав своє життя, захищаючи нашу країну.
