"Геополітичні бесіди з Валерієм Чалим": Яким чином слід оцінювати недавні висловлювання американських лідерів?
Павло Клімкін, досвідчений дипломат, має прагматичний підхід до зовнішньої політики. Він переконаний, що хоча шлях до членства України в Європейському Союзі не буде швидким, країна все ж стане частиною ЄС. Також він вважає, що Україна зможе приєднатися до Північноатлантичного альянсу, але до того часу НАТО суттєво трансформується. Щодо відносин між США та Україною, у Клімкіна є своє бачення. Цю тему підняв Голова правління Українського кризового медіа-центру, Надзвичайний і Повноважний Посол Валерій Чалий під час спеціального проєкту УКМЦ. Ось кілька уривків з їхньої розмови.
Чалий: Ми нікуди не дінемся від оцінки ситуації, яка склалася після відомих, контроверсійних, як на мене, заяв президентства США Дональда Трампа. Це відмова фактично від санкційного тиску напередодні завершення формування списків по так званому санкційному закону Грема, проміжних виборів і зустрічі в Шеньчжені в листопаді лідерів Китая і США? Що це було - розворот більше в бік Росії, ніж України, чи це ще просто передвиборний крок?
Клімкін висловив свою незгоду з терміном "відмова", вважаючи його невірним. Він порівняв ситуацію з торпедою, що влучила в санкційний корабель, і підкреслив, що це створює справді серйозну загрозу. На його думку, Путін здобув перемогу, яку не очікував. Щодо Трампа, то він зіткнувся з серйозною проблемою, оскільки навіть серед республіканців є чимало критичних настроїв.
Чи зможуть ця пара мільйонів реально змінити ціни на американському ринку? Всі ті, у кого я питав, як я вже сказав, посміхаються. Я б цю історію назвав політичною маніпуляцією. Соціологічні опитування дуже неприємні для президента. Якщо конгрес переходить до демократів, то це неприємна історія, але історія, з якою можна жити. Якщо вони отримують контроль над Сенатом, то це буде зовсім інше життя. Тоді взагалі проводити будь-яку політику, яку хоче робити Трамп на перспективу, і зробити себе певну політичну спадщину, буде насправді майже неможливо.
Потрібно вийти і проголосити, що я готовий вас підтримати, навіть якщо ситуація з дизелем виглядає складною. Обов'язково з'явиться щось краще, якщо не сьогодні, то вже наступного тижня після виборів. На одному з мітингів Трамп акцентував увагу на тому, що ви завжди аплодуєте, незалежно від того, що я говорю. Це свідчить про його переконання, що такі символічні моменти можуть вплинути на настрій та емоції, здатні хоча б частково мобілізувати тих, хто переживає через ці проблеми, і змінити загальну атмосферу.
Цю історію можна проаналізувати в більш широкому контексті. Йдеться про спроби захопити частину російських енергетичних активів, створити незвичне партнерство та посилити вплив на енергетичні потоки. Логіка деяких осіб у колі Трампа зводиться до прагнення контролювати всі можливі енергетичні ресурси на планеті.
Чалий зазначає, що ця гра є суто американською і не слугує як важіль для підтримки українських інтересів, що викликає значне занепокоєння. Існує теоретична можливість, що Дональд Трамп міг би використати цю ситуацію для досягнення хоча б часткового припинення вогню між Україною та Росією, хоча б у повітряному просторі. Проте він обрав інший шлях і продовжує тиснути на українську сторону, заважаючи їй завдавати ударів по нафтопереробним заводам. При цьому немає чітких деталей щодо того, що саме має на увазі енергетичне припинення вогню. Трамп вже давно діє за такою схемою: спочатку створює інформаційний контекст, а далі дивиться, як реагують учасники. Цей підхід може спрацювати, якщо Москва все ж таки з якихось причин вирішить дотримуватися режиму припинення вогню, хоча я в цьому дуже сумніваюся. Отже, постає питання: де ж у цьому всьому Україна?
Клімкін висловив свою думку, що Трамп навряд чи справді переймається нашими інтересами. Він вважає, що основна думка президента США, коли той прокидається, не пов'язана із тим, що ще можна зробити для України. На його думку, Трамп скоріше використовує нашу ситуацію як інструмент для покращення власних позицій.
Те, що мені вдалося дізнатися від людей, які мають певний доступ до його діяльності, свідчить про те, що він прагне залишити свій слід в історії. Його амбіції включають отримання Нобелівської премії миру, а також він вважає себе здатним вирішувати конфлікти, які виникають. Слід визнати, що без постійного тиску з боку Сполучених Штатів та його особистих дій ситуація навколо Гази могла б розвиватися зовсім інакше або значно пізніше. Наприклад, у той момент, коли потрібно було звільнити заручників і досягти хоча б тимчасового припинення вогню, це було непросто через настрої в Ієрусалимі та інші обставини.
Тобто те, що ми з нього іноді кіпкуємо і кіпкуємо обґрунтовано, не означає, що він нічого не робить. У Штатів і у нього особисто, коли він хоче чогось досягти, є значний набір інструментів, важелі і так далі. І в нашому сенсі також.
Чалий: У нього є своя логіка. Він прагне до багатства, що дивно, адже його фінансовий стан за все життя не досяг навіть рівня його друзів. Це його перше прагнення. По-друге, я погоджуюсь: він чудово усвідомлює, що його миротворчість не залишить сліду в пам’яті людей, якщо він не отримує Нобелівську премію. Трамп надає символам величезне значення.
Що ж може статись? Навіть якщо Сенат і Палата представників перейдуть під контроль демократів, існує висока ймовірність, що почнуть процедуру імпічменту, про що вже заявляв сам Дональд Трамп. Проте, якщо Сенат залишиться за демократами, вони мають можливість, вперше за три спроби, завершити цю процедуру до виборів. Це один аспект. Інший полягає в тому, що президент все ще матиме значний вплив на наші політичні рішення, зокрема в енергетичній сфері. Хоча він не зможе втілити багато ініціатив, йому під силу блокувати чимало з того, що може запропонувати нова адміністрація. Це важливо пам'ятати. Серед нас з'явилось чимало тих, хто прагне вразити його у найболючіші місця. Я вважаю, що це може бути неправильним кроком для дипломатії та зовнішньої політики. Слід усвідомлювати, що Трамп залишиться на політичній арені.
Проте, нас цікавить ваша думка не лише стосовно американської ситуації. Чи можемо сподіватися, що європейські країни ухвалять рішучі заходи для захисту Європи? А що тоді робити нам? Чи можемо просто бездіяльно чекати? Це недопустимо. Нам потрібно діяти. Чи можемо розраховувати на позитивні зміни протягом найближчих року-двох? Чи залишиться ситуація незмінною, чи навіть погіршиться?
Клімкін: Можливо, суттєво гірше. Це довга історія для Європи. Ті, з ким ми можемо працювати, будуть з нами. Не повністю, звичайно, але будуть з нами. Чи будуть вони робити те, що ми хочемо? Моя відповідь: на жаль, ні.
Чи будуть вони і далі нам допомагати так, щоб ми не втратили себе? Європа значною мірою буде заточена на події у Франції в наступні два роки. Для мене це, можливо, точка неповернення для сьогоднішньої Європи. Адже Європа, так як ми її бачимо, була створена за французькими лекалами людьми, які мали французські паспорти, французьку ментальність, і які запустили сьогоднішню європейську модель. Чи майбутня французька реальність буде її підтримувати разом з німцями, з італійцями? Всі прекрасно розуміють, що Європа не зможе залишатися Європою ХХ століття, і потрібно піти вперед. Потрібно перезавантажитись в Європу XXI століття. Європейська політика цього поки що не зрозуміла і діє під тиском. Люди просто хочуть статус-кво, але значна частина бізнесу і людей, які працюють в військових, в інших реаліях, починають це розуміти.
Я вважаю, що для нас дотичність до Європи та прагнення стати частиною європейської спільноти є ключовими для нашого виживання. Сьогодні важливо донести до європейців не лише гасла про спільні цінності, а й простими словами пояснити, чому ми є критично важливими для них, і чому без нашої присутності їм буде значно складніше. Незалежно від того, що відбувається в Сполучених Штатах, підтримка з боку Європи залишиться вирішальною. Ідеться не лише про фінансову допомогу чи військову підтримку, а й про набагато більше.
Допомога надаватиметься лише тим, кого вони сприймають як частину своєї спільноти. Те, що ми досягли, дозволило нам стати не чужими, але й не своїми. Завдання стати своїми в Європі постає перед нами на найближчі роки. На жаль, поки що, як мені здається, у нас немає чіткої стратегії для цього.
Павло Клімкін розпочав свою кар'єру в Міністерстві закордонних справ України у 1993 році, пройшовши шлях від аташе до керівника цього відомства. Протягом своєї діяльності він займав різноманітні дипломатичні посади як в Україні, так і за кордоном, зокрема в Німеччині та Великій Британії. Він також очолював департаменти, що займались питаннями Європейського Союзу в МЗС. У період з 2010 по 2012 рік Клімкін виконував обов'язки заступника Міністра закордонних справ — керівника апарату, і в 2012 році підписав Угоду про асоціацію з ЄС. З 2012 по 2014 рік він був Послом України в Німеччині, а з 2014 до 2019 року обіймав посаду Міністра закордонних справ України.
