Євген Карась: Провал мобілізації є однією з найуспішніших акцій російських спецслужб.

Більшість тих, кого зараз мобілізує ТЦК - це люди, які готові служити

Я вважаю, що варто розпочати з найзахопливішої теми — мобілізації. Без неї, безсумнівно, досягти успіху на фронті буде важко. Тому, в першу чергу, хотів би дізнатися на прикладі твого підрозділу: чи вистачає вам особового складу, як ви забезпечені людьми?

Комплектація триває. Розширення до рівня полку суттєво збільшує чисельність особового складу — йдеться вже про тисячі осіб. Нам необхідні фахівці в різних сферах: бойові оператори, водії, діловоди, тилові спеціалісти та якомога більше фахівців для бойових позицій. Є можливість знайти роботу на будь-який смак: в майстернях дронів, вибухотехнічних підрозділах тощо. Навіть офіцерські посади частково залишаються вільними, і серед них є досить високі, тому ми активно шукаємо кваліфікованих кандидатів.

Ми не маємо права на поспіх, адже якість є нашим пріоритетом. Тому ми не просто наймаємо кадри, а ретельно їх навчаємо. Часто офіцери спочатку проходять через бойові підрозділи, щоб отримати практичний досвід роботи "на передовій", а вже потім переходять до штабних обов'язків: планування, розвідка, організація процесів та взаємодія з іншими підрозділами.

Попри це, багато хто досі не вірить, що набір справді відкритий і що можна потрапити саме в підрозділи безпілотних систем. Насправді шлях такий: людина приходить добровільно або потрапляє через ТЦК, чекає заїзду на базову підготовку, проходить навчання приблизно півтора місяці: опановує зброю, медицину, дисципліну, спорядження. Потім повертається у підрозділ, де проходить вже фахову підготовку пілота, оператора РЕБу, логіста тощо -- і лише тоді стає до роботи. У середньому це займає 2,5-3 місяці, а на деякі спеціальності -- довше.

Зараз є багато тилових посад для тих, хто хоче служити саме там. Але часто відбувається навпаки: люди добровільно переходять із тилу на бойові напрямки, коли бачать роботу зсередини і розуміють, що готові до більшого. Є випадки, коли людина за фахом нам більше потрібна в тилу, але вона свідомо хоче на бойову позицію.

А як ти дивишся на тилові позиції? У нашому суспільстві існує думка, що якщо людина не перебуває на фронті, то вона нібито "не виконує свій обов'язок".

Без належної підтримки не могло б існувати жодного бойового процесу. Це особливо стосується безпілотних технологій. Наприклад, навчання пілота F-16 триває близько 120 годин, і тільки після цього він здатен керувати літаком. У нашому випадку ситуація подібна: для того щоб дрон потрапив до рук оператора, необхідно пройти етапи рекрутингу, підготовки, організації логістики, планування місій, а також забезпечення всім необхідним обладнанням та комплектуючими. Це цілий комплекс процесів, які в кінцевому підсумку надають оператору готовий до використання дрон.

Фото: facebook/РЕЙД 413 полк СБС РЕЙД 413 полк СБС

Також необхідні харчування, логістичні рішення, стратегічне планування, постачання бойових засобів, 3D-принтери та різноманітні матеріали. Усі ці етапи спрямовані на одне – забезпечити військових на передовій всім необхідним.

Яка пропорція мобілізованих та рекрутованих у твоєму підрозділі?

Досить мала кількість — це мобілізовані, які проходять процес відбору. У нас діє система відбору: ТЦК направляє кандидатів, а наші офіцери запитують: "Бажаєш служити?" Якщо людина готова, вона приєднується до підрозділу. Ми підходимо до цього процесу з максимальною відповідальністю, забезпечуючи медичну підтримку та логістичну допомогу.

Навіть серед примусово мобілізованих багато толкових людей. Так, хтось спочатку не хотів змінювати життя, але коли приходить на службу -- готовий і дисциплінований.

Важливо усвідомлювати, що таке мотивація до участі у бойових діях. У 2022 році, коли багато хто йшов на фронт, багато людей усвідомлювали ризик загибелі. Це не була проста "романтична мотивація", а глибоке бажання захищати свою батьківщину. Наразі більшість тих, кого призначають на службу через ТЦК, це особи, які готові виконувати свій обов'язок. Дехто просто не бажає самостійно вирішувати, куди йти, але коли їх мобілізують, вони не влаштовують істерик, а спокійно виконують свої обов'язки.

Чи все ж таки ваш відбір ґрунтується на принципі "захочеш – не захочеш"?

Так, ми не приймаємо всіх. У нас є процеси перевірки: аналізуємо біографію, перевіряємо соціальні мережі, дані з МВС, а також проводимо контррозвідувальні заходи і тестування на поліграфі. Оцінюємо на наявність колабораціонізму, залежностей та кримінальних записів.

Фото: facebook/РЕЙД 413 полк СБС

Мені розказували, що частина людей із кримінальним минулим, яких мобілізували, воюють дуже мотивовано.

Існують підрозділи, що формуються з таких бійців, які здебільшого беруть участь у бойових діях на засадах добровольчого служіння. Основним аспектом є те, що кожна людина приймає рішення самостійно. Доброволець має шанс вибрати найкращі підрозділи та умови служби, адже він приходить до цього усвідомлено.

Також звільнені ув’язнені, які вирішили служити, є добровольцями для виконання важкої роботи. Вони мають високий рівень мотивації, активно навчаються і не ухиляються від обов'язків. Ті, з ким я мав можливість спілкуватися, виявилися надзвичайно сильними бійцями. На тих ділянках, де піхота відчуває втому, вони беруть на себе значні зусилля і демонструють вражаючі результати.

Ці особи, які під час війни фактично виборюють можливість спокутувати свої минулі помилки. Я впевнений, що вони стануть важливими для держави та суспільства в майбутньому. Якщо після закінчення конфлікту вони продовжать обирати вірний шлях, перед ними відкриються численні перспективи.

Зрив мобілізації вважається однією з найуспішніших акцій російських спецслужб.

Минулий рік ми з тобою обговорювали, що тоді мобілізаційні заходи на державному рівні виявилися фактично незадовільними, і бригади змушені були самостійно шукати нових людей, мотивувати їх та пояснювати ситуацію. Як ти вважаєш, що змінилося за цей рік? Чи є якісь нові тенденції?

Зрив мобілізації вважається однією з найуспішніших акцій російських спецслужб.. В Україні вони працюють по кількох великих напрямках. По-перше, через соціальні мережі -- вони свідомо спотворюють внутрішній стан суспільства, і тут вони, на жаль, досягли успіху. Частково це й наша проблема: у нас були гроші на контрпропаганду, але їх використали неефективно. Держава тут справді недопрацювала.

Зображення: кадр з відео Євгена Карася та Анжеліки Сизоненко.

Другий напрямок -- розгортання давньої агентурної мережі. Є яскраві приклади -- той же адвокат Рибін, який відкрито хвалився співпрацею з російськими структурами й утік. Так само створювали мережі псевдоцентрів "правової допомоги", де стояли "адвокати", які насправді працювали проти України, заробляючи гроші на страхах людей і паралельно виконуючи проросійські задачі. Це не приховується, і багато хто з них досі сидить в Україні.

Росіяни вміло маніпулюють термінами. Замість того, щоб обговорювати Збройні сили, увага фокусується лише на ТЦК. Негативні емоції та втома людей спрямовуються не на зовнішнього ворога, а на своїх: місцеву адміністрацію, сусідів або, що найзручніше, на ТЦК.

Відчуття безвідповідальності. Які покарання передбачені за заважання діяльності ТЦК?

І тут допомагає незнання історії, нерозуміння причинно-наслідкових зв'язків, на чому російські спецслужби дуже вправно спекулюють. У Росії влада живе в розкоші, країна побудована на цинізмі та корупції. Тобто вона не комуністична, вона не про трудящих. Але коли вони працюють по Україні, вони нав'язують таку картинку: "депутати крадуть, заради чого тобі воювати?" -- свідомо спотворюючи сенс нашої війни.

Тому що це в Росії війна за гроші. А в нас інша історія. У нас армія -- це зібрання найбільш цікавих людей. Це музиканти, підприємці, волонтери, політики, люди з великим життєвим досвідом і люди з великими досягненнями. Це справді народна війна, де воюють не за когось зверху, а за свої домівки.

Зображення: 10-та окрема гірсько-штурмова бригада "Едельвейс". Бійці 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".

Однак Росія майстерно використовує цю ситуацію для маніпуляцій. Які їхні основні досягнення на даний момент? Вони вселили в людей страх перед військовою службою. Багато хто сприймає армію тільки через призму піхоти, але це не зовсім так. Наприклад, ми представляємо дроновий підрозділ. Наша роль полягає у підтримці піхоти, знищенні ворога на різних дистанціях, обмеженні його просування та знищенні техніки. Чим більше підрозділи безпілотних систем, тим менше загрози відчуває піхота.

Діяльність в сфері безпілотних літальних апаратів (БпЛА) є військовою та потенційно небезпечною, проте вона істотно відрізняється від стереотипів, що поширюються в медіа. Зазвичай оператори знаходяться на великій відстані від зони бойових дій, а ризики, з якими вони стикаються, можуть бути зовсім іншими, ніж ті, що їх уявляють люди, піддаючись паніці в інтернет-просторі.

У нас вже дуже нагальна і серйозна ситуація, тому що нещодавно у Львові вбили ветерана, який працював у ТЦК. І мене хвилює, що влада не комунікує це. Ніхто не вийшов і не сказав: "Слухайте, ви можете не хотіти воювати, але тоді завтра в Києві будуть росіяни. І ви не маєте права вбивати представників ТЦК, бо ви їх не любите". Чому це не робиться?

Це вже питання політичної ситуації, хто що говорить - мені важко сказати. Я вже не раз піднімав це питання, і хоча на перший погляд воно виглядало як риторичне запитання, насправді таким не було.

У суспільстві поширена інша крайність: "посадіть на передову Міндіча, міністрів, депутатів, дітей чиновників". Але це теж маніпуляція. Навіть якщо посадити кількох політиків у окопи -- завтра спитають: "А де решта?" І так до безкінечності. Не можна будувати державні рішення на емоціях натовпу. Частина людей перебуває в істерії, яка багато в чому підживлена соцмережами. Люди сприймають війну примітивно: ніби це лише "штик-ніж, автомат і штурм".

Зображення: кадр з відео Євгена Карася

Саме тому необхідно впроваджувати не лише просвітницькі ініціативи, а й ефективну державну інформаційну політику. Коли ми стикаємося з людьми, які на третьому році повномасштабної війни досі піддаються російським наративам, це свідчить не про відсутність знань, а скоріше про маніпуляції їхньою свідомістю.

Наші ЗМІ також нерідко провокують паніку. Вони висвітлюють окремі екстремальні випадки, внаслідок чого у суспільстві виникає враження, що солдати перебувають на фронті по пів року або навіть рік без ротації. Проте в добре організованих бригадах військові зазвичай не залишаються на передовій більше ніж на місяць або півтора.

Навіть у коментарях, коли хтось згадує про свого військового, відразу ж з’являється відповідь: "А мій не був у відпустці вже два роки". Це теж створює певне напруження.

У мене на службі військовослужбовці мають можливість відпочивати двічі на рік. Проте війна 2022 року та сучасні бойові дії — це зовсім різні речі. Наразі багато позицій більше схожі на спостереження, управління дронами та готовність до реагування на прориви. Хоча це все ще небезпечно, ситуація стала значно більш організованою в порівнянні з першим етапом конфлікту.

Щоб підсумувати розмову про російське інформаційне протистояння та мобілізацію, варто зазначити, що існує два аспекти цієї теми. Один з них – це насильство стосовно територіальних центрів комплектування. Проте є й інша сторона. Я можу згадати конкретний випадок з мого оточення – Романа Сопіна. Не можу точно сказати, що з ним трапилося: чи його вбили, чи він помер після спроби мобілізації. Але питання в іншому. Ти тоді висловився дуже жорстко, заявивши, що всіх ухилянтів слід знищувати.

Ні-ні, я такого не висловлював. Я мав на увазі, що 95% випадків насильства з учасниками ТЦК виникають, коли людина сама підіймає конфлікт. І лише близько 5% ситуацій можуть містити дійсно необґрунтовані дії з їхнього боку.

Це теж результат успішної роботи росіян. Вони демонізують і накручують ухилянтів настільки, що в людей починається істерика. Вони вже кидаються на представників ТЦК, бо перебувають у стані повного емоційного зриву. І людина починає чинити опір, хоча, можливо, її навіть не планували забирати.

У цей час часто звучить пропозиція: "давайте збільшимо фінансові виплати — і всі проблеми зникнуть". Звісно, гроші мають велике значення. Проте великі війни не можна виграти без мобілізації. І немає жодного прикладу країни, яка б витримала подібну війну без залучення ресурсів.

Зображення: Зоряна Стельмах. Прапори на могилах полеглих захисників, Харків.

Подивіться на досвід Фінляндії. Під час війни з СРСР там навіть забороняли масові похорони, щоб суспільство не ламалося морально. Після війни фіни дізналися справжні масштаби втрат, і зрозуміли, що це була страшна ціна. Але вона все одно була меншою, ніж ціна окупації.

Так само й у нас. Втрати жахливі. Проте, якщо порівнювати з тим, що очікує нас у разі окупації, це виглядає незначно. Росія відкрито заявляє про наміри знищити українську мову, культуру та державність. Вони безпосередньо говорять про ліквідацію української ідентичності, репресії та фізичне знищення всіх, хто має зв'язок із нашою державою.

Отже, це питання стосується не лише мобілізації. Це питання виживання нації та її громадян.

І от саме через певну недолугість нашої державної комунікації та через нашу демократичність сьогодні ми маємо ситуацію, коли частина людей думає, що можна просто "скласти лапки". Мовляв, "може, й не треба мобілізуватися", "може, росіяни не такі вже й погані".

Я всім рекомендую подивитися фільм Мстислава Чернова "Маріуполь". Це справжня епітафія місту, яке вмирає під російською окупацією. Я бачив багато фільмів про Маріуполь і чув безліч свідчень бійців. Але саме цей фільм -- унікальний. Здається, Бог спеціально завів автора в епіцентр подій, щоб показати, як помирає місто під російською комуністичною чумою і що відбувається з людьми. Якщо комусь ще бракує розуміння, що таке війна, -- увімкніть цей фільм. І багато питань зникають.

Так, життя зараз непросте. Але через 10-15 років воно може бути ще складнішим. Світ ставатиме жорсткішим і вимогливішим. І суспільство, повірте, пам'ятатиме, хто що робив під час війни. Не можна просто "пересидіти" історичні події й робити вигляд, що це ні до кого не стосується.

Мені важко зрозуміти людей, які залишаються вдома і просто чекають. Якщо ви відчуваєте страх, то краще використайте його, щоб займатися чимось корисним у війську. Шофери, адміністративні працівники, логісти та технічні фахівці — всі ці ролі мають велике значення.

Фото: EPA/UPG Військовослужбовці 65-ї ОМБр ЗСУ ремонтують САУ 2С3 "Акація" біля лінії фронту, Запорізький напрямок, 24 квітня 2025 р.

Дмитро Філатов, командир 1 ОШП: "Ухилянти користуються прогалинами в законі. Час висунути жорсткіші вимоги до СЗЧ"

У прифронтових зонах водії можуть отримувати непогане грошове забезпечення. У тилу базове забезпечення зараз -- близько 22 тисяч гривень. Це правда, і це треба чесно говорити. Так, це не великі гроші, але в тилу немає тієї смертельної небезпеки, яка є на передовій. Якщо працюєш ближче до бойових дій -- зарплата зростає. Це десь 55 тисяч гривень зарплата.

Сучасні Збройні сили дають можливість розвиватися: нові технології, інженерія, виробництво, дрони, 3D-друк. Я бачив підрозділи, де 4-6 людей роблять те, на що в цивільному житті потрібні роки, великі бюджети й інвестори. Тут є мотивація, мозок і результат.

Війна — це не лише про фінансові вигоди. Ти не залишишся голодним, оскільки тебе забезпечать їжею та одягом. Якщо ти прагнеш більшого доходу, тобі слід приєднатися до бойових підрозділів: дронів, артилерії, штурмових груп чи піхоти. Наразі піхотинцям підвищили компенсації, і це також важливо зазначити. У Третьому армійському корпусі піхотинець отримує, якщо не помиляюся, приблизно 220 чи 250 тисяч гривень. Це стосується тих, хто перебуває на передовій.

Проте, коли мова йде про збільшення заробітних плат, важливо відкрито визначити, кому надавати перевагу: тим, хто безпосередньо бере участь у бойових діях, чи тим, хто знаходиться далеко від лінії фронту.

Зображення: кадр з відео Євгена Карася Депутати мають отримувати пристойні зарплати, інакше з'являється корупція

Женя, тут уже мова йде не про це. Бо депутати собі виплати знайшли - по 200 тисяч у результаті.

У депутатів досить низька заробітна плата. Я особисто вважаю, що їх слід забезпечити гідним доходом. Наразі їхня зарплата становить приблизно 50 тисяч гривень, що є мізерною сумою. Популістичні заяви про "непідвищення зарплат депутатам" лише сприяють розвитку корупційних схем. Навіть якщо 450 депутатів отримуватимуть по 100 тисяч гривень на місяць, для державного бюджету це незначні витрати, зате так можна вимагати від них ефективності. Єдиний професійний клас, який не стикається із зарплатною дискримінацією, - це судді, і це має своє обґрунтування.

Зрозуміло, що справа не лише в заробітках. У проекті бюджету на 2026 рік закладено мільярди для телемарафону та додаткових виплат. Тут 4 мільярди, там ще 4 мільярди — і це триває безперервно.

Я підтримую радикальні підходи. Якщо діючі правоохоронні органи не виконують своїх обов'язків, необхідно впровадити нові механізми відповідальності. Нинішня ситуація, коли ніхто не відповідає за свої дії, викликає відчуття безкарності.

Ми прагнемо до справедливості, і вона повинна бути помітною. Декілька резонансних випадків із відчутними наслідками стали б для суспільства ясним сигналом, що правила діють для всіх без винятків. Адже потреба в справедливості в нашому суспільстві є надзвичайно великою.

Історія з багатомільярдними ініціативами, такими як будівництво в Буковелі під час війни, вже стала проблемою, що торкається національних інтересів. Значні фінансові ресурси витрачаються, в той час як ці кошти могли б бути спрямовані на підтримку держави, покращення життєвих умов громадян та відновлення інфраструктури.

Ті, хто вважає, що великі гроші чи статус їх захистять, помиляються. Без справедливого завершення війни нікому нічого не допоможе: ні активи, ні втечі, ні охорона. Вас всюди знайдуть.

"Можливо для себе". Як народні представники втричі розширили "фонд депутатів" на 2026 рік.

Зображення: кадр з відео Євгена Карася

Навіть якщо війна завершиться невдало через корупцію, злочинні групи можуть почати експлуатувати ветеранів, а все, що ви наживете, заберуть такі ж кримінальні організації, як і ви.

Я маю можливість залишити службу в будь-який момент. Сьогодні, завдяки певному рівню медійного впливу, я можу займатися чим завгодно. Проте я продовжую служити, адже усвідомлюю нашу головну мету — подолати ворога. Наразі ми отримали шанс, сплативши його кров'ю, потом і життями сотень, підняти нашу країну з рівня третього світу до провідних технологічних націй.

Технології та штучний інтелект стрімко трансформують світ, а військові конфлікти все більше перетворюються на серії проксі-військових дій. Незабаром штучний інтелект зможе автономно приймати рішення про враження цілей. Дрони та бойові системи розвиваються з шаленою швидкістю. Це призведе до появи двох категорій людей: "золотого мільярда" — тих, хто має доступ до передових технологій і ресурсів, та решти населення. Частина цього мільярда буде навіть у Китаї, Японії, США та Росії. Старий світ, який ми знаємо зараз, перетвориться на музей.

Для України ця війна є можливістю для виживання. Завдяки рішучості українців інвестувати в оборону та армію, ми отримали шанс залишитися на світовій арені як технологічна нація. Я беру участь у боротьбі, оскільки відчуваю промінь надії наприкінці тунелю. Ця війна відкриває шлях до того, щоб стати частиною історії, про яку колись створюватимуть фільми та писатимуть книги. Моя мета не лише знищити ворога; я вбачаю в цій боротьбі глибший сенс.

Не вистачає транспорту і систем РЕБ

Що стосується оснащення технічними засобами, звідки ви отримуєте фінансування? Чи закуповує держава безпілотники?

Ми отримуємо підтримку з державного бюджету, міжнародні технічні гранти, а також пожертви з боку бізнесу та громадськості. Люди щедро жертвують свої кошти. Коли виникають труднощі, середній розмір пожертви становить приблизно 100 гривень, проте в загальному це складає півмільйона. Це свідчить про те, наскільки українці віддані боротьбі за свою країну.

Чимало підприємців, навіть за межами України, жертвують всі свої ресурси на підтримку країни, іноді вдаючись до кредитування. Безумовно, є й такі, хто зловживає ситуацією, але це не є нормою. Головне, що громадська підтримка є надзвичайно потужною і дійсно сприяє зміцненню наших збройних сил.

А що саме вам потрібно?

Постійні втрати транспорту і систем РЕБ -- їх потрібно масштабувати. Ми зараз готуємо звернення до Міністерства оборони, бо вже знайшли рішення з ефективними системами, які можна серійно впроваджувати.

Зображення: кадр з відео РЕБ Синиця 3.5

На даний момент ми маємо як мобільні, так і стаціонарні установки РЕБ. Рота, що займається РЕБ, демонструє вражаючу ефективність: щодня вони нейтралізують дрони, що суттєво допомагає нашим піхотинцям та пілотам. Проте існує проблема з недостатньою кількістю житлових приміщень для екіпажів.

Необхідні поглиблені або розосереджені укриття — контейнери чи готові модульні будинки. Це забезпечує автономне проживання з можливістю тривалого утримання сектора. Комплексне рішення, що включає два контейнери, будку та транспорт, в середньому коштує близько 1,4 мільйона гривень.

Це не з дешевих варіантів, але команда забезпечена всім необхідним: немає потреби постійно переселятися з зруйнованих будинків без електрики та комунікацій. В'їхали в кар'єр або ліс — і працюють без перерв.

Отже, ключові потреби полягають у РЕБ, транспортних засобах та ударних дронах. Не варто зосереджуватися на FPV, оскільки їх багато, а важливіші засоби для ведення дальнього бою. Наша мета полягає в тому, щоб противник змушений був зупинятися на відстані 50 км, перетворюючи всі їхні маршрути на "кілзони". В такому випадку наша піхота отримуватиме лише одиничні підкріплення.

Ситуація з ворожими екіпажами аналогічна. Вони не проходять десятки кілометрів пішки — їм необхідна ефективна логістика, а всі маршрути добре відомі. Вони ведуть полювання на нас, а ми — на них. Однак нам потрібно діяти втричі активніше. Якщо ми першими почнемо масово знищувати їхні екіпажі, це значно зменшить тиск на нашу піхоту та логістичні ланцюги.

Для цього потрібні засоби ураження оперативної глибини -- від 20 до 80 км, різні за типами і бойовою частиною. Саме це може змінити хід війни. Коли створюється суцільна "кілзона", ворог втрачає можливість підтягувати резерви, перерізати логістику і заходити з флангів, змушуючи наших відступати під вогнем.

Фото: EPA/UPG Військовослужбовець ремонтує військову техніку на мобільному пункті спецпідрозділу 57-ї бригади поблизу лінії фронту в Харківській області, 20 жовтня 2025 року.

Чи мають росіяни нині якісь переваги в порівнянні з нами?

Ми нанесли серйозні удари по їхній артилерії. Вони вже відчувають значні труднощі як з гарматами, так і зі снарядами, тому зараз все частіше виникають ситуації, коли перевага опиняється у нас. Бронетехніка противника також істотно знищена і виснажена.

У росіян формально є більше танків, але це вже не має критичного значення — все, що виходить на поле, в кінцевому підсумку знищується. Щодо дронів, десь спостерігається паритет, а десь — ні, проте завдяки більшій ширині нашої "кілзони", в загальному ми маємо перевагу. Для російських військ пересування на 20 км на більшості ділянок фронту стає серйозною проблемою, тоді як у нас ще залишається така можливість. Наше завдання полягає в тому, щоб унеможливити їхній рух на відстані 50 км.

Основна проблема полягає у КАБах. Коли історики у майбутньому досліджуватимуть, чому в певні періоди не вдалося досягти значніших результатів, відповідь буде очевидною: авіація з КАБами. Вони систематично знищують позиції, і жодна мотивація не може витримати такого тиску. Це стало наслідком затримок партнерів із постачанням літаків, а згодом – і дальнобійних ракет і радарних систем.

Якщо б вдалося знищити або нейтралізувати ці платформи, це суттєво змінило б ситуацію. Навіть втрата кількох екіпажів змушує російських пілотів значно зменшувати свою активність.

Справжня проблема полягає не в показниках СЗЧ, а в тому, яким чином держава організує процес відшкодування.

Давай поговоримо ще про СЗЧ. Нещодавно Генштаб анонсував зміни в законодавстві щодо самовільного залишення частини. Їхня логіка така: зробити це невигідним. З одного боку -- спростити переведення, з іншого -- унеможливити ситуації, коли військовий залишає частину, а потім хоче перевестись у тил на "комфортну" посаду. Тож ідеться про те, що після СЗЧ направлятимуть у бойові підрозділи. Що відомо про статистику?

Слід усвідомлювати, що статистика щодо СЗЧ має спекулятивний характер. Частина з цих випадків стосується дисциплінарних ситуацій, коли особи повертаються, але ця інформація не міститься в жодних офіційних звітах. В результаті, з цифрами просто маніпулюють. Найголовніше питання полягає в тому, як інтегрувати цих людей назад у систему?

Це особливо актуально для тих, хто переходить до СЗЧ безпосередньо після навчальних центрів: багато людей прагнуть отримати легку службу з вищою оплатою, але без реальної відповідальності. У цьому випадку необхідно ввести сувору систему відповідальності. Що стосується тих, хто вже служив у бойових підрозділах, то їх слід аналізувати окремо.

Зображення: кадр з відео Євгена Карася

Наратив про те, що СЗЧ нібито одразу направляють лише в ДШВ - це вкид. Це складна служба, це взагалі еліта: там кращий рівень забезпечення й часто більше уваги до людей. Є багато сильних бригад, де реально дбають про особовий склад. Тому на практиці виходить, що служба в ДШВ може бути навіть кращою, ніж у звичайній піхотній бригаді. Цей міф працює радше на тих, хто не розуміється на системі.

Генеральний штаб спростував цю інформацію. Мова йде про те, що після проведення розшукових заходів особу направляють через кадровий центр до відповідних підрозділів, і це не обов'язково стосується штурмових військ.

Обговорення миру часто завдають шкоди: вони плутають напрямки і знижують бойовий дух військових.

В даний момент розглядаються різноманітні альтернативи для мирного врегулювання. Сполучені Штати чинять тиск на нас. Європейські союзники намагаються зберегти коаліцію і підтримувати позицію України, принаймні, якщо судити за публічними висловлюваннями президента. Яке ставлення військових до цих обговорень?

Подібні розмови приносять більше шкоди, ніж користі. Протягом 11 років війни ми неодноразово чули "обіцянки" про швидке завершення конфлікту, що плутає наші орієнтири: чи варто далі готуватися до боротьби, чи вже задумуватися про життя в тилу. Такі надії знижують бойовий дух військових, і це грає на руку Росії.

Чи маю я перейматися цією "заморозкою"? Ми просто виконуємо свої обов'язки: плануємо операції, забезпечуємо все необхідне - усе чітко сплановано. Якщо настане мир, ми знайдемо наше місце в ньому, а якщо ні - будемо готові до боротьби.

Изображение: Генеральный штаб

Ти згадав про "заморозку". Але ж це може виявитися на невигідних для України умовах? Наприклад, якщо це призведе до втрати Криму чи певних територій Донбасу?

Цілком ймовірно. Такий стан справ виявиться невигідним не лише для України, але й для Росії. Росія "планувала" цю війну так, що навіть Китай почав ставити під сумнів їхню адекватність. Путін повністю зганьбив себе, а їхні втрати в техніці вражаючі – стратегічна авіація фактично зникла...

Нам довелося весь цей час мати справу з цим "божевіллям", але в нас не було вибору -- на нас напали. Ми опинилися в найкращій позиції в найгіршому сценарії. І коли світ запитає: "Чому ви воюєте?", відповідь проста -- тому що на нас напали. Нам досі ніхто не відплатив і не вибачився за Голодомор. Тепер Росія знову на нас напала. І світ нам винен -- принаймні, розумінням і підтримкою. Ми -- народ, якого принизили, але який дав відсіч.

Водночас усі розуміють: це буде не кінець війни, а пауза. Питання лише -- на скільки часу і якою ціною. Саме це найбільше хвилює військових.

Якщо уряд вирішить реалізувати цей варіант, чи готові військові висловити свою незгоду?

Багато військових відчувають виснаження і, звичайно, прагнуть завершення конфлікту. Проте армія не є організацією, де рішення приймаються на основі настрою. Солдати щодня зосереджуються на виконанні своїх завдань, а не на глобальних політичних питаннях. Їхня справжня тривога полягає в тому, що, якщо вже настане замороження конфлікту, то це має бути зроблено так, щоб через два роки війна не спалахнула знову.