Експерт Сергій Вакуленко зазначає: "Австрія зможе обійтися без українського газового транзиту. Ситуація буде набагато важчою для Словаччини."

Велика війна в Україні кардинально трансформувала структуру європейського газового ринку. Акти агресії з боку Росії змусили західні держави ввести санкції проти РФ, що призвело до суттєвого зменшення впливу "Газпрому" на енергетичну безпеку Європи і втрати мільярдних прибутків, які тепер займають інші гравці.

У публічних дискусіях, що розгортаються в Україні навколо перспектив російського газового транзиту, домінують заяви про його зупинку. Зокрема, генеральний директор "Оператора ГТС" Дмитро Липпа стверджує, що компанія готується саме до такого сценарію. В Групі Нафтогаз, яку днями покинув очільник Олексій Чернишов, відомий розповідями про підготовку нової угоди за посередництва Азербайджану, поки що ігнорують питання про транзит. Заступник міністра енергетики Роман Андарак сьогодні заявив, що "наразі все вказує на те, що зупинка транзиту газу територією України з 1 січня стає реальністю".

Але для західної аудиторії українські урядові чиновники воліють надсилати конкретні сигнали. "Завершення газового контракту не матиме значного впливу на енергетичну безпеку Європи. Це факт. Та ще є певні рішення, які можуть з'явитися... певні пропозиції чи питання, які можуть бути підняті... але зарано говорити про якісь результати, поки нова Єврокомісія не приступить до повноцінної роботи", - зазначила в коментарі для міжнародної агенції Montel віцепремʼєр-міністр Ольга Стефанішина, що опікується євроатлантичною інтеграцією та водночас очолює Міністерство юстиції.

Роль чиновниці в уряді Дениса Шмигаля та її залученість до газових питань вказує на те, що транзитна тема вийшла за межі корпоративних інтересів Групи Нафтогаз чи "Оператора газотранспортної системи України", які виконують чинну угоду з "газпромом". А газовий транзит розглядається в контексті не тільки сталого енергопостачання, але й процесів інтеграції України з НАТО і ЄС, та навіть може відіграти певну роль у сценарії зупинки війни на території країни.

Джерела Mind, пов'язані з перемовинами щодо відновлення миру в Україні, не відкидають можливості укладення угоди, що включатиме запровадження податку на експорт російських нафтогазових ресурсів. Зібрані кошти будуть накопичуватися у спеціальному фонді ЄС, призначеному для виплати репарацій — компенсації збитків, завданих Україні внаслідок російської агресії.

Раніше один із співрозмовників Mind, який працює в юридичній сфері на підтримку трейдерського бізнесу в швейцарському кантоні Цуг (де також має представництво "Нафтогаз"), повідомив про активну підготовку угоди за участю консорціуму європейських компаній. Їхня мета — отримати контроль над транзитом. Вони планують забирати ресурс на російсько-українському кордоні та, замість "Газпрому", виступати споживачами транзитних послуг від "Оператора ГТС України".

Формат, про який йдеться, отримав підтвердження від Войтеха Ференца, керівника словацької компанії SPP, що входить до складу міжнародного консорціуму. На даний момент ідея ще не була остаточно відхилена, як зазначають джерела Mind. Азербайджан також має намір залишитися посередником у цій угоді.

За словами Ольги Стефанішиної, нові угоди, які забезпечать продовження газового транзиту з України в наступному році, можуть бути досягнуті майже в останній момент – 31 грудня, коли закінчаться діючі умови між "Нафтогазом" і "Газпромом". У цю ситуацію також вносить додаткову невизначеність фактор новообраного президента США, республіканця Дональда Трампа, який офіційно розпочне свою каденцію в січні.

На можливу угоду впливають не лише великі політичні фактори, але й нова структура газового ринку, в якій зріджений газ набуває все більшого значення, а його постачання більше не обмежується лише маршрутами газопроводів. Нові санкції США проти Газпромбанку, що є основним каналом фінансових потоків від експорту російського газу, створюють додатковий тиск на Росію. Це вже викликало незадоволення з боку Туреччини, яка намагається через "Газпром" зміцнити свій газовий хаб, отримати ресурси з українського напрямку та зменшити залежність від Вашингтона.

Отже, виявлення оптимального рішення для організації транзиту виглядає як складне завдання, для успішного вирішення якого потрібно, щоб зійшлося безліч факторів.

Щодо прагматичного підходу в цій темі, логіки трейдерів та впливу санкційних заходів Заходу на російський нафтогазовий сектор, видання Mind поспілкувалося з Сергієм Вакуленком. Він є дослідником у американському центрі Carnegie Endowment for International Peace у Берліні та має понад 20-річний досвід роботи в компаніях Shell, CERA і "газпром нєфть" в Нідерландах, Великій Британії та Росії. Сергій добре розуміє, як функціонує цей бізнес у реальних умовах.

Інтерв'ю відбулося напередодні нещодавніх змін у керівництві "Нафтогазу" та звільнення Олексія Чернишова з посади генерального директора держхолдингу.

У грудні завершиться термін дії транзитного контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом". З'явилися різні суперечливі висловлювання щодо можливих механізмів, які можуть дозволити продовжити транзит без укладення угоди з російським монополістом. Віцепрем'єр Ольга Стефанішина вважає, що остаточне рішення може бути прийняте буквально напередодні святкування Нового року. Олексій Чернишов, коли очолював "Нафтогаз", повідомляв про активний пошук альтернативних шляхів транспортування азербайджанського газу та його зберігання у підземних резервуарах на заході України. Які ваші думки щодо ймовірності реалізації такого сценарію?

По-перше, Азербайджан насправді не володіє достатніми запасами газу, щоб перенаправити його через територію України. По-друге, газопровід, що з'єднує Азербайджан з Росією, не здатен транспортувати обсяги, які можна порівняти з українським транзитом (який наразі становить близько 15 мільярдів кубометрів газу на рік). У найвдаліші роки його потужність не перевищувала 4 мільярди кубометрів на рік, причому він використовувався у зворотному напрямку - від Росії до Азербайджану. Однак перенаправлення потоків не є складним завданням.

Одна з можливих схем полягає у проведенні свопу, при якому Азербайджан постачав би газ Росії на газовому хабі в Туреччині, де з'єднується газопровід TAP. Після цього "Газпром" мав би можливість використовувати цей газ на свій розсуд. В обмін на це Азербайджан отримував би відповідні обсяги газу на кордоні між Росією та Україною.

Фізично це, звичайно, буде російський газ без жодної молекули азербайджанського.

Я все ще вважаю, що для Європи критично важливо зберегти залишкові 15 мільярдів кубічних метрів газу з технічної та економічної точки зору. Незважаючи на затверджений у 2021 році європейський план "Fit for 55", який передбачає повну відмову від російського газу до 2030 року, а бажано навіть раніше — до 2027 року, цей газ залишається суттєвим ресурсом. Відмова була підтверджена в документі "RePower Europe", ухваленому влітку 2022 року. Однак до моменту, коли нові LNG-термінали в США та Катарі запрацюють на повну потужність у 2027 році, відсутність цих 15 мільярдів кубометрів, що проходять через Україну, суттєво ускладнить газовий баланс Європи.

Для держав, які знаходяться на значній відстані від терміналів зрідженого природного газу, зокрема Словаччини та частини Австрії, дефіцит цього ресурсу стане особливо відчутним, зокрема в холодні сезони, коли потрібно забезпечити максимальне споживання газу.

У деталях щодо України краще розбираються спеціалісти з ОГТСУ або "Нафтогазу". Але з суто логістичних та операційних міркувань, можливо, доцільно зберегти цей залишковий транзитний потік, що йде через всю країну. Україна, зі своєю економікою, що постраждала від війни, і значно зруйнованою тепловою генерацією, зараз споживає стільки газу, що внутрішній видобуток здатний забезпечити попит. Але з точки зору управління газотранспортною системою та зручності доставки газу всім споживачам країни, накладати потік власного видобутку на транзитний газ, що заходить з іншої точки, легше і зручніше.

- Внаслідок арбітражного спору "газпром" "призупинив постачання газу" для австрійської OMV (цитата з офіційного повідомлення OMV - Mind). Однак, фізичні потоки газу через Україну на хаб у Баумгартені продовжуються. Як це впливає на перспективи українського транзиту?

- Після оголошення про зупинку продажу газу OMV, потік газу через Суджу на російсько-українському кордоні та Велке Капушани на українсько-словацькому зменшився на короткий період, але швидко відновився. Схоже, цей газ купує не OMV, але інші європейські компанії і, можливо, перепродають його тій самій OMV. Вони цілком можуть продовжити купувати "азербайджанський" газ у Велке Капушанах.

- Останнім часом влада Австрії заявляла, що успішно диверсифікувала імпорт газу, і залежність від росії залишилася в минулому. Але контракт між OMV та "газпромом" до 2040 року ніхто не скасовував. Чи може зупинка українського транзиту стати форс-мажором, який достроково поставить крапку в півстолітніх відносинах компаній?

Австрія здатна обійтися без російського газу. Існують трубопроводи, які з'єднують узбережжя Північного та Балтійського морів з Австрією. Раніше ці газопроводи функціонували у зворотному напрямку: газ транспортувався з Баумгартена до Німеччини.

Чому так?

По-перше, Словаччина не може похвалитися таким же масштабом альтернативних контрактів, як це робить Австрія. Газова компанія SPP, що діє в Словаччині, не має власних видобувних потужностей у Північному морі. Відсутність українського транзиту ставить Словаччину у незручне становище в європейській газотранспортній системі. Їй необхідно налагоджувати постачання газу на свій ринок через реверс.

Проте, в той час як Австрія має достатню пропускну спроможність для пікового споживання газу з Північного моря, Словаччина може зіткнутися з проблемами у цій сфері. Ця країна виглядає найбільш вразливою, незважаючи на те, що її споживання газу є значно нижчим.

Яким чином трансформується значення України та її підземних газосховищ у сучасній структурі газового ринку, що стає все більш адаптивним завдяки впровадженню зрідженого природного газу (LNG)?

В цілому, підземні газосховища (ПГС) втрачають свою привабливість як бізнес-можливість у порівнянні з минулим. Нестабільний попит можна ефективно задовольнити за допомогою гнучких постачань зрідженого природного газу (LNG).

Якщо підземні сховища газу (ПСГ) знаходяться на стратегічних перехрестях ринку, через які проходять транзитні газові потоки, це створює певні переваги. Газ можна закачувати за відносно низькою ціною, а в моменти пікового попиту його легко витягувати з ПСГ та направляти до споживачів, при цьому не виникають додаткові витрати на транспортування. Також, якщо ПСГ розташовані в безпосередній близькості до основних споживчих пунктів, вони можуть стати вигідними активами.

Є різниця, коли газ просто проходить повз ці ПСГ, і трейдери можуть закачувати його в сховища без жодних витрат на транспортування через європейську газотранспортну систему. Проте, якщо для закачування газу в українські підземні сховища необхідно спочатку отримати його у вигляді зрідженого природного газу (LNG), скажімо, на Балтійському узбережжі Німеччини, перетворити в газоподібний стан, а потім транспортувати через німецькі, чеські та словацькі трубопроводи до західної України, закачати в ПСГ, а згодом витягувати звідти та знову транспортувати до ЄС, витрати стають значними і втрачають доцільність.

Ще один ключовий аспект. Значення підземних газових сховищ (ПГС) зменшується через активне будівництво численних терміналів для зрідженого природного газу (ЛНГ) у Європі. Газові сховища виконують, передусім, функцію арбітражу, що є вигідним для трейдерів. Вони дозволяють купувати газ за низькими цінами, зберігати його, а потім, дочекатися підвищення цін і знову продавати на ринку.

Керівник "Нафтогазу" Олексій Чернишов висловив кілька аргументів на підтримку продовження газового транзиту через Україну. Серед них він відзначив, що європейські трейдери звикли отримувати газ з цього маршруту. Якщо транзит буде призупинено, це може призвести до того, що вони втратять цю звичку, і в майбутньому, коли Україна захоче відновити експорт свого енергетичного ресурсу, це значно ускладнить завоювання ринку.

Це не просто розповідь про звички. Трейдери — це надзвичайно раціональні особи з низькою інерцією. Якщо певний актив приносить економічну вигоду, вони обов'язково його використовуватимуть. Проте варто зазначити, що газовий ринок зазнає еволюційних змін: з'являються нові конкурентні потужності, змінюються маршрути постачання газу, а також зводяться термінали для зрідженого природного газу (LNG).

Проблема, що стосується газотранспортної інфраструктури України, виникає через появу нових альтернативних шляхів і схем постачання на ринку, з якими стає все важче змагатися. Проте водночас відкриваються нові горизонти, такі як перспективи українських підземних сховищ газу в контексті нової індустрії уловлювання та зберігання CO₂, яка тільки починає розвиватися.

- Адаптуючись до змін на газовому ринку ЄС, який поставив за мету відмовитися від російського газу, Україна приєдналася до проєкту "Вертикальний коридор" для поставок альтернативного ресурсу з Азербайджану. Наскільки це вигідний план?

"Вертикальний коридор" є оригінальним і нестандартним підходом. Хоча цей маршрут не є найкоротшим для транспортування газу до Європи, він фізично реальний, але має значні витрати. Важко сказати, наскільки цей шлях буде ефективним, економічно обґрунтованим і конкурентоспроможним. Проте, впевнений, що професіонали зможуть знайти способи його оптимального використання.

Якою мірою санкції, запроваджені адміністрацією Байдена, виявилися дієвими у стримуванні російського нафтогазового сектору?

- На мій погляд, вона не була надто ефективною. Санкції проти російської нафтової галузі почали запроваджувати ще у 2014 році за президентства Барака Обами, коли Джо Байден був віцепрезидентом. Уже тоді ті, не надто жорсткі санкції, ускладнили життя російської нафтової галузі, змусивши відмовитися від деяких проєктів.

З початком широкомасштабної війни Захід запровадив повне ембарго на імпорт різного обладнання, що, здавалося, могло суттєво посилити негативний вплив на російську економіку. Проте виявилося, що нафтова індустрія Росії виявилася досить витривалою, аби впоратися з цими санкціями. Вона активно займалася імпортозаміщенням з 2014 року, а вісім років стали періодом підготовки та розвитку для налагодження виробництва важливого обладнання і комплектуючих на території РФ, а також пошуку нових постачальників за межами США і Європи, наприклад, у Китаї. В результаті, до нової хвилі санкційного тиску нафтова галузь підійшла з достатнім рівнем готовності.

Компаніям доводиться більше платити за фрахт, зросли витрати на конвертацію платежів в екзотичних валютах, оскільки проводити платежі в звичних доларах і євро неможливо. Доводиться шукати способи, як правильно витрачати ці валюти тощо. В абсолютних значеннях це завдало збитків російським нафтовим компаніям на мільярди доларів на рік, а росії - на десятки мільярдів доларів на рік. Дуже відчутно.

Але якщо оцінювати ці втрати як відсоток від загального доходу, вони не виглядають такими значними й принциповими. Помітного падіння доходів і обсягів грошей, доступних російським нафтогазовим компаніям, не сталося. Навпаки, у 2023-2024 роках їхні фінансові показники вищі, ніж до війни.

Питання про можливість вжиття альтернативних заходів є досить складним. Воно пов'язане з істотною часткою російської нафти на світовому ринку. Країни, такі як Індія та Китай, вважають конфлікт між Росією та Україною не своїм, тому у них немає вагомих причин для покарання РФ. Натомість, ці держави прагнуть забезпечити свою енергетичну стабільність і бажають, щоб ціни на нафту та газ залишалися на прийнятному рівні. Таким чином, вони продовжують імпортувати російські вуглеводні. Це створює стабільний потік експортних надходжень, а у випадку Китаю — можливість обміну цією виручкою на необхідні товари, незважаючи на санкції та ембарго.

Попри те, що Росію часто характеризують як "бензоколонку з ракетами", це не зовсім коректно. Росія є країною з більш різноманітною економічною структурою і значно вищою часткою внутрішнього виробництва, яке здатне задовольнити власні потреби, порівняно, наприклад, з Азербайджаном чи Казахстаном. Наразі експорт нафтогазу становить приблизно третину загальних експортних надходжень Росії. Хоча країна дійсно отримує суттєві нафтові та газові доходи, без яких її економічний стан був би гіршим, вона все ж має складну і різноманітну економіку.

- Як боротися з таким ворогом на економічному фронті?

Питання залишається невирішеним, і відповідь на нього поки що не знайдена. Можливо, невтішна істина полягає в тому, що вирішення немає. Справді, можна ускладнити його існування, і це вже трапляється. Проте сподіватися на те, що наявні методи зможуть зламати його опір, виглядає дещо наївно.

У цьому контексті доречно згадати дуже стару максиму: ніколи не слід переоцінювати росію, але й ніколи не слід її недооцінювати.

Я згадую матеріал у The Wall Street Journal, в якому йшлося про те, що з початком конфлікту Кремль почав залучати технократів з досвідом роботи в американських компаніях до державного управління, щоб вони сприяли адаптації нафтогазового сектору до умов санкцій. Чи виправдала себе ця стратегія?

Російський менеджмент дійсно має значний рівень кваліфікації. Сучасна Росія вже не є жорсткою структурою Радянського Союзу, а скоріше представляє собою конкурентний капіталізм, хоч і з особливим характером конкуренції та своїми унікальними рисами. Не можна стверджувати, що всі учасники ринку діють в однакових умовах; існують одні правила для звичайних підприємців і зовсім інші для олігархів, таких як Ротенберги та Ковальчуки. Проте конкуренція все ж існує, і це не економіка, що планується.

Якщо подивитися на нафтогазову галузь, є, наприклад, незалежна Іркутська нафтова компанія, яка виросла з нуля, і є "Роснєфть" з її адміністративним ресурсом. Але як би не намагалися купити чи поглинути ІНК, роблячи пропозиції, від яких важко і боляче відмовитися, вона існує і працює, зберігаючи незалежність.

Виявилося, що виключити з міжнародної системи таку країну, як Росія, яка є значним гравцем на світовій арені, вкрай складно. Крім того, російський уряд, зіткнувшись із санкціями, обрав обережніші підходи і не вдалися до популістських заходів, на відміну від уряду Венесуели, який призвів свою економіку до руйнування.

Російська влада припинила публікацію статистичних даних про видобуток вуглеводнів. Які можна зробити висновки щодо тенденцій у цій сфері, спираючись на інформацію, що надходить з медіа?

З одного боку, статистичні дані не є публічними, проте інформаційні агенції все ж мають можливість отримувати їх певними шляхами. Існує досить точна статистика російського експорту, відома як "зустрічна", яка ґрунтується на митних даних країн-імпортерів. Також ретельно фіксується рух танкерів, що виходять з російських портів. Росія передає дані в ОПЕК+, які так чи інакше стають доступними для публіки. Крім того, існує звітність російських компаній. Отже, інформації насправді не бракує.

Як для газу, так і для нафти важливо не лише вміння їх виробляти. У випадку газу критичною є втрата європейського ринку, який раніше відігравав вирішальну роль. Це призвело до значного зменшення обсягів експорту. Внаслідок цього скоротився видобуток газу в Росії. Проте, водночас, спостерігалися позитивні зміни - зріс експорт зрідженого природного газу (СПГ), а також збільшився трубопровідний експорт газу до Китаю.

Щодо нафти, ситуація виглядає наступним чином. Поставки до Європи дійсно зазнали серйозного скорочення. У 2022 році Росія в екстреному порядку реалізовувала свою нафту зі значними знижками, одночасно адаптуючи логістичні ланцюги. На сьогоднішній день нові маршрути збуту вже налагоджені. Проте обмеження на експорт виникають не через те, що російська нафтова промисловість не може постачати або реалізовувати продукцію на ринках Китаю та Індії. Її можливості визначаються угодою ОПЕК+.

Обмеження експорту більше пов'язані не з війною, а з домовленостями ОПЕК+. Росія є ключовим учасником цієї організації нарівні з Саудівською Аравією, а в певній мірі - з Об'єднаними Арабськими Еміратами. Важливе значення мають рішення цих країн щодо стабілізації ринку, які дозволяють утримувати ціни на нафту від різкого обвалу.