Економістка Дюфло стверджує: доля людини може змінитися завдяки руці, простягнутій з повагою.
У сьогоднішньому випуску рубрики "Ойкономія. Християнський погляд на економічне життя" пропонуємо вашій увазі підсумок доповіді французької економістки Естер Дюфло, представленої в рамках ініціатив Школи Економіки Франциска.
3 листопада 2025 року відбулася спеціальна лекція французької економістки, лауреатки Нобелівської премії та експертки з політики боротьби з бідністю Естер Дюфло в рамках ініціативи Школи Економіки Франциска. Ця програма націлена на об'єднання молодих науковців, підприємців та активістів навколо концепції економіки, яка ставить людину на перше місце, а не прибуток. Лекція, яка стала третьою в рамках школи, привернула увагу молодіжної аудиторії з різних куточків світу, яка прагне знайти нову економічну мову — мову відповідальності, любові та спільного блага. Цей виступ, оснований на 20-річному досвіді доказових досліджень, є особливо важливим, оскільки він підкреслює не просто бідність як соціальну проблему, а також гідність людини, яка переживає ці труднощі, і необхідність її поваги.
Найсерйознішою помилкою стало те, що ми розпочали з браку.
Протягом багатьох років у світовій політиці у боротьбі з бідністю переважав підхід, що зосереджується на виявленні проблем: чого не вистачає? Які ресурси є недоступними? Які знання необхідно формувати в освітніх установах? Проте, як зазначає Естер Дюфло, цей підхід приховано сприяє нерівності: бідна людина виступає лише як об'єкт допомоги, а не як активний учасник процесу. Таке мислення може позбавляти гідності, адже воно передбачає, що той, хто надає допомогу, знає краще, а той, хто отримує цю допомогу, має лише підкорятися. Натомість справжні зміни можливі лише тоді, коли людина не тільки отримує підтримку, але й визнається як особа з внутрішньою гідністю, розумінням свого оточення, потенціалом і правом на власний голос.
Це дуже близьке до того, що ми бачимо у християнській традиції: бідність не применшує образу Божого в людині. Кожен - носій гідності незалежно від становища і тому наш перший крок - не пропозиція шаблонних рішень, а визнання особи.
Досвід отримання мікрокредитів та справжні виклики, які виникають у житті людей, що живуть в умовах бідності.
Науковиця зазначає, що коли в 2000-х роках мікрофінансування набирало популярності, його називали економічним проривом. Здавалося, що саме цей інструмент, кредити з низькою відсотковою ставкою, стане відповіддю на виклик бідності: допоможе людям відкрити бізнеси, розпочати нове життя. Але згодом, завдяки тривалим емпіричним дослідженням, стало зрозуміло, що реальність набагато складніша.
Більшість людей, які брали мікрокредити, не ставали підприємцями, не відкривали бізнесу, і загалом не демонстрували економічного зростання. Проте сам факт, що їм довірили кошти, не був марним. Причина в тому, що ці кошти допомагали їм пережити кризу, покрити медичні витрати, купити продукти. Не все, що виглядає як вирішення проблеми на папері, працює у реальному житті, й не кожен прагне ризикувати на ринку. Бідні люді не обов'язково майбутні бізнесмени, якщо вони беруть мікрокредит, а звичайні люди, які хочуть стабільності та гідності. Саме в цьому не можна розробляти політику, ґрунтуючись на узагальненому уявленні про "ідеального" отримувача кредиту. Потрібно бачити різноманіття шляхів.
Величних слів недостатньо, якщо вони не доходять до порогу.
Естер Дюфло навела ще один цікавий приклад: у Марокко уряд реалізував велику програму з надання людям доступу до питної води. Незважаючи на те, що технічні умови були виконані – труби були прокладені, а підключення субсидувалися, більшість людей не скористалася новими можливостями. Це здавалося парадоксальним, але причина виявилася досить простою: громадянам потрібно було самостійно звертатися до державних установ і заповнювати необхідні документи, що вимагало певних бюрократичних зусиль. Для багатьох це виявилося надто складним і викликало тривогу через ставлення до малозабезпечених у таких організаціях. Проте, коли команда дослідників почала пропонувати допомогу в оформленні підключення, приходячи до людей додому та спілкуючись безпосередньо, кількість бажаючих підключитися зросла в рази.
Цей випадок для Дюфло став яскравим прикладом принципу: політика, яка не враховує людські переживання, не буде ефективною. І навіть найвдаліше рішення можна зіпсувати дрібницями, якщо відсутня здатність бути поруч. Цей принцип має глибокі корені у християнстві. Милосердя завжди проявляється через уважність і не обмежується лише красивими словами, а реально простягає руку допомоги. Саме така рука, коли вона подається з повагою, має потенціал змінити долю як окремої сім’ї, так і цілого суспільства.
Навчання, що визнає досвід дитини
Освіта є однією з основних тем, які підкреслює Дюфло у своїх виступах. Вона зазначає, що шкільна система часто не враховує реалії життя дітей. Наприклад, учні, які щодня допомагають своїм батькам, набувають важливих для життя навичок, але коли вони потрапляють до класу, стандартні тести показують, що у них недостатньо базових знань відповідно до навчальної програми. Це не свідчить про те, що діти не мають знань, а скоріше про те, що школа не визнає їхній життєвий досвід як цінний ресурс. Таким чином, виникають бар'єри, які можуть демотивувати і змусити дітей відчувати себе маргіналізованими. Програми, які орієнтуються на "навчання у відповідності з рівнем дитини", тобто адаптують методи навчання до реального розуміння учня, а не до формального віку чи класу, демонструють значно кращі результати.
Кліматичні зміни: вплив не лише на заможних, але переважно на найбільш вразливі верстви населення.
Однією з основних тем лекції стала екологічна ситуація. Дюфло згадала висловлювання Папи Франциска про екологічний борг і борг перед найбіднішими верствами населення, акцентуючи на парадоксі: країни з найнижчим рівнем доходу майже не сприяли глобальному потеплінню, їхній внесок у викиди вуглецю є мінімальним, проте саме вони зазнають найбільших наслідків: посух, повеней, втрат врожаїв та нових захворювань. Бідність підсилює вразливість, а вразливість веде до втрат, і цей замкнутий цикл без належної компенсації лише поглиблюється.
Науковці, з якими вона працює, запропонували навіть чисельну оцінку цього боргу, скільки багаті країни винні бідним за шкоду, якої ті зазнають. Але йдеться не лише про цифри, а про принцип: не можна далі будувати розвиток коштом тих, хто і так опинився за межею бідності.
Виступ Естер Дюфло не завершується конкретною формулою чи планом дій, а пропонує загальну рекомендацію. Вона підкреслює важливість врахування всіх аспектів, які впливають на бідність, під час пошуку шляхів її подолання. Науковиця наголошує, що державні політики, спрямовані на боротьбу з бідністю, повинні формуватися з урахуванням думки тих, кого ці політики безпосередньо стосуються — людей у бідності. Наприклад, особа, яка має достатній дохід, але не має доступу до чистої води чи можливості голосувати, все ще залишається в умовах бідності. Отже, економіка, яка прагне бути гуманною, повинна починатися з уважного слухання. І в цьому контексті ми знову звертаємося до основ християнської традиції. Вона не обіцяє легких шляхів, але пропонує напрямок: зануритися в ситуацію, визнати людську гідність і лише потім шукати рішення. У цьому сенсі досвід, яким ділиться Дюфло, є досвідом служіння.
