Друге існування одного стяга
Під час свого останнього візиту до Києва Президент Польщі Анджей Дуда вручив українському лідеру Володимиру Зеленському копію історичного прапора. Цей стяг був символом боротьби повстанців 1863 року, зокрема тих, хто бився під проводом Едмунда Ружицького.
Під час свого останнього візиту до Києва Президент Польщі Анджей Дуда вручив українському лідеру Володимиру Зеленському копію історичного прапора. Цей стяг був символом боротьби повстанців 1863 року, зокрема тих, хто бився під проводом Едмунда Ружицького.
Я пишаюсь тим, що в якійсь мірі беру участь у цьому благородному вчинку, тому хочу висловити свої думки з цього приводу.
Багато років тому я спільно з Рафалом Дзєнцьоловським організував виставку, присвячену українським аспектам Січневого повстання. Під час дослідження для книги, що вийшла до війни, я знайшов чорно-білу фотографію прапора, який належав відділу Едмунда Ружицького. Один бік прапора прикрашав польський орел з написом польською мовою, а на іншому – київський архангел Михаїл разом з українським написом. Підпис на зображенні вказував на краківський музей, проте...
Попри всі мої зусилля, мені не вдалося подолати музейні перешкоди: "А ви впевнені, що це у нас?"; "Можливо, це було знищено під час війни?"; "Який у нього каталожний номер?"...
Коли я вже став директором Польського Інституту в Києві і наближалася чергова річниця повстання, я звернувся за допомогою в цій справі до Музею історії Польщі (за підтримку я безмежно вдячний Роберту Костро).
Справа "зрушила з місця" завдяки невтомній енергії та щирому ентузіазму Войцеха Кальвата, який у Кракові знайшов той вицвілий прапор і доручив виготовити дві копії. Одна з них була призначена для України як подарунок. Таким чином, вона опинилася в Канцелярії Президента, і тут варто відзначити відданість та рішучість міністра Войцеха Коларського в цій ініціативі.
Чи усвідомили Президент України та його офіс значення цього жесту? Можливо, вони не надають цьому великого значення - в умовах війни та в контексті, коли Польща знову постала перед Україною як країна "другого плану"... Чи, не будучи істориками, вони не помітили в прапорі натяків на наші історичні амбіції?
Чи може статися так, що прапор "загубиться" серед подарунків? Або, можливо, він знайде своє місце в одному з українських музеїв? А що як (і це було б справжнім здійсненням мрії) його передадуть якійсь українській військовій частині (можливо, тій, що отримує нашу техніку?), яка отримає почесну назву "Героїв Повстання 1863 року"...?
Трохи історії. Січневе повстання стало останньою спробою відновити Річ Посполиту в її традиційних межах. У цей період активно формувалися сучасні нації, що супроводжувалося зростанням національної свідомості серед народних мас. Повстанці, які піднімалися на боротьбу, прагнули об'єднати селян – не лише польських, а також литовських, білоруських і українських. У багатьох випадках їхній заклик був щирим, адже він відображав повагу до суверенності кожного народу та його етнічних особливостей. Яскравим прикладом цього є Вінцент Константи, відомий як "Кастусь" Калиновський, і його ставлення до білоруської ідентичності.
Сучасні литовські та білоруські патріоти вважають повстання 1863 року своїм, але в Україні воно досі (відповідно до російської пропаганди) є "польським повстанням". Так було, але це поступово змінюється...
Події 1863 року ідеально підходять для нашої спільної пам'яті. Факт, що українські селяни не підтримали повстання, є болісним, але не визначальним (польські селяни у своїй масі теж не підтримали повстання - про що так промовисто пише Жеромський). Питання, яке ми маємо собі ставити, звучить так: "Кого з тодішніх повстанців ми визнаємо українцем?", а не: "Який відсоток тодішніх українців брав участь у повстанні?" Слід завжди пам'ятати, що переважна більшість народу тоді не мала національної свідомості.
Проблема історичного діалогу між Польщею та Україною полягала в тому, що протягом багатьох років ми акцентували увагу на розбіжностях, які викликали конфлікти. Натомість, історична політика цих двох країн має зосереджуватися на виявленні спільних рис та цінностей. А ми що...?
Чи замислювались ви колись, чому польсько-угорська дружба триває попри кривавий напад угорців на Польщу у XVII столітті? Чому вона така міцна попри союз угорського короля з хрестоносцями в часи Грюнвальду? Тому, що ми маємо "що пам'ятати" інше - те, що нас зближує. У польсько-українських відносинах багато хто дбає (і не лише Росія) про те, щоб поляки й українці пам'ятали лише взаємну ворожість...
Прапор...? Він є лише елементом... Одним із незавершених проєктів, які я розпочав, була серія гральних карт, присвячених Повстанню 1863 року. На карті валета піків я планував зобразити кавалериста Ружицького, схожого на тих, що збереглися в львівських фотографіях. Можливо, колись настане час, щоб повернутися до цієї ідеї.
