Керівниця Інституту масової інформації Оксана Романюк зазначила: "Ми неодноразово стикалися з випадками, коли на журналістів не лише скидають вантажі з дронів, а й відкривають вогонь снайпери".

Від того, як журналісти працюють під час війни, залежить багато. Бо інформація - це теж частина цієї війни, яку використовує ворог. Тому ті, хто розповідає світові правду, стають для нього ціллю.

Ми обговорили тему переслідування журналістів в Росії та причини, через які не здійснюються обміни медійників, які перебувають у місцях позбавлення волі, з виконавчою директоркою Інституту масової інформації Оксаною Романюк.

-- З початку повномасштабної війни та до середини березня 2025 року Росія щонайменше 31 раз атакувала українські готелі, унаслідок чого постраждали щонайменше 25 медіафахівців. Про це йдеться в дослідженні журналістських організацій Truth Hounds та "Репортери без кордонів" (RSF). Автори дослідження вважають, що ці атаки не видаються випадковими -- йдеться про цілеспрямовану та повторювану тактику. Чи можна, виходячи з результатів цього дослідження, говорити, що росіяни полюють на українських журналістів?

Безсумнівно. Це також знаходить підтвердження у наших спостереженнях. Ми неодноразово фіксували випадки, коли на журналістів не лише скидували вантажі з дронів, але й відкривали вогонь снайпери. При цьому вони були "позначені", і противник точно усвідомлював, що це медійники.

Щодо атак на готелі, вважаю, що російські військові добре усвідомлюють, що ці заклади з самого початку війни стали важливими базами для журналістів, зокрема міжнародних. У готелях можна підключитися до інтернету, зарядити техніку та телефони, перекусити, а також швидко обмінятися інформацією з іншими колегами. Тому, на мою думку, росіяни вирішили націлитися на них саме з цієї причини.

Готелі в жодному випадку не є легітимними військовими цілями. Вони є цивільними по своїй природі. Тобто полювання на журналістів, обстріли готелів - усе це пряме порушення міжнародного гуманітарного права.

Чи зверталися ви до правоохоронних органів або міжнародних організацій, що займаються розслідуванням воєнних злочинів, з усіма документованими випадками стосовно журналістів?

Так, ми налагодили регулярну співпрацю з українськими правоохоронними органами. Ми також є частиною робочої групи, яка була сформована при Офісі Генерального прокурора, куди ми направляємо дані про злочини. На основі цієї інформації вони можуть ініціювати кримінальні справи або уточнити вже наявні деталі, якщо інформація про випадки була отримана раніше.

Ми також активно співпрацюємо з міжнародними партнерами. Наприклад, з "Репортерами без кордонів", які підготували звіт про обстріли готелів – ми брали участь у цій роботі в якості експертів. Варто зазначити, що всі світові організації звертаються до наших даних. Проте, ми сподіваємося на практичні результати цієї співпраці.

Який тепер результат?

В даний момент ми стикаємось з публічним тиском та усвідомленням з боку наших партнерів, що Росія дійсно вчиняє злочини і що справедливість є необхідною. Це означає, що нам потрібен міжнародний трибунал, здатний забезпечити покарання для винних.

Ви зазначили, що працюєте в складі робочої групи в Офісі Генерального прокурора. Чи можете ви поділитися інформацією про те, яким чином відбувається розслідування злочинів, скоєних проти медійників під час війни? Чи є ці випадки об'єднані в єдине провадження?

Минулого року ми розпочали співпрацю, щоб визначити цю тему як окрему магістральну. Необхідно адаптувати українське законодавство до стандартів європейського права та практики Європейського суду з прав людини. У нашій правовій системі термін "журналіст" має досить обмежене значення — це особа, яка має редакційне посвідчення і займається збором та передачею інформації. Однак в міжнародному праві це поняття охоплює також продюсерів, блогерів, фотографів, операторів, фрилансерів, коментаторів, редакторів і ведучих. Тож, нам потрібно розширити це визначення. Ми досягли базової угоди щодо спільного бачення. Адже коли йдеться про діяльність медійників під час війни і злочини, скоєні проти них, то відповідно до міжнародних норм, слід враховувати і технічний персонал. Це включає водіїв, які супроводжують журналістів, перекладачів та фахівців з безпеки. Під час роботи з прокурорами ми помітили, що деяких журналістів вони вважали цивільними особами, а не представниками медіа через відсутність посвідчення. Схожі труднощі можуть виникнути у фіксерів і продюсерів, які не мають журналістських документів, адже вони могли раніше працювати в інших сферах, наприклад, в освіті, і були залучені до медійної діяльності тимчасово. Проте вони виконують важливу журналістську роботу і є частиною медійної команди.

Які, на вашу думку, причини активізації росіян у "полюванні" на журналістів?

-- Я б не сказала, що вони активізувались, вони роблять це системно з 2022 року. Вони полюють на журналістів, захоплюють їх у полон. Для росіян журналісти - це вороги. Тому для українських і закордонних журналістів надзвичайно небезпечно працювати на окупованих територіях. Важливо, щоб це також розуміли і міжнародні організації, які можуть робити рекомендації на кшталт: "О, коли ви їдете на окуповані території, турбуйтесь про свою безпеку". Та ми не можемо взагалі там працювати", оскільки для росіян український журналіст - це просто ціль.

Іноземним журналістам також слід розуміти, що вони можуть опинитися під загрозою стати мішенню.

Я сумніваюсь, що іноземні журналісти можуть працювати там без попередніх угод на трансляцію російської пропаганди. Якщо незалежний журналіст опиниться в цій ситуації, йому навряд чи дозволять виконувати свою роботу без обмежень.

Якщо нападники намагаються вразити журналістів, які носять бронежилети з позначкою "преса", як можна забезпечити їхню безпеку? Можливо, варто уникати їх ідентифікації?

Отже, журналісти, які знаходяться на передовій, не позначаються як представники преси. Наразі маркування більше стосується третьої лінії, коли взаємодієш з українськими військовими, щоб вони розуміли, що ти є журналістом, і діяли відповідно до наказу № 73 Головнокомандувача Збройних сил України. Проте в зонах, де існує ймовірність зустрічі з російськими військами, менше маркування — це, як показує досвід, краще.

Якщо ти розумієш, що є ймовірність потрапляння в полон, як слід вчинити з накопиченими матеріалами та своїми документами? Викинути їх усі?

Тут немає однозначної відповіді. Кожен випадок є унікальним. Проте, з того, що ми спостерігаємо, журналістів, яких беруть у полон, звільняють надзвичайно повільно, і ситуація є дуже складною. Ви ж знаєте, що Вікторію Рощину довели до стану, коли її вага становила менше 30 кілограмів. Її фактично вбили. Адже стан, в якому її повернули, свідчить про те, що вони прагнули приховати сліди злочину.

Скільки журналістів наразі перебуває під вартою в Росії?

-- Щонайменше - 30. Це підтверджені. Але є факти зникнення журналістів на окупованих територіях, і ми досі не знаємо, де вони, і не маємо змоги перевірити інформацію щодо них. Можливо, вони загинули, можливо, виїхали в росію, а, можливо, і в полоні.

Чи можете ви зв'язатися з Червоним Хрестом для отримання інформації про здоров'я та умови утримання осіб, які мають підтверджений статус?

У Червоному Хресті діє така практика, що вони ведуть спілкування виключно з родичами. Вони не надають інформацію третім особам, незалежно від того, хто це.

На жаль, з того, що ми бачимо, у нас багато виникає питань до міжнародних організацій, до мандату яких входить захист з прав людини. ОБСЄ, ООН, Червоний Хрест - вони усі можуть організувати моніторингові місії, якби вони приклали достатньо зусиль. Поїдьте по тюрмах, перевірте стан людей. Ось вам список журналістів, ось список цивільних і список в'язниць - усе це вже публічно і дуже багато розслідувань на цю тему було. І ситуація з Вікторією Рощиною мала б їх спонукати блискавично організувати ці місії і показати, що вони дійсно щось роблять і для чогось вони ще потрібні в цьому світі.

Які у вас думки з приводу того, чому це не здійснюється?

Минулого року, коли ми висловлювали зауваження щодо діяльності Червоного Хреста, організація зібрала правозахисників і пояснила, що їхній мандат є обмеженим. Вони зазначили, що їхня роль полягає виключно в передачі листів між родинами та затриманими особами.

Нам справді не вистачає міжнародних досліджень та розслідувань, подібних до тих, з яких ми розпочали нашу бесіду, або які стосувалися Вікторії Рощиної.

Усі ці установи повинні призначити спеціальних доповідачів, які зосередяться на певних аспектах прав людини у контексті полону. Це питання стосується як військових, так і цивільних осіб. Можна визначити підкатегорії серед цивільних, наприклад, почати з журналістів. Важливо ініціювати діяльність у міжнародних організаціях з метою збору доказів та підготовки публічних звітів.

Публічне звітування може базуватись на матеріалах, зібраних журналістами. Навіть якщо це буде неформальне юридичне розслідування, воно сприятиме підвищенню міжнародної обізнаності. Адже ми спостерігаємо, як у деяких країнах починають з’являтись проросійські політики, до яких певна частина населення виявляє прихильність. Дуже важливо, аби люди в різних куточках світу були поінформовані про реальні події. Нам хочеться, щоб світ не залишався байдужим до цієї ситуації.

Необхідно здійснити комплексний міжнародний тиск на Росію, аби забезпечити контроль над умовами утримання журналістів, цивільних осіб та військових.

-- Лякає найбільше те, що ми дійсно не знаємо, в якому стані наші колеги й інші українці, яких утримують у місцях несвободи на території росії.

Так, це правда. Наприклад, журналістка Ірина Левченко вже перебувала на пенсії, коли її викрали російські солдати прямо на вулиці в Мелітополі. Відомо, що її піддавали побиттю та допитам. Наразі повідомляється, що вона нібито знаходиться в ув'язненні на території Росії. Проте точне місце її перебування та стан залишаються невідомими, і ніхто не може сказати, що з нею відбувається.

Або Дмитро Хилюк, затриманий російськими військовими на початку березня 2022 року. Він став першим журналістом, якого вивезли до Росії, де його утримують незаконно. Ми також не маємо інформації про його теперішнє становище.

Ми терміново маємо розібратися з цією ситуацією. Тому я висловлюю велике бажання спостерігати за міжнародними розслідуваннями стосовно всіх 30 журналістів, які перебувають у місцях несвободи. І це питання стосується не лише журналістів, а й усіх тих, хто підлягає утриманню, оскільки російські дії в цьому контексті є воєнним злочином.

Щодо відкритості справ журналістів існують різні погляди. Деякі вважають, що необхідно активно обговорювати ці питання, тоді як інші радять утримуватися від коментарів, щоб не ускладнювати їхню ситуацію. Адже невідомо, як можуть відреагувати ті, хто їх утримує, і чи не виключать їх зі списків під час наступного обміну. Яка ваша позиція з цього приводу?

-- Ми не одразу заявляємо про журналістів, спершу мовчимо. А говоримо у двох випадках. Перший - якщо росіяни захопили людину саме під час здійснення журналістської діяльності. І вони знають, що ця людина журналіст. Так, як було, наприклад, з Дмитром. Як я розумію, вони були обізнані, що він журналіст.

Що стосується інших випадків, то або родичі вірять, що відкритість ситуації сприятиме допомозі і звертаються до нас, або про журналіста може висловитися яка-небудь міжнародна організація на публічному рівні.

Кожна ситуація індивідуальна і це непрості рішення. Ми консультуємось з юристами, родинами, зі спецслужбами. Тому ми й кажемо, що найменше 30 журналістів утримуються росіянами в місцях несвободи, хоча думаємо, що насправді їх там більше.

Чи відносять журналістів до цивільного населення або ж до військовополонених?

-- Знову ж, є різні кейси. Той самий Хилюк жодного стосунку немає до військових, він цивільний. Але вони його виставляють у своїх телеграм-каналах і приписують йому те, чого взагалі не було. Таким чином, вочевидь, прагнуть легітимізувати свою незаконну діяльність. Вони просто намагаються зіграти виставу перед своєю аудиторією або якоюсь міжнародною, що це не журналісти, а якісь військові. Нічого подібного. Це цивільні люди. Ви порушуєте міжнародне гуманітарне право, утримуючи цивільних!

-- Скільки журналістів загинули під час повномасштабної війни?

Під час конфлікту загинуло 106 представників медіа. Серед них 12 осіб втратили життя, виконуючи свої професійні обов'язки, а ще 94 стали жертвами російських артилерійських обстрілів, як, наприклад, Віра Гирич та Оксана Гайдар. Деякі з них брали участь у бойових діях. Ми пам'ятаємо їх як колег, які мали можливість продовжувати свою журналістську діяльність, але вирішили встати на захист нашої країни.

-- Коли гинули журналісти під час воєн в Ірані чи Афганістані, про це повідомляли у світових медіа. Чому, коли гинуть журналісти в Україні, до цього немає стільки уваги?

У період з 2023 по 2024 рік інтерес поступово почав знижуватися. Відчувалося, що тема України, так би мовити, втратила свою актуальність. Проте зміна адміністрації в США, а також обговорення з Трампом в Овальному кабінеті і заяви про можливість укладення миру, знову підняли зацікавленість до українських подій.

Я можу провести аналогію. 2024 рік. Ми беремо участь в міжнародній конференції та ділимося досвідом співпраці з журналістами. Учасники, що слухають нас, реагують приблизно так: "знову ця Україна"...

2025 рік. Ми беремо участь у найбільшому журналістському форумі Європи, де ділимося історією Вікторії Рощиної з колегами. Слухачі були вражені, багато з них плакали. Після виступу до мене підходили люди навіть в аеропорту та в автобусі. Вони розповідали, що були на цьому заході, і висловлювали шок від жорстоких дій росіян. Вікторії належало ще ціле життя, вона прагнула виконувати свою роботу, але їй заподіяли стільки болю.

На жаль, це не єдиний випадок жорстокого поводження. Голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин зазначив, що українська журналістка Ірина Данилович, яка незаконно ув'язнена в Росії, не отримує належної медичної допомоги та необхідних медикаментів.

Ірина Данилович позбулася слуху на одному вусі через те, що російські війська не надавали їй необхідну медичну допомогу.

Коли журналіст вирушає на фронт, він усвідомлює, що ставить під загрозу своє життя і може загинути. Можливо, було б доцільно розглянути в партнерстві зі страховими компаніями можливість створення спеціальних страхових програм для представників медіа, щоб їхні сім'ї отримували фінансову підтримку у разі трагедії?

-- Абсолютно з вами погоджуюсь. Вважаю, що нам потрібні зміни в законодавство, які запустять певний практичний механізм страхування журналістів. Річ у тому, що зараз обов'язок страхування покладений на редакції. І з одного боку - це логічно, тому що журналісти і медіа є незалежними, але редакції просто фізично не можуть потягнути великі суми.

Цікаво, але існує фонд, що спеціалізується на страхуванні журналістів. Це спільний проект кількох медіа-структур. Журналісти можуть звертатися за підтримкою, але слід зазначити, що страхування діє лише на період, коли вони працюють. Наприклад, якщо ви плануєте поїздку на три дні до Херсонщини, то на цей час можна оформити страховий поліс для захисту свого життя.

Щодо страхових компаній, то тут є один нюанс. Коли ми вивчали цю тему, зіткнулися з тим, що українські страхові компанії не дуже бажають страхувати журналістів. Кажуть, що неможливо визначити географічно зону, з якої б починалося це страхування і призначалися збільшені тарифи. Бо дрони літають усюди, а інформація про ці зони засекречена.

Можливо, необхідно впровадити певні форми державної підтримки для медіа, які прагнуть застрахувати своїх журналістів. Звичайно, варто розглянути, як це можна реалізувати в рамках законодавства. Проте навіть у разі ухвалення відповідного закону існує проблема недостатньої кількості пропозицій від страхових компаній, готових забезпечити страхування для журналістів.