Ювілей Зеленського: ключові промахи та здобутки
Він залишився в Україні на початку повномасштабної агресії, але не зміг налагодити відкритий діалог із суспільством. Хоча й створив потужну антиросійську коаліцію на міжнародному рівні, він зосередився на надто обмеженій групі керівників. Сьогодні, в день народження Володимира Зеленського, видання "Фокус" разом із експертами в сфері політики розглядає основні досягнення та ключові помилки президента.
Сьогодні, 25 січня, відзначаємо день народження Володимира Зеленського — президента, який очолив Україну в найскладніші часи її незалежності. З політичного новачка, якого в 2019 році недооцінювали як супротивники, так і партнери, він перетворився на лідера нації, що в умовах війни щодня займається питаннями зброї, фінансування та виживання держави.
За ці роки Зеленський ухвалював рішення, які визначали хід війни, внутрішню стійкість держави та її місце у світі. Частина з них -- безумовні досягнення, інші й досі викликають гострі суперечки в експертному середовищі та суспільстві.
Фокус спільно з експертами в галузі політології аналізує основні досягнення Володимира Зеленського у ролі президента, а також критичні помилки, які обійшлися Україні у часі, ресурсах та довірі. Без надмірного пафосу та поблажливості — лише аналіз політичних рішень, їх наслідків та оцінок спеціалістів.
Основні досягнення президента Зеленського
Однопартійна більшість, значущі ініціативи та "недоторканість"
Перший термін президенства Володимира Зеленського випав на унікальний етап, що виходить за рамки звичних політичних оцінок. Політолог Олег Постернак зазначає, що ця каденція характеризується "тривалою та складною історичною ситуацією", в якій поряд із помилками також виникли й значні досягнення — і, за словами експерта, "їх, безумовно, чимало".
Одним із ключових внутрішньополітичних успіхів Постернак називає формування монобільшості у 2019 році. Для української політичної традиції це стало винятковою ситуацією, адже вперше президент отримав фактичний карт-бланш на швидке ухвалення рішень і проведення системних змін. Саме ця монобільшість дала змогу реалізувати низку кроків, які раніше роками блокувалися парламентом: скасування депутатської недоторканності, ухвалення важливих рамкових законів, зокрема виборчого кодексу, а також запуск масштабної цифровізації держави.
Постернак акцентує увагу на тому, що "Дія" та виникнення зручних онлайн-сервісів кардинально трансформували спосіб взаємодії громадян із державними структурами, зробивши цей процес більш швидким і менш обтяжливим.
Серед своїх внутрішніх успіхів експерт також виділяє проєкт "Велике будівництво".
Незважаючи на критику та політичні дебати, оновлення інфраструктури стало очевидним. Нові дороги, мости та об'єкти соціального призначення були побудовані, що є важливим і помітним досягненням, -- підкреслює політолог у коментарі для Фокусу, акцентуючи, що фізичні зміни в країні залишаються навіть тоді, коли політичні суперечки тривають.
Дії президента на старті конфлікту та потужна альянсова підтримка.
Окремим блоком усі опитані експерти виділяють поведінку Зеленського на початку повномасштабного вторгнення. За словами Постернака, українське суспільство у перші місяці війни гостро потребувало лідера -- і "воно його отримало".
"Висока енергія, регулярна присутність у публічному просторі та готовність приймати на себе відповідальність стали надзвичайно важливими в умовах екзистенційної небезпеки для країни", -- зазначає фахівець.
Політолог Ігор Рейтерович, обговорюючи цей етап, особливо підкреслює вибір президента залишитися в Україні.
"Я не вважаю це винятковим досягненням, адже президент мав залишатися поруч зі своєю країною. Проте, враховуючи українську політичну історію, зокрема втечу Віктора Януковича, даний крок набув особливого принципового та символічного значення. Це стало важливим сигналом для суспільства та міжнародних партнерів, що влада не ухилилася від своїх обов'язків у критичний момент," -- зазначив Рейтерович у розмові з Фокусом.
Найбільш одностайною є позиція експертів щодо зовнішньої політики. Політолог Віктор Таран називає формування міжнародної коаліції на підтримку України одним із ключових досягнень Зеленського.
"Основним завданням є створення міжнародної коаліції проти Путіна, що забезпечує постійну військову підтримку та впровадження системних санкцій проти Російської Федерації", -- зазначає Таран у коментарі для Фокусу.
Він підкреслює, що Росія протягом багатьох років формувала свою мережу партнерів, використовуючи м'яку силу, економічні інструменти та дипломатичні маніпуляції. У цьому контексті руйнування цієї системи виглядало практично фантастично.
"Якщо чесно, тоді я не вірив у це, але це стало реальністю," -- зізнається Таран, акцентуючи увагу на тому, що наразі Україна отримує стабільну підтримку, яка продовжує діяти.
Рейтерович розширює цю оцінку, аналізуючи комунікаційну стратегію президента. Він підкреслює, що Зеленський прийняв вірне рішення, звернувшись не тільки до політичних лідерів, а спочатку – до громадян інших держав, закликаючи їх до спільних цінностей і емоцій. На думку експерта, саме цей підхід дозволив залучити максимально можливу міжнародну підтримку у найскладніший етап війни.
Коректні ролі у конфлікті
Одним із ключових досягнень, на яке звертають увагу Рейтерович та Таран, є ефективний розподіл обов'язків на початковому етапі повномасштабної війни. Зеленський надав військовим можливість діяти самостійно, приймати рішення на фронті без прямого втручання у військове командування. Як зазначає Рейтерович, президент зосередив свої зусилля на забезпеченні Збройних сил ресурсами, фінансами та політичною підтримкою держави в цілому.
"В кінці лютого, у березні й до кінця квітня 2022 року він не втручався у військову історію -- і це дало результат", -- уточнює Таран.
Фактично до кінця 2022 року Зеленський займався міжнародним напрямком, залишаючи війну професіоналам, що дозволило швидко розгорнути мобілізацію й організувати оборону.
"Україні вдалося реалізувати асиметричну стратегію ведення війни. Незважаючи на обережну або навіть критичну реакцію деяких партнерів на атаки вглиб території Росії, сама сутність конфлікту була трансформована, а військові дії -- частково переміщені на землю агресора", -- зазначає Таран.
На його погляд, це виявилося суттєвим фактором для стримування та стратегічного впливу.
Таким чином, в оцінках політологів досягнення Володимира Зеленського охоплюють одразу кілька рівнів: внутрішні трансформації перших років президентства, кризове лідерство у момент повномасштабного вторгнення та активну зовнішню політику, яка забезпечила Україні безпрецедентну міжнародну підтримку. Саме ці фактори, наголошують експерти, і формують фундамент позитивної оцінки його каденції -- навіть попри подальші системні помилки.
Основні прорахунки президента Зеленського
Політика управління персоналом та обмежене коло довіри.
Незважаючи на вагомі успіхи, всі експерти, які брали участь в опитуванні, одностайні в думці, що президентство Володимира Зеленського було супроводжене серйозними системними помилками. Ці помилки з часом почали підривати деякі з досягнень. Мова йде не лише про окремі тактичні невдачі, а про управлінські рішення, які мали суттєвий вплив на перебіг війни, довіру населення та ефективність роботи державних інститутів.
Олег Постернак вважає, що кадрова політика Зеленського є найбільшою і найболючішою помилкою його правління. На думку експерта, це зумовлено надмірною близькістю окремих осіб з оточення президента, які, як він стверджує, зловживали довірою та своїми можливостями. Постернак зокрема акцентує увагу на Андрії Єрмаку та Андрії Богдані, вказуючи на те, що ці тимчасові фігури "тягнули президента вниз", негативно впливаючи на його рейтинг і перетворюючи реальні досягнення на політичний фарс.
Цю ж ідею розкриває Ігор Рейтерович, зазначаючи, що існує проблема з "недостатньою глибиною резервного складу".
"Зеленський зробив ставку на вузьке коло з п'яти-шести менеджерів, делегувавши їм надмірну довіру. Ця довіра виявилася абсолютно невиправданою", -- наголошує експерт, додаючи, що багато з цих людей сьогодні мають серйозні репутаційні проблеми або фігурують у справах антикорупційних органів.
Рейтерович акцентує увагу на тому, що кадрова стратегія президента перетворилася на історію повного провалу, ускладнену відмовою визнавати власні помилки. На його думку, Зеленський часто дотримується думки "я діяв правильно", що лише загострює управлінську кризу та сприяє концентрації влади в одних руках.
Втручання у військове управління та кадрові рішення в армії
Серед найбільш чутливих аспектів критики виділяється втручання в армійські справи. Рейтерович підкреслює, що вирішальною помилкою стало те, коли президент або особисто ініціював, або дав можливість своєму оточенню активно втручатися у процеси планування військових операцій. Як зазначає експерт, перехід від дистанційного управління до безпосереднього впливу на військові питання "призвів до негативних наслідків", які Україна відчуває і донині.
Експерт підкреслює, що найяскравішим свідченням цього краху стало усунення Валерія Залужного.
"Досі суспільство не отримало жодних роз’яснень — ані щодо причин цього інциденту, ані про його цілі," — підкреслює Рейтерович.
Таку ж проблему він спостерігає і в інших кадрових призначеннях, зокрема у випадку з Василем Малюком, де відсутність прозорої логіки викликає недовіру та побоювання.
Віктор Таран пов'язує ці явища з періодом після звільнення Херсона. На фоні зростання популярності Залужного та Збройних Сил України, за його словами, почалося "надмірне втручання у справи військових та нав'язування їм політичних рішень". Одним із свідчень цього стало, зокрема, введення заборони на поїздки міжнародних журналістів до зони бойових дій. Навіть якщо ці вказівки не були безпосередньо видані президентом, Таран підкреслює, що відповідальність лежить саме на ньому, як на головнокомандувачеві.
Другим серйозним негативом Таран називає формування нових бригад у піку старим, що призвело до ослаблення досвідчених підрозділів і появи необстріляних частин без "сплаву молодості та досвіду". Причини таких рішень так і не були чітко пояснені, але їхні наслідки виявилися проблемними.
Недостатня оцінка Росії та ілюзія угод.
Ще до початку повномасштабної війни, на думку Постернака, президент Зеленський вчинив стратегічну помилку, недооцінивши рівень агресії з боку Росії. Як зазначає експерт, протягом певного часу президент "занадто ідеалістично оцінював роль Російської Федерації", сподіваючись на можливість укладення угод. Навіть зустріч у нормандському форматі в грудні 2019 року лише частково внесла корективи в цю стратегію.
Спроби досягти "мирного порозуміння", надія на дипломатичні зусилля Москви та недооцінка стратегій Путіна, за словами експерта з політики, виявились помилковими і стали великою дорогою ціною для України.
Завищені сподівання на Захід і запізнілі рішення
Постернак і Таран погоджуються в оцінці ще однієї суттєвої помилки – надмірних надій на Захід. Постернак підкреслює, що незважаючи на висловлену солідарність і обіцянки партнерів, Україні не була надана життєво важлива підтримка в найскладніші періоди конфлікту.
"Експерт зазначає, що Захід не вжив усіх можливих заходів ані в 2022, ані в 2023 році."
Таран доповнює цю критику твердженням, що Україна занадто довго жила в логіці "плану А", розраховуючи на партнерів, і лише у 2024 році почала системно розгортати власне виробництво боєприпасів, дронів і РЕБ. У результаті країна стала залежною від політичних циклів Заходу -- "дамо чи не дамо".
Невдача в організації військової підготовки та мобілізаційних заходів.
Найжорсткішу оцінку Таран дає підготовці до повномасштабної війни, називаючи її ключовим провалом. Саме в перші дні вторгнення Україна зазнала найбільших територіальних втрат -- передусім на півдні.
"Завдяки незалежним рішенням деяких генералів, які діяли всупереч наказам, вдалося вчасно організувати оборону Києва, а також зберегти авіацію і протиповітряну оборону," - зазначає Таран.
Політолог наголошує: якби мобілізація, ТРО і підготовка були розгорнуті завчасно, масштаб втрат -- і військових, і цивільних -- міг би бути значно меншим. Закон про ТРО був ухвалений ще у 2020 році, але так і не запрацював у 2021-му -- і це, за словами Тарана, стало однією з фатальних помилок.
Кордони 91-го та "швидкій мир"
Окремим блоком експерти виділяють провал комунікації. Постернак говорить про складні й конфліктні відносини президента з українськими медіа, які багато в чому сформовані впливом оточення та внутрішніми політичними іграми.
Таран зазначає, що до цього додається напруженість з місцевими органами влади. На відміну від єдності, яка панувала у 2022 році, зараз спостерігається зростання конфлікту між центральною владою та регіонами. Закони, що могли б надати громадам справжні механізми для участі в захисті країни, досі не були ухвалені, хоча релевантні ініціативи залишаються в парламенті з 2022 року.
Таран вказує на суттєву і принципову помилку, яка полягає в невідповідності та непослідовності комунікації — як із українським населенням, так і з міжнародними союзниками. Він зазначає, що уряд не ризикнув відверто довести до громадян, що війна триватиме довго, а країна вступила у тривале протистояння, яке не передбачає швидких і легких рішень.
Натомість суспільству тривалий час транслювалися оптимістичні меседжі про близький перелом і швидке завершення війни. Це "от-от", наголошує Таран, тягнеться вже кілька років. Паралельно на зовнішньому контурі Україна говорила партнерам про війну на роки -- 2026, 2027 і довше. Такий розрив між внутрішньою і зовнішньою комунікацією, за словами політолога, призвів до розхолодження суспільства й втрати довіри.
Експерт окремо підкреслює надмірні очікування, які були створені самою владою. Публічні коментарі щодо швидкого відновлення кордонів 1991 року, миттєвого вступу до НАТО та гарантованої перемоги не супроводжувалися роз’ясненнями реальних ризиків та обмежень. В результаті, коли ці цілі не були реалізовані у зазначені терміни, суспільство зіткнулося із значним розчаруванням, а партнери отримали неоднозначні сигнали для подальшої підтримки.
Таран вважає, що суть проблеми полягала не в самих цілях, а в способі комунікації, який був занадто емоційним і не завжди відповідав дійсності. За його словами, в умовах тривалої війни чесний діалог із громадянами та прагматичне спілкування з партнерами мали б стати основою державної стійкості.
