Чому Орбан не квапиться відмовлятися від російських нафтопродуктів і які кроки мають бути вжиті Брюсселем?

Угорщина продовжує бути однією з найзалежніших країн Європейського Союзу від російської нафти: більше 50% її імпорту сирої нафти досі становить сорт Urals, що постачається через трубопровід "Дружба".

Однак нова геополітична реальність і санкційний режим ЄС змушують Будапешт переглядати свої енергетичні звички.

Угорщина повинна відмовитися від використання російської сирої нафти до 2027 року.

Це завдання здається цілком здійсненним.

Дослідження причин, чому Угорщина досі покладається на імпорт нафти з Росії, можливі шляхи для зменшення залежності від російських енергоносіїв, а також рекомендації для ЄС та України в цих умовах, представлені в статті експерта з комунікацій Razom We Stand Максима Гардуса. У ній обговорюється тема «Звільнення Орбана від впливу Кремля: як спонукати Угорщину відмовитися від російської нафти». Нижче наводиться короткий виклад цієї статті.

Основною причиною, чому Угорщина продовжує імпортувати більше ніж половину нафти з Росії, є технічна спадщина.

Два основних нафтопереробних заводи компанії MOL, розташовані в Сазхаломбатті (Угорщина) та Братиславі (Словаччина), були спроектовані для обробки російської нафти ще в радянські часи.

Ключовим елементом цієї ситуації є магістральний нафтопровід "Дружба", який слугує традиційним шляхом для постачання нафти марки Urals. Оскільки Будапешт не має власних портів, він протягом тривалого часу не вкладав коштів у різноманітність транспортних маршрутів, покладаючись на доступність російських енергоресурсів.

Перехід на легкі сорти потребує не просто контрактів на постачання, а глибокої модернізації установок гідрокрекінгу, систем змішування та зберігання, а також оновлення портфеля технологічних рішень.

Також варто зазначити, що Словаччина має значно вищу залежність від російської нафти, яка становить 87% згідно з оцінками CREA.

Однак, на відміну від Угорщини, Словаччина не оголошує про жодні плани з диверсифікації своїх енергетичних джерел. Це, в свою чергу, пояснює більш сувору позицію Братислави щодо відмови від російських енергетичних ресурсів.

Теоретично, Угорщина вже має альтернативу у вигляді Адріатичного трубопроводу JANAF, який проходить через територію Хорватії. Окрім цього, ведуться розмови про відновлення нафтопроводу Одеса-Броди, а також про можливість будівництва нового нафтопроводу до Сербії. Проте, варто зазначити, що цей новий маршрут не буде вважатися реальною заміною для російської нафти, оскільки сербська компанія "Нафтова індустрія Сербії" є власністю ПАО "Газпромнефть". Крім того, Угорщина вже почала імпортувати нафту з Азербайджану, хоча обсяги поки що є недостатніми.

Експерти Центру східних досліджень OSW підкреслюють, що всі варіанти, будь то Адріатичний маршрут через JANAF або новий сербський трубопровід, стикаються з обмеженнями щодо тарифів, термінів реалізації та політичних угод.

З іншого боку, доволі непослідовна та непевна критика Адріатичного маршруту зі сторони Будапешта дозволяє припустити, що Угорщина затрималася із диверсифікацією й тримає "виняток" для себе як важіль у діалозі з ЄС. Це створює ризик для європейської енергетичної безпеки.

Поки Угорщина використовує "Дружбу", санкційна стратегія Європейського Союзу має свої слабкі місця.

Проте, незважаючи на ці загрози, більшість експертів погоджуються, що зупинити цей процес вже не вдасться.

Зміни вже розпочалися – часткова модернізація виробництв, укладення угод з Азербайджаном, розробка сербського маршруту – все це робить можливим сценарій відмови від Urals. Тепер залишилося лише визначити швидкість, вартість і тих, хто готовий допомогти заповнити "технічний і фінансовий дефіцит".

Якщо Брюссель дійсно має намір відсторонити російську нафту від ринку Центральної Європи, необхідно встановити чітку умову: фінансова підтримка Угорщини та компанії MOL повинна супроводжуватися суворим зобов'язанням переходу на альтернативні джерела нафти.

Отже, завдання є ясним: Київ і Брюссель повинні спільно тиснути, підтримувати конкурентоспроможність на ринку нафтопродуктів, нагадувати про єдині правила для всіх учасників та вимагати конкретних і вимірюваних результатів.