"Чихуахуа" — це не просто аутсайдер. Як Україна змогла перевернути ситуацію в кампанії Трампа.
Вражаюча операція СБУ "Павутина" справила на Білий дім не менше враження, ніж на Кремль, і це з двох причин. По-перше, вона наочно продемонструвала, що інвестиції в 175 мільярдів доларів на величезну систему ППО "Золотий купол" виявляються безрезультатними в умовах, коли навіть невеликий FPV-дрон, запущений з фури, може завдати шкоди будь-якому, навіть найважливішому, об'єкту.
Представники американської адміністрації не стільки святкували досягнення українців, скільки виявляли співчуття до росіян, уявляючи, як це може вплинути на них самих. Іншими словами, Україна продемонструвала, що традиційні методи вже не працюють, тоді як саме ці підходи становлять основу глобальної переваги США.
По-друге, Трамп особисто вважає українські удари по Росії, яка є "значно потужнішою країною", провокаціями, тоді як російські атаки на Україну він сприймає як прояв "величі". У своїй політиці Трамп також застосовує подібний підхід, бомбардування хуситів у Ємені. Хоча єменці не є нашими друзями, існує чітка аналогія: рідко хто ставить під сумнів "право" США завдавати ударів по них без обмежень, адже вони "великі", а Йемен - "маленька" країна, яка в принципі не може протистояти американській силі.
Останні інсайди у ЗМІ, де Україна порівнюється з "чихуахуа", а РФ - з "великим псом" наочно демонструє такі паралелі. Власне, на цьому сприйнятті "величі" - що є "великі" країни, які мають право на все, та всі інші, які мають бути слухняними до гегемонів - й спирається "дружба" Трампа, Путіна та Сі.
Між їхніми країнами існує відкрита конкуренція за вплив, тому конфлікти у їхніх відносинах є досить поширеними. Проте, на особистісному рівні, вони виявляють спільність поглядів. Україна, у свою чергу, сприймається як "андердог", який наважився кинути виклик усталеним уявленням і продемонстрував, що, застосовуючи асиметричні дії, здатен не лише витримати удари з боку одного з "гігантів", а й завдавати удари по вразливих місцях, викликаючи реакцію на всьому цьому "велетні" рівні.
Україна продемонструвала, що володіє своїми "картами", відповідно до термінології самого Трампа. Більше того, усі спроби чинити тиск на Київ з метою "завершити війну за 24 години" (звісно, за рахунок українських поступок) виявилися безрезультатними. Навпаки, Україна, а особливо Зеленський, якого Трамп не любить ще з першого терміну (через відмову надати компромат на сина Байдена, що, за переконанням Трампа, призвело до "вкрадених" виборів), під цим тиском знову здобули популярність у Європі.
Україна взагалі стала "ядром" нової оборонної стратегії ЄС. І вже Брюссель та європейські країни почали ставити свої вимоги Трампу. А ще ж Японія та азійські країни почали опиратися та навіть відповідати на "митні війни". Ізраїль та Іран посміли опиратися трампівським "угодам" і так далі - перелік буде довгим.
Тобто, пішов "каскадний ефект" - всі вирішили, що вони можуть, як і українці, ігнорувати вимоги Білого дому, що дає результат - замість відверто колоніальної угоди по надрах Україна добилася більш-менш прийнятної, хоча й не дуже дієвої, угоди про інвестиційний фонд. Це просто шалено дратує теперішню владу США. І тому вони не дуже опиралися, коли Путін у розмові з Трампом просив дозвіл на "удар помсти" по Україні.
Відомий пост президента США фактично стверджує, що "ви маєте право завдавати ударів по Україні у відповідь на поступки щодо Ірану". Дивно, але в Білому домі все ще вважають, що Іран залежить від Москви, а не навпаки. Вони припускають, що Путін може висувати умови аятолам, хоча в дійсності ситуація є абсолютно протилежною.
До речі, те що Трамп ув'язує Україну та Іран в одну "угоду" вже давно не новина. Власне, саме тому обидва "треки" веде спеціальний посланець президента США по Близькому Сходу Віткофф. Де Україна, а де Близький Схід? Але якщо це одна угода, то все логічно. Одна велика угода, яка розвалилася через відмову України капітулювати на умовах Кремля.
Тепер і Іран відмовляється від компромісів, і всі чекають, що незабаром Трампу доведеться або втілити свої погрози про "жахливу кару", або визнати свою слабкість. Українці зруйнували всі амбітні плани Трампа на "велич", ставши, на його думку, невеликим камінчиком, за який він спіткнувся і тепер ризикує впасти. Проблеми з Індією, а з Китаєм взагалі немає жодної "угоди". Все пішло шкереберть.
Трамп шукає підтримки у Путіна, мов за рятівним колом, намагаючись залишитись на поверхні під тиском численних внутрішніх і зовнішніх викликів. І саме в цей критичний момент українські спецслужби завдають нищівного удару росіянам по їхній "ядерній тріаді", знову ставлячи під загрозу плани адміністрації Білого дому. Але що ж насправді відбувається...
Наносять удари по "великій" Росії, і навіть не беруть дозволу! Яке "циніко" з боку "чихуахуа". Не випадково американські медіа, одна за одною, повідомляли про те, що українська сторона не узгоджувала атаки на РФ з Білим домом. Це також слугує виправданням для Путіна: "Це не наша справа - це їх власні дії, а ми продовжуємо дружити".
Це стало певним ударом для Кремля, оскільки весь "міф" про так звану "спеціальну військову операцію" для "глибинаріїв" будується на уявленні, що вони ведуть війну "проти всього НАТО", а Україна, мовляв, "не існує", "вже перемогла", і є лише "маріонеткою Заходу". Але тепер стало очевидно, що Україна веде свої бойові дії самостійно та здійснює потужні операції, на які Кремль не здатен відповісти, оскільки вже вичерпав усі можливі ресурси. Були спроби представити Україну як "британську маріонетку" чи "французьку", але російська аудиторія не сприйняла ці наративи.
Але повернемось до США. Щоб показати своє незадоволення, міністр оборони США Хегсет не тільки відмовився очолити засідання групи "Рамштайн" (не тієї, що рок грає, а тієї, що Україні зброю надає), а взагалі пропустив захід. І це при тому, що саме поряд у Європі він у той день перебував. Потім стала відома інформація про те, що Хегсет забрав на американські потреби підривачі для протиракет, які були спеціально закуплені для України у часи Байдена та спеціально адаптовані для боротьби з "Шахедами". І це на тлі анонсованого "удару помсти".
Проте ці рішення були ухвалені ще до початку операції "Павутина", і можна вважати їх "покаранням" за попередні дії України, спрямовані на захист своїх національних інтересів. Однак, після результатів атак на російські літаки, Трамп знову висловив своє невдоволення щодо Зеленського.
Але така політика призвела не до якихось успіхів у кооперації з Кремлем, а до формування образу американської адміністрації як "слабкої". Адже вона не стала на сторону переможців, якими у той день медійно були українці. Трампа значно більше б поважали, якби він підтримав удар та показав, що це покарання для Кремля, на яке американці вже давно натякають.
Краще було б ввести обіцяні санкції як відповідь на можливі "удари помсти" щодо України. Проте Трамп фактично "дозволив" Путіну діяти за своїм бажанням. Це свідчить про його залежність від Кремля та про те, що він покладається на нього у своїх невдалих "угодах".
Хто ж захоче підтримувати "слабку" адміністрацію, яка не в змозі укласти жодну "угоду" з позиції сили та навіть зібрати необхідні голоси для "ВЕЛИКОГО БІЛЛЮ", що вже відверто критикують MAGA-республіканці? Справді, якщо українці можуть протистояти тиску Трампа, то чому б цього не зробити самим американцям? Адже, як показав сам президент США, у всіх випадках, коли він стикається з реальним опором, починає відступати. Це також підтверджується досвідом Китаю та Європейського Союзу в переговорах щодо мит.
Якщо президент демонструє слабкість, це створює можливість для тиску з метою досягнення власних цілей. Наприклад, Ілон Маск, який фактично перебував у близьких стосунках з Трампом після його обрання, розпочинає медійну кампанію, щоб вплинути на свого "патріота". Ситуація вже зайшла настільки далеко, що Маск проводить опитування для створення нової партії "трампістів" як альтернативи Трампу.
Політична ситуація в США обіцяє бути дуже напруженою, оскільки фактично стартувала передвиборча кампанія до Конгресу на 2026 рік. Усі фракції Республіканської партії активно пропонують свої стратегії для підвищення популярності, оскільки плани Трампа зазнають невдачі один за одним. Сенатор Грем, зі своїм "актом про санкції" проти Росії, відстоює позиції України та євроатлантичної єдності, тісно співпрацює з Європейським Союзом та держсекретарем Рубіо. Це, безумовно, надає нам певні переваги.
Те, що команда MAGA деморалізована, видно, зокрема, і на прикладі згаданого Віткоффа як апологета ставки на Путіна по всіх проблемних напрямках. Він практично зник з медійних "радарів". Чого цей ріелтор, який намагався вирішувати долю інших народів за принципом "купи-продай" так зненацька "затихарився"? Бо жодних успіхів не має. А це у апаратній боротьбі дає перевагу команді Рубіо-Келлога, які навпаки дуже активізувалися, й які тепер кооперуються з тим же Гремом та іншими незадоволеними теперішнім курсом республіканців.
Для України та Європи дуже важливим індикатором буде звільнення Віткоффа, який цілком може піти слідом за "космічним кораблем" Маска. І Трамп не жартує, коли говорить, що незабаром прийме рішення про санкції (тобто - про кардинальну зміну курсу). Бо довго тягнути з провальним курсом не можна - вибори ж наступного року.
Так, його "пару тижнів" тривають вже другий місяць, але такими заявами він натякає, що це відбудеться у цьому політичному сезоні, якщо у Віткоффа не буде перемог. А минула каденція та "сумбур" з відставками радників та спецпосланників показують, що відповідальність за всі провали Трамп на себе не візьме - винними будуть саме виконавці.
У результаті, ми спостерігаємо, як Україна не лише отримує "карти", але й трансформує політичну ситуацію в цілому, просто не піддаючись. Водночас, недооцінювання з боку американців призвело до їхніх хибних прогнозів і стратегій, в яких центральна роль відводиться Путіну, чиї "карти" виявилися значно менш потужними, ніж сподівалися Трамп і його проросійські радники. Тепер ми і весь світ чекаємо на зміну курсу американської адміністрації.
І варіантів два - повністю відсторонитися та показати себе "лузером", або все ж об'єднатися з європейцями та українцями й отримати "лаври" лідера демократичного світу, який зробив потужний "камбек". Рубіо, судячи з усього, вже готується до цього моменту, який виглядає все ближчим. Звісно, якщо не станеться якийсь новий "чорний лебідь", який змінить всі розклади. Зараз же головний індикатор для зміни курсу - визнання провалу "іранської угоди" та домовленостей з Кремлем по Україні.
Зберігаємо єдність і очікуємо на перетворення, пам'ятаючи, що кожен удар по Росії та її фінансам наближає ці зміни.
