Четверо претендентів на місце Анджея Дуди: хто змагатиметься за президентську посаду в Польщі?
Хто буде змагатися за право замінити Анджея Дуду на посаді президента Польщі?
Всі польські політики стверджують, що кампанія перед президентськими виборами ще не стартувала і почнеться приблизно в січні або лютому 2025 року. Проте, насправді, вона вже активно триває, і вже зараз ясно, хто збирається брати участь у боротьбі за президентське місце.
Упродовж останніх тижнів поляки стежили за внутрішньопартійними кастингами кандидатів. У "Громадянській коаліції" (ГК), яка на чолі з Дональдом Туском перебуває при владі вже понад рік, ці кастинги називають передвиборами - на кшталт американських "праймериз".
Внутрішнє вирішення в партії "Право і справедливість" (ПіС) мало геть інший характер: воно було закрите і ухвалювалося у вузькому колі лідера Ярослава Качинського та його найближчих партійних соратників. Проте і публічний процес усередині "ГК", і камеральний у "ПіС" прикували увагу суспільства й, поза сумнівом, поклали початок серйозній передвиборчій кампанії.
У президентських виборах зійдуться Рафал Тшасковський від "ГК" та Кароль Навроцький, який, хоча й є формально безпартійним кандидатом, насправді отримав підтримку та висунення від партії "ПіС".
Крім цієї пари з основних політичних сил, існують й інші фігури, наприклад, теперішній маршалок Сейму Шимон Головня, чия партія "Польща 2050" є частиною правлячої коаліції разом із "ГК" та "Лівицею". Також варто згадати лідера антиукраїнської партії "Конфедерація" Славоміра Менцена.
Це саме ті кандидати, які боротимуться за можливість зайняти місце Анджея Дуди на посту президента Польщі.
У польському політичному дискурсі існує поширений міф: посада столичного мера є відмінним стартовим майданчиком для досягнення президентського крісла. Цей міф має свої корені в історії Леха Качинського, який, перш ніж зайняти президентську посаду в Польщі, обіймав пост мера Варшави.
Про Рафала Тшасковського віддавна кажуть, що він готовий до ролі кандидата на президентських виборах, адже пройшов непогану політичну школу.
Тшасковський має значний досвід роботи в європейських інституціях та органах місцевої влади. За його плечима кілька виборчих кампаній, в яких він виступав як кандидат, а також займав посаду голови виборчого штабу, зокрема під час виборів мера Варшави у 2010 році, підтримуючи Ганну Гронкевич-Вальц.
Тшасковський розпочав свою політичну діяльність у Європейському парламенті. Відразу після того, як Польща приєдналася до Європейського Союзу, він займав посаду помічника та радника депутатів від "Громадянської платформи" у Брюсселі. Багато політиків і високопосадовців, які мали з ним справу і позитивно до нього ставилися, характеризували його як "дуже здібного, відмінно володіючого іноземними мовами, але не занадто працьовитого".
У 2009 році Тшасковський обіймав посаду депутата Європейського парламенту. Через чотири роки, коли він приєднався до уряду Дональда Туска (перший уряд "ГП") у ролі міністра адміністрації та цифровізації, його вже вважали впливовим політиком. Він входив до обмеженого кола молодих представників "Платформи", яким пророкували успішне майбутнє в політиці.
Серед них колись виділялися Павел Піскорський та Славомір Новак, але обидва потрапили в епіцентр корупційних скандалів.
Натомість Тшасковський не просто збудував кар'єру - перед ним відкрилася перспектива обійняти найголовнішу посаду в Польщі.
У 2020 році він взяв участь у президентських виборах, що проходили в умовах пандемії, але зазнав поразки від Анджея Дуди у фінальному турі голосування.
Для Тшасковського ця кампанія видалася надзвичайно напруженою. По суті, він її розпочав у середині травня, а вибори відбулися вже 28 червня. До травня кандидаткою від опозиційної тоді "ГК" була Малгожата Кідава-Блонська. Однак через її низькі показники в опитуваннях і ситуацію, спричинену спробою влаштувати так звані вибори в конвертах (в умовах пандемії коронавірусу планували, що поляки відправлятимуть свої голоси поштою), "ГК" замінила свого кандидата на Тшасковського.
Керівна партія "ПіС" ухвалила рішення не проводити "вибори у конвертах", і голосування пройшло традиційним чином на виборчих дільницях. Після надзвичайно короткої, проте інтенсивної кампанії Тшасковський зазнав поразки від Дуді у другому турі, відставши всього на 2,06% голосів. Якщо бути більш конкретним, то він отримав на 422 385 голосів менше, ніж чинний президент.
Хоча кампанія завершилася невдачею, вона стала надзвичайно цінним уроком у веденні виборних кампаній. Проти Тшасковського виступали всі ресурси адміністрації "ПіС", діючий президент з відносно високим рейтингом, а також медіа, які повністю контролювалися і використовувалися урядом "ПіС" без жодних вагань. До того ж, не можна не враховувати й обмежений час, а також складнощі, пов'язані з пандемією.
Сьогодні Тшасковський виходить на вибори в оптимальних, а можливо, навіть зручних умовах, володіючи високим рейтингом.
Окрім цього, його підтримують керівні політичні сили. Тшасковському також вигідна виражена антипатія значної частини населення до колишньої правлячої партії "ПіС".
За даними опитування для новинної програми "Факти" телеканалу TVN, проведеного 25 листопада центром Opinia24, сьогодні за Тшасковського проголосували би 41% виборців. При цьому штаб кандидата від "ПіС" називає Тшасковського "паничем із Варшавки", наголошуючи, що мер столиці - людина з еліти, а не з простого народу. Без тіні сумніву, кампанія буде жорстка.
Під час "праймериз" у "Громадянській коаліції" суперник мера Варшави, міністр закордонних справ Радослав Сікорський, виявив свої професійні навички та акцентував увагу на питаннях національної безпеки і зовнішньої політики.
Він акцентував увагу на тому, що для нього важливими є питання російської загрози та широкомасштабної війни між Росією та Україною. Під час цієї внутрішньої кампанії рідко звучали відкриті звинувачення на адресу Тшасковського в його недостатньому знанні питань безпеки та оборони. Проте з самозахоплених висловлювань Сікорського ставало очевидно, що Тшасковський приділятиме цим аспектам значно менше уваги, ніж це робить сам Сікорський.
У польській політичній системі склалася ситуація, коли, якщо йдеться про повноваження президента (які, до речі, не є надто обширними для такої важливої посади, обраної на загальних виборах), то в першу чергу це стосується питань безпеки та зовнішніх відносин.
Це зовсім не питання економіки чи медичної системи: ці теми часто стають предметом обговорення під час президентських виборчих кампаній, але згодом з'ясовується, що жоден президент Польщі не займався ними на практиці. Адже, якщо не враховувати можливість накладення вето на законодавчі ініціативи, у президента немає необхідних повноважень для вирішення цих питань.
Борючись за можливість висунення у президенти, Сікорський наголошував, що
у Тшасковського надто вже ліві переконання.
Натомість глава МЗС вибудовував свій імідж людини, яка краще знайде спільну мову з виборцями з центристськими й правими поглядами, а це мало б велике значення у другому турі проти кандидата від "ПіС".
Однак результати опитувань не підтверджували це: усі дослідження свідчили про те, що в другому турі перевага належить саме Тшасковському.
В кінцевому підсумку, важко уявити, що виборці "ПіС" могли б віддати свої голоси за будь-якого кандидата, якого підтримує прем'єр Туск.
Перший виступ кандидата Кароля Навроцького виявився невдалим. Його тон звучав неприродно менторськи і дещо зверхньо, а пафос був надмірним. Ще варто зазначити, що він не виголошував свою промову, а просто читав її з паперу.
Вже з самого початку було очевидно, що Навроцький не підготовлений до переходу в статус кандидата.
У цьому немає нічого парадоксального: всередині партії "ПіС" до самого кінця відбувалася інтенсивна боротьба за право бути кандидатом у президенти з боку правого фракції.
На відміну від "Громадянського Крапки", у "Праві і Справедливості" не відбувалося передвиборчих кампаній – лише закулісна боротьба між різними партійними фракціями та свого роду кастинг під керівництвом Ярослава Качинського.
Серед осіб, які розглядалися на кандидатуру, були Пшемислав Чарнек, який раніше займав посаду міністра освіти в уряді "ПіС", та Тобіаш Бохенський, що був кандидатом від "ПіС" на посаду мера Варшави. Також на обговорення виносили ім'я Маріуша Блащака, заступника голови партії, колишнього міністра оборони та близького соратника Качинського.
Голова партії обрав Навроцького. Чому?
Згідно з даними досліджень, більші шанси на успіх матиме кандидат від правих партій, який не буде безпосередньо пов'язаний з урядом "ПіС".
Внаслідок низки корупційних схем і скандалів, асоціація з цією політичною силою стала вважатися дискредитуючою. Зокрема, саме тому Навроцького було офіційно представлено як "громадянського", а не партійного кандидата.
Окрім цього, у колі Качинського, а також серед прихильників правих сил, існує справжня легенда – Анджей Дуда.
До 2015 року чинний президент також не був широко відомий. За цим самим принципом Навроцький - колишній директор Музею Другої світової війни в Гданську й теперішній очільник Інституту національної пам'яті (ІНП) - мав би стати таким собі Дудою 2.0.
Анджей Дуда, з моменту свого приходу у політику в 2015 році, вже володів значним досвідом: він обіймав посаду євродепутата, організовував виборчі кампанії та працював у канцелярії президента Леха Качинського. Хоча він, можливо, залишався в тіні, його участь у великих політичних процесах була беззаперечною.
Навроцький, на відміну від інших, не має жодного досвіду в проведенні кампаній. Тим часом, "ПіС" стикається з фінансовими труднощами: після недавніх рішень Державної виборчої комісії партія Качинського втратила понад 70 мільйонів злотих, які раніше отримувала як дотації на фінансування попередніх виборчих кампаній з державного бюджету.
Кароль Навроцький зіткнеться з непростим викликом. Згідно з даними опитувань, які провели агентства United Surveys і Opinia24, у першому турі він може отримати 24,5-26% голосів. Проте до виборів ще залишається чимало часу, і ефективна кампанія здатна суттєво змінити ситуацію.
На посаді голови ІНП Навроцький займався історичною політикою, зокрема польсько-українськими проблемами. Під його керівництвом організація не могла знайти спільної мови з українським ІНП, а сам він проявив себе як затятий противник дослідження польських злочинів, вчинених проти українців під час Другої світової війни й відразу після неї.
2 грудня 2024 року Навроцький оголосив про своє бажання створити в Хелмі музей, присвячений пам'яті жертв Волинської трагедії.
У ході виборчої кампанії він, ймовірно, продемонструє більш агресивну позицію стосовно України.
Зокрема, варто звернути увагу на комплексні питання у відносинах між Польщею та Україною. До таких питань належать не лише аспекти історичної політики, а й, наприклад, виклики, пов'язані з торгівлею українським зерном.
Це обумовлено тим, що Навроцький прагне здобути підтримку виборців-націоналістів, зокрема електорату "Конфедерації", що стане для нього особливо важливим у другому турі.
Поки що схоже, що головна мета "ПіС" - мобілізувати й утримати електорат, а може, навіть розширити його за рахунок виборців "Конфедерації". Можливо, навіть не стільки для того, щоб перемогти в президентських виборах, скільки з думкою про наступні вибори до Сейму 2027 року.
Не так давно тижневик Newsweek розповів, що Шимон Головня отримував свою вищу освіту в Collegium Humanum.
Цей приватний навчальний заклад у Польщі став епіцентром низки корупційних скандалів. В результаті розслідувань було арештовано колишнього ректора та кількох співробітників. Центральне антикорупційне бюро затримало, зокрема, екс-депутатів Європарламенту Ришарда Чарнецького та Кароля Карського для проведення допитів щодо їхньої можливій підтримки університету.
Йшлося, зокрема, про студентів з Узбекистану, України та інших держав, які масово навчалися в Collegium Humanum. Та насправді це "навчання" було потрібне для отримання права на легальне перебування в Польщі.
Також було затримано мера Вроцлава Яцека Сутрика, який має підтримку нинішньої коаліції влади. Його звинувачують у тому, що він за кошти отримав диплом MBA (Master of Business Administration) — визнане звання, яке дозволяє, зокрема, займати посади в наглядових радах державних компаній.
Існувало чимало політичних діячів та урядовців.
Заклад здобув негативну репутацію через видачу дипломів у "прискореному" режимі.
На сьогоднішній день прокуратура проводить численні розслідування в рамках цієї справи.
Після резонансної статті в журналі Newsweek, що стосувалася Шимона Головні, маршалок звернувся до засобів масової інформації, запевняючи, що лише зареєструвався на навчання в Collegium Humanum, але так і не розпочав навчальний процес. Отже, по суті, він не мав статусу студента цього навчального закладу.
Так чи інакше, для Головні це суттєва проблема репутаційного характеру, яка, безумовно, може значно підірвати його шанси на успіх у виборах.
Відповідно до результатів опитувань, лише 8% виборців готові підтримати його, що є значним зниженням у порівнянні з виборами 2020 року. Тоді Головня зайняв третє місце, отримавши 13,8% голосів і ставши найбільшою сенсацією тієї кампанії.
Екс-журналіст і телеведучий з яскравим стилем увірвався в політичне життя. У медіа він здобув популярність завдяки своїм публікаціям у тижневику Newsweek, де аналізував питання, пов'язані з церквою.
Вибір цієї теми не є випадковим: у молодості Головня служив послушником у домініканському ордені. Пізніше він здобув популярність як католицький публіцист, проте широка аудиторія познайомилася з ним насамперед як шоумена та ведучого відомого розважального шоу "У мене талант" на телеканалі TVN.
У 2019 році його рішення взяти участь у президентських виборах стало справжнім шоком для багатьох. Особливо враховуючи те, що в його команді зібралися відомі фахівці з медіа та експерти, серед яких були Міхал Кобоско та Катажина Пелчинська-Наленч, яка раніше виконувала обов’язки посла Польщі в Російській Федерації.
Та президентська кампанія дала Головні основу для створення "Польщі 2050".
Нова політична сила, сформована на основі успішності Головної партії, з часом стала частиною Сейму, об'єднавшись у коаліцію з Польською селянською партією. На виборах у жовтні 2023 року вона отримала 14,4% голосів.
Партія Головні увійшла до складу нинішньої владної коаліції, об'єднавшись з "ГК" Дональда Туска та "Лівими". Головня отримав посаду маршалка Сейму, що мало б стати відправною точкою для його президентських амбіцій. Проте, ймовірно, цього не відбудеться.
Протягом року, очолюючи діяльність Верховної Ради, Головня опинився в епіцентрі політичних конфліктів.
Усередині коаліції влади його партія постійно вступає в ідеологічні суперечки з представниками "Лівих".
Адже вона зазвичай представляє більш консервативну позицію, наприклад у питанні абортів. Що ж стосується зовнішньої політики, то маршалок Сейму не наділений повноваженнями, щоб вести її самостійно, але має на цю сферу певний вплив, особливо іміджевий.
Головня мав зустрічі з президентом Володимиром Зеленським і неодноразово висловлював свою підтримку Україні. У червні 2024 року він навіть виступив у Верховній Раді.
У випадку, якщо під час кампанії виникнуть питання, що стосуються зовнішньої політики або безпеки, маршалок Головня, скоріш за все, утримуватиметься від висловлювань, які могли б суперечити курсу уряду Дональда Туска.
Цілком інше бачення зовнішньої політики пропише на своїх знаменах кандидат у президенти від "Конфедерації", 38-річний підприємець і податковий консультант Славомір Менцен, якого можна вважати темною конячкою на майбутніх виборах.
На останніх виборах праворадикальна та націоналістична "Конфедерація" виступила під слоганом "змінимо правила гри", який активно популяризував Славомір Менцен, очільник партії.
Це мало означати відхід від попередньої лінії в багатьох царинах: від економіки до зовнішньої політики.
Напередодні виборів відбувся момент, коли результати опитувань навіть прогнозували "Конфедерації" третє місце в парламенті, а самі представники "конфедератів" почали уявляти себе в складі нового уряду в коаліції з "ПіС".
Нічого особливого не трапилось: партія Менцена отримала понад 7% голосів, а її 18 представників у Сеймі наразі є частиною опозиції.
Попри це, надії на успіх Менцена знову розігрівають середовище "конфедератів".
Зрештою, це дуже неоднорідна суміш, і не всі в ній задоволені його кандидатурою.
Там є крайні націоналісти й радикальні ліберали, навіть лібертаріанці, є й антивакцинатори-антисистемники, є проросійські групи і багато тих, кого політика взагалі не цікавить, - вони недолюблюють державу як таку і просто захоплюються норовливими лідерами, які вирізняються на тлі решти політиків.
Менцен найбільше асоціюється з цими останніми поглядами. Він підтримує незалежний курс Польщі та виступає проти тісної інтеграції з Європейським Союзом. Його політична сила неодноразово висловлювала критику на адресу польської влади за, на їхню думку, надмірну підтримку України.
Попри те, що Менцен категорично спростовує звинувачення у підтримці проросійських поглядів, він не раз ділився у соцмережах недостовірними відомостями, зокрема щодо українців, що мешкають у Польщі.
Очевидно, що Менцен - політик нового формату, який вписується в певну тенденцію сучасного популізму. Такого, як у Дональда Трампа чи Келіна Джорджеску у Румунії, переможця скасованого першого туру президентських виборів.
Менцен активно використовує соціальні мережі, де планує проводити свою виборчу кампанію.
Він намагається донести своє послання до аудиторії, що найбільш відкривається для ідей "Конфедерації": молодих чоловіків і молоді в цілому.
До тих, хто розчарований дійсністю й шукає легкого розв'язання своїх проблем. До тих, кого дратують іммігранти, хто під час пандемії вважав себе жертвою репресій з боку держави, а тепер не вірить у війну в Україні, часто називаючи її "чужими розбірками".
Менцен має великі шанси стати кандидатом у президенти від цієї електоральної групи.
На сьогоднішній день опитування свідчать про те, що його підтримка становить 12%. Проте існує одна проблема з виборцями "Конфедерації": багато з них активно користуються інтернетом, захоплюються мемами та радикальними лозунгами, але коли настає час голосування, вони неохоче відриваються від екрану комп'ютера, щоб піти на дільницю.
Внаслідок цього, значна підтримка (згідно з опитуваннями) не переходить у фактичні голоси на виборах.
* * * * *
Кандидата (швидше за все, кандидатку) від "Лівих" ще не представлено.
Депутат і бізнесмен з правими переконаннями Марек Якубяк оголосив про своє прагнення взяти участь у виборах. Він вже намагався балотуватися на попередніх виборах, проте отримав дуже скромні результати.
Можливо, виникнуть й інші менш відомі претенденти, проте основна конкуренція розгортатиметься саме серед цієї четвірки: Головня, Менцен, Навроцький, Тшасковський.
Справжня боротьба за президентське крісло розгорнеться між двома останніми претендентами з цього стислого списку.
Автор: Міхал Кацевич, публіцист та журналіст платформи Biełsat.
Переклад здійснив Андрій Савенець.
