Чекісти і їхнє ставлення до історії: як радянські спецслужби контролювали діяльність Михайла Грушевського (фото)
Протягом багатьох років радянські спецслужби здійснювали безперервний моніторинг за одним із найзначніших діячів в історії України — видатним науковцем, лідером Центральної Ради та академіком Михайлом Грушевським.
У справі-формулярі, яка збереглася в архівах, налічується 11 томів оперативних документів, що свідчать про масштабну кампанію контролю та недовіри з боку радянської влади, пише історик Володимир Бирчак у своєму блозі Archive artifacts.
У Фокус.Технології запустили власний Telegram-канал. Приєднуйтеся, щоб бути в курсі найновіших та найцікавіших новин у царині науки!
Ці матеріали є стандартним прикладом оперативної документації — це досьє, які спецслужби складали на осіб, що вважалися політично ненадійними.
У контексті Грушевського мова йде про численні агентурні звіти, які варіюються від дрібних спостережень за його переміщеннями до копій його листів, телеграм та нотаток з щоденника.
У матеріалах справи є документи, що датуються періодом Української Народної Республіки, а також особисті листи, наукові публікації і аналітичні звіти, підготовлені співробітниками оперативних служб.
Чекісти уважно документували навіть такі заходи, як участь Грушевського у студентських пам'ятних акціях на честь Тараса Шевченка, адже така активність розглядалася владою як можливе загрозливе виявлення націоналізму.
Спеціальні служби зосередили свою увагу на конфліктах, що виникали в академічному середовищі. Агентурні звіти містять детальний опис протистояння між двома групами в Академії наук: одна з них підтримувала Грушевського, тоді як інша орієнтувалася на мовознавця та сходознавця Агатангела Кримського.
Згідно з наданими звітами, до складу групи Кримського увійшов також публіцист і громадський активіст Сергій Єфремов, хоча і з "унікальною лінією", що натякає на його специфічну політичну позицію.
Серед задокументованих осіб перебуває і найближче оточення Грушевського, зокрема його секретар Федір Савченко. Спостереження за ним здійснювалося паралельно, оскільки він міг виконувати роль посередника у зв'язках Грушевського з більш широкими науковими та політичними колами.
Незважаючи на офіційне визнання Грушевського як вченого — йому дозволили повернутися до радянської України та надали можливість працювати в наукових установах Академії наук — реальна політика держави полягала в глибокому контролі. Кожен його крок, публічний виступ, поїздка або спілкування з представниками національної інтелігенції викликали підозри.
Справа-формуляр являє собою не тільки свідчення репресивних дій спецслужб, але й демонструє, як сильно радянська влада остерігалася впливу інтелектуалів, які уособлювали прагнення до свободи та незалежності.
Михайло Грушевський, в ролі історика та політика, залишався для них "неблагонадійною" фігурою навіть у той момент, коли його досягнення формально визнавали.
