Час "Х": конфлікт Росії з Європою
Минулого року під час робочого спілкування з посадовцями зі штаб-квартири НАТО отримав репліку на констатацію в одному з досліджень Центру "Стратегія ХХІ", здавалося б, очевидного на 11-му році агресії РФ: "війна в Україні є війною в Європі". Репліка з Брюсселя була такою: так, але це не війна Європи. Тобто це ваша війна з Росією, ми, звісно на вашому боці, проти російської агресії, але це не наша (НАТО, ЄС) війна. Зараз ми спостерігаємо трансформацію європейського мислення, трансформацію підходів певної європейської частини Альянсу до оцінки того, що на континенті йде війна, і ця війна спрямована проти Європи. Але переосмислення реалій відбувається не тільки тому, що європейці "раптом" прозріли стосовно Росії. Прозріння зумовлене тим, що з європейського дому почав "з'їжджати дах". Безпековий. Американський. До якого звикли за 80 років після Другої світової. З яким не звертали належної уваги на остаточну трансформацію Росії під егідою ФСБ у мафіозну державу та діяння путінського режиму в Європі останню чверть століття. Саміт у Гаазі, ймовірно, тимчасово загальмував "з'їжджання даху", але не зупинив його з огляду на пріоритетність для США Індо-Тихоокеанського регіону. Росію названо довгостроковою загрозою, адже йдеться не лише про агресію проти України, а й про війну в Європі, що розгортається зсередини й має всі шанси невдовзі перерости в конвенційну.
Російська спецслужбістська вертикаль діяла й діє проти Заходу достатньо системно й послідовно з часу приведення Путіна в "кремлівські палати" 1999 року. І країни Балтії, й Грузія, й Україна були й залишаються кісткою в горлі путінського режиму. Адже саме вони, рухаючись у фарватері "агресивного освоєння Заходом після падіння Берлінського муру ісконно російських територій", за уявленням Кремля, стали першопричинами найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття -- розпаду СРСР.
Тому невипадково здійснювалися показові "акції покарання" в гібридній манері: припинення транзиту російської нафти 2003 року через Латвію, а 2006-го -- через Литву, газова блокада України та Грузії на початку 2006-го, безпрецедентна масована кібератака проти Естонії 2007-го. Росія почала реалізовувати масштабні нафтові та газові проєкти в обхід країн Балтії й України -- БТС-1, БТС-2, Північний та Південний потоки, -- щоб "вирубити їх по транзиту". Відомою промовою Путіна на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року Росія вже відверто кинула виклик Заходу й насамперед США як його лідеру. На піку нафтових цін, що приносили надприбутки путінському режиму та стимулювали його до відвертої демонстрації сили, відбулося вторгнення в Грузію 2008 року, потім на новому ціновому піку 2014-го почалась агресія проти України.
Проте реакція Росії на події в Україні, Грузії та країнах Балтії в європейських політичних колах інтерпретувалася зовсім інакше — тут, здавалося, не бажали помічати реальну загрозу, задовольняючись вигодами від корупційних потоків нафти та газу. В Берліні вважали, що принцип "коли торгують, війни немає" є незаперечним. Проте в Москві ще з часів Радянського Союзу була розроблена відповідна стратегія, яка дозволяла одночасно вести успішні бойові дії проти тих, хто платить, використовуючи торгівлю як інструмент для підриву їхньої внутрішньої стабільності.
Розробки часів Радянського Союзу, здійснені Спартаком Ніканоровим і Сергієм Солнцевим, які стосуються методології "управління системами управління", почали активно впроваджуватися в епоху путінського правління. Це період, коли відбувалося масове використання сучасних методів спецслужб для досягнення стратегічних цілей. Організаційна зброя являє собою сукупність невійськових заходів, що здійснюють довгостроковий вплив шляхом ослаблення організаційної спроможності противника до опору. В одному з документів Ізборського клубу підкреслювалося: "Організаційна зброя фактично активізує патологічну систему всередині функціональної системи цільової держави". Результатом її використання стає заміна основних цінностей країни-мішені цінностями агресора, які вважаються найбільш перспективними. Іншими словами, патологія, яка непомітно впроваджується агресором у державний механізм країни-жертви, поступово відключає її імунну систему — механізм національної безпеки та оборони — і перепрограмовує роботу органів безпеки та військових структур таким чином, що вони не здатні виявляти загрози для державного життя і протидіяти їм.
Однак головною перемогою Кремля у війні проти Заходу після Мюнхена-2007 стала фактична хаотизація США як провідної сили трансатлантичного простору, дисперсія "колективного Заходу". Вийшло не одразу. Успіх 2016 року не отримав розвитку 2020-го, але 2024-й виправдав багатодесятирічні зусилля. 2025 року ми спостерігаємо швидкісну трансформацію США під орудою нинішньої адміністрації в авторитарну плутократію з руйнуванням традиційної американської системи демократії з її механізмами стримувань і противаг. Кумиром Трампа є Путін, взірцем -- вибудована ним мафіозна держава. Це дедалі разючіше контрастує з Європою, страхи якої зростають у прогресії з огляду на дві непередбачуваності -- Трампа та Путіна.
На сьогоднішній день знову спостерігається активна дискусія про можливі дії Росії проти НАТО, які можуть бути реалізовані без або з мінімальним залученням військових сил. Звичайно, країни Балтії вважаються вразливим та недостатньо захищеним елементом східного флангу Альянсу. У центрі уваги знову опиняються сценарії, подібні до кримського з "зеленими чоловічками", а також події на Донбасі з участю стрєлкових та гіркінів, а також питання Сувалкського коридору. Проте, після 12 років війни проти України, Кремль розробив нові інноваційні підходи до ураження Альянсу, спостерігаючи за його (без)діяльністю у відповідь на російську агресію. Хоча вступ Фінляндії та Швеції до НАТО зміцнює Альянс, це не підвищує його оперативну здатність. Питання "Хто готовий загинути за Нарву?" залишається відкритим, незважаючи на підтвердження відданості принципу колективної оборони під час саміту в Гаазі. Нещодавні заяви колишнього голови Військового комітету НАТО Роба Бауера про те, що Стаття 5 Північноатлантичного договору не гарантує автоматичну військову реакцію у випадку нападу Росії, а також те, що НАТО може не відповісти на вторгнення, наприклад, в естонське село, створюють відчуття безкарності для Кремля. Особливо це стосується ситуації, коли НАТО та ЄС не проявляють жодної готовності до активних дій, щоб примусити агресора до миру, обмежуючись лише частковим стримуванням, яке, навпаки, може заохочувати Росію до подальших дій. Яскравим прикладом є недавня інформація від ГУР МОУ про збільшення виробництва ракет "Іскандер" (як балістичних, так і крилатих), що явно перевищує потреби українського фронту в умовах російської агресії в Європі.
Росія, передусім, орієнтується на використання страху європейців. НАТО з початку 2014 року і до 2022 року постійно демонструвало, що залишається "Альянсом, сповненим тривоги". Саміт у Гаазі не спростував цю думку, а, навпаки, підтвердив її, оскільки учасники не наважилися прямо говорити про агресію Росії в Європі. "Коаліція рішучих" поки що залишається абстрактним поняттям. Окрім страху війни, європейці також бояться втрати комфорту, до якого звикли протягом останніх півстоліття, що є серйозним джерелом занепокоєння як для громадян, так і для політиків. Це підсвідомий страх втратити звичний спосіб життя, зокрема через шокуючі події, ставить в основу стратегій Росії щодо Європи. Уявіть собі європейця, який раптом опиняється без зв’язку, Інтернету, банківських послуг, води та електрики.
Основний робочий план Росії полягає в реалізації концепції "мультикриз Європи", що передбачає створення узгоджених кризових ситуацій у таких сферах, як телекомунікації, цифрові технології, транспорт та енергетика. Основна мета цього підходу — викликати операційну дисфункцію критично важливих систем, необхідних для комфортного життя європейського суспільства, а також ввести його в стан глибокого психологічного шоку і безвиході. Для досягнення цієї мети використовуються різноманітні інструменти, такі як кібернетичні засоби, агентурні впливи, соціальні платформи, міграційні потоки, злочинність та маргіналізовані групи населення, в яких активно задіяні заздалегідь інфільтровані елементи. Крім того, важливу роль відіграють приватні військові компанії та структури російських спецслужб, які легалізували свою діяльність у Європі протягом останніх десяти років.
На Валдайському форумі, що проходив у Сочі в 2015 році, Путін висловився про важливий урок, який він отримав на ленінградських вулицях: "Якщо бійка неминуча, то потрібно завдати удару першим". Цей принцип, здається, став основою дій Росії в конфліктах з Грузією та Україною. Також варто згадати про російський спецпідрозділ, очолюваний майором Юнус-Беком Євкуровим (тепер заступником міністра оборони РФ), який у 1999 році здійснив марш-кидок на аеродром Пріштіни під час миротворчої операції в Косові, щоб не допустити входження сил НАТО.
Ще один фактор, що підштовхує Кремль до активних дій, — це прагнення помститися за поразки, зазнані на Близькому Сході: втрачена Сирія, розгром Ірану з боку Ізраїлю та США. Окрім того, залучення Північної Кореї — не лише в контексті постачання боєприпасів і ракет, а й живої сили — свідчить про наміри Кремля вести тривалу війну проти України та Європи, що вимагатиме додаткових ресурсів.
Повноцінна участь Пхеньяна у війні в Європі проти України мала ще одну важливу мету. Це стало своєрідним тестом для НАТО: хто з лідерів держав-членів буде готовий надіслати свої війська для підтримки ЗСУ у відповідь на дії східноазійської країни на території Східної Європи? Результати виявилися невтішними – ніхто не виявив бажання. Навіть президент Франції, який ще влітку 2024 року натякав на можливість захисту Одеси від повітряних атак, згодом замовк. Кремль переконаний, що у випадку з будь-якою з країн Балтії, попри їхню приналежність до Альянсу, ситуація буде подібною. Особливо з урахуванням нових трактувань статті 5, які виникли під впливом трампівської політики.
Останнім часом Путін робить акцент на тому, що Росія не становить загрози для Європи, водночас вперше за тривалий період підкреслює економічні труднощі. Це виглядає як стратегічний маневр, що відповідає принципам Сунь-дзи про війну як мистецтво хитрощів та обману, особливо на фоні підготовки до військових навчань "Запад-2025". Важливо зазначити, що російська влада з моменту початку так званої спеціальної військової операції у 2022 році може підтримувати стабільність лише в умовах динамічного розвитку. Саме військова активність є тим чинником, який забезпечує її існування. Відкриття нового фронту конфлікту слугує додатковим засобом подовження терміну правління Путіна в Кремлі, оскільки виникає необхідність захистити "вікно в Європу", яке було створене Петром I на Балтиці, від спроб закриття з боку "агресивного НАТО".
Дистанціювання США від Європи, обструкція низки країн-членів усередині НАТО (Угорщина, Словаччина, Іспанія тощо) стосовно відсічі РФ автоматично створює й військову перевагу для Росії. Тим більше, що Європа без США у військовому плані навряд чи матиме перевагу над тандемом РФ -- КНДР. Питання не в тім, що в Росії мало бронетехніки, аби наступати автобанами Європи, оскільки її спалили ЗСУ в українських степах. У цьому немає потреби. Маючи захоплені через застосування оргзброї "плацдарми" в Європі (Угорщина, Словаччина), РФ здатна продукувати велику кількість ракет і ударних дронів, до того ж Північна Корея готова посилити її своєю балістикою. Цього достатньо, щоб під час переведення війни з гібридного в конвенційний формат уразити вузлові підстанції енергомереж, системи водопостачання великих міських агломерацій, дата-центри тощо. Якраз "Іскандери", KN-23, "Калібри" тут і знадобляться для ударів, зокрема й по нестійкій психіці європейців, які побачать моторошні телекартинки не в репортажі з "далекої й чужої" країни, а у себе вдома.
Згадуване "естонське село" або навіть місто Нарва можуть не бути цікавими для росіян, однак малонаселені острови естонського архіпелагу Моонзунд викликають значний інтерес. Їх захоплення забезпечує контроль над територією в Ризькій затоці, що межує з Латвією. Так само важливим є контроль над Аландськими островами, які протягом ста років входили до складу Російської імперії (до 1917 року) і залишаються демілітаризованими, незважаючи на те, що Фінляндія стала членом НАТО.
Алгоритм дестабілізації Європи, орієнтуючись на Балтійський регіон, з можливим переходом до обмеженого збройного конфлікту традиційного характеру, передбачає різноманітні групи дій і може бути представленим наступним чином:
В Росії вважають, що Європа здатна лише на реактивні дії, а не на превентивні, причому, як правило, у рамках антиескалаційного підходу. За останні три роки було кілька випадків, коли російські безпілотники, крилаті ракети та літаки порушували повітряний простір Польщі, Румунії та інших країн НАТО (зокрема, Угорщини, Хорватії, Естонії), і їх не перехоплювали. Це свідчить про те, що Альянс навіть не в змозі адекватно реагувати на подібні загрози. Лідери цих країн бояться можливого загострення конфлікту і не мають внутрішньої стійкості, що робить їх психологічно вразливими. Сцена колективного підпорядкування Трампу ще більше підкріплює думку Кремля: дійте першими.
Ба більше, розрахунки високопосадовців НАТО та країн-членів щодо часу, який знадобиться Альянсу для приведення своїх сил і засобів у готовність до війни з Росією (5-10 років) базуються на лінійному підході, згідно з яким РФ так само довго готуватиметься до війни проти НАТО. Цей підхід хибний, оскільки Росія не збирається фронтально наступати на Альянс від норвезького Кіркенеса до турецького Босфору. І Кремль не чекатиме, коли Альянс підготується. Росія вже діє проти Європи ізсередини Європи. В Кремлі чудово зрозуміли, що на підпорогову неконвенційну війну НАТО та ЄС не реагуватимуть, або ж відповідатимуть обмеженими неконвенційними методами, щоб уникнути збройної ескалації. Чомусь вважається, що Росія діятиме дзеркально й по-джентльменськи. Яскравий приклад російських дій і західної бездіяльності -- подія 14 березня 2023 року. Американський безпілотник MQ-9 Reaper над Чорним морем був знищений без застосування бортової зброї російським винищувачем Су-27. США відреагували тільки вербально, ба більше, польоти розвідувальних БПЛА було припинено, щоб не давати приводів для ескалації. Росія свого домоглася.
У Кремлі чудово усвідомлюють, що єдність НАТО та ЄС є лише ілюзією, своєрідною європейською потьомкінщиною. Особливо це очевидно, коли всередині обох альянсів присутні "троянські коні", які здатні блокувати досягнення консенсусу. На думку Кремля, хаос і дисфункція інституцій на європейському та національному рівнях призведуть до урядових криз, які, в свою чергу, сприятимуть встановленню "нової нормальності" — перетворення влади в країнах-членах за прикладом Угорщини чи Словаччини. Патологічні явища стають звичними. Не вдалося в Румунії, Франції чи Німеччині? Це не проблема, згодом все одно вдасться.
Отже, Росія вже готова діяти на напрямках, де Європа є найвразливішою. Станеться це найближчими місяцями, синхронізовано з навчаннями "Запад-2025", чи наступного року -- не так важливо. Ось вам іще один індикатор: Росія 25 червня офіційно затвердила в односторонньому порядку новий список координат для вихідних ліній у Балтійському морі, встановлюючи на власний розсуд нові лінії морських кордонів, ігноруючи необхідність погодження їх із сусідами -- Фінляндією, Швецією, Литвою та Естонією -- згідно з Конвенцією ООН із морського права 1982 року.
Звертати увагу на деталі є вкрай важливим. На фоні масштабних глобальних подій, такі ситуації як переміщення танкера "тіньового флоту" в районах підводних кабелів Балтійського та Північного морів, підпали вантажівок бундесверу в Німеччині або броньованих автомобілів у Бельгії, а також незрозумілі польоти дронів поблизу американських військових баз у Європі, локальні відключення електроенергії та випадки наїздів на натовп під час масових заходів можуть здаватися незначними і сприйматися як ізольовані інциденти. Однак насправді це частина системи тренувань неструктурованих іррегулярних сил Росії в Європі, що готуються до критичних моментів. Так само, як і періодичні пошкодження підводних телекомунікаційних та енергетичних кабелів у Балтійському морі, які часто маскуються під випадкові інциденти або диверсії на підприємствах оборонної промисловості в Європі.
Російський білоемігрант Євгеній Месснер, офіцер імператорської армії, описав у книзі, виданій 1960 року, війну майбутнього: "У майбутній війні воюватимуть не на лінії [фронту], а по всій площі територій обох противників, тому що позаду збройного фронту виникнуть фронти політичний, соціальний, економічний; воюватимуть не на двовимірній площині, як у давнину, не в тривимірному просторі, як було від моменту зародження військової авіації, а в чотиривимірному -- психіка народів, які воюють, є четвертим виміром. Сторона, що воює, буде на території іншої сторони, створюючи та підтримуючи партизанський рух; ідейно й матеріально, через пропаганду та фінанси підтримуватиме там опозиційні партії; всіма способами живитиме там непокору, шкідництво, диверсію й терор, створюючи заколоти"... "...Воюють регулярними військами, що втратили військову монополію, й іррегулярними силами, що стали потужним чинником війни... Воюють партизанами, диверсантами, терористами, пропагандистами й саботерами... Але й іншою незвичайною зброєю: агресодипломатією, нафто-зброєю, зброєю-порнографією, зброєю-наркотиками, зброєю-промиванням мізків...".
