Три можливі варіанти розвитку світу після ери Трампа: які перспективи відкриває новий глобальний порядок для людства.
"Старий світ занепадає, -- зазначав італійський мислитель Антоніо Грамші у 1930 році, -- а новий світ лише повільно приходить у життя". Хоча Грамші дотримувався марксистських ідей, він би почув себе на своєму місці в епоху Трампа. У цьому контексті старий світ позначає міжнародну систему, яку Сполучені Штати створили на Заході після Другої світової війни та намагалися глобалізувати після завершення "холодної війни". Цей проект приніс мир, добробут і свободу, що змінили світ. Проте сьогоднішній день свідчить про те, що старий порядок більше не може функціонувати.
Протягом багатьох років ревізіоністські держави, насамперед Китай і Росія, поступово підривали цей світовий порядок, і тепер, часом, здається, що і Сполучені Штати вступили з ним у змову. Через десять років світ виглядатиме зовсім інакше. Але поки що нам невідомо, що чекає на нас після закінчення цього перехідного періоду -- якої форми набуде цей новий світ.
Один із можливих сценаріїв розвитку подій — модель "двох світів", що нагадує часи "холодної війни", де світ поділяється на конфліктуючі блоки під проводом Вашингтона та Пекіна. Інший варіант полягає в епосі, що не знає двох блоків, а натомість характеризується кількома імперіями, які прагнуть встановити контроль над регіональними сферами впливу. Третій сценарій малює картину світу, в якому панує індивідуалізм, де дії США набувають агресивного характеру, ведучи систему до безладної анархії.
Сьогоднішня ситуація виглядає надзвичайно невизначеною, оскільки кожен з можливих сценаріїв виглядає цілком реалістичним, і кожен з них знаходить відображення у зовнішній політиці контроверсійної наддержави. Багато факторів, як і раніше, залежать від конкретних обставин; значною мірою це стосується рішень США та майбутніх виборних циклів. Проте, аналіз того, що чекає нас після цього перехідного етапу, є першим кроком до підготовки до нового світу, який, навіть у найкращому випадку, буде більш фрагментованим і жорстоким, ніж той, що залишився позаду.
Сучасний світ формувався під впливом Америки. Після закінчення Другої світової війни Сполучені Штати створили глобальні альянси, які охопили країни по периметру Євразії. Вони відновили зруйновані держави та відновили міжнародну торгівлю. США забезпечували свободу мореплавства у віддалених водах та надавали інші важливі суспільні блага. Саме Сполучені Штати, а не Організація Об'єднаних Націй, наблизилися до формування світового уряду. Ця стратегія стала основою для успішної Західної системи, яка врешті-решт перемогла Радянський Союз і еволюціонувала в після "холодної війни" в ліберальний порядок, що продовжує розширюватися.
Як і всі героїчні досягнення, це теж супроводжується міфами, упущеннями та перебільшеннями. Вашингтон часом забезпечував ліберальний порядок за допомогою неліберальних засобів, як-от жорстокі військові інтервенції і таємні інтриги. В одах, що оспівують солідарність союзників, замовчуються запеклі суперечки -- від Суецької кризи 1956 року до очолюваного США вторгнення до Іраку 2003 року, -- які потрясли демократичний світ. Сполучені Штати ігнорували або змінювали власні правила, коли ті ставали незручними, як, наприклад, коли 1971 року вони відмовилися від Бреттон-Вудської системи міжнародних фінансів. Не буває порядку без лицемірства і примусу.
Проте, в основному Pax Americana вдавалася до своєї значної сили, щоб підтримувати досить широке сприйняття власних інтересів — віру в те, що навіть географічно відокремлений велетень може досягати успіху лише за умови, що надає допомогу слабшим державам у їхньому прагненні до добробуту та безпеки. Цей синергетичний підхід дав результати, що суттєво змінили хід історії.
Однак ніщо не вічне, і американський світовий порядок -- особливо його більш глобально орієнтована версія, що сформувалася після "холодної війни", -- добігає кінця. Цей порядок зазнає натиску ззовні: Пекін, Москва та їхні партнери розглядають його як перешкоду на шляху до реалізації своїх амбіцій і загрозу своїм авторитарним режимам. Вони підривають баланс сил і найважливіші норми, як-от свобода мореплавства і заборона на насильницьке завоювання, на всьому євразійському суперконтиненті. Ці держави, особливо Китай, також зруйнували порядок зсередини: Пекін використав своє входження у світову економіку для створення виробничого і військового потенціалу, який він тепер використовує для протистояння Сполученим Штатам. Тим часом сам Вашингтон втомився -- можливо, остаточно розчарувався -- у власному творінні.
Саме звідси виникає відчуття невизначеності, яке стало відмітною рисою нашої епохи. Вашингтонська влада, незважаючи на зміни, все ще залишається безконкурентною. Основні елементи сучасного світового порядку, такі як американські альянси та "Велика сімка", поки що тримаються стабільно. Проте прогнози щодо майбутнього цього порядку виглядають песимістично, можливо, навіть трагічно. Які наслідки чекають нас, коли ця криза завершиться?
Два світи
Протягом більшої частини останнього десятиліття здавалося, що за світом, очолюваним США, підуть два світи -- що мрія про єдиний глобальний порядок поступиться місцем боротьбі між блоками. У цьому сценарії блок під керівництвом Китаю включав би в себе агресивні євразійські автократії, а також різношерстих союзників -- від Куби до Пакистану і цілих регіонів Глобального Півдня. Блок під керівництвом США включав би демократичних союзників на периферії Євразії. Низка держав, що вагаються, -- від Індії до Саудівської Аравії, від Бразилії до Індонезії -- вибірково приєднувалися б до цих блоків, маневруючи між ними залежно від ситуації. Майбутнє міжнародної політики повернулося б до минулого часів "холодної війни".
Це не буде простою повторенням минулого: інтегрований у глобальну економіку Китай має набагато більше можливостей для економічного впливу та тиску, ніж коли-небудь раніше Кремль. В умовах цього розвитку міжнародна економіка поступово почне фрагментуватися, оскільки санкції та постачальні ланцюги стають інструментами боротьби. Питання роз'єднання постане не стільки в контексті "якщо", скільки в контексті "коли" та "на чиїх умовах". Як це було під час "холодної війни", біполярне суперництво охопить усі куточки світу. Найбільш напружені райони — Україна, Тайвань, Південно-Китайське море — опиняться в епіцентрі геополітичного розколу.
Подобається це комусь чи ні, але потужні структурні сили сприяють формуванню такого майбутнього. Напруженість у відносинах між США і Китаєм може то посилюватися, то слабшати залежно від того чи іншого саміту або кризи. Президент США Дональд Трамп може з повагою і благоговінням відгукуватися про голову КНР Сі Цзіньпіна. Але фундаментальне протистояння тільки загострюється, оскільки прагнення Китаю до панування -- у сфері ключових технологій, у світовій торгівлі, у західній частині Тихого океану -- зіштовхується з міццю і привілеями США. Боротьба великих держав, як правило, призводить до поляризації світової політики; взаємозалежність стає джерелом уразливості на тлі запеклих суперечок. У багатьох відношеннях динаміка, що веде до такого майбутнього, прискорюється. Війна Росії в Україні надала потужного імпульсу економічному, технологічному і військовому зближенню євразійських автократій. Сі і президент Росії Володимир Путін знають, що вони можуть перемогти, тільки діючи спільно проти демократичної спільноти. Питання, по суті, полягає в тому, чи зможе Вашингтон, як і раніше, об'єднувати вільний світ.
До честі Трампа, його адміністрація створює збройне демократичне співтовариство, вимагаючи збільшення військових витрат для протистояння взаємопов'язаним загрозам. Не в останню чергу Трамп завдав удару по авторитарній вісі, розгромивши її слабших членів -- Іран і Венесуелу. Можливо, наступною буде Куба. І якщо судити з історії, його прагнення відновити гегемонію в Західній півкулі -- його "доктрина Донро" -- є необхідною умовою для проєктування сили в ширшому світі.
Позитивні аспекти політики Трампа могли б сприяти успіху Вашингтона та його партнерів у новій холодній війні. Однак негативні моменти вказують на інші результати.
Світогляд Дональда Трампа, що передбачає домінування великих держав над меншими, робить його більш прийнятним партнером для Сі і Путіна, ніж для більшості американських союзників. Його методи ведення переговорів, що базуються на примусі та асиметрії, демонструють, що він більше зацікавлений не у зміцненні демократичного співтовариства, а в отриманні максимальних вигод. Його вимоги щодо Гренландії та Канади можуть призвести до зближення Вашингтона з ревізіоністськими державами, які прагнуть розширення своїх територій, що, в свою чергу, загрожує підриву трансатлантичного ядра вільного світу. Все більше європейських партнерів стурбовані можливістю опинитися між трьома агресивними державами: Китаєм, Росією та США. Якщо це станеться, нової "холодної війни" не відбудеться — адже не буде демократичного альянсу, здатного чинили опір авторитаризму.
Однак не слід ігнорувати концепцію "двох світів". Період правління Трампа залишить по собі не лише руйнування, але й можливості для змін. З посиленням авторитарних загроз буде зростати й бажання до співпраці між демократичними державами, навіть якщо така взаємодія матиме транзакційний характер. Якщо наступники Трампа зможуть донести до суспільства ідею спільної мети, а не лише прагнення до особистого збагачення, вони, можливо, зможуть переосмислити угоду про вільний світ, впровадивши нові рівні колективної дії та нові підходи до розподілу відповідальності.
Нові імперії
Другий сценарій передбачає, що пост-американський світ не розділиться на два великі блоки, а натомість на кілька менших регіональних зон впливу. Сполучені Штати намагаються забезпечити собі стратегічну ізоляцію, зосереджуючи зусилля на створенні своєї імперії в Західному півкулі, яка охоплює території від Гонолулу до Нуука, від Арктики до Аргентини. Поки Вашингтон відмовляється від своїх трансокеанських зобов'язань, Китай швидко зміцнює свої позиції в широкому регіоні, що охоплює від Південно-Східної до Північно-Східної Азії. Росія, можливо, не без конфліктів, укріплює своє домінування на пострадянському просторі та в певних районах Східної Європи.
Проте цей розподіл впливу не є простим змаганням між великими державами. У світі, що все більше фрагментується, Індія прагне зайняти провідні позиції в Південній Азії та на просторах Індійського океану. Туреччина оголошує про свої амбіції в постосманському регіоні, який розташований на перетині Європи, Близького Сходу та Африки. Ізраїль, Саудівська Аравія та інші країни змагаються за домінування в зоні Червоного моря, що з'єднує Перську затоку з Африканським Рогом. Нова ера імперій витісняє Pax Americana.
Ці імперії не завжди повинні бути абсолютно закритими або підпадати під військову окупацію, як це було в Європі під час нацистського режиму: гегемонія може проявлятися в різних аспектах. Проте в цьому майбутньому світовий порядок стикається з серйозними викликами силової політики.
Міжнародне право втрачає свою силу, оскільки регіональні лідери встановлюють норми допустимої поведінки; вони чинять тиск на непокірних клієнтів або скидають їх. Регіональні лідери переспрямовують потоки торгівлі, інвестицій і ресурсів; вони також вводять суворі обмеження на зв'язки слабших сусідів з іншими державами.
Історично деякі сфери вплив формувалися внаслідок домовленостей між кримінальними угрупованнями; яскравим прикладом цього є розподіл території Східної Європи між Адольфом Гітлером та Йосипом Сталіним. Сучасні аналітики вважають, що Сі, Трамп і Путін могли б укладати власну угоду щодо розподілу світу. Проте сфери вплив можуть також виникати неформально або поступово, без явних угод.
Якщо Сполучені Штати зруйнують НАТО, забравши території у його учасників, це може призвести до формування російської сфери впливу в Східній Європі внаслідок американського впливу в Західній півкулі. З іншого боку, якщо Китай продовжить нарощувати свою військову могутність, перший ланцюг островів, що простягається від Японії до Тайваню та Філіппін, може стати вразливим, в результаті чого Західний Тихий океан опиниться під контролем Пекіна, навіть якщо Пентагон цього ніколи не визнає. Таким чином, якщо Вашингтон вирішить ризикнути своєю гегемонією в Західній півкулі, вважаючи, як зазначив Трамп, що події за океаном — це проблема інших, це може призвести до світу з кількома сферами впливу.
Іноді створюється враження, що ситуація рухається в цьому напрямку. Однак Трамп не є відвертим прихильником концепції "сфер впливу". Можливо, це пов'язано з тим, що він розуміє: світ, поділений на чіткі сфери впливу, призвів би до значних втрат для наддержави. Односторонні торговельні угоди з євразійськими партнерами, які прагнуть підтримки США, перестали б існувати, а в Японії та Німеччині не залишилося б стимулів для продовження підтримки долара. Якщо США будуть витіснені зі Східної Азії, де розташовані динамічно розвиваючі економіки, ключові торговельні маршрути та технологічні ланцюги постачання, їм буде важко конкурувати з Китаєм: обмін Тайваню на Гондурас виглядає як невигідна угода.
Якщо система, що ґрунтується на сферах впливу, ослабить позиції США, це може також загрожувати самій стабільності, до якої прагнуть її прихильники. Теоретично, сфери впливу можуть підтримувати мир між великими державами, підпорядковуючи менші: потужні країни поділяють світ між собою та контролюють неконтрольовані елементи. Безумовно, конфлікт між США та Китаєм навколо Тайваню може бути уникнуто, якщо Вашингтон виведеться із заходу Тихого океану. Проте надіятися на тривалий мир було б недоцільно.
Найважливіше, що сфери впливу не просто виникають або даруються; їх становлення часто супроводжується насильством. Амбітні авторитарні режими можуть вдаватися до жорстоких дій, включаючи геноцид, на територіях, які вони контролюють. Малі та середні держави, усвідомлюючи можливі наслідки, мають альтернативи, окрім пасивного прийняття домінування. Україна веде запеклу боротьбу за збереження своєї незалежності від російської імперії. Японія, у свою чергу, може обрати подібний шлях — або ж розробити ядерну зброю — щоб уникнути підпорядкування Пекіну. Ця загроза вказує на третій можливий сценарій, що може настати в разі занепаду нинішнього світового порядку.
Похмурий безлад
На Всесвітньому економічному форумі цього року прем'єр-міністр Канади Марк Карні заявив, що руйнування старого порядку відкриває можливості для країн середньої величини. На його думку, завдяки спільній роботі та зміцненню свого потенціалу ці країни зможуть знайти свій шлях між великими державами і зберегти для себе прийнятну систему.
У цьому сценарії Сполучені Штати стають "ізгоєм": похмурі пориви Трампа віщують появу жорстокої наддержави, яка зневажає міжнародні норми. Вашингтон займається агресивною територіальною експансією. Він привласнює, за допомогою сили або примусу, життєво важливі ресурси слабших держав. Він вимагає від своїх васалів дедалі щедріших данини; він безперервно втручається, виступаючи від імені неліберальних популістів, у політику Європи та інших регіонів. Сполучені Штати використовують свою глобальну роль як зброю, а не відмовляються від неї.
Цей сценарій виглядає настільки похмурим тому, що поведінка США призводить до створення світу, в якому всі три великі держави являють собою жадібних і хижих ревізіоністів. Менші держави, особливо ті, що розташовані вздовж ліній конфліктів у Євразії, ризикують опинитися затиснутими з кількох боків. Самооборона -- по суті, принцип "кожен сам за себе" -- є єдиною правдоподібною відповіддю.
Територіальна агресія та навіть зникнення держав стають дедалі звичнішими явищами, оскільки жодна велика країна не виявляє бажання підтримувати статус-кво або захищати суверенітет слабкіших націй. У такій дійсності, де кожен змушений покладатися лише на себе, вразливі держави ризикують бути знищеними, підкореними або розділеними. Війна в Україні може виявитися не стільки сумним нагадуванням про минуле, скільки передвісником майбутніх подій. Інші країни, можливо, почнуть активно нарощувати свої військові потужності, прагнучи отримати ядерну зброю як найнадійніший засіб для забезпечення власного виживання.
У той же час суперництво, яке довгий час стримували Сполучені Штати, може знову спалахнути з новою силою. Якщо європейські країни почнуть активну переозброєння, а Європейський союз, можливо, через спільний тиск з боку США та Росії, зазнає розколу, ми можемо стати свідками відродження гонки озброєнь та суперництва у сфері безпеки, яке колись було характерним для цього регіону. Слід забути про свободу судноплавства: в умовах наростаючої міжнародної нестабільності держави та навіть квазідержавні актори почнуть боротися за контроль над важливими стратегічними вузькими місцями – від Панамського каналу та Північного морського шляху до Баб-ель-Мандебської та Ормузької проток. У світі, де переважає беззаконня, фізичний контроль над торгівлею, ресурсами та ринками стає все більш критично важливим, що лише підсилює інші причини для розширення територій.
Всі ці події виглядають як справжній кошмар. Однак, якщо розглянути їх з історичної перспективи, то стає очевидним, що це не таке вже й фантастичне явище.
Завершення британської гегемонії на початку XX століття не призвело до миттєвої трансформації світового порядку. Натомість, це викликало десятиліття безладу. Протягом століть, що передували встановленню британської влади, багатополярна Європа — тодішній центр міжнародних відносин — стала ареною тиранії та конфліктів.
Наше переконання в тому, що відносна стабільність -- це норма, а нестримна жорстокість -- виняток, є інтелектуальною спадщиною, залишеною поколіннями мирної гегемонії США. Якщо ця гегемонія закінчиться або набуде хижацького характеру, будьте готові до неприємного рецидиву.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
Уявіть, що ми опинилися на перехресті — в моменті, коли світова політика може зробити вибір між кількома альтернативами. Невизначеність досягає свого піку, оскільки ці альтернативи можуть призвести до зовсім різних наслідків. Вже можна стверджувати, що наступний період буде ще більш фрагментованим і ризикованим, ніж той, що був до цього.
Десять років тому нова "холодна війна" здавалася найгіршим із можливих результатів. Зараз це, мабуть, наша найкраща надія. Сценарій поділу світу на два табори призведе до небезпечних криз і ще більшого розколу світової економіки. Щоб обійти впевнений у собі та войовничий Китай, демократичному блоку знадобляться величезні ресурси та проникливість. Але цей сценарій принаймні зберігає "половину світу", як одного разу написав колишній держсекретар США Дін Ачесон; він передбачає достатню співпрацю демократичних країн, щоб підтримувати прийнятний баланс сил і стримувати найамбітніші пориви Пекіна. Інші сценарії -- нова ера імперій, яка виявиться набагато менш стабільною і вигідною, ніж рекламується, або повернення до хаосу -- набагато похмуріші. Ці шляхи можуть спокусити наддержаву, яка значною мірою забула, наскільки жахливим був період, що передував Pax Americana, -- але будьте певні, вони закінчуються темрявою.
Цікаво, що Сполучені Штати все ще мають надмірний вплив на те, як розвиватимуться події після встановлення ними світового порядку. Адже вибір найбільш потужного гравця на міжнародній арені залишається критично важливим — як у позитивному, так і в негативному сенсі. Якщо якась країна реалізуватиме принципи політики Трампа, вона зможе направити реформовану, не без серйозних втрат, демократичну спільноту на спільні зусилля, необхідні для протистояння авторитарному тиску. Проте, якщо Вашингтон відмовиться від участі у закордонних військових конфліктах, це призведе до боротьби за сфери впливу. У випадку, якщо Сполучені Штати стануть вигнанцями, вони приєднаються до тих, хто руйнує існуючий порядок, що може спровокувати нову еру самооборони по всьому світу.
У різноманітній зовнішній політиці Трампа можна помітити елементи всіх трьох напрямків. Наступні роки, а також виборчі цикли в США, продемонструють, які з цих напрямків стануть основоположними моделями, від яких буде важче відмовитися.
Старі устої йдуть у небуття: прославлення глобально орієнтованого ліберального міжнародного порядку не зможе його відновити. Головне питання, яке потребує відповіді в наступні десять років, полягає в тому, чи спробує Вашингтон замінити цей світ на щось більш складне, але більш прийнятне, чи ж нинішня нестабільність призведе до радикально негативних наслідків.
Автор представляє свою власну точку зору, яка може не відповідати позиції редакції. Відповідальність за матеріали, опубліковані в розділі "Думки", покладається на автора.
