26 років з моменту, коли диктатор Путін здобув владу: етапи створення вертикалі влади | Коментарі Україна
Моя ціль полягає в тому, щоб сформувати такі умови, які дозволять бізнесу стати двигуном прогресу нашої країни, а не жертвою існуючих систем. Я глибоко вірю, що відповідальне підприємництво в поєднанні з ефективною державою є запорукою кращого майбутнього для всіх нас.
26 березня відзначається 26-та річниця перемоги Володимира Путіна на президентських виборах в Росії. Варто підкреслити, що ставлення до його особи в Україні протягом цього часу зазнало суттєвих змін.
На початку 2000-х років в Україні Путіна сприймали як "ввічливого офіцера в формі", проте на 26-й рік його правління його імідж кардинально змінився: тепер він вважається жорстоким диктатором, що розпочав війну проти України.
З іншого боку, і сам Путін зазнав змін за цей період. В кінці 1999 року він був затятим прихильником євроатлантичної єдності, діючи в рамках концепції Михайла Горбачова про "великий європейський дім від Лісабона до Уралу".
При цьому, відповідаючи на запит російського суспільства, яке після лихих 1990-х хотіло стабільності й передбачуваності державної влади, у своїй статті, опублікованій у "Независимой газете" 30 грудня 1999 року, за день до того, як Єльцин оголосив його наступником, Путін виклав свої погляди. У статті "Росія на рубежі тисячоліть" було сказано таке:
"....Росія нескоро стане, якщо взагалі стане, другим виданням, скажімо, США чи Англії, де ліберальні цінності мають глибокі історичні традиції. У нас держава, її інститути й структури завжди відігравали винятково важливу роль у житті країни, народу.
Сильна держава для росіянина не є чимось незвичайним або тим, з чим потрібно боротися. Навпаки, вона сприймається як основа та гарантія стабільності, ініціатор і головна рушійна сила всіх змін. Сучасне російське суспільство не асоціює потужну і ефективну державу з тоталітаризмом.
Ми навчилися цінувати блага демократії, правової держави, особистої та політичної свободи. Разом із тим люди стурбовані явним послабленням державної влади. Суспільство бажає відновлення спрямовуючої й регулюючої ролі держави тією мірою, якою це необхідно, виходячи з традицій і нинішнього становища країни...".
Звичайно, ця стаття не була написана особисто Путіним. Вона стала результатом спільної роботи команди радників, що діяли як в уряді, так і в колі відомих журналістів, яких запросив олігарх Борис Березовський напередодні виборів. Варто зазначити, що на той час "Независимая газета" належала саме йому.
Отже, команда Путіна вдало вловила настрої більшості населення Росії в той час. З одного боку, росіяни не бажали відмовлятися від західного курсу розвитку, а з іншого – прагнули повернення до стабільності у державному управлінні, яка панувала до 1991 року.
Звідси й з'явилася фраза про спрямовуючу й регулюючу роль держави, що стала калькою зі статті 6 Конституції 1977 року, де КПРС було відведено статус "керівної і спрямовуючої сили" радянського суспільства.
Отже, сучасна російська держава повинна була фокусуватися на спрямуванні та регулюванні, а не на прямому управлінні. У той час суспільство, сповнене емоцій, не було готове відмовитися від прав і свобод, здобутих у 1990-х роках — спочатку потрібно було зміцнити почуття страху перед системою. Тому шлях, який пройшов Путін за 26 років, не міг бути подоланий за один раз.
У кінці 1999 року багато того, що сьогодні вважається нормою — наприклад, "російські скрєпи", присвоєння статусу іноземних агентів або агресивні дії проти України — виглядало як абсурд і навряд чи отримало б підтримку на виборах.
З огляду на те, що Путін раніше не обирався, у нього був страх навіть перед можливістю другого туру -- після поразки його начальника Анатолія Собчака в другому турі мерських виборів у Санкт-Петербурзі 1996 року. Путін не хотів ризикувати.
Не випадково Анатолій Чубайс неодноразово відвідував Єльцина, прагнучи перешкодити призначенню Путіна, оскільки вважав, що той не зможе одержати перемогу на президентських виборах, які мали відбутися в червні 2000 року. У той час ніхто не міг уявити, що амбіційний Єльцин раптово вирішить залишити посаду президента Росії.
Спостережливий читач на цьому етапі може поставити запитання: якщо вже наприкінці 1990-х років було очевидно, що Путін будуватиме вертикаль влади, то чому частина російських олігархів і "єльцинської сім'ї" підтримали його?
Чому вони пиляли гілку, на якій самі сиділи? Треба сказати, що для "єльцинської сім'ї" було важливо, щоб людина, яка приходить на зміну Єльцину, стала гарантом збереження його спадщини й безпеки його родини.
Важливо визнати: як би ми не ставилися до Путіна, він дотримав свого слова, забезпечивши недоторканність для родини Єльцина, і, ставши виконувачем обов'язків президента, насамперед підписав Указ № 1763 від 31 грудня 1999 року, який гарантував першому президенту Росії Борису Єльцину та членам його родини недоторканність, а також довічне забезпечення, включно з охороною, державною дачею, медичним обслуговуванням і пенсійним забезпеченням.
Що стосується російських олігархів, то вони були впевнені, що все буде "як у бабусі, тільки краще": що стабільність державної влади в Росії стане стабільністю насамперед для їхньої влади й капіталу, що Путін залишиться керованим, непоказним чиновником, який погоджуватиме ключові рішення з Борисом Березовським, фактично надаючи йому своєрідне право вето.
Звісно, дуже скоро стало зрозуміло, що вертикаль влади, з якою Путін прийшов у крісло президента, спочатку вдарила по російських олігархах, включно з Гусинським і Березовським, як найбільш активних у політиці.
У випадку з Ходорковським це стало значущим сигналом для обмеження впливу олігархів на управлінські процеси в країні, які раніше активно залучали депутатів і співробітників президентської адміністрації на свій бік.
26 березня 2000 року найвідважніші аналітики почали усвідомлювати, що світ вступає в нову еру, де Путін займе тривале місце на політичній арені. На той момент їхні прогнози сприймалися як божевільні фантазії. Серед тих, хто висловлював такі думки, були відомі журналісти, такі як Анна Політковська, Отто Лацис, Артем Боровик та інші.
