Незважаючи на різноманіття тлумачень поняття екстремізму, сам термін досі не має загальноприйнятого визначення. Саме тому, у багатьох випадках, боротьба з екстремізмом може сприйматись як спроба придушення свободи слова та демократичного волевиявлення в суспільстві.
Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи, прийнята в 2003 році, містить наступне визначення: «екстремізм є формою політичної діяльності, явно або частково заперечливої принципи парламентської демократії і заснованої на ідеології і практиці нетерпимості, відчуження, ксенофобії, антисемітизму та ультра-націоналізму».
…
Боротьба з екстремізмом на законодавчому рівні закріплена у багатьох країнах світу, таких як США, Франція, Німеччина, Росія, та інші. Кожен приклад має свої особливості у визначенні та протидії екстремізму. Наприклад, в Росії діє більш жорсткий (чи навіть тоталітарний) закон, який забороняє не тільки екстремістські дії, але й навіть висловлювання екстремістських поглядів. Також під дію закону, в окремих випадках, може підпадати діяльність ЗМІ чи громадських організацій. У США висловлювання екстремістських поглядів захищено першою поправкою до конституції, і злочинами вважаються тільки конкретні дії у випадках, коли вони підпадають під відповідні визначення в законодавстві. Термін «екстремізм» не є широко поширеним в юридичній практиці. В європейських країнах законодавство щодо боротьби з екстремізмом особливо продемонструвало свою ефективність після значного росту міграції з африканських країн та Близького Сходу. Це дало змогу представникам влади багатьох країн розширити межі закону та посилити його дію (наприклад у Франції в 2017 році, чи в Німеччині в 2019 році), хоча й викликало хвилю критики зі сторони суспільства та окремих міжнародних організацій.
Варто зазначити, що зазвичай екстремізмом вважається схильність до радикальних поглядів, методів чи дій, але насамперед у політичній площині. Саме цей фактор дає можливість, з однієї сторони – звузити визначення екстремізму та більш чітко окреслити його правові засади, а з іншої – відкриває додатковий простір для маніпуляцій з боку правозахисників та опозиційних сил.
В Україні закон щодо протидії екстремізму відсутній. Спроби його впровадження декілька раз закінчувались провалом (одіозний законопроект Вадима Колесніченка 2013 року чи відповідний указ екс-президента Віктора Януковича). Насамперед, несприйняття подібного законодавства було викликане спробою фактичного копіювання російського законодавства, що допомагало, у першу чергу, боротись не стільки з екстремізмом, скільки з опозицією. Зважаючи на актуальну політичну, а також соціально-економічну ситуацію в Україні, впровадження якісного та чіткого законодавства щодо боротьби з екстремізмом, могло би стати ефективним інструментом у протидії багатьом зовнішнім та внутрішнім загрозам, таким як: провокації на рівні національних меншин, мовних питань, релігійних конфліктів та інших.
Фонд «Українська політика»/UP Foundation запускає новий проект, основна ціль якого – вивчення екстремізму в Україні і визначення передумов його зародження та поширення. В рамках проекту буде створюватись і презентуватись щомісячний звіт, відображаючий рівень екстремізму в кожному з регіонів України. Також, наприкінці року, ми плануємо презентувати розгорнуту доповідь з результатами дослідження та аналізом актуальної ситуації в Україні.
Експертами Фонду «Українська політика»/UP Foundation розглядаються наступні критерії, що підпадають під визначення екстремізму:• Проведення політичної пропаганди (не плутати з агітацією) та публічної демонстративної поведінки;
• Фанатичність до конкретних поглядів і прояв жорстокості стосовно інших;
• Підготовка та проведення терористичних операцій, мінування будівель;
• Спроби захоплення влади та державних установ;
• Посягання на територіальну цілісність країни;
• Використання нацистських символів і схожої атрибутики;
• Незаконне зберігання зброї;
• Загроза життю держслужбовців, політиків, журналістів та громадських діячів;
• Ідеологічний вандалізм (руйнування/псування пам’ятників та інших об’єктів;
• Релігійний екстремізм (захоплення храмів, перешкоджання вільного сповідування віри, втручання в діяльність церкви з боку громадських та політичних організацій, та інше).