Заява спецпредставника ЄС у Боснії Крістіана Шмідта, що Боснія та Герцеговина (БіГ) може знову стати ареною збройного протистояння, якщо міжнародне співтовариство не вживатиме заходів для зупинення сербських сепаратистів – приклад для тих, хто досі вірить у заяви політиків про «безальтернативність» так званих «Других Мінських угод» («Мінськ-2») для припинення війни на сході України. 

Символічно, документ «Мінськ-2» зупинив активні бойові дії на Донбасі так само, як і найбільш складний, заплутаний, жорстокий та кривавий конфлікт на теренах колишньої Югославії – найстрашніший конфлікт в Європі після Другої світової війни – Боснійську війну (1992-1995 роки) зупинив документ, який має назву «Дейтонські угоди». 

Звичайно, порівнювати обидва документи некоректно. По-перше, переговори, які проводилися в листопаді 1995 року на військовій базі Райт Паттерсон у штаті Огайо, що поблизу міста Дейтон, заклали юридичні основи утворення сучасної Боснії і Герцоговини. По-друге, «Мінськ-2» на відміну Дейтонської угоди, яка складалася з 11 додатків (додаток 4 – власне Конституція БіГ), принаймні відкрито не передбачає втрати Україною частини державного суверенітету, тоді як мир на Балканах забезпечується не лише впливом західних країн, як гарантів безпеки та дотримання мирних угод, присутністю міжнародних місій ЄС (EUFOR), НАТО (KFOR), але і частковим зовнішнім управлінням над Боснією і Герцеговиною. Водночас результати  переговорів у Дейтоні для БіГ дають чітке уявлення, з чим зіштовхнеться Україна у випадку реалізації політичної частини так званих «Мінських угод», і які ризики вони несуть для її суверенітету і територіальної цілісності. Про це ми поговоримо більш детально.

Боснія і Герцеговина, сформована в нинішньому вигляді в результаті Дейтонських угод від 1995 року, що поклали край громадянській війні, є унікальним політичним утворенням в масштабах Європи. БіГ складається з двох ентитетів (напівавтономних республік) – Федерації БіГ (де більшість населення – боснійці/мусульмани та хорвати) і Республіки Сербської (майже 90% населення – серби), а також округу Брчко (умовно самоврядна адміністративна одиниця під міжнародним контролем, номінально він не контролюється ані тією, ані іншою стороною).

Обидва утворення підпорядковані центральному уряду – колективному президіуму. В країні впроваджений інститут колективного президентства, коли одночасно на виборах обираються три президенти, які представляють три найбільших етносів, проживаючих на території країни – боснійці, серби та хорвати. Президенти змінюють один одного кожні 8 місяців. У своїх регіонах вони обираються загальним таємним голосуванням на чотирирічний термін.

В БіГ визнані конституційними три народи – боснійці, серби та хорвати. Водночас кожен з цих народів має свою власну назву минулої війни, дату її початку, як і перелік тих, хто стали першими жертвами. 

Щоб ця бомба не вибухнула, за Дейтонською угодою було створено посаду «куратора від Заходу» – верховного представника ООН для БіГ, який відповідно до мирної угоди 1995 року має найбільшу владу у країні і здатний зупиняти будь-чиє рішення. Також має офіс (ОВП) і Раду з імплементації миру (РІМ) з представників 55 країн.

Незважаючи на надзвичайно складну забюрократизовану систему держуправління, яка практично виключає можливість швидкого і ефективного проведення рішень, особливо спрямованих на трансформацію політичної, економічної і соціальної систем, Боснія і Герцеговина спромоглася в жовтні 2009 року подати заявку на членство в НАТО. В квітні 2010 року міністри оборони країн НАТО прийняли рішення надати їй План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Крім цього, в 2016 році БіГ було направлено заяву щодо членства в ЄС.

Проте, з моменту отримання ПДЧ процес інтеграції БіГ до НАТО практично повністю зупинився аж до весни 2021 року, коли у Сараєво створили урядову комісію щодо співпраці з Північноатлантичним альянсом. 

Експерти не вірять у спроможність БіГ вийти з «інтеграційного тупика». Серед основних причин вони називають складну державну систему країни та значний вплив суб’єктів федерації на зовнішню політику держави, особливо автономної Республіки Сербської (РС). Саме РС постійно накладає жорстке вето на всі рішення щодо інтеграції до НАТО. Мілорад Додік, голова Республіки Сербської, має беззаперечну підтримку сербського населення та орієнтується на Белград та Москву, закликає до виходу Республіки Сербської з єдиної БіГ. 

Окрім цього ситуація посилюється додатковими дестабілізуючими факторами. Найголовніший із них — активне втручання Росії. Зокрема, Кремль підтримує сепаратистські заяви та дії Мілорада Додіка, намагаючись перетворити ентитет у підконтрольний собі анклав у центрі регіону. Москва відкрито загрожує у відповідь на будь-яку пропозицію щодо вступу БіГ до НАТО, і надає підтримку сепаратистам та націоналістам у всьому регіоні. Наразі Росія та деякі політики БіГ прагнуть знищити інститут Високого представника. За словами голови МЗС РФ Сергія Лаврова, він «вичерпав себе», і тому Москва «не бачить у ньому практичної необхідності».

Ще одна проблема: політики боснійських хорватів знову почали розмови про створення третього, хорватського ентитету. При цьому політикум Хорватії зайняв доброзичливо-нейтральну позицію з цього питання, що на практиці спрямовано на демонтаж Дейтонської угоди.

У відповідь боснійські лідери наполягають на посиленні унітарних тенденцій, мовляв, і серби, і хорвати мають свої власні країни, а бошняки – лише Боснію.

З огляду на це можна стверджувати, що Дейтонські угоди не справилися з основним завданням – нівелювати значний дестабілізуючий потенціал в БіГ. Насправді цей документ приклад того, як можна законсервувати конфлікт, а не розв’язати його. Особливо це показовий приклад для України, яку усі навколо – ЄС, США, Росія, а також проросійські політики і експерти в середині країни, фактично примушують реалізувати аналог Дейтонських угод – «Мінськ-2». Навіщо це орієнтованій на Москву фронді – наразі усім зрозуміло. Але навіщо це західним «партнерами»? Чому вони в унісон з Москвою хочуть перетворити Україну в БіГ 2.0? Перетворити Україну в державу, в якій окремі регіони Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), на кшталт Федерації Боснії і Герцеговини і Республіки Сербської, не матимуть достатньої кількості соціальних і економічних зв’язків з іншими українськими територіями, і фактично житимуть окремим один від одного порядком денним. 

Можливо вони хочуть побачити після реінтеграції ОРДЛО школи, в яких будуть окремі навчальні програми для дітей, батьки яких підтримують українську державу, її суверенітет і територіальну цілісність, вивчають українську мову, поважають традиції українського народу тощо, і тих, які проти усього цього. В це важко повірити, але в ХХІ сторіччі в Європі в школах Федерації Боснії і Герцеговини діє принцип «один дах, дві школи». Тобто в одній будівлі існують бошняцька та хорватська школи – зі своїм керівництвом, зі своєю мовою, історією, підручниками.

З початку агресії Росії проти України представники ЄС та США діють нерішуче, і як у випадку з БіГ – не бажають особливо втручатися в цю ситуацію та вважають, що конфлікт буде улагоджений, сторони зуміють домовитися, а вони нарешті зможуть перестати лицемірити і викручуватися, щоб приховувати свою торгівлю з Росією. На жаль, сама по собі ситуація на Донбасі не вирішиться. У  цьому питанні українцям необхідно дослухатися не до думки представників держав, яким насправді «фіолетово» яке майбутнє очікує Україну, а почути представників БіГ, які з сумом констатують, що війни на Балканах – це яскраве свідчення того, якщо комусь вигідний конфлікт, то він обов’язково відбудеться і переговорами тут нічого не вирішити.

Саме це і відповідає дійсності. Всі, хто об’єктивно оцінюють ситуацію – розуміють, переговори України з Росією – марна справа, Москву влаштує лише капітуляція Києва. Наразі це і передбачає виконання Мінських угод  в інтерпретації Кремля.

В разі виконання «Мінська-2» українцям можна забути про мир і спокій, а також прогресивний розвиток держави. Адже важко планувати майбутнє, коли суттєва частина території орієнтована на іншу систему цінностей, яка не сприймається рештою країни. Гадаю, українці навряд чи прагнуть такого майбутнього. Саме тому для України надважливо зробити усе можливе, щоб Мінський процес не став повторенням Дейтонських угод.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here