Енергетичну кризу подолано — Москва і Кишинів оголосили про успішне завершення переговорів з «Газпромом» щодо поставок російського газу до Молдови. Згідно з угодою, попередній контракт меж «Газпромом» та «Молдовагазом» продовжать на п’ять років із використанням формулу розрахунку ціни, яку запропонувала молдовська сторона. Це означає, що ціна формуватиметься щоквартально, з урахуванням цін на нафту та газ за останні дев’ять місяців. У «Газпромі» відзначили, що контракт про поставки газу в Молдову продовжили на «взаємовигідних умовах». Водночас інші деталі контракту невідомі. 

Здається питання вичерпано — поставки газу в Молдову, відповідно до нового контракту, розпочалися 1 листопада, інтереси України враховані — одразу ж після підписання контракту Майя Санду дала інтерв’ю російському виданню «Комерсант», в якому вказала, що постачання газу здійснюватиметься виключно українською газовою трубою і ні про яку експлуатацію газопроводу Ясси – Унгени не йдеться. Отже все добре, і Україні немає чого хвилюватися. Проте, це не зовсім так. Молдовсько-російське газове протистояння — черговий урок для України. Але про все по порядку.

На початку жовтня уряд Молдови зіткнулося з серйозними економічними проблемами. 30 вересня у «Молдовагаз» закінчився термін дії її контракту з російським «Газпромом», найбільшим постачальником природного газу до Європи, і обидві сторони не змогли узгодити деталі нової довгострокової угоди. Упродовж 15 років Молдова купувала російський газ за ціною близько 250 доларів за тисячу кубометрів. На жовтень вдалося продовжити контракт, але при цьому «Газпром» підняв ціну до 790 доларів за тисячу кубометрів (скориставшись різким зростанням цін на газ на світових ринках). Тобто цінна зросла більш ніж утричі. 

22 жовтня, після того, як уряд не зміг домовитися про нову енергетичну угоду з російським «Газпромом», Парламент Молдови підтримав запровадження 30-денного надзвичайного стану в енергетичному секторі у спробі полегшити дефіцит газу.

Цікаво, що ще влітку 2021 року президентка Молдови Майя Санду говорила про те, що ні вона, ні уряд не збираються вести переговори з російською стороною щодо цін на газ та продовження контракту. Санду заявляла, що це питання має бути питанням взаємодії господарських структур – «Газпрому» та «Молдовагаз». При цьому розуміючи, що в політичному плані будь-які недомовленості з енергетичного питання будуть бити насамперед по російській стороні (у корпорації «Молдовагаз» 50%+1 акція належать «Газпрому», і загострення ситуації на енергетичному ринку дозволило б в ідеологічному плані звалити все проблеми з опаленням у зимовий період на Росію).

Що ж так кардинально вплинуло на позицію молдовської влади і Санду все ж таки наважилася на прямі переговори з росіянами?

Санду зазнала різкої критики з боку опозиції. 13 жовтня екс-прем’єр-міністр Молдови Зінаїда Гречаний під час Третього Євразійського жіночого форуму в Санкт-Петербурзі закликала Санду відмовитися від політичних ігор та зайнятися енергетикою. «Хоч би як ми крутили, у нас «Газпром» — єдиний постачальник, і якщо ми отримуватимемо газ через Румунію або з інших джерел, це буде все одно російський газ», — заявила Гречаний.

Проте, підстав говорити, що саме політичні опоненти в середині країни стали основним чинником, який змінив позицію молдовської влади було б геть не вірно.

Наприкінці 2020 – у першій половині 2021 року Молдова пережила серйозні політичні трансформації. Прихильник ліберального прозахідного курсу Майя Санду, яка перемогла на президентських виборах у листопаді 2020 року, домоглася проведення дострокових парламентських виборів 11 липня 2021 року, на яких її прихильники отримали рекордні 52,74% голосів, сформувавши (як і в Україні) пропрезидентську монобільшість. Хоча Конституція Республіки Молдова передбачає більш ніж скромні повноваження президента (за парламентської форми правління), Майя Санду отримала контроль над парламентом, який очолив її давній соратник Ігор Гросу (у 2012 – 2015 роках – заступник Санду на посаді міністра освіти). 6 серпня парламент проголосував за кандидатуру нового прем’єр-міністра країни, яким стала також давня соратниця Санду Наталія Гаврилиця.

Показово, що практично всі особи у новій владі Молдови є вихідцями з середовища, вихованого на західних грантах, і є провідниками інтересів західних фондів та корпорацій. Так, Наталія Гаврилиця закінчила Школу державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді, працювала у Посольстві США у Молдові, а пізніше – у структурах Єврокомісії у Брюсселі. Ігор Гросу працював в Amnesty International і пізніше заснував кілька грантових громадських організацій під егідою західних фондів. Віце-прем’єр та міністр закордонних справ Микола Попеску довгий час пропрацював у Брюсселі – у Європейській раді з міжнародних відносин, очолюючи там програму «Розширена Європа».

Опоненти Санду виявилися розбалансованими та дезорієнтованими. Проросійські сили (соціалісти Ігоря Додона та комуністи Володимира Вороніна) на виборах змогли набрати трохи більше 27%, що не дає їм можливості вести активну політичну гру та прирікає їх на роль статистів.

Звичайно, спочатку Молдова розраховувала на підтримку стратегічних союзників, тим більше, що Румунія та Україна висловили готовність допомогти Молдові газом. Президент Володимир Зеленський розпорядився надати газ для потреб економіки Молдови, але виявилося, що це дуже малий обсяг, та й то наданий у борг. 25 жовтня державна компанія Energocom підписала контракт із польською компанією PGNIG на постачання 1 млн кубометрів природного газу. Ще 1 млн. м3 газу Молдова закупила у компанії Vitol (Нідерланди). 15 жовтня євродепутати Єуджен Томак та Рареш Богдан, які перебувають у Кишиневі, заявили, що у разі провалу переговорів щодо газу з російським «Газпромом» Румунія зможе допомогти Молдові хіба що мазутом і незначною частиною газу, який зможе перекинути газопроводом Ясси – Унгени – Кишинів (газопровід став повністю функціонуючим лише на початку жовтня). Єврокомісія заявила, що зможе виділити Молдові лише 60 мільйонів євро на закупівлю газу, що знову ж таки не вирішувало питання: за оцінками уряду, Молдові необхідні мінімум 3 мільярди м3 газу.

Якщо ж Молдова не зможе домовитися з «Газпромом» про новий контракт, у найближчі п’ять місяців країні доведеться витратити на закупівлю газу від альтернативних постачальників близько 800 мільйонів євро.

«У ці 4-5 місяців ЄС має дати зрозуміти, що підтримує Молдову. Нам потрібні зовсім невеликі об’єми. Ми сподіваємось, що зможемо розраховувати на тривалу підтримку», — зазначила прем’єрка Наталія Гаврилиця.

У таких умовах Санду та Гаврилиця уповноважили Андрія Спину вести переговори з російським «Газпромом» щодо нової ціни на газ. Тобто уряд безпосередньо включився до переговорного процесу, хоча ще влітку заперечував таку можливість. «У нормальних умовах уряд і, тим більше, президент не повинні брати участь у переговорах між двома комерційними підприємствами — «Молдовагазом» і «Газпромом». Коли ціни почали зростати до неприйнятних розмірів, стало зрозуміло, що уряд має займатися цим питанням, бо це дуже серйозне питання. Тому я дзвонила пану Козаку кілька разів, ми розмовляли з цих питань, тож міністр інфраструктури та регіонального розвитку поїхав до Росії. З іншого боку, і я, і прем’єр-міністр розмовляли з нашими партнерами в інших країнах, щоб шукати рішення, чи потрібен був газ сьогодні, ми не отримували весь обсяг», — пояснювала Санду.

У ряді видань (зокрема Financial Times) з’явилася інформація про те, що ціною підписання контракту з «Газпромом» стало те, що Санду в розмові з Козаком пообіцяла скоригувати угоду Молдови про створення зони вільної торгівлі з ЄС, а також йшлося про можливе вступ до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), а отже – про відмову від угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Сама Санду заявила: «У переговорах щодо газу не було таких розмов». Хоча справжні політичні (і зовнішньополітичні) наслідки договору з Росією для Молдови стануть зрозумілі пізніше.

Звичайно, молдавський сценарій врегулювання газової суперечки з Росією як можливий сценарій вирішення економічних суперечок між Києвом та Москвою малоймовірний (в Молдові – на відміну від України – немає таких глибоких протиріч з Росією і немає такої кількості пасіонарних особистостей, готових використовувати будь-яку ознаку потепління у відносинах з Росією як сигнал до бунту проти влади). 

Проте, для української влади молдавський урок полягає в іншому — Майя Санду, під тиском обставин, була приречена повторити «казус Пашиняна», коли прозахідний ліберальний лідер, який прийшов на хвилі електоральних революцій, змушений коригувати свою зовнішню політику з огляду на реальні економічні виклики та неготовність стратегічних партнерів брати участь у їх вирішенні. Якщо простіше – влада Молдови проігнорувала заклики європейських дипломатів не заключати довготривалий договір з «Газпромом», і не пішла по українському шляху — знайти короткочасні міри, щоб пережити зиму. Кишинів  не прогадав. За словами радниці Спину Аліни Мерліч,  ціна газу для Молдови буде нижче ринкової, і російський газ обійдеться Кишиніву дешевше будь-яких інших джерел.

Об’єктивно Україні не підходить молдавський сценарій, і причина полягає не лише в кількості особистостей які сповідують антиросійські погляди в Україні. Після добудови Північного потоку – 2, Росія значно покращила свою переговорні позиції. Тому, без перебільшення можна стверджувати, що офіційна Москва піде на укладання економічно вигідної для Києва договору (на транзит чи постачання російського газу, байдуже) лише  за умови повної капітуляції України в військово-політичних питаннях. А що українська влада робить для енергетичної безпеки держави, як зміцнює її незалежність?  На словах робить усе можливе. А на ділі все навпаки — багато років підряд «Нафтогаз» провалює завдання по нарощуванню видобутку українського газу (і це стосується не лише періоду президентства Зеленського), уряд провалив підготовку до опалювального сезону – 21/22 — не заготував достатньої кількості вугілля для ТЕС, знову розпочав купівлю електроенергії в Білорусі (а фактично в РФ) і тому подібне. Складається враження, що країна завмерла за крок до енергетичного колапсу і соціального вибуху, після отримання українцями після перших платіжок за газ і тепло. 

Звинувачення діючої влади окремими експертами чи опозиційними у непрофесійності категорично не підтримую. Вважаю, такі оцінки неправильним і шкідливими. Бути настільки непрофесійним неможливо. Усе що відбувається в українській енергетиці (а практично у всіх сферах української економіки), не зважаючи на показову хаотичність, містить чіткі ознаки реалізації добре підготовленого плану. Плану результати якого ми побачимо дуже скоро, але навряд чи вони будуть позитивними для нас і нашої країни.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь