Минуло не так багато часу з моменту відкликання Верховною Радою України Дмитра Разумкова з посади спікера українського парламенту, а саме це сталося 7 жовтня 2021 року. Звісно, пройшов ще дуже малий проміжок часу, щоб робити ґрунтовний аналіз політичного майбутнього екс-голови парламенту, а на сьогодні – вже рядового народного депутата Дмитра Разумкова. Тим не менш, цього вже достатньо, щоб загострити вашу увагу на окремих нюансах, які стали доволі показовими після того, як інформаційна піна із заяв, з’ясування відносин у середині фракції «Слуга Народу», взаємних образ і натяків – потроху осіла.
Але спочатку пригадаємо передісторію, яка стала причиною/приводом для непересічної події в історії українського парламентаризму – зміщення з посади Голови Верховної Ради України.
Дмитро Разумков прийшов до парламенту від президентської партії «Слуга народу». Під час виборів він був головним радником із політичних питань та речником штабу кандидата в Президенти Володимира Зеленського. У період з травня по листопад 2019 року Разумков очолював президентську партію, а згодом став спікером Верховної Ради.
Через деякий час політичні погляди Разумкова почали відрізнятися від поглядів партії, яка його висунула, та Президента. Представники ЗМІ та експерти заговорили про президентські амбіції Дмитра Разумкова, які він, звісно, заперечував. «Чи маєте Ви президентські амбіції?», – неодноразово запитували журналісти спікера. «Працювати в цьому напрямку у мене сьогодні мети немає», – відповідав він.
Проте, як би не намагався Дмитро Разумков словами переконати журналістів і суспільство в тому, що у нього немає президентських амбіцій, його дії та рішення свідчили про інше – окрему політичну гру.
Заговорили про можливу відставку Разумкова задовго до осені.
Чутки про усунення Дмитра Разумкова з посади Голови Верховної Ради України особливо активізувалися у ЗМІ після того, як він свідомо пішов на відкритий конфлікт з Президентом та його Офісом. Так, у грудні минулого року Разумков не підтримав кандидатуру Сергія Шкарлета на посаду Міністра освіти і науки України, а також кандидатуру Юрія Вітренка – на посаду Міністра енергетики. Тоді він двічі утримався від голосування. Згодом, як член РНБО, Разумков не підтримав запровадження Радою національної безпеки та оборони України санкцій проти телеканалів «112 Україна», «NewsOne» та «ZIK».
Санкції проти народного депутата від ОПЗЖ Віктора Медведчука і його дружини Оксани Марченко спікер парламенту підтримав, проте із зауваженнями: «Санкції ми вводимо проти тих, кого ми не можемо покарати тут», – зазначив Дмитро Разумков.
Також Разумков, паралельно з Президентом, вніс окремий законопроєкт, спрямований на вирішення Конституційної кризи, а також скерував важливий для Банкової і особисто для Володимира Зеленського, так званий Законопроєкт «про олігархів» – «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)», від 02.06.2021 № 5599 – до Венеціанської комісії.
В результаті, тривалий конфлікт між Дмитром Разумковим та Офісом президента закінчився гучним політичним розлученням. Після відставки з посади спікера парламенту Дмитро Разумков натякнув на свої президентські амбіції. За його словами, попри звільнення, він не збирається на «пенсію» і має намір рухатися далі: «Я ніколи не був другом Президента, це робочі стосунки. Президентські вибори поки що не розпочались. Раніше що казали – казали, з Голови Верховної Ради ніхто не ставав Президентом, цей запобіжник ми сьогодні прибрали, а далі подивимось», – заявив Разумков вже після офіційної відставки, тобто будучи у статусі народного депутата.
Саме ці слова багато хто розцінює як свідчення того, що Разумков від самого початку контролював комунікацію у питанні своєї відставки, самостійно запустив чутки про неї, довів цей процес до логічного завершення, і в результаті отримав достатньо позитиву та непогані стартові позиції на наступних президентських виборах.
Результати опитування КМІС, опубліковані 20 жовтня, засвідчили, якби вибори Президента України відбулись у жовтні, то за Дмитра Разумкова висловили готовність проголосували понад 7% українців. У вересневому опитуванні КМІС він не був включений до списку ймовірних кандидатів в Президенти, а в кінці травня – початку червня Разумков мав лише 3,1% підтримки.
Дійсно, цифри непогані для створення власного політичного проєкту, про який вже встиг заявити екс-спікер: «Є ті, хто йде ще з далекого 2019 року, не змінюючи своїх позицій. Саме ми створювали програму, з якою потім йшли на президентські та парламентські вибори…», – сказав Разумков у відповідь на питання, як він має намір «капіталізувати свій рейтинг».
Проте, варто розуміти, що подібний рейтинг – це не та підтримка, яка дозволяє говорити, що Разумков може стати реальною альтернативою Володимиру Зеленському. Варто зазначити й той момент, що сам по собі, як політик, Разумков не має власної історії перемог. До того, як в 2019 році він, осідлавши «Зехвилю», потрапив до Верховної Ради, його персона була добре відома лише у доволі вузьких експертних колах (з 2006 року – політтехнолог, політичний аналітик в сфері політконсалтингу і виборчих процесів). У 2006–2010 роках був членом Партії регіонів. До обрання народним депутатом Разумков мав досвід роботи в Міністерстві регіонального розвитку, службі віце-прем’єра, радником голови Кіровоградської обласної держадміністрації Андрія Ніколаєнка. В 2010–2014 роках працював з Сергієм Тігіпком (за словами очевидців, не на перших і навіть не на других ролях).
Безумовно, посада спікера парламенту (за ієрархією, друга людина в державі) – це значне особисте досягнення Разумкова. Проте, його політичні перспективи без посади і особливої політичної харизми, особисто у мене викликають величезні сумніви. Здається, Разумков не готовий спалювати мости зі «Слугами» і будувати власне політичне майбутнє. Особливо кидається у вічі його неготовність вступити у відкриту конфронтацію з Президентом України Володимиром Зеленським.
У чому причини такої поведінки Дмитра Олександровича – можна лише гадати. Проте, основних версій, які піддаються логічному поясненню, скоріш за все є лише дві.
Перша – Разумков боїться втратити депутатський мандат, і з часом випасти з інформаційного поля. Він почув Президента. Адже після усунення з посади його неодноразово попереджали, що не варто «робити дурниць». Як мінімум, варто згадати інтерв’ю «Суспільному» першого віце-спікера Олександра Корнієнка, в якому він заявив, що рішення про можливе позбавлення мандату прийматиметься «залежно від подальших голосувань Разумкова з тих чи інших питань»: «Давид Арахамія таку запропонував непогану, мені здається, конструкцію, що потрібно подивитися, чи продовжуватиме позафракційний народний депутат Дмитро Олександрович Разумков свою діяльність відповідно до програми партії «Слуга народу», – розповів Корнієнко.
Друга – в яку мало хто вірить, але яка має досить багато опосередкованих підтверджень – наявність певних домовленостей між Дмитром Разумковим та Володимиром Зеленським і його Офісом щодо спільної гри на наступних президентських і парламентських виборах.
Можливо ми спостерігаємо процес створення другої партії влади в Україні (справжніх, ортодоксальних «Слуг»). Технологія створення подібної партії було успішно випробувано в Росії. Заснована в 2006 році партія «Справедливая Россия» з лідером Сергієм Міроновим, яка позиціонувала себе як альтернатива «Единой России», але одночасно була лояльною Кремлю.
Цікавий факт, в 2004 році Міронов і Путін були конкурентами на президентських виборах. Правда, на ділі майбутній лідер «СР» був технічним кандидатом і першим в історії – кандидатом на посаду Президента, який заявив, що сам голосуватиме за конкурента – Володимира Путіна. Лояльність до Путіна окупилася. На перших ж виборах до Держдуми в 2007 році «Справедливая Россия» отримала 38 мандатів з 450.
Звичайно, це лише припущення, проте, варто пригадати відставки Олександра Данилюка, колишнього секретаря РНБО, Андрія Богдана, ексклави Офісу президента, Олексія Гончарука, колишнього прем’єр-міністра України, Руслана Рябошапку, екс-генерального прокурора та інших, щоб зрозуміти – усі вони після публічного конфлікту з Президентом чи його Офісом були «зачищені» під нуль. Нікому з них Банкова не залишила альтернативи у владі.
Нікому, окрім Дмитра Разумкова?
