Більшість ідеологічних переконань ультраправих організацій, які існують в даний час, або вели свою активну діяльність у минулому, базуються на спробі нав’язати власне бачення формування суспільних норм та бажання створити умовну соціальну ієрархію, в якій людям з іншими поглядами та переконаннями відводиться роль рабів, які мають задовольняти потреби так званої еліти. Такі переконання не завжди пов’язані з окремою національністю, кольором шкіри чи віросповіданням, але практично у всіх випадках вони підкріплюються упередженим ставленням до інших.
Одним із яскравих представників ультраправих і ультра-націоналістичних організацій є «Сірі Вовки». Ця молодіжна організація була створена в кінці 60-х років минулого століття в Туреччині. Вони дотримувались ідеології неофашизму, а також підтримували доктрину, що сповідує об’єднання всіх тюркомовних народів. Їх ідеологія формувалась на тезах про перевагу тюркської раси і турецької нації. Але в той же час тюрком проголошувався кожен, хто поділяв національні цінності і відповідний світогляд. Умовою членства в організації було мусульманське віросповідання, але приналежність до етносу та культури ставиться вище релігійного.
Бойовики організації мали третій шлях, третю позицію, третю альтернативу та завжди підкреслювали свою опозицію по відношенню до комунізму і капіталізму.
Основним інструментом діяльності бойовиків «Сірих вовків» залишалося насильство і культ жертовності у боротьбі, що використовувалося, як універсальний метод досягнення мети. І все це зазначалось в «Клятві ідеаліста», яку приносив кожен хто вступав в організацію. До її складу входило близько 200 тисяч осіб, які об’єднувались у понад 1700 регіональних організацій. Організація будувалася по військовому зразку, але була непідконтрольна державі. Створювалися табори, в яких велося навчання військовій справі та ідеологічна підготовка молодих людей. В її розпорядженні знаходились склади боєприпасів та зброї.
У 1980 році після державного перевороту, був встановлений військовий режим, який хоч і був схожий за ідеологією з правими, однак жорстко придушував політичний екстремізм як лівого, так і правого спрямування. Багато учасників «Сірих вовків» опинилися у в’язниці або були змушені покинути Туреччину, перенісши свою діяльність закордон.
Бойовики організації здійснили низку вбивств і терористичних актів, у тому числі замах на Папу Римського Івана Павла II. З 1990-х років брали активну участь в боротьбі з курдським сепаратистським рухом та національними і конфесійними меншинами з «антитурецькими проявами», а саме антивірменського і антигрецького характеру.
Свою діяльність «Сірі вовки» активно проводили після розпаду Радянського Союзу в Азербайджані. Вони брали участь на азербайджанській стороні у війні з Вірменією, а пізніше підтримували чеченських повстанців. З початку 2000-х перебували в опозиції до партії Ердогана, критикуючи його плани по розвитку соціально-економічної та зовнішньої політики Туреччини.
Незважаючи на повну заборону діяльності «Сірих вовків» в Туреччині, організація існує і досить активно діє до теперішнього часу в європейських країнах. Наприклад, в 2020 році Франція виступила з заявою про заборону ультраправої групи «Сірі вовки» після того, як пам’ятний знак геноциду вірмен поблизу Ліона був осквернений протурецькими гаслами.
Окрім того відбувалися збройні сутички між турецькими націоналістами та вірменами, які протестували проти Азербайджану через Нагірно-Карабаський конфлікт.
Відносини між Францією та Туреччиною загострилися після того як президент Еммануель Макрон висловився за необхідність стримування ісламу у Франції та боротьби з радикальним ісламізмом. Заява Макрона була спровокована вбивством шкільного вчителя у передмісті Парижу.
Аналогічні дії провели і депутати бундесверу щодо заборони турецьких «Сірих вовків». Депутати заявили, що ця організація розповсюджує расистські та антисемітські погляди, вороже налаштована по відношенню до демократії, і викликає загрозу внутрішній безпеці в країні.
Австрія в свою чергу вислала з країни імамів, які отримували фінансування з-за кордону, а також закрила сім мечетей, які вважались «місцем поширення політичного ісламізму». Закриття торкнулося установ та мечетей салафітів, яких підтримував «Турецько-ісламський союз культурного і соціального співробітництва в Австрії». Союз об’єднував понад 60 громад і близько 100 тисяч людей. Австрійська влада звинуватила Союз у поширенні турецького націоналізму. Зокрема, закрили мечеть «Сірих вовків» у Відні.
В Україні існує турецька релігійна секта «Нурджулар» («Люди Світла»). Ця організація тісно співпрацює з прихильниками радикальної пантюркістскої організації «Сірі вовки». Вони здійснювали свою діяльність в Криму, а також в інших південних регіонах України. Значну допомогу в роботі цієї громади надають громадські організації «Арраід» і «Аль-Масар».
Проповідники цих організацій проводять лекції про «турецьку культуру», «діалог між релігіями» або ж «діалог між цивілізаціями». При цьому позиціонують себе не як релігійну, а як просвітницьку, або громадську організацію, яка виступає за діалог між релігіями ти цивілізаціями. Однак в подальшому проводять навчання про необхідність створення всесвітнього халіфату – держави, в котрій життя буде будуватися по шаріату, при цьому стверджується що основою такого халіфату будуть «країни Великого Турана» – Туреччина, яка об’єднається з іншими тюркськими державами.
У цьому ж контексті цікаво звернути увагу на ще одну ультраправу організацію – «військово-спортивну групу Гофмана». Неонацистська озброєна правоекстремістська організація, яка проіснувала близько семи років в Німеччині та згодом була розгромлена і заборонена. Їх союзниками були Всесвітня антикомуністична ліга та ультраправі. В цій групі діяв принцип вождізму. Проповідувалось колективне прийняття рішень, але останнє слово залишалось за лідером групи. Відбір в організацію був дуже строгим, в самій організації регулярно проводилась перевірка безпеки та вівся постійний нагляд за діючими членами з метою боротьби з подвійними агентами.
«Група Гофмана» притримувалась ідеології неонацизму і європейського націоналізму, виступала проти демократії і дотримувалась принципів революції, підтримувала ведення громадянської війни і прихід до влади шляхом перевороту. Лідери групи закликали до радикальної зміни всього життя країни у всіх сферах. Існуюча система повинна була бути знищена, державна влада — ліквідована, а основною формою правління повинна була стати національна община. Виборчі процеси повинні були зборонитися, а профспілки та церкви об’єднатися.
Всі акції групи часто закінчувалися безладами та бійками. Таким чином «Військово-спортивна група Гофмана» стала найбільшою неонацистською бандою, яка підтримувала неонацистів по всій країні і фактично стала їх керівною організацією. Також, члени групи регулярно здійснювали викрадення людей та вбивства.
Після заборони діяльності групи, її керівник Карл-Хайнц Гофман виїхав в Ліван, де створив озброєну організацію, та налагодив хороші контакти з Організацією звільнення Палестини. Бойовики Гофмана знову почали свою підготовку до збройного протистояння з федеральними службами ФРН шляхом організації терористичних актів і підготовки до становлення диктатури. Також, діяльність Гофмана дала активний поштовх до розвитку подібних організацій в сучасній Німеччині.
В даний час, подібні організації активно розвиваються та популяризують свої ідеї й на території Сполучених Штатів. Однією з найактивніших ультранаціоналістичних організацій можна назвати «Бугалу Бойз» — децентралізована сітка американських ультраправих екстреміських патріотично налаштованих груп. Вони виступають за насильницьке повстання проти федерального уряду або ж насильницькі дії по відношенню до лівих, їх політичних опонентів. Вони готовляться до другої громадянської війни або ж намагаються її почати, називаючи цю війну «Бугалу». Фактично рух виник в 2012 році, але отримав широку популярність в 2019-2020 роках, коли країною прокотилась хвиля заворушень. Тоді ж було здійснено декілька вбивств поліцейських особами, які мали символіку «Бугалу Бойз». Представники цієї групи планували та здійснювали провокації з метою започаткування громадянської війни в країні.
Варто зазначити, що рух «Бугалу» в США існує багато десятиліть. Ріст його популярності прийшовся на 90-і роки, однак в подальшому рух пішов на спад, перш за все через внутрішні конфлікти, еволюцію стратегії правоохоронних органів і зміни політичного клімату.
Сьогодні рух «Бугалу Бойз» складається із груп, які підтримують носіння зброї і активно виступають проти офіційної влади США. Деякі ідеологічні погляди всередині цих груп досі не мають активної позиції і регулярно стають причинами внутрішніх конфліктів. Так, деякі групи є прихильниками ідей переваги білої раси і вірять в неминучість расової війни, а деякі групи навпаки засуджують расизм. Загалом, «Бугалу Бойз» називають себе справжніми патріотами, послідовниками Батьків-засновників. Вони порівнюють будь яку адміністрацію Білого Дому з Британією 18 століття, проти якої необхідно іти війною і повернути свою незалежність. Саме представників цієї структури вважають організаторами штурму Капітолію, який відбувся 6 січня 2021 року.
Досить часто представники радикальних організацій і рухів вільно спілкуються в інтернеті, використовуючи соціальні мережі для активного обговорювання різних тем та пропагування власних поглядів і підштовхування нових членів організацій до більш активних дій. Незважаючи на регулярні спроби посилення контролю за подібною діяльністю, можна констатувати, що наразі держава програє війну тим структурам, які регулярно створюють нові інструменти для розповсюдження своїх ідей та залучення нових членів організацій. І тут варто говорити не лише про неспроможність офіційної влади справитися з подібними викликами, але й про бажання окремих світових лідерів позагравати з подібними структурами, використовуючи їх у власних цілях.
Вже зараз можна констатувати наявність двох критичних проблем, які будуть лише актуалізуватися упродовж найближчих десятиліть. По-перше, правий радикалізм, як спроба кардинального переформатування геополітичної арени. По-друге, кібербезпека, питання якої вже зараз є головними на повістці дня світових лідерів. Даючи змогу об’єднатися цим двом елементам можна отримати абсолютний хаос без можливості його контрою.
Тому, звертаючи увагу на фактичне заохочення та підтримку екстремістських організацій з боку деяких держав, варто задатися питанням: хто головний бенефіціар подібних ігор з популяризацією екстремізму, та до чого це може призвести у майбутньому?
