Артур Сайфудинов

Іслам – одна з провідних релігій світу. Та ніщо не завдає більшої шкоди ісламу і мусульманам, ніж сучасний екстремізм. Екстремісти експлуатують релігію з політичною метою, порушуючи її догми. Іслам та ісламістський екстремізм – поняття різні, а їх підміна становить серйозну небезпеку. Іслам – мирна релігія, яка досить вільно співіснує з громадянським суспільством та альтернативними системами його устрою. Помірні мусульманські держави інтегровані у глобальне життя і не прагнуть відокремлення чи експансії.

В той же час радикалізацію ісламу використовують вищі політичні та економічні кола, підриваючи таким чином основи співіснування держав світу з різними поглядами і культурами, викликаючи дестабілізацію суспільства насильством, знищенням всіх суспільних систем, інститутів, традицій, окремих громадян. Ісламістський екстремізм – це агресивне крило ісламу, спрямоване на злам громадянських суспільств мусульманського та не мусульманського світу, яке викликає зіткненя релігій, насамперед ісламу, іудаїзму та християнства. 

Слід зазначити, що екстремізм у більшості випадків, на тлі нестабільності внутрішньої та зовнішньої обстановки, зазвичай призводить до тероризму. 

В останні роки загроза поширення ваххабізму, яким прикривається ісламом для досягнення власних корисливих цілей, набула актуальності у всьому світі. Ідеологія ваххабізму стала основою відомих міжнародних терористичних організацій. Для сповідників цього напрямку ісламу характерний фанатизм у питаннях віри та екстремізм і нетерпимість у боротьбі з противниками. Головним союзником ваххабізму лишаються злидні, безробіття й відсутність альтернативної релігійної освіти. Як правило, тероризм спрямований на залякування чи примушення урядів, політичних груп чи окремих осіб для зміни їх політики або дій.

Проблеми тероризму на Близькому Сході постійно привертають до себе увагу і важливу роль у цьому конфлікті відіграє терористична діяльність ряду арабських ісламістських організацій. Такі безкомпромісні терористичні організації не раз виступалили в ролі детонатора негативного розвитку певних подій на світовій арені. І звернення терористичних угруповань до ісламу не є випадковим. Ідея «священної війни», яку так затято проповідують радикальні ісламісти, чітко вказує ворога, який несе відповідальність за труднощі, що переживає народ, і окреслює шлях їх подолання. Радикальний іслам, на відміну від поміркованого, пропонує прості рішенния, доступні розумінню малоосвічених мас. 

Прикладом конфлікту з підвищеною активністю терористичних організацій є палестино-ізраїльський. Що ж спричинило появу й розгортання активної діяльності палестинських терористичних організацій? В цього довгому непримиренному конфлікті є різні чинники, як наприклад відродження країни Ізраїлю в межах переселенського процесу — утворення єдиної Ізраїльської держави — та недолучення до цього процесу арабів, які жили на цій території багато віків. А тому, фактично живучи в одній країні, араби і євреї не утворили єдиного суспільства. 

Серед причин виникнення ісламського тероризму є також прагнення врятувати традиційний мусульманський суспільний устрій від руйнування його морально-етичної основи та втрати національної самобутності при близькому соціокультурному контакті з цінностями західної цивілізації. 

Незважаючи на різні погляди внутрішньополітичного устрою Палестинської автономії та розходження в поглядах щодо збройної боротьби з Ізраїлем, терористичні організації, такі як ХАМАС (в 2014 році Європейський суд юстиції ухвалив рішення про виключення руху ХАМАС зі списку терористичних організацій), «Ісламський джихад» та Організація Визволення Палестини (ОВП) серед населення Палестинської автономії мали досить велику популярність. Так, лідери ХАМАС мали більш екстремістські переконання щодо вирішення палестино-ізраїльського конфлікту. ХАМАС завжди відмовлявся вважати ОВП повноправним представником палестинського народу в палестино-ізраїльських переговорах і часто намагався зірвати їх шляхом здійснення терористичних актів. 

І все ж Ізраіль намагався проводити політику компромісу з арабскими сусідами. Як приклад, в 1993 році в Вашингтоні в присутності прем’єр міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна, лідера ОВП Ясіра Арафата та президента США Білла Клінтона був підписаний мирний договір, відповідно до якого була створена Палестинська національна адміністрація, яка отримала контроль над частиною Західного берега ріки Йордан і сектора Газа. У відповідь ОВП зобов’язалась визнати Ізраіль і зупинити терористичну діяльність. З точки зору дипломатії, подібний підхід всиляв певну надію на подальше врегулювання ситуації в регіоні, але нещодавня ескалація конфлікту, яка призвела до масштабних ракетних обстрілів з обох сторін, продемонтсрувала, що тимчасовий мир не може бути надійним запобіжником.

Загалом, Близькосхідний конфлікт є лише одним із прикладів проблеи тероризму. Однак саме цей регіон – один із найбільш вибухонебезпечних на планеті. Отже, світова спільнота має докласти всіх зусиль, аби раціонально вирішити дуже непрості питання взаємин ізраїльтян і арабів. Адже терористичні організації, різні за своїми цілями і завданнями, об’єднуються на основі релігійних чинників і готові до об’єднання в так званий ісламістський інтернаціонал. Такі організації як ХАМАС, ФАТХ, «Ісламський джихад», «Народний фронт визволення Палестини» та інші, почали діяти спільно. 

Спільним для всіх терористичних організацій є створення Палестинської ісламської держави і знищення Ізраїля шляхом введення джихада проти ізраїльских військовослужбовців і мирних громадян. І хоча з часом їх погляди в якійсь мірі помінялися, завжди залишається небезпека приходу в ці організації нових лідерів з більш радикальними поглядами або ж створення нових терористичних організацій. 

Саме тому з проявами екстремізму слід боротися ще на етапі їх зародження. Некомпетентність та недбале ставлення державної влади до зазначеної проблеми призводять до негативних та кривавих наслідків.

У світі існує дві основні стратегії боротьби з тероризмом. Перша — це політичні рішення, прийняті на багатосторонній основі, причому із залученням представників терористичних організацій. Друга стратегія – силова. Вона ґрунтується на переконанні, що будь які переговори з терористами неефективні, небезпечні, а тому повністю відкидаються. Силовий метод боротьби з терористичними організаціями та режимами, що їх підтримують прямо або опосередковано, повністю схвалений урядами США та Ізраїлю. 

Говорячи про України, варто зазначити, що у зв’язку з воєнним конфліктом на Донбасі, а також економічною кризою, яка має значний негативний вплив на всі сфери діяльності, в Україні створилися досить комфортні умови для діяльності незаконних чи навіть терористичних організацій. За останні 7 років, на території україни була зафіксована активізація великої кількості «місіонерів», в тому числі проповідників ваххабітської течії ісламу, які активно пропагують свої їдеї та намагаються обєднувати довкола них однодумців і створювати нові структури. Використовуючи новітні технології в кіберпросторі, подібні структури проводять пропагандистську, а згодом і вербувальну роботу. 

Ще одна сфера активності міжнародних терористичних організацій – це міграційні процеси. Пошук прихильників серед біженців, мігрантів, вербування найманців з числа безробітної молоді, залучення жінок і дітей продовжує відігравати важливу роль у діяльності зазначених організацій. Подібні процеси досить помітні в Європі, а про подібну загрозу з боку мігрантів неодноразово заявляли лідери багатьох європейських країн.

В подібній ситуації слід розуміти, що Україна все ж таки розглядається міжнародними ісламістськими терористичними організаціями як «транзитна країна», а також використовуються для транзиту, перепочинку, лікування, вербування нових членів, незаконного перевезення зброї, людейта  наркотичних речовин. Але й такий стан речей становить безпосередню загрозу для національної безпеки України. 

На сьогоднішній день можна вважати, що Україна не є потенційною ціллю для міжнародних терористичних організацій. Водночас, враховуючи ідеологію та наміри певних терористичних і екстремістських рухів, така тенденція може швидко змінитися. Враховуючи посилення співробітництва у сфері боротьби з тероризмом та активізацію участі України в міжнародних антитерористичних заходах лідери певних терористичних організацій можуть розглядати нашу країну як безпосередній об‘єкт для здійснення атак. 

У той же час, не варто забувати про серйозну загрозу росту екстремістських і терористичних настроїв всередині держави. Враховуючи відсутність контролю за значною ділянкою державного кордону, а також антиукраїнську діяльність самопроголошених квазіутворень «ДНР» і «ЛНР», це питання буде лише актуалізовуватися з часом та потребувати додаткового контролю. При чому подібна загроза стоїть не лише перед Україною, а й перед європейськими державами.

Саме тому можно констатувати, що питання боротьби з екстремізмом і терористичною діяльність будуть підштовхувати до створення нових та посилення діючих правоохоронних органів і силових структур, головним завдання котрих стане не стільки боротьба, скільки контроль і запобігання подібній діяльності, як на локальному, так і на міжнародному рівні. 

Практика показує, що міжнародна співпраця та обєднання держав у протистоянні екстремізму і тероризму є досить ефективним інструментом. Але й такий підхід потребує постійного оновлення та залучення якомога більшої кількості держав до консолідації своїх позицій. Питання лише у тому, наскільки ефективно та швидко подібне обєднання зможе знаходити консенсус у наданні доступу до необхідної інформації, та сформувати єдину позицію щодо визначення таких понятть як тероризм і екстремізм.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here