Для України Азія — це один з найбільш перспективних напрямків, як з точки зору торгових можливостей, так і залучення інвестицій. Київ постійно заявляє про важливість співпраці з країнами азіатського регіону, але якось все не виходить цю кооперацію оформити. А сьогодні потрібно розглядати  азійський  напрям,  як один із пріоритетних у розвитку мiжнародних вiдносин. Йдеться, зокрема, про поглиблення співпраці з Японією, Китаєм і Індією. 

Наприклад, фахівці відзначають, що ОАЕ — головний фінансовий і логістичний  центр Близького Сходу, другий Сінгапур. Одна з перших країн Затоки, де Україна почала вести бізнес. Проте, українські компанії на ринку ОАЕ слабо представлені. Ми постачаємо туди сировину — агропромислову продукцію та продукти харчування, а також чорні метали. Однак, ми не є стратегічними партнерами, ми не користуємося вигідним розташуванням ОЕС з точки зору постачання своєї продукції на інші ринки.  

За останні п’ятнадцять років Україна «забула»  багато країн Близького Сходу:  Йорданію, Ліван, Кувейт, Катар. І якщо за часів президентства Кучми наша країна намагалася постачати в регіон промислові товари і надавати послуги, то зараз все обмежено  в більшості своїй аграрною продукцією.

Індія — друга за кількістю населення держава світу. Знаходиться на шостому місці в сегменті промислового виробництва. Для України це — ринок для аграрної продукції, фармацевтики і поставки вітчизняної оборонної продукції. 

Південна Корея — багата, технологічно розвинена країна. На жаль, Київ втратив чимало шансів з точки зору кооперації і співробітництва. За даними ЗМІ південнокорейські компанії розміщують свої ключові виробництва в Росії, Польщі, Угорщини, а не в Україні. У 2019 Корея стала інвестором номер один в Угорщині, більшим, ніж Німеччина. 

Південно-Східний азіатський регіон — важливий напрямок для України. Десять країн створили спеціальну асоціацію — АСЕАН, яка покликана посилити економічні, політичні та торговельні взаємодії.  В кінці 2020-го країни АСЕАН, а також Китай, Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея і Японія підписали найбільше угоду про вільну торгівлю, що охоплює третину загальносвітового ВВП. По факту — це азіатський економічний варіант Євросоюзу. 

По суті, Україна зараз навіть не робить вибір щодо активізації азійської політики. Україна повинна розробити державну довготермінову стратегію взаємодії з Азією i має  бути готова  до системного і комплексного руху,  з урахуванням усієї неоднорідності та багатовимірності азійського регіону. 

Як будується  східний зовнішньополітичний вектор? Які його перспективи? 

Ці проблеми обговорювали  Кость Бондаренко, керiвник Фонду «Українська полiтика», полiтолог, iсторик,  Тарас Козуб, полiтичний оглядач, Антон Кучухiдзе, полiтолог-мiжнародник 

Кость Бондаренко, керiвник Фонду «Українська полiтика», полiтолог, iсторик

У України протягом останніх 30 років відмічався певний дисбаланс в сторону саме стосунків із Заходом. У нас була позначена як стратегічна мета – інтеграція в ЄС. Наші головні стратегічні партнери протягом останніх 7 років — Сполучені Штати і Євросоюз. 

Але у той же час, економіка, економічні стосунки, економічні процеси диктували іншу лінію поведінки, диктували необхідність пошуку партнерів, в першу чергу, на Сході – в Азії. Це не стосується лише, скажімо, Росії, зрозуміло, що з Росією складно, найближчим часом навряд чи ситуація покращиться. Але Схід – це величезна територія, це величезна кількість макрорегіонів, з якими Україна мала налагоджені стосунки і цілий ряд цих стосунків на сьогоднішній день було втрачено в силу різних обставин. Наприклад, Україна експортувала значну частину своєї продукції на Близькій Схід. Саме там були ринки збуту для української продукції на Близькому Сході, там були наші економічні інтереси.

До 2014 року Україна експортувала зброю в Південно-Східну Азію і Пакистан, там був величезний ринок збуту для української зброї. Україна на цих ринках була доволі успішною, вона, навіть, потіснила Росію на цих ринках і могла конкурувати з РФ. 

В 2013 році з Китаєм у нас намітилися стосунки, серйозний зсув у стосунках із Піднебесною:  Китай мав цілий ряд амбітних планів щодо України.

Насправді, в 2017 році, коли розглядалося питання побудови нового Великого Шовкового шляху, то в травні 2017 року Україна отримала одну з найбільших економічних поразок в цьому плані, тому що Великий Шовковий шлях пішов в обхід України, пішов через Казахстан, Росію, Білорусь, хоча з початку планувалось, що він має йти й через територію України.

Є велика кількість держав цікавих для нашої країни,  я вже не кажу про Середню Азію – це наш давній партнер. Але через логістичні, інфраструктурні проблеми, у нас порушилися стосунки із цими країнами. Наш товарообіг впав значною мірою. Хоча ті ж самі середньоазіатські держави неодноразово заявляли про т, що їхній інтерес до України не зменшується, незважаючи на всю складність ситуації, яка спостерігається на пострадянському просторі, незважаючи на порушення цілого ряду моментів, пов’язаних з логістичними проблемами —  інтерес і у Казахстану, і  Узбекистану  зберігається на сьогоднішній день.

Що стосується останніх подій. Вселяє надію те, що сьогодні в Міністерстві закордонних справ, в Офісі президента є розуміння необхідності налагодження двосторонніх стосунків, чи багатосторонніх стосунків, між Україною і азійськими державами. Останній візит президента України в Об’єднані Арабські Емірати дав привід для того, щоб подискутувати на тему «де інтереси України в цьому регіоні, які інтереси України». Але не лише Об’єднаними Арабськими Еміратами обмежується цей регіон. 

Я згадую, як в 2002 році відбувалася поїздка Леоніда Кучми в цей регіон, ця поїздка дуже багато чого обіцяла, але потім два  Майдани й інші пертурбації, інші негативні моменти, які відбувалися в українській історії після 2002 року, за цих майже 20 років, що минули, вони призвели до того, що для України ця територія так і залишилася якоюсь далекою і казковою країною.

Минулого року я побував в Саудівській Аравії на запрошення їхніх урядовців, була група українських експертів по Саудівської Аравії. Там готові працювати з Україною, там розглядають Україну як потенційного партнера, але постійно – «потенційного», ось, у чому проблема.

Я думаю, що цi  два моменти: перший – це візит Зеленського у ОАЕ, друге – це те, що зараз очікується велика Східна поїздка, вона вже анонсована, по країнам Сходу, вона може зламати цю ситуацію, яку ми спостерігали протягом останніх років, а, можливо, десятиліть  – ситуацію цього дисбалансу.

Ще один момент. Очевидно, що настав час переглянути хибну, як на мене, політику, яка була запроваджена ще у 2013 році, ще до другого Майдану, політику розмежування діяльності наших дипломатичних представництв і торгово-економічних місій, які на сьогоднішній день працюють у відриві одна від одної, підпорядковуються різним міністерствам. До 2013 року торгово-економічні місії працювали фактично в складі Міністерства закордонних справ, були у структурному підрозділу, працювали спільно з Міністерством, потім їх розвели.

Я думаю, зараз потрібно все ж таки зосередити їх діяльність для того, щоб більш ефективною була діяльність наших дипломатичних місій, особливо, на Сході, і щоб наші політичні інтереси, і економічні, йшли в одному руслі, а не якимось паралельними потоками.

Останнім часом у нас актуалізувалась тема Китаю, стосунки з Китаєм, зараз вони є складними, але я думаю, що не безнадійними. У нас є велика кількість держав, які просто заново потрібно відкрити. Наприклад, я вважаю, що велику увагу потрібно приділити Індії. Індія, як майбутня супердержава,  протягом найближчих 10 років може здійснити дуже серйозний економічний стрибок. Вона вже демонструє велику кількість моментів, які можуть лягти в основу її розвитку, те ж має цікавити Україну.

Згадуючи Середню Азію, Близькій Схід, наші спільні із Туреччиною проекти, які були започатковано в жовтні минулого року. Все це в сукупності може витворити абсолютно нову стратегію —  стратегію розвитку України. Ця стратегія може значною мірою компенсувати всі ті моменти, з якими Україна зіштовхується, коли стукає в зачинені двері Брюсселю. Якщо перед нами зачиняють двері на Заході, то чому ми повинні чекати, поки їх відчинять, якщо поруч є Великий Схід.

Тарас Козуб, полiтичний оглядач 

Зазначу, що я бував у країнах Середньої Азії,  відвідував Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, був у країнах Перської Затоки, у Китаї. Зовсім різний підхід, зовсім різні шляхи Україна має шукати в усіх  цих макрорегіонах. 

Насамперед, це стосується просування наших економічних інтересів.  В країнах Перської Затоки дипломатична мудрість вимагає бути швидким, наполегливим. Там досить важливо, щоб з тобою «тут і зараз» були готові працювати, інвестувати щось. Там багато тримається на особистих, персональних контактах. Наприклад, колишній посол України в Кувейті Володимир Товкач користувався там абсолютною довірою з боку місцевих чиновникiв, перед ним відчинялися всі двері. Наприклад, якщо нашій делегації потрібно було, щоб була проведена та чи інша зустріч із високопосадовцями, це реалізовувалося. Його можливо і надалі долучати до роботи вже українського торгового  представництва. Цей самий  підхід в Китаї, наприклад, не спрацює. Китайці в силу своїх історичних особливостей, можна так сказати, вони недовірливі. Будь-які контракти з ними вимагають позитивної  історії , історія взаємин, стосунків: недавнiй приклад  з «Мотор Січ». На жаль, в останнiй перiод вiдносини України з  Піднебесною, м’яко кажучи, не складалися. Це стосувалося питань агрокомплексу, логістичних питань і т. д.

Що стосується Середньоазійських країн. Зацікавленість в Україні є колосальна. Я можу навести приклади, що товарообіг між Україною і Таджикистаном – це невеличкі цифри – до 40 млн доларів на рік, і це нищівно мало. Але так склалася ситуація, що в нас абсолютно не має з ними можливості зараз торгувати. Є необхідність побудови транспортного коридору, і це всі сторони відмічають. Можливо, це буле Транскаспійський транспортний коридор із залученням Азербайджану, можливо Ірану. Але необхідність для побудови цього коридору існує. В цих країнах відмічають потребу в українських товарах. 

Ось звичайний приклад. В Таджикистані два роки тому я побував на урочистому відкритті, а це для країни, дійсно, велике свято – введення в експлуатацiю другого агрегата  Аргунської електростанції. Цей агрегат був виготовлений в Харкові, на Харківському «Турбоатомі». Ще 6 подібних агрегатів Таджикистан бажав би замовити, але якщо це дозволять потужності «Турбоатома» через те, що зараз підприємство знаходиться не в ліпшому своєму стані.  В Таджикистані є потреба в тому, щоб Україна експортувала туди свою продукцію. Це саме стосується і медичної сфери і т. д. При наявності цього транспортного коридору все було б можливим. Але я хочу нагадати досить негативний досвід України в спробі залізничного сполучення із Китаєм. Здається, це був 2019 рік, коли Україна відправляла потяг, дійсно, він дійшов до Китаю, але на те, щоб дістатися кордонів з Піднебесною, знадобилося 17 діб, а це величезний час. Я сподіваюся, що ми в майбутньому зможемо побудовати такі логістичні маршрути.

Антон Кучухiдзе, полiтолог-мiжнародник 

Україна дійсно дуже багато років, незалежно від прізвищ президентів, була певною мірою хвора на Європоцентризм, або хвора на якусь біполярність, бо є Брюссель, Вашингтон, або Москва. Далі свого носа, на превеликий жаль,  наша держава не бачила. Скільки я знаю дипломатів, які працювали як раз в Східних державах, писали звернення, наголошували на питаннях, піднімали конкретні завдання, приїзджали делегації, які представляли бізнес тих чи інших держав, однак, щось завжди «не клеїлося». 

Дуже важливо, щоб нарешті Україна почала ширше дивитися. Останнім часом, на початку року,  Офіс президента анонсував в 2021 році турне президента по багатьом Східним державам. Перший візит вже відбувся в Об’єднані Арабські Емірати, достатньо позитивний:  $3 млрд – сума контрактів Меморандумів, підписаних між сторонами, і тепер залишається дочекатися їх реалізації. Ось така практика має стати сталою, стабільною. 

Давайте відверто казати,  щодо Зони вільною торгівлі з Європейським Союзом — в січні ми вичерпуємо майже всi  квоти, наша продукція стає неконкурентоздатною. Ринок СНД – абсолютно пріоритетний, однак є проблема з Російською Федерацією. Який механізм можна порадити? На мiй погляд треба створити форум: «Україна – Центральна Азія». Що заважає  разом пропрацювати, зустрітися, враховуючи інтерес цих країн,  якраз на цьому майданчику можна виробити певні додаткові механізми, узгодити між сторонами, щоб блокування РФ  не працювало проти економічних інтересів. Таких форумів має бути декілька, наприклад, «Україна – Тихоокеанський регіон», «Україна – Південно-Східна Азія», «Україна – Ісламський світ». 

Через подібні сталі форуми для діалогу можна було б просувати якраз таки і економічний порядок денний, а з політичним тут складніше. Дійсно,  Азія – вона дуже складна. Наприклад, якщо ми беремо такого економічного гіганта, як Китайська Народна Республіка, то тут, відверто кажучи, Україна не зможе вести незалежну політику, яка буде відповідати суто нашим національним інтересам, тому що Китай сьогодні є суб’єктом в глобальній боротьбі за світове лідерство, безпосередньо протистоїть Заходу. Відповідним чином, не враховуючи цей геополітичний аспект,  буде доволі важко —  якщо говорити про малий і середній бізнес.  Якщо говорити про військово-технічне співробітництво, то тут будуть великі проблеми, тому що Китай кинув виклик американцям і за даними «Rand Corporation» —  вони публікували це ще в 2010 році —  Китай випередить за військовими параметрами американську потугу. Тому Західний істеблішмент працює на звуження можливостей Китаю, особливо, в військово-технічній сфері. 

Однак, в той самий час, наприклад, iснує інший економічний гігант — Південна Корея.  Мав честь 4 роки бути секретарем депутатської групи у Верховній Раді по зв’язках з Республікою Корея, і завжди в кулуарах звучала така річ, що нашим державам дуже легко налагоджувати економіку, тому що немає політичного конфлікту в жодному з питань. Територіальну цілісність Південної Кореї – підтримує, якихось там політичних акцій одна проти одної ці держави ніколи не робили, однак завжди, коли відбувалися зустрічі делегацій, окремо бізнесу, або окремо державного апарату, то в кулуарах завжди звучала така річ, що українська система оподаткування, українська система бюрократії, українська система перевірок, сертифікації – вона не завжди є зрозумілою для глобального ринку, для глобальних компаній, які звикли швидко працювати, запускатись і так далі. 

Тобто, дуже багато компаній приїжджало в Україну з Південної Кореї, однак завжди були якійсь перепони не політичного характеру. Це все я говорю до того, що наші відносини зі Східним світом – не завжди залежать від зовнішнього фактору, як в контексті Китаю, а дуже часто вони залежать і від внутрішнього фактору. В чому Східний світ є класним – він не буде нам розповідати, як Західні stakeholders про те що – «реформуйтесь, робіть щось». Вони будуть натякати про це не публічно, щоб, іншими словами, «всі заробили». В цьому сенсі це дуже добрий потенційний напрямок для роботи, не завантажений  політичною складовою.

Однак є ще один фактор, про який я хотів би сказати. Завжди треба враховувати і регіональний аспект. Наразі тут треба віддати належне представникам «Укроборонпрому»: йому вдається працювати в Пакистані і в Індії по контрактах.  Це унікально. Зрозуміло, що ці контракти були пiдписанi в різні періоди, однак, в Пакистані, наприклад, є відповідне представництво, при тому, ми теж працюємо з Індією. Ось це унікальний випадок – доказ того, що українська дипломатія може працювати, може давати результат. Це дві антагоністичні держави, однак Україна має військово-технічне співробітництво з обома цими державами.  

Все решта – треба буде добре думати. Наприклад, ні для кого не секрет, що від Іранської держави є надзвичайно великий інтерес до України, як до потенційного містка – виходу на Європу, виходу від блокади, імпортування багатьох речей і так далі. Однак, знов таки, у Украйни дуже схожі ситуації як з Китаєм, вона може потрапити під певний Західний тиск, однак, при бажанні завжди можна знайти вихід і обійти всі санкції. Якщо німці дозволяють собі обходити санкції проти «Північного потоку-2», то чому ми не можемо дозволити собі в інтересах наших економічних підприємств подолати ті чи інші санкції, які існують. Тому,  я вважаю, що з Іраном потрібно  працювати на користь собі, своїм інтересам, заробляти гроші.

Дуже перспективний напрямок – це Туреччина. Нарешті українська сторона з Туреччиною дійшли конкретних домовленостей по військово-технічному співробітництву. Під час візиту Зеленського до Туреччини підписали договір на поставку турецьких безпілотників, і це позитив. На порядку денному договір про вільну торгівлю.  Туреччина може стати для України не лише добрим торговим партнером з точки зору товарообсягу, який не повністю сформований, і не повністю використаний його потенціал. В Азії Туреччина вважається як найбільший хаб не лише для Азії, а і для Африки. Тобто, враховуючи рівень двостороннього співробітництва Туреччини як  в Азії, так і в Африці —  це може бути добрим містком для України, для вибудовування економічних зав’язків з африканськими державами. 

Ось таким складним є Схід, насправді. Однак, як показує практика, за наявності політичної волі є в Україні фахівці, фахові дипломати, які можуть показувати результат. Головне – закінчити, нарешті, цю істерію навколо Європейської інтеграції і т.д., коли політичні партії сьогодні сперечаються, хто першим виступав за Європу. Я завжди всіх заспокоював, що головним євроінтегратором можна вважати Леоніда Даниловича Кучму, тому що він першим в 1999 році видав Указ, де визначив, що членство в ЄС є стратегічною метою України. 

Однак, це просто декларації, слова, що попередня влада намагалася зробити шлях до Європу як «священну корову». Однак, якщо по цьому напрямку казати, то Європа має починатися із середини, з покращенням рівня життя, з реформування, з ефективного державного апарату, зі зменшення рівня корупції і багатьох інших речей. Тому дуже позитивно буде для України відійти від цього однобічного бачення світу: або Брюссель – Вашингтон, або Москва, і продовжувати налагоджувати діалог з регіональними лідерами по типу – Туреччина, ОАЕ, Африка, Латинська Америка. І так Україна може прийти до диверсифікації економіки, нарешті, почати наповнювати експортну складову. Тим самим, почати зменшувати свою залежність від міжнародних кредитів.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here