Артур Сайфудинов
Артур Сайфудинов

Історія різних країн має багато героїчних та трагічних сторінок, це і монархічні війни, і боротьба за незалежність чи право на вільне віросповідання. Вони наклали свій відбиток на сьогодення. В авангарді таких змін завжди виступала опозиція чи рухи спільнот об’єднаних певною позицією щодо важливих для держави питань.

Яскравим прикладом такої боротьби в Великобританії була Ірландська республіканська армія (ІРА), котра вела війну з 1969 року. Основна її вимога — відокремлення Північної Ірландії. Ця війна призвела до величезних втрат з обох сторін, але все ж таки ця організація припинила, у 2005 році, збройну боротьбу замінивши її політичними методами. 

Після світової економічної кризи 2008 року, що викликала нову хвилю сепаратистських настроїв, у 2010 році Шотландська партія вийшла на місцеві вибори з програмною заявою про те, щоб провести референдум. Намагання британського уряду блокувати ініціативи регіону ні до чого не призвели. Референдум був проведений. Але зі свого боку Британія вжила цілу низку запобіжних засобів, аби зберегти єдність. Було змінено формат питання, винесеного на референдум. Замість варіанту, Шотландії: «Чи погоджуєтеся Ви, що Шотландія повинна бути незалежною державою?» (таке формулювання наштовхувало на позитивну відповідь), його замінили на: «Чи повинна Шотландія бути незалежною?». Окрім того, шотландська сторона наполягала на участі у виборах всіх етнічних шотландців, у тому числі тих, хто проживає за межами країни. Британія наполягала на дотриманні територіального принципу. Було погоджено, що референдум має обов’язковий характер, тобто, якщо шотландці проголосують за вихід, то процес зупинити неможливо. Це твердження мало такий характер, що Шотландія виходить не лише зі складу Великобританії, але і зі складу ЄС. Тому їм знову доведеться повторювати процедуру вступу. Така риторика допомогла Великобританії залишитись єдиною країною, оскільки 55,3% шотландців проголосували проти незалежності. 

На сьогодні існує вірогідність того, що Шотландія проведе другий референдум про вихід зі складу Великобританії. Під час попереднього референдуму 62% населення проголосували проти виходу Британії з ЄС. Тому на порядку денному шотландських «сепаратистів» стоїть завдання домогтися ще одного референдуму, який дозволить Шотландії залишитись в ЄС. Це нелегкий процес, який призведе до нових перипетій між урядами двох країн. 

Водночас РФ як країна з великою територією, та ще більшою кількістю трудових мігрантів з країн центральної Азії та мусульманського віросповідання, розуміє значення реформ у сфері протидії екстремізму. Хоча, як показує практика, звичайно, не всі затриманні є терористами, а скоріше «дисидентами», що в певний момент стали «невигідними» правлячим елітам. Тим не менше у Російській Федерації також відбулись зміни в антитерористичному законодавстві. З липня 2016 р. набув чинності прийнятий Державною думою РФ пакет поправок до КПК та інших 10 законів Росії, так званий «пакет Ярової», відповідно до яких посилено кримінальну відповідальність за фінансування тероризму (до 10-15 років), публічні заклики (до 5-7 років), пособництво тероризму (від 10 до 20 років), а оператори мобільного зв’язку та інтернет-провайдери РФ повинні зберігати протягом трьох років записи телефонних розмов і повідомлення абонентів, а також надавати їх на вимогу спецслужб.

Не відстає від практики РФ і Туреччина, котра попри вимоги ЄС відмовилась лібералізувати свої антитерористичні закони, які використовуються також для придушення політичної опозиції. Натомість прийнято нову концепцію боротьби з Робітничою партією Курдистану, яка передбачає перехід до наступальної тактики, витіснення бойовиків з населених пунктів на південному сході країни, активізацію бойових дій шляхом нанесення превентивних ударів авіації та сил спеціальних операцій, що дозволило запобігти створенню курдських кантонів на півдні країни.

Ще однією державою, яка протидіє терористичним проявам з початку свого існування, у зв’язку з чим напрацювала ефективну, багаторівневу систему боротьби з тероризмом та здобула великий практичний досвід у реалізації антитерористичних заходів є Ізраїль. У даному випадку, основним важелем у протидії терористам є «Моссад», «Шабак», підрозділи спеціального призначення поліції та збройних сил. Основною перевагою силових структур країни вважається широка довіра до них зі сторони населення, високий рівень професійної підготовки їх співробітників та розгалужена мережа інформаторів. Крім того, більшість ізраїльських громадян готові до екстрених ситуацій, а у разі необхідності в момент вчинення терористичного акту мають право застосовувати зброю. Поєднання зусиль органів державної влади і суспільства, а також окремих громадян у боротьбі з тероризмом є досить ефективним елементом системи протидії цьому небезпечному явищу.

Незважаючи на декларовану готовність держав дотримуватися вимог національного і міжнародного законодавства, практика показує, що в інтересах підвищення ефективності антитерористичної діяльності допускається вжитку уповноваженими органами і особами заходів, що не завжди відповідають нормам права, зокрема:

  1. Фізичне знищення лідерів терористичних організацій;
  2. Використання спеціальних методів дізнання (тортур) щодо осіб, причетних до тероризму;
  3. Застосування репресивних заходів щодо родичів терористів.

Так, фізичне знищення терористів практикується силовими структурами різних країн, у т.ч. США, Ізраїлю, РФ.

Розповсюдженою практикою є застосування уповноваженими органами спеціальних методів ведення допиту (катування) у рамках контртерористичної діяльності. Незважаючи на те, що такі дії, як правило, не отримують висвітлення в ЗМІ, періодично інформація про них з’являється у публічному доступі. Як приклад можна навести оприлюднені відомості про використання тортур співробітниками ЦРУ США, ФСБ РФ чи Служби загальної безпеки Ізраїлю. 

З огляду на тенденції до зростання небезпеки тероризму зміни антитерористичного законодавства, у тому числі щодо посилення силового компоненту у системі протидії тероризму, збільшення витрат на фінансування їх потреб, відмічається і в інших країнах світу: Канаді, Швейцарії, Австралії тощо.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що для нейтралізації та мінімізації можливих наслідків терористичної діяльності держави мають постійно розвивати спроможності протидії такій загрозі, що потребує, серед іншого, значних матеріальних та фінансових ресурсів. Важливе значення має усунення причин для формування конфліктного потенціалу у суспільстві як живильного середовища для поширення екстремістських поглядів і тероризму.

Боротьба з сепаратизмом повинна відбуватися або у ключі переговорів з розглядом умов обох сторін або ж силовими методами. Однак в будь якому випадку необхідна висококласна робота спецслужб та аналітичних органів для контролю ситуації в країні та можливих проявів сепаратистських настроїв, для контролю екстремістських організацій, які можуть виникати у різних країнах. Важливо, що у державах з високим рівнем життя, де протягом тривалого часу розвивалися демократичні засади та весь державний і судовий устрій працював на дотримання прав та свобод народу, в період високих темпів міграційних процесів з країн третього світу, активно створюються та процвітають екстремістські організації. Останнім часом подібні тенденції значно, адже фінансуються тими у кого на меті є вплив та послаблення ролі певних країн на політичні арені. 

Окремо варто зазначити, що проблема сепаратизму дуже гостро стоїть і для України. Розвиток автономії регіонів, з однієї сторони, розглядається як абсолютно позитивне явище, але у той же час подібна децентралізація провокує активізацію сепаратистських настроїв, що досить негативно впливає на цілісність держави та нерушимість її кордонів.

Тенденції останнього часу демонструють активні зміни на світовій арені, перш за все, викликані пандемією та її наслідками. У той же час, проблема екстремізму, хоч і зникла з порядку денного інформаційного поля, але не була вирішена та лише поглиблюється як на глобальному так і локальному рівнях.

Практика показує, що країни з високим рівнем демократичних цінностей, в яких спецслужби працюють в інтересах своїх громадян все частіше стають цілями терористичних чи екстремістських організацій. У щорічному звіті Контртерористичного комітету (CTED) Ради безпеки ООН зазначається, що за останні п’ять років кількість терактів у світі зросла на 320%. Також в дослідженні зазначається, що подібні інциденти зросли не тільки в чисельності, але й стали більш жорстокими. 

Безумовно, загроза поширення терористичних і екстремістських настроїв все більше актуалізується і в Україні. Активні міграційні процеси, економічна та соціальна кризи, а також доволі нестабільна політична ситуація в країні виступають тими каталізаторами, що створюють позитивні умови для подібної протизаконної діяльності. Доказом цього став ряд подій у 2020 році, хоча й більшість з них сприймались суспільством як умовні «квазітеракти» (особливо це стосується подій з захопленням заручників в Луцьку). 

В подібній ситуації найважливішим показником спроможності держави протистояти загрозі екстремізму, має стати її готовність до активних дій щодо попередження та запобігання можливих протиправних акцій, а також впровадження актуальних світових практик. Вже зараз відомо, що декілька профільних структур, таких як Офіс Генерального прокурора України, Служба безпеки України та Комітет Верховної Ради з питань безпеки, оборони та розвідки займаються розробкою нового законодавства щодо боротьби з екстремізмом та тероризмом. Реалізація подібних планів, безумовно, може створити ефективний і дієвий механізм у боротьбі з подібними викликами. 

Не слід забувати, що питання боротьби з екстремістською діяльністю має доволі значну політичну складову, яка багато у чому впливає на позицію тієї чи іншої країни. Досить часто окремі громадські чи політичні організації підпадають під визначеннях «екстремістських» з боку одних держав, але при цьому користуються активною підтримкою інших. Подібна проблема досить гостро стоїть і в Україні, особливо, що стосується окремих право-радикальних організацій, чи окремих структур, які отримують значну підтримки ззовні та ведуть відверто антиукраїнську діяльність. 

У цій ситуації визначальним фактором має стати саме політична воля української влади, в руках якої зосереджені всі необхідні інструменти для ефективного протистояння подібним викликам. Відкритим питанням залишається лише те, наскільки Україна готова йти власним шляхом, захищаючи свої інтереси, а не слідуючи вказівкам ззовні? В любому випадку завжди актуальним є французький вислів: «Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує».

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here