Вже майже аксіомою стала думка про те, що шанси Петра Порошенко на перемогу на президентських виборах 31 березня 2019 року катастрофічно впали і наразі близькі до нуля. Не зважаючи на те, що ще на початку цього року, за результатами досліджень різноманітних соціологічних центрів, чинний Президент без особливих проблем потрапляв у другий тур, ситуація кардинально змінилася, а тому потрапляння Порошенка у другий тур виборів–2019 є досить проблематичним (у відповідності до результатів досліджень Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) 5-19 квітня та соціологічної групи «Рейтинг» – 14-24 червня, за умови потрапляння у другий тур Петру Порошенко доведеться поборотися з Юлією Тимошенко, Анатолієм Гриценком, Юрієм Бойком, Володимиром Зеленським, Святославом Вакарчуком та Олегом Ляшком).

Для багатьох експертів, політиків та пересічних громадян ситуація, в якій опинився чинний Президент за вісім місяців до виборів, є абсолютно програшною. А на тлі того, що 78% українців не схвалюють роботу президента Петра Порошенко (за результатами соціологічного опитування центру соціологічних досліджень «Софія»), видається безглуздим навіть говорити про пошук президентською командою «прохідного» спаринг-партнера на другий тур (соціологи КМІС стверджують, що Порошенко програє всім потенційним суперникам). Проте, здається, політтехнологи, які працюють на Банковій все ж перебувають у пошуку  реального спообу забезпечення перемоги Петра Порошенка на президентських виборах 2019 року.

Здається, лекала політичних технологій, які, з великою долею імовірності, будуть застосовуватися президентською командою, не нові, проте вони доволі ефективні та успішно апробовані в Росії ще в далекому 1996 році.

На перший погляд, це буде певною несподіванкою, але сьогоднішнє становище Петра Порошенка багато в чому подібне до стартової позиції Бориса Єльцина напередодні президентських виборів – 1996 в Росії. На початку 1996 року Єльцин мав дуже низький рівень підтримки серед населення. Представники його виборчого штабу, згадуючи ту кампанію, говорять, що «в лютому, коли він все ж таки заявив про свою участь в майбутніх виборах, його поразка здавалася неминучою». За даними опитувань, 30% населення РФ цілковито підтримували вислів «при комуністах все було кращим, я хотів(-ла) би, щоб усе стало по-старому» і ще 33% частково погоджувалися з цим. За словами директора Фонду «Общественное мнение» Олександра Ослона, який працював у штабі Єльцина, в лютому 1996 року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі лідера російських комуністів Геннадія Зюганова зустрічали як очевидного фаворита виборів і майбутнього президента Росії. Більш того: за популярністю Б. Єльцин поступався навіть окремим лідерам російських демократичних сил. І це все на тлі війни в Чечні.

Проте, як ми знаємо, Борис Єльцин за результатами другого туру (відбувся 3 липня 1996 року) набрав понад 50% голосів виборців і був переобраний на другий президентський строк.

Що ж трапилося і що допомогло меганепопулярному президенту Єльцину, якого переважна більшість росіян вважала неефективним, недалеким, корумпованим та схильним до алкоголізму керівником держави, переламати ситуацію на свою користь? Відповідь на це питання, як це не дивно, можна отримати переглянувши кінофільм Роджера Споттісвуда «Проект «Єльцин» (анг. Spinning Boris, букв. «Розкручуючи Бориса»), присвячений виборам президента Росії у 1996 році. До недавнього часу, як і більшість українців, які не дивляться російське телебачення (фільм неодноразово транслювався на російських телеканалах), я не чув про цей фільм. Незважаючи на те, що фільм доволі посередній в художньому та естетичному сенсі, його варто подивитися. Він не став подією у світі кінематографії і не вхлить до топ-фільмів про політичні технології (“Хвіст махає собакою”, “Уся президентська рать”, “Картковий будинок” тощо), але це не тому, що він не має відношення до реальних подій. За словами людей, які безпосередньо приймали участь у президентській кампанії Бориса Єльцина в 1996 році, якраз, навпаки. І саме в цьому його цінність для нас, українців.

Переконаний, що переважна більшість тих, хто вперше подивиться фільм «Проект «Єльцин» або перегляне його знову (адже він вийшов на екрани 15 років тому, в 2003 році), з подивом знайде для себе багато паралелей з ситуацією, яку ми спостерігаємо в Україні-2018: тотальна недовіра до влади, різке зубожіння населення на тлі преференцій для «своїх» (які ще недавно торгували на базарі, а зараз вирішують долю держави), непомірних зарплат і премій державних чиновників, силовиків та народних депутатів, безкарність для злочинців, корупціонерів та казнокрадів, розгулу організованої злочинності. Крім того, у фільмі прозвучить таке знайоме сучасному українцю визначення «Партія війни». Саме так: в оточені Єльцина були люди, які радили йому скасувати вибори, для чого пропонували варіант запровадження надзвичайного стану по всій країні у зв’язку з війною в Чечні, а у випадку якщо парламент виступить проти такої ініціативи, його пропонувалося розпустити.

Гадаю, не варто переповідати сюжет фільму, так само як і перейматися питанням, хто автор перемоги Єльцина в далекому 1996 році – команда американців, яка навчала його штаб новітнім політичним технологіям, чи співробітники штабу, які після виходу фільму, запевняли, що американці не брали участь у кампанії і були їм непотрібними. Цінність цього фільму для політтехнологів, які розробляють майбутню виборчу кампанію Петра Порошенка, полягає в тому, що у ньому прописаний алгоритм і метод, за допомогою яких можна забезпечити переобрання шефа на другий президентський термін. Алгоритм: якщо одного кандидата ненавидять, а іншого бояться, то будуть голосувати за того якого ненавидять.

Метод – розганяти, за наявності практично необмеженого фінансового ресурсу, через мережу підконтрольних ЗМІ, ідею небезпеки громадянського конфлікту в Україні у випадку обрання будь-кого іншого, окрім Петра Порошенко. Перед цим усі опоненти президента будуть автоматично зараховані до агентів Кремля, які свідомо чи «втемну» працюють на ідею “руського міра”, з метою повернення Києва в лоно Москви. Благо для Банкової, «пригадати» Тимошенко,  Гриценку, Бойку чи Ляшку  є що.

Уявити реакцію українців не важко. П’ятий рік війна на сході України – це реальність у якій живе уся держава. В пам’яті кожного – криваві події на Донбасі 2014-2015 рр. Так, військові дії тривають і сьогодні, практично щодня гинуть наші воїни на Сході, але для більшості українців у свідомості присутній важливий момент: війну вдалося локалізувати на певній території і понизити її інтенсивність і це буде поставлено в заслугу Петру Порошенко, який за час свого президентства худо-бідно, але навчився контролювати ситуацію в середині держави та заручився підтримкою світових лідерів на зовні. А якщо прийде новий президент, чи є гарантія збереження статус-кво? Ось основне питання, яке буде артикулюватися  в інформаційному просторі.

Паралельно слід очікувати продовження процесу так званого «перепакування» Порошенка: активні поїздки по регіонах, відкриття нових інфраструктурних об’єктів, передача нових «Богданів» ЗСУ, широка рекламна кампанія (але і тут можуть виникнути проблема – якість виконавців, маю на увазі, прецедент  зі співачкою Анастасією Приходько, яка вимагає у команди Порошенко півмільйона гривень компенсації за залучення її до політичної реклами під виглядом соціальної) і ще багато іншого.

Хтось зауважить, що все написане – абсурд і усі паралелі президентських виборів 1996 року в Росії до українських реалій притягнуто за вуха. На жаль, ні. Сучасні передвиборчі прийоми – це продукт брехні, неправди і банальної маніпуляції, вигадані ще у 70-80-х роках минулого століття, які безжально експлуатуються ще й досі. Технології не мають кордонів і не залежать від часу – вони працюють на рівні людської психології та інстинктів. І переконатися у цьому зможе кожен: старт президентських виборів-2019 не за горами. А бути чи не бути  обманутим (і у цьому випадку мова не лише за одного з майбутніх кандидатів), кожен вирішує самостійно.

Обізнаний – значить озброєний.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here