Сховище минулого. Де наразі Миколаїв тримає в собі демонтовані статуї Леніна, Суворова та Потьомкіна?
У Миколаєві місцева влада ще не прибрала з публічного простору пам'ятники, що символізують тоталітарний режим, як цього вимагає закон про деколонізацію. Причина -- довгі бюрократичні процеси, кажуть посадовці. При цьому, зовсім нещодавно ми двічі стали свідками того, що у деякому сенсі безініціативність можновладців у вирішенні їхньої долі породила самовільне знищення цих обʼєктів "невідомими".
"МикВісті" розібралися, що гальмує процес деколонізації в місті, та знайшли місце, де сьогодні зберігаються демонтовані об'єкти.
Заглянемо у минуле, на десятиліття назад — в цей час в історії України відбувся важливий епізод, відомий як "ленінопад". Процес декомунізації, що набрав обертів, не обійшов і місто Миколаїв. 22 лютого 2014 року мешканці міста самостійно скинули з постаменту на Соборній площі пам'ятник вождю світового пролетаріату. Після падіння бронзова статуя була зруйнована, а її подальша доля залишилася загадкою.
Власне, протягом усіх цих років пам'ятник розташовувався в самому серці Миколаєва. Ми виявили його на території музейного комплексу "Старофлотські казарми", в його затишному задньому дворі.
Безголовий корпус Леніна розташувався під відкритим небом на території музейного комплексу "Старофлотські казарми". Бронзова поверхня вкрита пилом, а сама статуя підтримується металевими опорами.
Неподалік від диктатора, "обличчям" до землі, знаходиться бюст Григорія Потьомкіна, одного з основоположників Миколаєва. Фігура фаворита імператриці Катерини ІІ викликає неоднозначні оцінки. Під час його демонтажу жителі Миколаєва традиційно поділились на два табори: на тих, хто підтримував знесення, і на тих, хто був проти. Одні наголошували на радикальному демонтажі, нагадуючи, що князь сприяв ліквідації Запорозької Січі. Інші ж стверджували, що власну історію не варто переписувати або знищувати. Активіст Ілля Зелінський, наприклад, висловив думку, що постать Потьомкіна потребує переосмислення.
Недалеко від них, у центрі двору, розташований бюст ще одного російського діяча — генерала Олександра Суворова. Цю скульптуру, яка була демонтована у 2023 році, встановили студенти без узгодження з міською адміністрацією біля військової кафедри Миколаївського національного університету імені Василя Сухомлинського.
Поряд із купою гілок і опалого листя розташована ще одна скульптура Леніна, а також бюст революціонера та поета Олексія Гмирьова, разом із пам'ятником Григорію Петровському – депутату Держдуми Російської імперії та редактору більшовицької газети "Правда".
У музеї нині зберігається гіпсовий макет пам'ятника першому мешканцю Миколаєва Михайлу Фалєєву, який раніше розташовувався в міській раді поруч із кабінетом мера. Після початку повномасштабної війни він опинився там як символ того, що Миколаїв колись входив до складу Російської імперії. Сучасна Росія використовує цей факт у своїй пропаганді, створюючи міф про те, що Миколаїв є частиною "русского мира". Зараз ця частина пам'ятника, розділена навпіл, лежить під дверима одного з покинутих і пошкоджених війною приміщень музею.
Памʼятник Михайла Фалєєва, що прикрашав Набережну в Миколаєві, зберігають в іншому закладі, зазначили в управління культури.
Вона розташована в установах міської громади. Ця скульптура безумовно має велику цінність завдяки своїй художній та історичній значущості, проте не має офіційного охоронного статусу. Через обстріли її було тимчасово демонтовано, поки не буде ухвалене рішення щодо подальшої долі, -- зазначив начальник управління Юрій Любаров.
Попри те, що ці памʼятники уособлюють тих, з ким сьогодні воює Україна, їх обʼєднує те, що у майбутньому вони можуть стати експонатами музею памʼяті імперського та радянського минулого, якщо такий зʼявиться у Миколаєві.
-- Їх стан, на жаль, залишає бажати кращого. Однак, у зв'язку з війною, у нас немає можливості фінансувати їх відновлення чи реставрацію. Тому наше головне завдання — зберегти їх до тих часів, коли ситуація покращиться, -- зазначає Віктор Рябенков, завідувач науково-методичного відділу об'єктів культурної спадщини музею.
У містах Європи, зокрема в Будапешті, Берліні, Празі та Таллінні, функціонують музеї, що присвячені вшануванню пам'яті тоталітарних режимів. Ці установи відіграють суттєву роль у збереженні історичної пам'яті і ілюструють жорстокість колишніх ідеологій.
Насправді, нам навіть не потрібно далеко йти. Яскравим прикладом слугує Меморіальний музей тоталітарних режимів у Львові. Його заснування відбулося у 2009 році за ініціативи міської ради, яку на той час очолював колишній однопартієць мера Миколаєва Андрій Садовий.
Комплекс на місці колишніх ґетто та транзитної в'язниці був зведений всього за два роки.
Проєкт музею памʼяті можливо реалізувати і в нас на базі комплексу "Старофлотські казарми", де є достатньо простору для облаштування експозиції, каже начальник управління культури Миколаївської міської ради Юрій Любаров.
-- Ми говоримо про те, що ми це там створимо і все цивілізовано перенесемо. Але грошей на це потрібно дуже і дуже багато, -- зазначає посадовець.
Однак проблема не стільки в створенні "музею в музеї", скільки у наявності грошей на впорядкування території та перенесення туди обʼєктів. В управлінні культури стверджують, що на демонтаж лише одного памʼятника знадобиться не менше мільйона гривень, враховуючи кількість робіт та їхній розмір.
Зняття скульптур, присвячених Суворову та Потьомкіну, не вимагало фінансових затрат з бюджету. Їх вдалося демонтувати за рахунок ресурсів комунальних підприємств. Проте існує ще один аспект. Ці монументи не були зареєстровані в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, тому не мали жодного охоронного статусу.
Ось чому влада наразі не має права на демонтаж пам’ятника Степану Макарову чи пам’ятника Жертвам збройних конфліктів, що сталися під час української революції (Безсмертним борцям за радянську владу).
Але процес не є таким швидким і легким, як може здаватися. Цей механізм вимагатиме подолати значний бюрократичний шлях.
-- Місце, куди планується перемістити об'єкт, визначено - це музей. Наступним кроком буде розробка проекту та підготовка необхідної документації, яку потім потрібно буде направити до Міністерства культури. Міністерство має надати свою згоду, після чого документи повертаються до міської ради. Далі розробляються проектно-кошторисні документи, і тільки після завершення цих етапів розпочнуться роботи. Наразі в нас є тільки один документ, що підтверджує намір передати пам'ятник до музею. Далі необхідно провести сесії міської та обласної ради, щоб здійснити передачу майна з одного балансу на інший. Це тривалий бюрократичний процес, який може затримуватися на будь-якому етапі, -- ділиться інформацією Юрій Любаров.
Згідно з поясненнями начальниці міського управління охорони культурної спадщини Світлани Гладун, не всі пам’ятники підпадають під дію закону, і кожен з них потрібно аналізувати індивідуально. Наприклад, пам'ятник адміралу Макарову все ще має статус охоронюваного об'єкта, і Міністерство культури не вважає, що існують підстави для його зняття.
-- Вони не бачать поки що причин, щоб вирішити це. Цим займається обласне управління культури, вони за нього відповідають і напряму ведуть переговори с міністерством. В принципі, якщо немає забороненої символіки на Макарові, то він підлягає внесенню в реєстр. До того ж дім, де жив Макаров, теж має статус, -- каже Світлана Гладун.
Слід зазначити, що після тривалих обговорень назва вулиці, присвячена Макарову, була змінена. Це рішення було зумовлене подіями, пов'язаними з кораблем, що носить те ж ім'я, який вів обстріли українських територій, а також тим, що Степан Макаров обіймав важливу посаду у флоті Російської імперії. Про це повідомив голова топонімічної комісії Олександр Тригуб в інтерв'ю "МикВісті".
Також не підпадає під дію закону монумент Шурі Коберу та Віті Хоменко, для якого Інститут національної пам'яті раніше видав рекомендацію про виключення з реєстру. Наразі місто готове лише оновити інформаційну табличку на цьому пам'ятнику.
-- Бажання окремих осіб – це одне питання, а існуюче законодавство – зовсім інше. Тому міський голова підписав відповідь про те, що цей пам’ятник не підлягає змінам, і ми так вважаємо. Нас запитали, ми надали відповідь. Як виняток, згідно з законом, ми можемо провести коригування інформаційної таблички, де є зображення піонерського значка. Можливо, ми зможемо трохи змінити текст, -- додала посадовиця.
Варто зазначити, що упродовж періоду з 2023 по 2024 рік цей охоронний статус втратили всього 35 памʼяток у Миколаєві.
Проте миколаївці вирішили діяти рішуче у боротьбі із законом — вони підірвали пам’ятники, на місці яких залишилися лише уламки. Йдеться про пам’ятник Солдатам правопорядку та обеліск "Скорботна мати". Винуватців цього інциденту так і не вдалося виявити, а самі пам’ятники швидко позбулися статусу охорони через вибух.
У секторі охорони культурної спадщини Миколаєва зазначають, що поряд із згаданими аспектами існує ще одне важливе питання — це політична воля та готовність депутатів Миколаївської міської ради.
-- Це складний, болючий, політичний процес. Але втручатись у нього депутати Миколаївської міської ради поки не бажають. Ми писали лист на депутатів, надавали їм перелік, щоб вони розглянули це на комісії. Реакції жодної поки немає, -- каже Світлана Гладун.
Таким чином, процес звільнення Миколаєва від пережитків минулого ускладнюється нестачею фінансування, політичними рішеннями та складними бюрократичними процедурами. Проте існує потенціал для відкриття музею пам'яті тоталітарної епохи, і приклади з інших міст України та Європи свідчать про те, що це цілком реально.
Чи зможе Миколаїв перетворити "звалище історії" на простір пам'яті та осмислення минулого, покаже лише майбутнє.
