Зміна політичного курсу в Сирії стала вигідною для Туреччини, проте Росія все ще має можливості для впливу.
Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього" (UIF) Ігар Тишкевич про наслідки падіння режиму Башара Асада
Сирія: Уроки з Туреччини та приховані можливості.
Отже, Туреччина стала головним вигодонабувачем у результаті змін у політичному ландшафті Сирії. Зараз перед Анкарою стоїть завдання забезпечити стабільність всередині країни, запобігти великим конфліктам між різними опозиційними групами. Крім того, надзвичайно важливо завершити військову кампанію проти курдських сил, прагнучи, по можливості, зсунути "західний кордон" Курдистану на 50-70 км на схід.
З точки зору інших учасників, ситуація виглядає наступним чином:
США "залишаються на своїх позиціях". Однак, якщо бути точними, то ніхто не оскаржує їхню зону контролю. Проте Туреччина планує значно знизити вплив курдів, особливо у процесі створення нового уряду. Це означає, що основна проамериканська сила в регіоні може зазнати ослаблення.
Іран був одним із найактивніших учасників процесу. І намагався брати участь (за допомогою своїх проксі з Хезболли) у війні до останнього. Але при цьому вів активні переговори з Туреччиною щодо майбутнього Сирії. Достатньо сказати, що керівник іранського МЗС відвідав Анкару одразу після падіння Алеппо.
Аравійські монархії. Хоч це може здаватися парадоксальним, але їхні позиції дещо зміцняться. Опозиційні групи на півдні, разом зі своїми союзниками серед друзів та християн, "вчасно" розпочали повстання, яке призвело до падіння Дамаска. В результаті, до столиці увійшли переважно ці загони, а не ХТШ чи сирійські туркомани.
Росія поступово втрачає своє домінування, але все ще має можливість залишитися в Сирії. Однак це може відбуватися вже на інших умовах, в ролі однієї з "другорядних" сил.
Таким чином, контури нового уряду багато в чому визначатимуться Анкарою з впливом аравійських монархій і, можливо, Ірану. Чому не РФ? А тому що, на відміну від перелічених зовнішніх сил, вона зробила лише одну ставку, працюючи з оточенням Асада. Що, до речі, дивно, враховуючи її спроби працювати з кількома групами одночасно в "проблемних" африканських країнах.
У ЗМІ активно розглядається тема подальшої долі російських військових баз у Сирії. Евакуація цих об'єктів ускладнить проведення операцій в Африці, проте не зробить їх абсолютно неможливими.
Якщо Туреччина зуміє встановити стабільний уряд і зберігати його протягом принаймні року, це може призвести до надзвичайно захоплюючих наслідків.
Мова йде не про військову потужність, а, якщо можна так висловитися, про металеві конструкції. Зокрема, про трубопроводи. Перший проєкт — Arab Gas Pipeline — планувався як газопровід, що з'єднує Єгипет, Йорданію, Ліван, Сирію, Туреччину та навіть Ізраїль. Перша черга була завершена у 2003 році. Проте будівництво ділянки Хомс — територія Туреччини так і не розпочалося.
Тому контроль над Хомсом для Туреччини є вкрай важливим -- адже можна почати "тягнути трубу" територією, яка навіть патрулюватися може твоїми військами.
Другий проект так і не був реалізований через непоступливість Асада. Мова йде про трубопровід Qatar-Turkey, який у рамках першого плану мав проходити через сирійську територію. Однак сирійський уряд прагнув співпрацювати з іншими партнерами і віддавав перевагу трубопроводу Іран-Ірак-Сирія, будівництво якого також було розпочато.
Існував альтернативний шлях для газопроводу Qatar-Turkey, проте він пролягав би через регіони, підконтрольні курдам Іраку. Це створило б додаткові економічні та політичні можливості для курдських груп, що є неприйнятним для Анкари.
Тепер знову звертаємося до проєктів. Якщо в Дамаску не спалахне громадянська війна між опозиційними групами (війна з курдами "не враховується", оскільки її продовжуватимуть проурядові сили Туреччини в різних формах), це відкриває можливість для відновлення обох ініціатив. На першому плані опиниться Arab Gas Pipeline.
Наступним етапом може стати ініціація будівництва трубопроводу, що сполучатиме Катар і Туреччину. Ключовими факторами цього процесу є політичне рішення нової влади, вибір оптимального маршруту та передача земельних ділянок. Важливо, щоб у можливих спорах з місцевими жителями брало участь саме "нове, демократичне" керівництво. Крім того, необхідна згода на розміщення іноземних приватних військових компаній або військових підрозділів для забезпечення охорони об'єкта.
Отже, для успішної реалізації трубопроводу з Катару необхідно, щоб новий уряд продемонстрував рік стабільності, що дасть змогу ухвалити всі необхідні рішення. Лише після цього можна буде переходити до подальших етапів роботи.
Найцікавіше те, що реалізація таких проєктів викликатиме інтерес з боку країн Європейського Союзу, які отримуватимуть газ. Проте, опонентами можуть виступити Сполучені Штати та... Іран, якщо він не залучиться до цих ініціатив.
А для Російської Федерації це є набагато гіршим варіантом, ніж можливість евакуації військових баз. Причина в тому, що:
Туреччина не лише оголосила, а й підтвердила виникнення нової регіональної супердержави. Це слід враховувати.
