У Росії почали обговорювати можливість "швидкої та успішної спеціальної військової операції" проти Азербайджану - Новини Весь Харків.

Який ступінь загрози вторгнення і які наслідки це може мати?

Відносини між Азербайджаном і Росією зазнали значного погіршення після інциденту, коли азербайджанський авіалайнер компанії AZAL був збитий російським зенітним ракетним комплексом "Панцир-С1", і Москва відмовилася визнавати свою провину. Ситуація загострилася в липні-серпні, коли в російському інформаційному просторі почали звучати заклики до започаткування "спеціальної воєнної операції" проти Баку. Проте, наскільки реальною є загроза військового вторгнення з боку РФ і які наслідки це може мати для Азербайджану?

Темний січень

Перед тим як перейти до обговорення сучасних загроз для Азербайджану з боку Росії, варто здійснити короткий історичний огляд. Російські війська вже здійснювали вторгнення на територію республіки в період її становлення незалежності.

Агресія проти Азербайджану радянських/російських військ відбулося в ніч з 19 на 20 січня 1990 року. Це був період, коли СРСР у марних конвульсіях перед повним розпадом намагався силою стримувати імперію, що розпадалася.

Офіційна причина, яку російська пропаганда наводила для військової операції в Баку, полягала в захисті вірменського населення. Однак насправді Москву турбувало зростання впливу Азербайджанського Народного фронту, який став серйозним викликом для Комуністичної партії Азербайджану. Лише через кілька років, після розсекречення внутрішніх документів партії, стало відомо, що підготовка силової операції почалася ще в другій половині 1989 року. Таким чином, криваві дії мали виключно політичний характер і були заздалегідь сплановані.

У ніч з 19 на 20 січня 1990 року, відповідно до указу про введення надзвичайного стану, радянські війська розпочали атаку на столицю Азербайджану, місто Баку. У цій операції взяло участь контингент, що налічував понад 26 тисяч військовослужбовців, до складу якого входили:

Штурм Баку розпочався з акції диверсії, що призвела до вибуху енергоблоку на АзДержтелерадіо, внаслідок чого мешканці країни втратили можливість отримувати оперативну інформацію. У Баку почалися пересування згаданих формувань у напрямках Сумгаїт-Хирдалан, з обхідним маневром через Бінагаді; Локбатан-Патамдар; Тюркан - а також з широким охопленням через Мардакан і Біну, з виходом на східну частину столиці.

Ці трагічні події, що забрали життя сотень цивільних, в Азербайджані та у світовій історії відомі як "Темний січень" (азерб. Qara Yanvar). І в історичному контексті вони не так уже й давно відбулися - тридцять п'ять років тому. Чи можливе подібне повторення з урахуванням ворожих і вкрай агресивних заяв російських рупорів режиму? Спробуймо в цьому детально розібратися. Але почнімо з передісторії нинішньої конфронтації для повноти розуміння суті подій, що відбуваються.

Дружнє сусідство, яке переживає кризи.

Цілком доречною буде і хронологія того, як відносини між росією та Азербайджаном увійшли в стабільне піке, хоча їх ніколи не можна було назвати дружніми принаймні з вищезазначеної причини, а також через підтримку росією Вірменії під час окупації Карабаху.

Після розпаду Радянського Союзу Азербайджан не мав потужної сучасної армії, а також не користувався значною міжнародною підтримкою, що ускладнювало йому можливість відкрито протистояти Російській Федерації.

Дружні та добросусідські зв'язки завжди слугували ілюстрацією для стабільного та безпечного розвитку республіки, яка вийшла з розвалюючої імперії та поступово звільнялася від впливу Росії. Ключовим моментом у цьому процесі стала 44-денна війна 2020 року, внаслідок якої було звільнено значну територію Карабаху.

Це стало стартовим моментом для формування Азербайджану як ключового гравця в регіоні, а нині його вплив поширюється і за межі цих територій. Визвольна війна 2020 року стала імпульсом для Баку в просуванні свого іміджу як потужного актора. Сьогодні ми спостерігаємо, як Республіка Азербайджан активно налагоджує нові відносини з країнами Центральної Азії, охоплюючи широкий спектр питань, включаючи не лише військові та технічні аспекти, але й культурні, політичні, економічні, гуманітарні, технологічні та інші.

Азербайджан став мостом для країн Центральної Азії, що дає їм змогу інтенсивніше виходити з орбіти впливу росії, яка слабшає. І це тільки каталізує дратівливість москви.

З останніх причин, що неабияк розбурхали російських реваншистів, стало укладення угоди між Азербайджаном і Вірменією під егідою США, покликаної не тільки врегулювати багаторічний конфлікт, а й відкрити кордони для транспортного маршруту з Азербайджану через вірменське місто Мегрі з азербайджанським ексклавом Нахічевань - Зангезурський коридор.

Основна ідея коридору полягає в тому, що, попри те, що він знаходиться під юрисдикцією Вірменії, його експлуатацію та обслуговування здійснюватимуть компанії з Азербайджану та США. Це призводить до того, що присутність американських інтересів у регіоні, який Росія традиційно вважала своєю зоною впливу, ставить під сумнів її імперські амбіції.

Зростаюча незалежність та впевненість в зовнішній і внутрішній політиці Азербайджану викликає неабияке занепокоєння в Кремлі. У відповідь на це, кремлівські пропагандисти починають розганяти в медіа ідею про можливість проведення так званої "спеціальної військової операції" проти Азербайджану. Проте, чи має Росія достатньо ресурсів для реалізації такого сценарію, і які можуть бути можливі варіанти його здійснення?

Агресія проти Азербайджану

Вище я не просто так навів історичну довідку зі згадкою трагедії 20 січня. Це було відсилання і з тактичного погляду того, які напрямки і маршрути може розглядати росія під час підготовки такої операції.

Однак важливо усвідомити ключовий аспект: Азербайджан 1990 року суттєво відрізняється від Азербайджану 2025 року. Те ж саме стосується і Росії: те, чим вона була до 2022 року, вже не є актуальним у 2025-му. Тим не менш, вважаю, що обидва сценарії слід аналізувати для більш точної оцінки потенціалу РФ.

Отже, у високих ешелонах влади Кремля приймається рішення про здійснення репресивної акції в Азербайджані. Що може цьому сприяти? По-перше, це відчуття безвідповідальності, яке виникає в умовах авторитарних агресивних систем, особливо на фоні нещодавніх переговорів на Алясці та відсутності покарання за вчинені злочини. І тут, у контексті військової тематики, варто зробити невеликий геополітичний відступ.

Наслідки зустрічі на Алясці

Суть у тому, що 47-й президент США Дональд Трамп прийняв на території країни, яка нещодавно вважалася символом демократії та світовим правопорядком, особу, що знаходиться в розшуку Міжнародного кримінального суду. Цю людину звинувачують у військових злочинах, і на її совісті — кров сотень тисяч людей. Прийом відбувся з усіма почестями: червоною доріжкою, оплесками, усмішками та частуваннями, зокрема стравами з аляскинського палтуса.

По суті, на Алясці відбулася легітимізація воєнного злочинця - без осуду, без демонстрації презирства до його вчинків, а навпаки: прийом проходив у заохочувальній, шанобливій формі.

Зрозуміло, такий підхід можна розглядати як спробу задобрити і розсіяти увагу путіна напередодні ухвалення важливих рішень, але навіщо? США - це країна, яка має у своєму арсеналі повний набір інструментів політичного, економічного, юридичного, технологічного та іншого роду, якими вони здатні тиснути на росію до її повного і безповоротного виснаження. Але дивним чином Дональд Трамп досі не застосував жодного з цих інструментів і навіть обіцяні раніше санкції проти росії знову було відкладено на два тижні.

Цей момент водночас є і важким, і символічним, але про це я розповім трохи згодом.

Один з найбільш уразливих і негативних аспектів зустрічі на Алясці полягав у тому, що Володимир Путін був прийнятий з почестями. Це може підкріпити його переконання в тому, що йому все дозволено. І не лише йому. Це може стати сигналом для інших країн-ізгойів і диктаторів, таких як Кім Чен Ин з Північної Кореї чи Ніколас Мадуро з Венесуели, що їхні дії можуть залишитися безкарними. Більше того, це може привернути увагу до них, яку вони насправді не заслуговують у середовищі цивілізованих націй.

Іншими словами: знищуй існуючий світовий порядок, суверенітет кордонів більше не має значення. Захоплюй сусідні землі – з тобою все ще можуть домовитися, але покарання тобі не загрожує.

Цю обставину можна порівняти з відкриттям Пандориної скриньки, або, з огляду на сучасні події, з "скринькою Трампа", з усіма її негативними аспектами. Один з таких аспектів нещодавно намагався вирватися на поверхню в регіоні Кашмір, коли Індія зробила спробу тиску на Пакистан. Проте, отримавши гідну відповідь, конфлікт швидко вичерпався.

На жаль, зустріч на Алясці в тому вигляді, в якому вона відбулася, може викликати новий сплеск проблем для Трампа, подібно до демонів, яких він сам випустив з ящика. Проте ситуація не є настільки критичною.

Тепер знову звернемося до ризиків і загроз, які стоять перед Азербайджаном. Варто врахувати, що після такої зустрічі Путін може відчувати себе впевненим у своїй безкарності за будь-які вчинки.

Причини агресії

Однією з ключових причин загострення відносин між Азербайджаном і Росією стало напад на цивільний літак азербайджанської авіакомпанії AZAL, а також відмова російської влади визнати свою відповідальність і принести вибачення на офіційному рівні.

19 липня президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що до подачі до Міжнародного суду готують документи у справі про удар по літаку рейсу AHY8243, а вже в ніч на 21 липня, під час ракетного удару по Києву, одна з російських ракет вибухнула поблизу азербайджанського посольства. Це був недвозначний натяк, силова реакція на позицію Баку. Потім почалася низка гібридних ударів по азербайджанських об'єктах в Україні.

В кінці липня було оголошено про укладення угоди між українською компанією Naftogaz Group та азербайджанською SOCAR Energy Ukraine, що передбачає постачання азербайджанського природного газу через транбалканський маршрут з Болгарії до Румунії та України. Лише через тиждень, у ніч на 6 серпня, російські окупанти здійснили масований напад за допомогою дронів-камікадзе Shahed-136 на газорозподільчу станцію в Одеській області, яка є частиною маршруту транспортування азербайджанського газу.

7 серпня стало відомо, що на румунський нафтопереробний завод Petrobazi через трубопровід Баку-Тбілісі-Джейхан надійшла "брудна" нафта з Азербайджану, що містила високу концентрацію хлору. Румунська сторона висловила підозри щодо можливого забруднення нафти, вказуючи на можливу участь російських сил, які могли бути зацікавлені в саботажі та дискредитації Азербайджану як надійного постачальника якісних нафтопродуктів.

Пізніше, в ніч на 8 серпня, російські війська знову атакували нафтобазу азербайджанської компанії SOCAR, розташовану в Одеській області. А в ніч на 18 серпня удар був завданий по ще одному об'єкту SOCAR.

На фоні таких гібридних атак у Росії активно розгортається хвиля антиазербайджанських настроїв у суспільстві: від переслідувань представників діаспори до відвертих загроз у контексті так званої "спеціальної військової операції". Важливо усвідомлювати, що ці загрози не походять від анонімних осіб або ботів у соціальних мережах, а є голосом найвищих посадовців, які транслюють кремлівську агенду. Отже, агресивна риторика щодо Азербайджану не є просто особистою ініціативою, а відображає офіційну політику Кремля.

Хід подій

В даний час Росія, більш ніж будь-коли, зазнає ослаблення через війну в Україні, що ускладнює її здатність здійснювати подібні операції. Особливо це стосується країни, з армією якої справедливо можна вважати найбільш боєздатною та технологічно розвиненою в регіоні, яка за багатьма показниками навіть перевищує сили, здатні протистояти Збройним Силам Росії.

Для здійснення загальновійськової наступальної кампанії проти Азербайджану, з метою захоплення столиці Баку, Росії необхідно сформувати ударне угруповання чисельністю 200 тисяч військовослужбовців у цьому регіоні. Отже, скупчення великої кількості військ поблизу кордонів Азербайджану стане явною ознакою наростаючої загрози, і провести такі маневри без уваги буде практично неможливо.

Багато людей можуть запитати: чому під час "Чорного січня" радянським військам вистачило лише 26 тисяч солдатів для захоплення столиці, а тепер потрібно майже в десять разів більше військових? Відповідь на це питання є досить простою і була озвучена раніше: у 1990 році Азербайджан був практично беззахисним, сам на сам стикаючись з імперією, що розпадалася, тоді як сьогодні це зовсім інша країна. Сучасна армія, систематичне підвищення обороноздатності, реформи збройних сил, які досягли значно вищого рівня порівняно з ЗС РФ 2021 року, і багато іншого.

Водночас 200 тисяч осіб - це не просто голе угруповання, а комплектація технікою, якої штатно в жодного підрозділу російських окупаційних військ на сьогодні просто немає. Прокрокувати пішки, або проїхати на мотоциклах чи електросамокатах 150 кілометрів до Баку - це самогубство.

Географічне розташування Азербайджану має свої переваги та недоліки. Серед позитивних аспектів можна виокремити унікальні рельєфні та ландшафтні характеристики гірської місцевості, які слугують природним щитом на півночі країни, на кордоні з Росією. Основні транспортні маршрути, що ведуть до столиці Баку, проходять з Дагестану на південь по трасі М1 через Хачмаз. Від російського кордону до Баку ця дорога займає приблизно 150 км, проте на її шляху розташовані численні невеликі населені пункти, що дозволяє контролювати територію на вузькому фронті. Фактично, якщо противник вирішить використовувати цей маршрут для вторгнення, він виявиться в пастці: з одного боку його обмежить гірська місцевість, а з іншого – Каспійське море.

Недоліком є те, що Азербайджан - це країна, оточена морем, що дозволяє противнику використовувати всі види військ: сухопутні, повітряні та морські. Берегова лінія, яка тягнеться на понад 550 км, ускладнює завдання її захисту, враховуючи недостатню ефективність засобів берегової оборони у збройних силах країни. Водночас Каспійське море та близькість російських портів створюють можливості для використання морських дронів, що можуть здивувати противника більше, ніж у Чорному морі.

Також до мінусів можна зарахувати те, що РОВ матимуть можливість завдавати домінуючі удари по азербайджанських містах усіма своїми повітряними засобами ураження. Ешелонована ППО Азербайджану - одна з найкращих у регіоні, але російські війська можуть зосередитися на виснаженні за допомогою масових ударів комбінованими категоріями від дронів-камікадзе до дозвукових, балістичних і гіперзвукових ракет.

З цього можна зробити недвозначний висновок.

В умовах сучасної ситуації Азербайджан має можливість нейтралізувати сухопутні загрози, не дозволяючи російським окупаційним військам проникнути занадто глибоко на свою територію. Крім того, країна може забезпечити захист своєї берегової лінії за допомогою недорогих ударних засобів, таких як морські дрони, реалізуючи більш ефективно чорноморську стратегію України в обмеженому Каспійському морі, де російська Каспійська флотилія має менші можливості. Важливо, щоб цей аспект був ретельно обдуманий і підготовлений не лише сьогодні, а ще вчора.

Найвразливіше місце Азербайджану - це повітря, ППО, яку росія намагатиметься максимально виснажити, а потім займеться терором цивільного населення, примушуючи Баку йти на ультимативні поступки москві.

Отже, сухопутна операція проти Азербайджану, найімовірніше, матиме обмежений характер прикордонного рейду з максимальним охопленням контрольованої площі в межах 600-800 км кв. Якщо, звісно, по кордону з Дагестаном буде встановлено повноцінну оборонну "гряду". Але очевидно, що Хачмазький район для РОВ стане нездоланним бар'єром. Безліч населених пунктів, розгалужена логістика, рельєфно-ландшафтні особливості у вигляді гір і річок - все це і багато іншого перетворить будь-яку операцію російських окупаційних військ на вогневий мішок з гранично обмеженим маневром.

Іншими словами, навіть за умов максимальної концентрації ресурсів та наявних потенціалів, Російські Оборонні Війська не зможуть досягти Баку. Їм загрожують суттєві втрати та численні природні й штучні бар’єри на їхньому шляху. На сьогодні єдиним способом, яким Росія може впливати на Республіку Азербайджан під час бойових дій, залишається терор проти цивільного населення. Це єдине важливе знаряддя тиску, яке використовує Москва. Проте...

Однак за умови швидкого розширення виробництва дальнобійних ударних дронів в Азербайджані, навіть ця загроза може бути нейтралізована не менш потужними контратаками.

Отже, морські дрони та далекобійні ударні безпілотники можуть не стати абсолютним вирішенням проблеми, але вони можуть слугувати вагомим аргументом у протистоянні російським засобам агресії і терору, з якими Азербайджану буде вкрай важко боротися. Що стосується сухопутної складової, то на боці Росії має значення лише кількість, яка в умовах сучасності може мати обмежений вплив.

І з усього викладеного можна зробити один дуже простий висновок.

Якщо росія зважиться на проведення "СВО" проти Азербайджану, то для неї це завершиться серйозними втратами і малими досягненнями - з перспективою не просто загрузнути в довгостроковому конфлікті, що висмоктує нечисленні ресурси рф, а й черговою геополітичною катастрофою у вигляді репутаційних втрат.

Але за всіх імовірностей таких загроз Азербайджану вже слід готуватися до подібного (можливого) протистояння за допомогою формування флоту морських дронів, ескадрилій далекобійних повітряних дронів, аналогу українських Сил безпілотних систем, а також зводячи свою "лінію Маннергейма" на кордоні з росією.

Хачмазький район має всі властивості неприступного бастіону, а річка Самур - це природна перепона, яка значно полегшує оборону під час вторгнення. Обмеженість же логістичних артерій у вигляді траси М1 і R1 через Ханобу дає змогу чітко контролювати напрямки удару.

"Темний січень" не повториться, але якщо росія все ж захоче його "організувати", то це явно стане чорним днем уже для неї.

Source: obozrevatel.com

Автор: Олександр Коваленко