В Європейському Союзі тривають дискусії щодо можливості розгортання миротворчої місії в Україні.
Проте є один суттєвий момент: кожна країна-член НАТО має можливість направляти свої власні миротворчі контингенти без необхідності отримувати погодження від Альянсу. Якою мірою такі ініціативи можуть бути дієвими? Наша міжнародна аналітикиня Світлана Чернецька досліджує, наскільки результативними були подібні місії в контексті вирішення інших глобальних конфліктів.
Ідея миротворчої місії в Україні зовсім не нова. Насправді з такою ініціативою Київ виступив ще 2015 року. Тоді Радбез звернувся до Організації Об'єднаних націй та Євросоюзу з проханням про міжнародну операцію з підтримання миру та безпеки. Але Києву так і не вдалося дійти згоди з москвою щодо умов роботи цієї місії, тож це питання поступово забулося.
Тема миротворчої місії знову стає актуальною. У Брюсселі активно обговорюють можливість розміщення європейських військових формувань. Проте, оскільки Європейський Союз не має значного досвіду у проведенні військових миротворчих операцій, оптимальним рішенням було б реалізувати це під егідою ООН. Загалом, ця організація має в своєму активі понад 70 таких місій, з яких 11 все ще продовжуються в різних регіонах світу.
Роджер Мак Гінті, викладач з питань оборони, розвитку і дипломатії в Даремському університеті (Велика Британія):
Організація Об'єднаних Націй, безумовно, володіє значним досвідом у сфері миротворчих операцій. Вона має розвинену інфраструктуру, кваліфікований персонал і знає, як ефективно залучати необхідні ресурси. Однак врешті-решт, питання миротворчих місій завжди пов’язані з політичними аспектами.
Політична ситуація полягає в тому, що рішення про формування та діяльність нового миротворчого контингенту приймається Радою Безпеки ООН. Росія є однією з п'яти постійних учасниць Радбезу і має можливість легко накласти вето на це питання. Крім того, без схвалення країни-агресора малоймовірно, що можуть бути реалізовані будь-які миротворчі місії.
Жан-П'єр Лакруа, який займає посаду заступника Генерального секретаря ООН у справах миротворчих місій:
Між сторонами необхідно досягти угоди, будь то про припинення вогню або більш комплексна мирна угода. Однак миротворча діяльність має сенс лише в контексті реалізації такої угоди. В іншому випадку, вона втрачає свою ефективність.
В якості прикладу для України експерти згадують миротворчу місію на Кіпрі. Тут блакитні шоломи здійснюють патрулювання буферної зони між міжнародно визнаною Республікою Кіпр і сепаратистською Турецькою Республікою Північного Кіпру. Контингент ООН складається з професійних військових та поліцейських з приблизно двадцяти країн. Перед початком повномасштабного вторгнення до складу місії також входили представники України.
Алеєм Сіддік, представник миротворчих сил Організації Об'єднаних Націй:
У буферній зоні відбувається безліч інцидентів. Серед них можуть бути як дрібні випадки, такі як несанкціоноване проникнення, так і серйозні події, наприклад, переміщення військових. Тому миротворці повинні встановлювати довірливі відносини з військовими з обох сторін, щоб зменшити цю напруженість і запобігти її перетворенню на щось більш суттєве.
Кіпрська місія вважається однією з найуспішніших миротворчих ініціатив ООН. Останній випадок загибелі внаслідок війни зафіксували ще в минулому столітті. Проте викликає занепокоєння той факт, що миротворці в блакитних шоломах знаходяться на острові вже понад шість десятиліть. Хоча ця місія спочатку планувалася як тимчасова, поки суперучасники не зможуть досягти політичного вирішення конфлікту.
Роджер Мак Гінті, викладач з питань оборони, розвитку і дипломатії в Даремському університеті (Велика Британія):
Ми маємо переконливі докази від багатьох миротворчих місій, що вони однозначно рятують і захищають життя цивільних. І це надзвичайно важливо. Адже ми говоримо про конфлікти, в яких багато жертв. Але підтримуючи мир, небезпека полягає в тому, що є ризик просто заморозити ситуацію.
Кіпрська - далеко не єдина місія тривалістю кілька десятиліть. Між Ізраїлем та його сусідами блакитні шоломи перебувають з 48 року. Але це не врятувало від нового розгортання війни рік тому. Миротворці не завжди можуть ефективно зреагувати на спалах конфлікту. Як у Руанді 94 року. Попри присутність ООНівців, там стався геноцид майже мільйона людей. У самій організації визнають недоліки миротворчих операцій.
Жан-П'єр Лакруа, який займає посаду заступника Генерального секретаря ООН у справах миротворчих місій:
В рамках деяких миротворчих місій наші мандати переважно орієнтовані на охорону цивільного населення. Однак ці зобов'язання породжують очікування, які ми не здатні виконати через наші обмежені ресурси, фінансування та матеріально-технічну базу.
Саме тому важливо ретельно прописувати умови роботи місії на самому початку. З урахуванням реальної ситуації на місці. Бо кожна миротворча операція має унікальні завдання та унікальний мандат. Одним із найважчих питань в Україні може стати розміщення нейтральних сил ООН. Адже зазвичай вони працюють безпосередньо на лінії розмежування. Тобто влада країни-агресорки може й надалі контролювати окуповані українські міста і села.
Роджер Мак Гінті, викладач з питань оборони, розвитку і дипломатії в Даремському університеті (Велика Британія):
Ризик миротворчих місій полягає в тому, що вони можуть стимулювати агресію. Це означає, що ті, хто захопив території, отримують вигоду, а ситуація лише заморожується. Тому перед початком переговорів щодо таких місій ворожі сторони прагнуть досягти переваги на фронті, щоб забезпечити собі більш вигідні умови під час обговорень.
Незважаючи на численні недоліки миротворчих операцій, вони несуть у собі безперечні переваги. По-перше, це сприяє зниженню кількості жертв серед цивільного населення, скороченню тривалості конфліктів і забезпеченню виконання мирних угод. Мета таких місій полягає в нейтральному втручанні, яке допомагає уникнути та запобігти збройним сутичкам. Серед найбільш вдалих випадків, коли держави повернулися до мирного життя, а миротворці завершили свою діяльність, можна назвати Намібію, Камбоджу, Ліберію, Хорватію та численні інші приклади.
Миротворці можуть допомагати з розмінуванням, обміном полоненими, доправленням гуманітарної допомоги, організацією виборів, відновленням країни. Це, окрім прямих обов'язків, щодо патрулювання лінії розмежування та спостереження за припиненням вогню. І на все це ані копійки з українського держбюджету. Усе оплачують коштом внесків країн-учасниць ООН.
