Сирія може стати відправною точкою для завершення (імперських прагнень) Росії. Які кроки мають вжити Сполучені Штати? - TIME
Падіння режиму Асада може бути передвісником катастрофи для росії. Про це на сторінках журналу TIME розмірковують президент Єльського інституту лідерства Джеффрі Зонненфельд, колишній посол США в Україні Джон Гербст, колишній заступник Державного секретаря США Роберт Хорматс та старший науковий співробітник Єльського інституту лідерства Стівен Енрікес. Якщо американська допомога буде зменшуватися, експерти пропонують альтернативи, наприклад кредит Україні під заставу рідкоземельних родовищ. Цікаво виходить, що позбавивши нашу країну ядерної зброї на сотні мільярдів доларів, ексчиновники США навіть не думають, що варто було б якось компенсувати це своєю посиленою допомогою для України.
У путіна закінчується час, з розваленою економікою і перенапруженою армією він намагається просунути своє непродумане вторгнення в Україну, одночасно намагаючись придушити продемократичних активістів у кількох країнах навколо його нібито сфери впливу. Тепер, майже через три роки після свого великого вторгнення в Україну, яке мало завершитися за три дні, він розраховує на повернення Дональда Трампа в Білий дім, щоб підірвати підтримку України з боку союзників. Це не повинно статися таким чином.
Наступні 50 днів відкривають унікальну можливість для закріплення національної незалежності в ряді східноєвропейських територій від впливу путіна. У 1946 році видатний американський дипломат Джордж Кеннан зробив пророчий прогноз щодо "теорії доміно", яка стосувалася можливого розширення Радянського Союзу на сусідні країни. Сьогодні ми можемо бути свідками зворотного процесу, подібного до того, що відбувалося у 1990-х роках, коли нації почали відстоювати свою незалежність від російського впливу.
Поки сирійські повстанці з угруповання "Хайят Тахрір аш-Шам" за короткий проміжок часу оволоділи Алеппо, а згодом і Дамаском, скидаючи 60-річну владу династії Аль-Асадів, вулицями столиці лунають радісні вигуки та гасла, що відзначають крах авторитарного режиму, який довгий час отримував підтримку з боку Росії та Ірану. Як зазначає TIME, ці країни використовували Сирію як важливий стратегічний плацдарм для реалізації своїх комерційних та військових цілей.
Однак великі ресурси, якими раніше володіли Росія та Іран, або були знищені, або перенаправлені на інші невдалі військові кампанії. Насправді, крах підтримки з боку Росії, Ірану та Хезболли став каталізатором несподіваного очищення Сирії. Деморалізовані військові, перебуваючи під жорстким контролем президента Башара Асада, як стверджують джерела, не вжили жодних дій для того, щоб протистояти повстанським силам. Що буде далі в Сирії, поки що залишається невідомим, але Сполученим Штатам безумовно слід співпрацювати з Туреччиною для стабілізації ситуації, ретельно узгоджуючи свої дії з усіма учасниками антиасадівської коаліції.
Приблизно за 700 миль на північ крики протестувальників і вибухи феєрверків можна почути на вулицях Тбілісі, Грузія, де демонстранти продовжують свої багатотижневі заклики покласти край проросійській правлячій партії в парламенті й вступити до Європейського Союзу. Лідер опозиції з Білорусі у вигнанні Світлана Ціхановська закликала своїх товаришів проігнорувати фарсові президентські "вибори" в січні, які принесуть підтримуваному росією президенту Олександру Лукашенку сьомий термін.
Картковий будинок, зведений путіним протягом більше двадцяти років, розпадається на наших очах. Не лише те, що його країни-сателіти відмовляються від впливу Кремля, але й російська економіка зазнає краху, занурюючись у глибоку стагфляцію.
Оцінки російського ВВП на 2025 рік варіюються від більш оптимістичних прогнозів Центрального банку росії на рівні мізерних 0,5-1,0% до незалежних аналітиків, які вказують на те, що рецесія вже настала. Інфляція продовжує зростати, перевищивши 8% на національному рівні та 22% для індивідуальних споживачів, що підживлюється значним падінням виробництва, рекордним дефіцитом робочої сили, нежиттєздатними субсидіями та розширенням санкцій під проводом Заходу. російський рубль зіткнувся з дестабілізуючими нападами волатильності в останні тижні, досягнувши рівнів, небачених з часів переляку від початкового вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
Крім того, видатки на оборону зросли до 8% від валового внутрішнього продукту, що є найвищим рівнем з часів холодної війни і негативно впливає на фінансову стабільність Росії. Фонд національного добробуту, котрий слугує своєрідним "резервом на чорний день" для покриття зростаючих витрат у період війни, може бути вичерпаний вже до початку 2025 року. Питання, що чекає країну після вичерпання резервів, залишається відкритим, адже нинішні федеральні запозичення не забезпечують необхідних коштів для покриття бюджетного дефіциту.
Критична ситуація змусила голову Центрального банку Росії Ельвіру Набіулліну підвищити облікову ставку до рекордних 21%, а за прогнозами трейдерів, до кінця року вона може досягти 25%. Ці економічні потрясіння призвели до незвичної внутрішньої боротьби за вплив у Москві щодо монетарної політики. Російські олігархи почали відкрито висловлювати своє незадоволення з приводу жорсткої кредитно-грошової політики Набіулліної. Зокрема, у рідкісному публічному виступі Сергій Чемезов, генеральний директор "Ростеха" та близький соратник Путіна, висловився в парламенті: "Весь прибуток йде на покриття відсотків, які ми змушені сплачувати... Якщо така ситуація триватиме, більшість компаній опиняться на межі банкрутства".
Синергія внутрішнього економічного тиску з міжнародними викликами в Сирії, Грузії та Білорусі викликає асоціації з минулими часами, які добре відомі Кремлю. Врешті-решт, саме економічна стагнація та військові напруження стали каталізаторами розпаду Радянського Союзу у 1991 році. Повільне падіння Михайла Горбачова, лідера СРСР, розпочалося в той час, коли сателітні держави почали виступати проти російського комуністичного режиму. Лех Валенса став рушійною силою в Польщі, що призвело до скидання комуністичного президента генерала Войцеха Ярузельського та встановлення демократичного ладу. Незабаром після цього Угорщина, Східна Німеччина, Румунія та інші країни оголосили про свою незалежність.
Теорія доміно, висунута Джорджем Кеннаном, який у своїй відомій "Довгій телеграмі" з тривогою передбачав, що після Другої світової війни країни одна за одною піддадуться комуністичному впливу, виявилася справжньою. Проте крах горбачовської перебудови, або економічної реформи, став каталізатором її кінцевого занепаду. Сьогодні ми знову спостерігаємо ефект доміно, але навпаки: держави віддаляються від російського впливу, а не наближаються до нього, як це викликало занепокоєння у 1950-х роках.
Зараз, коли скромно перебудований союз невдах путіна цілком може зіткнутися зі своїм крахом, новообраному президенту Трампу і його команді було б мудро пам'ятати про ці уроки історії. Конгресмен Майк Волтц, номінант Трампа на посаду радника з питань національної безпеки, нещодавно окреслив настрої нової адміністрації, заявивши: "Питання під час цього [президентського] переходу і другого терміну [Трампа] полягає в тому, як ми будемо просувати [російсько-українську] угоду?"
Зупинити агресію Москви в Україні можна лише через діалог. Результат цих переговорів буде залежати від часу їх початку та умов, за яких вони відбудуться. Вибраний курс стане ключовим фактором, що вплине не лише на долю путіна і України, але й на положення США в глобальному керівництві.
Розуміння ситуації починається з усвідомлення того, що основною метою путіна залишається встановлення абсолютного політичного контролю над Україною. Він вважає, що здатен перемогти у цій війні, випереджаючи Захід. Ця тактика принесла йому успіх у 2008 році під час конфлікту з Грузією та в 2014 році, коли було анексовано Крим. Наразі його підбадьорює зростаюче невдоволення західних країн щодо витрат, пов'язаних з підтримкою України.
Для того щоб мати хоч якісь шанси на залучення путіна до переговорів, США та їхні союзники повинні зміцнити позиції України на фронті. Якщо нова адміністрація Трампа вирішить зменшити військову допомогу Україні, їй слід шукати альтернативні способи для забезпечення постачання американської зброї. Одним із можливих рішень є остаточне переконання партнерів у G7 в тому, що Україна має право використовувати заморожені російські активи на суму близько 300 мільярдів доларів для своїх оборонних і економічних потреб. Іншим варіантом може бути надання Україні кредиту з боку США під заставу її багатих родовищ рідкоземельних та інших цінних корисних копалин.
Трамп усвідомлює важливість миру, досягнутого через силу. Він має відійти від обережної політики, якої дотримувалася попередня адміністрація, та забезпечити Україну більш сучасними видами озброєння, такими як "Томагавки", які він успішно застосував під час операцій у Сирії. Якщо Київ зможе не лише зупинити просування російських військ, але й почати повернення втрачених територій, це може спонукати Путіна серйозно задуматися над укладенням реальної мирної угоди, а не лише про тимчасове припинення вогню.
В процесі підштовхування путіна до переговорів є також важливий економічний аспект. Завдання новообраного президента полягає у суттєвому збільшенні видобутку та експорту нафти і природного газу до США. Зростання пропозиції може призвести до подальшого зниження цін на російський енергетичний експорт, що є основним джерелом фінансування кремлівської агресії. Окрім того, посилення чинних санкцій та введення мит на російські товари, а також товари його союзників, ослабить позиції путіна та негативно вплине на російську економіку.
Альтернативним варіантом може бути різке скорочення участі США. Ця ідея, яку підтримують деякі прихильники нової адміністрації, зведе американське втручання у війну до мінімуму, покладаючи всю відповідальність на Європу у наданні залишкової підтримки, що є практично непосильним завданням. Санкції залишаться лише символічними, але їх застосування стане більш м'яким. Будь-яка нова допомога Україні буде незначною. В результаті, путін отримає додаткову впевненість для досягнення нових успіхів на фронті з високою ймовірністю. Проте наслідки цього кроку будуть ще більш масштабними. Відхід США насправді може стати сигналом для подальшої агресії з боку путіна або інших ненадійних акторів, таких як Іран чи Північна Корея. Це стратегія поразки.
Тільки політика миру, заснована на силі, визнаючи, що Путін сприймає США як свого основного суперника, може надати США та їхнім союзникам найбільші можливості для впливу та зменшити ризик небажаних наслідків, зокрема ймовірність використання ядерної зброї. Кожен варіант дій має серйозні наслідки, такі як фінансове навантаження, зменшення запасів критично важливого озброєння і боєприпасів, ескалація конфлікту як на фронті, так і за його межами, а також зміни в геополітичному балансі сил. Наразі не можна залишити без уваги ситуацію в Росії. Хоча Україна переживає складні часи, Росія опинилася на межі великої кризи та катастрофи.
Росія опинилася на класичному "переломному моменті" своєї тривалої та вражаючої історії. Путін, вичерпуючи всі можливі надії, сподівається, що Трамп зменшить участь США у міжнародних справах і дозволить Росії поступово захопити Україну. Доля Путіна може залежати від Трампа, так само як і критично важливі інтереси американців, їхніх союзників та України. Надії Путіна на підтримку з боку Трампа можуть виявитися марними. Новообраний президент підкреслив, що виживання України є пріоритетом для США. Він не має наміру укладати мирну угоду, яка б лише ставила умови жертві та дозволяла агресору повернутися за рештою територій України. Посередництво у встановленні тривалого миру може бути шляхом до Нобелівської премії. Слабке перемир'я, яке дозволить Путіну захопити всю Україну, стане значно більшою поразкою для національної безпеки США, навіть більшою, ніж катастрофічний вивід військ Байдена з Афганістану.
Вихід США, що нав'язує план умиротворення, був би еквівалентний тому, коли Невілл Чемберлен передав Гітлеру Судети, що, звісно, лише розпалило б територіальні амбіції цього тирана. Хороша новина для України полягає в тому, що Трамп любить домовлятися про вигідні угоди, а росія стає слабшою з кожним днем.
Лише протягом кількох днів минулого тижня вільна коаліція опору зуміла покласти край жорстокому тиранічному династичному правлінню в Сирії. Це стало можливим через те, що Росія та Іран були занадто зайняті, щоб надати повітряну підтримку своєму союзнику, деспотичному президенту Асаду. Якщо сирійці змогли скористатися цим унікальним шансом, можливо, й інші східноєвропейські країни зможуть зробити те ж саме, як це було в 1990-х роках.
