"Правильна Європа", "Євразійська цивілізація", "Русскій мір". Як Москва обґрунтовує свої імперські прагнення в різних куточках планети.
Розповідаємо, як путінська Росія вибудовує свій образ для обґрунтування політичного та військового втручання у різних частинах світу.
Ідеологія, яку представляють сучасні російські владики, не має єдності та послідовності. Відсутність єдиного офіційного ідеологічного каркасу Росія намагається компенсувати через різноманітні еклектичні формули, що орієнтовані на різні цільові групи та призначені для виконання різних завдань. Ця фрагментарна офіційна ідеологія не лише легітимізує режим на внутрішньому рівні, але також слугує інструментом для обґрунтування міжнародних амбіцій Кремля.
Нерозбірливість російської пропагандистської машини предстоятель Російської православної церкви Патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) у 2014 році пояснював наступним чином:
Запрошуємо об'єднати найцінніші аспекти різних етапів нашої історії в єдиній концепції, яка поєднує релігійні ідеали Стародавньої Русі, культурні та державні здобутки Російської імперії, соціальні принципи солідарності та рівності, проголошені в радянському суспільстві, а також прагнення до реалізації прав і свобод громадян у пострадянський період. Цю ідеологічну модель можна охарактеризувати через формулу "віра — справедливість — гідність — солідарність — державність".
Хоча сучасна Росія під проводом Путіна суттєво відрізняється від абсолютної монархії епохи Романових та соціалістичного радянського режиму, у цих ідеологіях все ще присутні старі стереотипи, пов’язані з імперським і соціалістичним минулим. Зокрема, тріада "православ'я — самодержав'я — народність", запропонована графом Сергієм Уваровим за часів Миколи I, обґрунтовувала необхідність опіки самодержця над православними та слов'янами в цілому, що сприяло розширенню амбіцій Росії на території їхнього проживання. У свою чергу, більшовицька ідеологія СРСР мала глобальний характер. Пролетарі, що зазнавали утисків, могли бути в будь-якій частині світу, тому вплив найпотужнішої соціалістичної держави, зокрема через військові дії, не мав географічних меж. Сьогодні Москва активно використовує підтримку країн Глобального півдня до антиімперіалістичної риторики радянських часів.
Таким чином, подібно до цільових аудиторій, різні ідеологічні конструкції в Росії використовуються для обґрунтування політичного втручання та агресивних дій в різних регіонах. Наприклад, для країн східнослов'янського регіону Кремль просуває концепцію "триєдиного народу", в той час як для підтримки свого впливу на пострадянському просторі використовує ідею "русскій мір". Щодо конфлікту з Заходом, то тут на допомогу приходить неоєвразійство або уявлення про Росію як "правильну Європу". У наступних розділах ми детальніше розглянемо, як працюють ці ключові концепції сучасної Росії.
Після розпаду Радянського Союзу Росія продовжила використовувати російськомовні громади в пострадянських країнах для підтримки своїх зв'язків із Москвою. З початку 2000-х років у політичному дискурсі Росії почав активно вживатися термін "русскій мір", який різні російські мислителі, політики та релігійні діячі намагаються трактувати по-різному. Одна з перших офіційних згадок цього терміна з боку російської влади відбулася у 2001 році, коли Володимир Путін під час відкриття Конгресу співвітчизників у Москві дав своє визначення слова "співвітчизник".
Це питання пов'язане з внутрішнім духовним вибором. Адже термін "русскій мір" historically transcends the geographical boundaries of Russia and extends well beyond the confines of the Russian ethnicity.
Конгрес співвітчизників зосередився на питаннях зміцнення російської діаспори. На основі ідей, що виникли під час зустрічі, була заснована Міжнародна рада російських співвітчизників. Серед її ключових завдань — "поширення російської мови та культури за межами країни" та "формування єдиного культурного, інформаційного та освітнього простору для російськомовних".
Виходячи з цього, Росія має свій інтерес там, де існує російська мова та живе російська діаспора. Містко цю формулу озвучувала колишня дружина президента Росії Людмила Путіна ще на початку правління свого чоловіка: "Росія закінчується там, де закінчується російська мова". Так через ідеологічну інструменталізацію мови пострадянські держави опинилися в зоні ризику зазіхань Росії.
З часом застосування цієї концепції стало більш агресивним. У своєму щорічному зверненні до Федеральних зборів у 2005 році Путін охарактеризував розпад Радянського Союзу як "найбільшу геополітичну катастрофу" і трагедію для російського народу, підкреслюючи, що "десятки мільйонів наших співвітчизників опинилися поза межами Росії". Хоча в 90-х роках ідея "русского мира" спочатку була спрямована на створення інноваційної економіки в Росії за допомогою ресурсів діаспори, згодом вона перетворилася на інструмент Кремля для реалізації своїх геополітичних амбіцій та розширення впливу за кордоном.
У 2007 році, за указом Володимира Путіна, було створено Фонд "Русскій мір", який має на меті популяризацію російської мови та культури за межами країни. Згідно з інформацією на офіційному сайті фонду, його представництва функціонують у 39 країнах світу. В Україні також існували такі представництва, зокрема на сайті Запорізької обласної державної адміністрації досі можна знайти повідомлення про відкриття "Русского центра", що отримував фінансування від фонду "Русскій мір".
Публікація на сайті Фонду "Русскій мір". "В Україні відбуваються утиски російської мови й узагалі всіх російських центрів" -- переклад із російської
Російська мова врешті-решт стала одним із публічно заявлених мотивів Кремля для агресії проти України в 2014 році, коли Путін запевняв, що він "зобов'язується захищати етнічних росіян в Україні, а також тих українців, які відчувають глибокий етнічний, культурний і мовний зв'язок із Росією та вважають себе частиною більшого російського світу".
"Русский мир" — это православная культура.
Термін "русскій мір" інакше трактує заборонена в Україні Російська православна церква, а точніше -- Володимир Гундяєв (Патріарх Кирило), один з ідеологів "русского міра". В основі його концепції лежить ідея про єдність східнослов'янських народів, яку він називає "ядром русского міра". На думку патріарха Кирила, українці, білоруси та росіяни "продовжують залишатись одним народом", що є вираженням російського історичного міфу про "триєдиний народ". Патріарх Кирило виділяє три основні стовпи "русского міра": православна віра, російська мова і культура, спільна історична пам'ять. Інакше кажучи, російські інтереси існують там, де є вплив РПЦ, де використовується російська мова, де існують російські історичні міфи.
Атрибутом промов патріарха Кирила є згадка про "Київську купель хрещення" -- місто Київ, із якого почався процес християнізації історичних земель Русі. Цю "купель" Гундяєв називає "джерелом нашої цивілізації, нашої культури, нашої віри". Під словом "нашої" вочевидь опосередковано мається на увазі "російської".
Через розповсюдження міфів про "київську купель" та концепцію "одного народу" у свідомості росіян формується стійке переконання про нерозривність України і Росії. Ці міфи, а також розвиток наднаціонального проєкту "русского мира", спонукають Росію до прямого або непрямого контролю над українськими територіями. Саме з цієї причини Російська Православна Церква і Гундяєв називають вторгнення в Україну "священною війною" та "національно-визвольною боротьбою 'русского народа'" проти "злочинного київського режиму".
У своїх виступах Гундяєв однозначно характеризує Росію як "цивілізаційну державу" з унікальними цінностями, особливими закономірностями соціального розвитку та власною моделлю суспільства і державності. В одному з його промов він протиставив "православну цивілізацію" західним країнам, заявивши, що основним конфліктом сучасності є зіткнення локальних цивілізацій з "радикальним глобалістським проектом", що уособлює західну культуру та її цінності. Щоб вирішити цей конфлікт, Патріарх Кирило закликає до діалогу з іншими локальними цивілізаціями, наголошуючи на важливості збереження ідентичності кожної з них. Його слова натякають на те, що подолати західну гегемонію можна лише через встановлення партнерських відносин з іншими народами, зокрема "Глобальним Півднем", з метою створення багатополярного світу, що є однією з ключових ідей, які часто підкреслює Путін.
Московський патріарх висловлює свої експансіоністські погляди на "русский мир", стверджуючи, що "кордони створюють зайві бар'єри для народів русского міра". Таким чином, релігійна концепція "русского мира" слугує засобом легітимації російських територіальних амбіцій, зокрема стосовно України та Білорусі. У риториці Гундяєва можна виявити ідею про необхідність об'єднання східнослов'янських народів, які він охарактеризовує як представників "Святої Русі". Визначення Росії як "цивілізації" використовується для підкреслення її унікальності, виправдання конфронтації з Заходом, а також для створення історичних міфів, що прагнуть об'єднати навколо сучасної Росії колишні землі російської імперії та СРСР.
На сьогоднішній день концепція "русского міра" стала ще більш агресивною у використанні політичними діячами Росії. Яскравим прикладом є стаття колишнього президента країни та нинішнього заступника голови Ради безпеки Дмитра Медведєва, яка була опублікована 13 грудня 2024 року в журналі при Міністерстві закордонних справ Росії. У своїй публікації, що має назву "Про національну ідентичність та політичний вибір: досвід Росії та Китаю", Медведєв висловлює жорсткий ультиматум для України, стверджуючи: "або бути з Росією, або повністю зникнути з глобальної карти". Він також закликає українців "припинити протиставлення себе єдиному російському проєкту". Під "єдиним російським" проектом він має на увазі концепцію "триєдиного народу". Про війну, оголошену "русскому міру", також згадував президент Путін 20 грудня 2024 року, хоча він не конкретизував, хто саме її ініціював.
Ця концепція має свої недоліки. "Русский мір" використовується як інструмент пропаганди, частково сприяючи виправданню військових дій в Україні, зокрема для певних міжнародних аудиторій або окремих соціальних груп всередині країни. Однак ця ідея значно менш ефективно пояснює російську військову присутність у Сирії чи африканських країнах, тому Москва не обмежується лише цим концептом і пропонує інші ідеологічні підходи.
Євразійська цивілізація протистоїть "сатанинській цивілізації Західного світу".
Філософи-"євразійці", зокрема Олександр Дугін, наділяють Росію "особливою історичною місією", вважаючи її не просто європейською державою, а окремою цивілізацією, яка ставить себе в опозицію до Заходу. Дугін підкреслює, що західний світ традиційно сприймав Росію як "карикатуру на Європу", проте він закликає бачити її як "слов'яно-православну цивілізацію" або "Росію-Євразію".
Таке трактування російської держави нагадує ідеї, які пропагує Російська православна церква, що також вважає Росію лідером серед слов'янських націй. Це створює підґрунтя для Кремля, щоб заявляти про території України та Білорусі як про свої історичні володіння.
Одночасно з цим концепція "неоєвразійців" не обмежує сферу впливу Росію винятково східнослов'янськими народами. За потреби будь-який геополітичний інтерес Кремля може бути виправданий "неоєвразійцями". Наприклад, Дугін виправдовував російську інтервенцію у Сирію у 2015 році як "підтримку шиїтської вісі, що повністю відповідає континентальній логіці". В кінцевому результаті, все зводиться до протистояння континентальної цивілізації з морською, під якою Дугін має на увазі ліберальний Захід.
У своїх філософських роботах Дугін називає Росію "державою-світом" і прирівнює цей термін до вже згаданого "русского міра". За Дугіним, кордони "русского міра" -- це колишні території Російської імперії та Радянського Союзу. Відповідно до такого підходу "русскій мир" стає більш інклюзивною доктриною, яка розповсюджується незалежно від етнічних чи релігійних чинників -- ключову роль відіграють так звані "російські історичні землі".
Війну в Україні російський філософ назвав "боротьбою за Державу-Цивілізацію", підкреслюючи тим самим екзистенційний характер війни для Росії. Проте ця війна не стільки ведеться проти України, скільки проти Заходу, адже нібито "західний лібералізм породив неонацизм в Україні".
У своїх виступах, публікаціях та наукових працях Олександр Дугін зображує Європу та Сполучені Штати як "сатанинську цивілізацію". Він закликає російських політиків до "остаточного і рішучого протистояння" західному світу. Для цього Дугін пропонує налагодити співпрацю з іншими цивілізаціями — ісламською, індійською, китайською, латиноамериканською та африканською, розширюючи таким чином конфлікт із США до глобального масштабу. Його ідеї частково перегукуються з поглядами Патріарха Кирила.
У 2009 році Олександр Дугін у своїй праці "Четверта політична теорія" визначив ключові геополітичні цілі для Росії: посилити співпрацю з країнами, що протистоять Заходу; підірвати єдність Західного світу, ускладнюючи відносини між Європою та США; а також відмовитися від усіх західних цінностей, культурних норм і технологій, які загрожують цивілізаційній ідентичності.
Сучасна зовнішня політика Росії в значній мірі відображає концепції Дугіна. Кремль прагне об'єднати країни "Глобального Півдня" в альтернативні військові, економічні та політичні союзи, такі як BRICS, щоб створити противагу Заходу. Дестабілізацію та розкол західних держав Кремль здійснює через втручання у виборчі процеси: фінансування радикальних євроскептичних і проросійських рухів, проведення дезінформаційних кампаній та використання ботів. Про принципове заперечення західних цінностей, зокрема в сфері прав людини, ми детально говорили в окремій статті.
Бій за "правильну традиційну Європу"
Та при відстоюванні своєї окремішності від Заходу Росія втрачає засоби впливу власне на спільноти Заходу. Тож для забезпечення такого впливу Росія вибудовує на міжнародні аудиторії й образ поборниці "справжньої" старої консервативної Європи. У 2021 році Центр стратегічних і міжнародних досліджень випустив аналітичний звіт про стратегічний консерватизм як ідеологічну концепцію, яку Росія зокрема використовує задля налагодження зв'язків із консервативними західними спільнотами. В межах концепції Росія готова "захистити Захід від самого себе", від "неправильних" ідей мультикультуралізму, підтримки фемінізму, ЛГБТІК-спільнот тощо.
У 2022 році, згідно з інформацією, наданою російським "опозиційним" виданням "Медуза", прокремлівський Експертний інститут соціальних досліджень, виконуючи замовлення адміністрації Путіна, розробив детальну концепцію експорту Росії. В рамках цієї концепції Росія має стати "континентом свободи" для прихильників правих поглядів з різних куточків світу, зокрема "умовних Сільвіо Берлусконі або Віктора Орбана". Для досягнення цієї мети планується створити образ Росії як "правильного, традиційного європейського простору без гей-парадів, впливу меншин і США".
З жовтня 2023 по лютий 2024 року "Детектор медіа" та LetsData в рамках проєкту EU Disinformation Situation Centre здійснили шестимісячне дослідження впливів ворожої інформації на медійну сферу Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії, Молдови, Болгарії, Угорщини та України. Моніторинг базувався на аналізі контенту в чотирьох основних соціальних мережах: Telegram, X (Twitter), Facebook і YouTube. Виявлено, що основним способом поширення проросійських ідей у цих регіонах є активне використання Росією своїх інформаційних ресурсів для підтримки місцевих, зазвичай правих та консервативних політиків. Проросійські наративи про війну в Україні супроводжуються критичними зауваженнями щодо західних культурних та політичних тенденцій, що є зрозумілими для місцевого населення. Як зазначила румунський дослідник сучасної пропаганди Сузана Драґомір в інтерв'ю для "Детектора медіа", на початковому етапі активізується антизахідна риторика, що сприяє ненависті до ЄС та НАТО. Надалі Росія представляється як захисник християнських цінностей, контрастуючи з Євросоюзом, якого змальовують як "гей-диктатуру", що нав'язується.
Ці ідеї можуть бути актуальні не лише в країнах, близьких до Росії, але й у західних державах. Радикально консервативні політичні рухи в США, зокрема в Консервативній партії, розглядають Володимира Путіна як тактичного партнера в боротьбі з західними ліберальними елітами. У цьому контексті, наприклад, консервативний американський блогер Такер Карлсон неодноразово підкреслював російські тези про переслідування християнства в Україні, вказуючи на обмеження впливу російської церкви. Таким чином, Карлсон використовує російську пропаганду, щоб підігріти інтерес у своїй американській аудиторії, посилаючись на глобальну загрозу для цінностей, які має на увазі у США.
Зрештою, різноманітний комплекс російських стратегій міжнародного позиціювання був відображений у затвердженій у 2023 році офіційній концепції зовнішньої політики Росії:
"Більш ніж тисячолітній досвід самостійної державності, культурна спадщина попередньої епохи, глибокі історичні зв'язки з традиційною європейською культурою та іншими культурами Євразії, відпрацьоване за багато століть вміння забезпечувати на спільній території гармонійне співіснування різних народів, етнічних, релігійних і мовних груп визначають особливе становище Росії як самобутньої держави-цивілізації, просторої євразійської та євро-тихоокеанської держави, що згуртувала російський народ та інші народи, що становлять культурно-цивілізаційну спільність "русского міра"".
Успішна робота пропагандистських механізмів адаптує ідеологічні позиції для різних аудиторій, використовуючи їх для просування власних інтересів. Для країн "Глобального Півдня", де антизахідні настрої є поширеними, особливо ефективною виявляється концепція про унікальну, автономну від Заходу цивілізацію. У західних спільнотах активно застосовується ідея Росії як оборонця "традиційних європейських цінностей", що протистоїть "сучасним викривленням". Для пострадянських країн і православних спільнот Східної Європи пропонується концепція "русского міра". Кожна з цих ідей служить виправданням для політичного втручання Москви в регіонах її впливу. Однак, за всіма цими суперечливими формулюваннями криється прагнення до домінування поза своїми кордонами і виправдання сили.
Щоб бути в курсі найважливіших публікацій Центру досліджень "Детектор медіа", підписуйтеся на нашу розсилку. Вона надсилається кожні два тижні.
