Відродження "великої гри": Як у 2024 році українська політика набрала нових обертів.
Політичні маневри відновились, попри війну. І це було потрібно як владі, так і опозиції
"В Україні сьогодні немає політики, всі зосереджені на війні," -- майже два роки мені це говорили в урядових колах, коли я працював політичним журналістом. І справді, з 24 лютого 2022 року відбулося безліч змін -- фактично всі політичні інтриги були заморожені, оскільки ризик втрати державності став вкрай загрозливим.
Після того, як російські війська залишили Київ, а наступ ворога зосередився на сході та півдні України, у столиці почали змінюватись настрої. У 2024 році політичне життя активізувалося, і політики знову поринули у свої улюблені заняття — плетення інтриг, виникнення скандалів та підготовка до виборів.
"Військовий має право обирати політичний шлях, проте в такому разі йому слід залишити військову діяльність і не втручатися у питання ведення війни," -- таку чітку позицію висловив президент Володимир Зеленський в інтерв'ю виданню The Sun у листопаді минулого року.
Попри відсутність якихось імен, в політичних колах зрозуміли, що йшлося про на той час головнокомандувача Валерія Залужного. Щодо турбулентних відносин між ним і президентом заговорили ще у 2022 році. Але найбільше загострення сталось через рік. В Офісі президента (ОП) запідозрили головкома в побудові політичних планів. Хоча особисто він цим не займався. Та за інформацією "Телеграфу", за подібні переговори з лідерами політикуму відповідав Віктор Назаров, радник Залужного з політичних питань, який бачив великий потенціал у Залужному як у політичному проєкті.
В оточенні Зеленського намагались приховати будь-які розбіжності, заявляючи, що всі працюють у звичайному режимі й жодних звільнень не буде. Та 8 лютого 2024 року Залужний офіційно перестав бути головкомом, передавши естафету Олександру Сирському. Опозиція стверджувала, що після звільнення Залужного Україна ледь не розпадеться, а фронт посиплеться.
Але цього не сталось. Ба більше, в травні Валерій Федорович перейшов на дипломатичний напрямок - отримав посаду посла у Британії. Ніби далеко від Банкової, та Залужний все одно залишається рейтинговим політиком, ледь не випереджаючи Зеленського. Тому його намагаються перетягнути на свою сторону різні політичні табори: від ОП до Юлії Тимошенко. Бо поява Залужного в будь-якій політичній силі -- це вже 50% успіху зі старту, запевняють співрозмовники видання. Та сам Валерій Федорович ще не визначився зі своєю роллю на виборах.
Це вже окрема тема, що стала каталізатором для відновлення української політики. У цьому році планувались як президентські, так і парламентські вибори. Проте війна унеможливила їх проведення. Російська пропаганда навіть намагалася дестабілізувати ситуацію, поширюючи інформацію про те, що Зеленський з травня вважається нелегітимним президентом. Але цей план не спрацював.
Проте це не заважає українським політикам активізуватися та формувати політичні альянси заздалегідь. Хоча офіційно жодна з партій не планує виборів, їх ініціює чинна влада, яка, однак, сама ж заперечує можливість їх організації.
Неофіційно: виборів хочуть всі - дехто вже хоче піти з політики, а дехто хоче отримати владу, бо змучився бути в опозиції. Наприклад, Петро Порошенко, який вже заявляв про свій намір балотуватись.
Крім того, перемога Дональда Трампа вселяє надію багатьом, що в Україні вибори можуть відбутися вже у 2025 році. Якщо президенту США вдасться укласти угоду про припинення вогню між Києвом і Москвою, то українська влада буде змушена скасувати воєнний стан та розпочати підготовку до виборів. Але як це може бути реалізовано, адже Росія не виявляє намірів зупиняти обстріли і наступальні дії? І яким чином провести вибори в умовах післявоєнного часу – це питання, на яке наразі не існує зрозумілої відповіді.
Однак це не перешкоджає уряду вживати певні популістські заходи для підтримки своїх рейтингів. Одним із таких кроків стала роздача по 1000 гривень кожному громадянину України, що в умовах критичного бюджетного дефіциту для багатьох виглядає як спроба підкупу виборців.
У травні набув чинності новий закон, відомий як закон про мобілізацію. Цей нормативний акт був створений з великими труднощами і виявився менш суворим, ніж багато хто прогнозував. Перші варіанти законопроєкту щодо військового обліку з'явилися ще в листопаді минулого року. Однак, жваві суперечки в парламенті змусили відправити документ на доопрацювання до Міністерства оборони.
Для опозиційних груп у Верховній Раді, за винятком залишків забороненої "Опозиційної платформи — За життя" (ОПЗЖ), настав період, коли вони активно критикували дії уряду, висловлювали звинувачення у невдачах на фронті та вимагали проведення демобілізації, яка в умовах активної війни є надзвичайно складною задачею. Ці політичні баталії відбувалися в той же час, коли в США виникли труднощі з голосуванням за надання допомоги Україні.
З труднощами, та у квітні закон підтримали в парламенті в надії, що це покращить темпи мобілізації. Але цього не відбулось, що згодом підтвердив і президент. Деякі норми так і не запрацювали: влада не хоче їх втілювати, аби остаточно не втратити підтримку у суспільстві.
Які справжні події відбуваються з мобілізацією, і чи існує план для вирішення цієї проблеми, "Телеграф" детально висвітлив у цій статті.
В цілому, 2024 рік відзначився суттєвими кадровими перестановками. Зміни відбулися як в Офісі Президента, так і в уряді, а також у Генеральному штабі.
Президент ухвалив рішення про звільнення двох заступників голови Офісу Президента Андрія Єрмака — Андрія Смирнова та Ростислава Шурми. Окрім того, секретар РНБО Олексій Данилов також втратив свою посаду; йому обіцяли призначення на посаду посла в Молдові, однак це не відбулося.
Кабінет Міністрів також зазнав змін. Зокрема, міністр інфраструктури Олександр Кубраков залишив свою посаду в атмосфері скандалу, і тепер його підозрюють у розробці політичного проєкту спільно з головою партії "Слуга народу" Оленою Шуляк. На його місці тепер працює заступник Єрмака, Олексій Кулеба.
На Банковій ухвалили рішення попрощатися з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. Його посаду зайняв Андрій Сибіга, який перейшов з Офісу Президента. Хоча було здійснено багато перестановок, про зміни в системі управління поки що говорити не варто.
В уряді виникло нове відомство — Міністерство національної єдності, яке очолив Олексій Чернишов. Раніше він планував зайняти посаду міністра інфраструктури, проте його перевели з "Нафтогазу" до цього нового органу. Тепер Олексій буде відповідати за взаємодію з українцями за межами країни, зокрема з тими, хто змушений був залишити свою батьківщину через війну, а також з українськими діаспорами.
Після гучного скандалу, пов'язаного з корупцією в лікарських комісіях і численними прокурорами з інвалідністю, Андрій Костін залишив посаду керівника Офісу генерального прокурора. У політичних колах активно обговорюють можливість його призначення на дипломатичну посаду, зокрема, є припущення, що він може стати послом у Нідерландах. Варто зазначити, що колишня генпрокурорка Ірина Венедиктова, після свого звільнення, отримала посаду посла в Швейцарії і, схоже, добре там адаптувалася. Чому ж Костін не може мати аналогічну удачу? До того ж, нещодавно президент здійснив ряд кадрових ротацій у дипломатичній сфері.
Ситуація з прем'єром Денисом Шмигалем також була непевною. Декілька разів у закритому режимі в "Слузі народу" говорили про те, що президент виявив певну втомленість від його роботи і розглядав можливість заміни. Тому Шмигалю довелося вдатися до вмілих переговорів, щоб переконати Зеленського не піддаватися цим спокусам. Адже звільнення прем'єра автоматично веде до відставки всього Кабінету Міністрів, і здійснити цей процес під час воєнного стану є вкрай складним завданням.
У цьогорічному списку на звільнення з'явилося несподіване прізвище – керівника розвідки Кирила Буданова. Інформація про напружені стосунки між ГУР та Офісом Президента з'явилася в "Телеграфі" завдяки джерелам, близьким до Буданова, ще навесні. Тоді повідомлялося, що Андрій Єрмак, за чутками, намагається перешкоджати прямому спілкуванню керівника ГУР з президентом. Причиною цього вказували на високий рейтинг Буданова, який починає становити загрозу для Зеленського, стверджували джерела.
Ця історія знову стала актуальною у вересні. Тоді джерела "Телеграфу" в ГУР повідомили про можливу загрозу звільнення Буданова. Однак сам Зеленський заперечив ці припущення, стверджуючи, що "не має наміру цього робити". Проте в ГУР дотримуються зовсім іншої думки.
Не можна не звернути увагу на те, що політичні амбіції Буданова обговорюються в українських політичних колах вже кілька місяців. Тим часом, його найближче оточення намагається уникати цієї теми.
Втім, нещодавно було опубліковане соцопитування, згідно з яким найвищий рівень довіри у Залужного (72%) та Буданова (55%). Зеленський -- на третьому місці (44%). Красномовно.
Не менш неочікуваною подією цього року стала заборона УПЦ МП. За відповідний закон проголосували в парламенті у серпні. Тут також не обійшлось без скандалів та блокування трибуни.
Заборона вже введена, проте значного переходу парафій УПЦ до ПЦУ поки що не спостерігається, за винятком Києво-Печерської лаври.
У грудні представник забороненої партії ОПЗЖ, депутат Юрій Бойко, висловився з цього питання. Він опублікував відео, в якому звинуватив невідомих радикалів у демонтажі пам'ятників, зміні назв міст, обмеженні прав людей на спілкування рідною (російською) мовою та вибір церкви для відвідування.
Цим він привернув увагу до того факту, що в парламенті досі залишаються депутати з ОПЗЖ. Політики з українською позицією почали вимагати позбавити мандатів Бойка та його колег. Але ця процедура доволі непроста.
Тому було вирішено бодай звільнити його з Комітету ВР з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій. Хоча і це вдалось зробити лише з другої спроби.
Крім того, Бойка викликали до Служби безпеки України, після чого він записав відео з вибаченнями.
Проте його успішна спроба увійти в інформаційний простір свідчить про те, що навіть проросійські сили активно готуються до виборів і намагаються вловити настрої українського суспільства. У контексті зростаючої втоми від війни, обіцянки про швидкий мир стають особливо привабливими. Це стосується навіть тих політиків, які вже давно мали б відійти з політичної сцени.
У 2024 році я зрозумів, наскільки тісно війна переплітається з політичними процесами в Україні. На перший погляд, здавалося, що через інтенсивність бойових дій можливості для політичних маневрів значно звузилися. Проте цей рік показав, що навіть у найважчі часи українська політична арена залишається під впливом інтриг і стратегій.
Найбільше вражає швидкість відновлення політичної активності, зокрема інтриг, що крутяться навколо ключових постатей, таких як Залужний та Буданов. Вони перетворилися не лише на важливі військові стратеги, а й на потенційних учасників політичного процесу, здатних суттєво вплинути на расстановку сил під час виборів. І все це відбувається на фоні невизначеності щодо можливості утримання країни та повернення окупованих територій.
Втім, політичні амбіції таких людей наштовхують на думку -- вони, напевно, найбільше вірять, що Україна залишиться на політичній мапі світу. Але незрозуміло, у яких кордонах.
Врешті-решт, цей рік став часом, коли політика знову зайняла центральне місце, виявляючи як давні, так і нові союзи, змушуючи нас переосмислити перспективи розвитку України. Хоча війна все ще впливає на численні сфери життя, саме сьогоднішні політичні рішення формують основи для миру і стабільності нашої країни в майбутньому.
