Ольга Скрипник: Конфликт обнажил серьезный кризис в ООН, ОБСЕ и Комитете Красного Креста - Центр журналистских расследований.
На днях украинские правозащитники обнародовали заявление с требованием к международному сообществу отреагировать на гибель украинцев, незаконно удерживаемых в плену. Поводом стала гибель в российской тюрьме очередного гражданского пленника - мэра Днепрорудного Евгения Матвеева, который был похищен российскими силовиками в марте 2022 года, незаконно удерживался в РФ, и обстоятельства смерти которого неизвестны до сих пор.
Правозащитники требуют от международных организаций - ООН, ОБСЕ, Совета Европы, Международного комитета Красного Креста - содействовать международному расследованию преступлений, совершенных Россией в ходе вооруженной агрессии против Украины, и оказывать постоянное давление на РФ с требованием освободить всех незаконно задержанных или осужденных граждан Украины.
В программе "Вопрос национальной безопасности" с Валентиной Самар мы обсуждаем острые проблемы нарушения прав человека на украинских территориях, находящихся под российской оккупацией. Ольга Скрипник, координатор Крымской правозащитной группы, делится своим мнением о том, как международное сообщество и правозащитные организации могут воздействовать на Россию, чтобы она начала соблюдать нормы международного гуманитарного права, прекратила массовые военные преступления и как украинское правительство может защищать права своих граждан.
Валентина Самар: Традиційно ми з вами розмовляємо у грудні, підбиваючи підсумки року, що минає, і верстаємо правозахисний порядок денний на рік наступний. Зазвичай в грудні моніторингові групи публікують звіти, міжнародні інституції приймають резолюції, але з кожним днем війни здається, що вони все менше і менше мають значення. Чи я помиляюся?
Ольга Скрипник: Цей рік був для нас важким і сповненим викликів. Особливо для тих, хто страждає від агресії Росії — цивільних осіб, які стали заручниками, та військовополонених. Проте в цій сфері були ухвалені важливі рішення. Але підтримувати не лише Крим, а й усю Україну в міжнародному порядку денному стало значно важче. Конфлікти, які виникли в Ізраїлі з 7 жовтня, події в Грузії та численні інші, на жаль, конфлікти, де також гинуть люди, ускладнюють нашу діяльність на міжнародній арені.
З 2014 року для нас в пріоритеті -- цивільні полонені і політичні в'язні. Я думаю, найважливішою подією 2024 року стало звільнення з полону двох наших громадян з Криму - Нарімана Джелялова і Леніє Умерової. Це перше звільнення когось із Криму від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Дуже важливо, що країни, які долучалися до переговорних процесів, змогли довести це до кінця. Безумовно, це дає велику надію іншим.
На даний момент щонайменше 220 українців з Криму знаходяться за ґратами: або в СІЗО Сімферополя, або, в основному, у виправних колоніях Росії, де вони страждають від тортур і відсутності медичних послуг.
Ми сподіваємося на новий обмін жінками. Адже в російському полоні перебуває багато жінок, серед яких є й кримчанки, такі як Галина Довгопола та Ірина Данилович. Нещодавно затримали й нових жінок, наприклад, у Севастополі. Мене турбує, що це може бути ще одна велика сфабрикована справа ФСБ щодо так званих "жінок-диверсанток".
Ситуація з цивільними полоненими стає все більш критичною, але водночас з'явилися деякі міжнародні механізми, які вже дозволили повернути щонайменше двох наших співгромадян. Крім того, в Канаді відбулася важлива конференція в Монреалі. Канада виступає одним із лідерів у питанні повернення цивільних. Це є частиною мирної формули, запропонованої Володимиром Зеленським. Під час конференції було досягнуто домовленостей про активну участь ряду країн у переговорах щодо цивільних. Ми сподіваємося, що це принесе позитивні результати.
Згідно з останніми даними Координаційного штабу, до складу якого входить також Кримська правозахисна група, наразі близько 180 цивільних осіб змогли повернутися додому завдяки обмінам. Деякі з них змогли вирватися самостійно, оскільки окупаційні органи просто відпустили їх. Проте в рамках офіційних обмінів мова йде лише про приблизно 180 осіб. На жаль, деякі люди загинули під час утримання в полоні. І ми також маємо випадки, коли тіла цивільних були повернуті, але, на жаль, вони не дожили до моменту повернення на батьківщину.
Валентина Самар: Серед останніх жертв, які загинули в російському полоні, слід зазначити мера Дніпрорудного Євгена Матвєєва. Від 2022 року ФСБ почала формувати нові справи проти окремих груп, зокрема керівників місцевого самоврядування, яких звинувачують у шпигунстві. Раніше ж існували справи проти "екстремістів" та "терористів". На жаль, часто роками залишається невідомим, де саме перебувають ці люди: у підвалах Херсонської та Запорізької областей, в новому слідчому ізоляторі в Криму чи в підвалах ФСБ у Сімферополі. Важливу роль у цій ситуації міг би відіграти Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), але, на жаль, його функції виконуються неналежним чином. Ви говорите про те, що існують певні міжнародні механізми. Однак, на мою думку, якщо це дійсно інструмент, то він повинен охоплювати багатьох людей, а не лише окремі випадки, до яких вдаються завдяки посередництву Саудівської Аравії чи Туреччини. Яка ваша думка щодо діяльності Міжнародного Червоного Хреста? Чи варто його реформувати, чи, можливо, створити нову організацію з чітко визначеним мандатом?
Ольга Скрипник: По-перше, слід визнати, що війна в Україні виявила та підкреслила жахливу кризу у сфері прав людини. Найбільше це стосується міжнародних організацій, таких як Червоний Хрест, ООН і ОБСЄ. Досі в російському полоні залишаються захоплені представники ОБСЄ. Ця організація навіть не змогла повернути своїх співробітників!
Ми обговорювали жахливу загибель пана Матвєєва, яка стала наслідком тортур. Його полон також був визнаний Червоним Хрестом. Здавалося, що це повинно було забезпечувати певні гарантії, оскільки він був цивільною особою, представником місцевої адміністрації, а не військовим або учасником бойових дій. На жаль, це не дало жодних гарантій. Інші представники влади також знаходяться в полоні. Наприклад, мер Голої Пристані Олександр Бабич утримується в СІЗО Сімферополя, і його статус досі не підтверджений офіційно Російською Федерацією.
Нещодавно представник Координаційного штабу, який також представляє ГУР, повідомив, що серед тіл 88 наших загиблих, які були повернені, є й ті, що отримали підтвердження від Червоного Хресту. Всі вони стали жертвами тортур та відсутності медичної допомоги. Це ставить під сумнів виконання мандату Міжнародного комітету Червоного Хреста, що викликає запитання щодо доцільності його існування. Організація не спроможна виконувати свої обов'язки, і довіра до неї значно похитнулася. Хоча були випадки, коли представники МКЧХ змогли зустрітися з військовополоненими та навіть передати деякі листи, цього явно недостатньо.
Ми повинні серйозно замислитися над реформуванням міжнародних організацій, таких як ООН та ОБСЄ. Хоча існує певний позитивний приклад роботи моніторингової місії ООН, яка займається документуванням подій, їх доступ до всіх регіонів залишається обмеженим. Важливо також відзначити діяльність Міжнародної незалежної комісії, створеної для розслідування злочинів в Україні після повномасштабного вторгнення Росії. Цього року комісія оприлюднила надзвичайно важливий звіт, у якому підтверджується систематичне використання тортур проти цивільного населення, що є свідченням цілеспрямованої воєнної політики Російської Федерації. Правозахисники вказували на це ще з 2014 року, стверджуючи, що тортури — це не випадковість, а частина політики Росії, особливо щодо цивільних осіб на нових і раніше окупованих територіях. Це включає вибивання зізнань, залякування місцевих жителів і придушення будь-якого опору — все це супроводжується жахливими методами тортур.
Кримська правозахисна група зафіксувала та підтвердила, що не менше 86 осіб пройшли через СІЗО у Сімферополі, переважно через новостворене у 2022 році СІЗО №2. Ці люди стали жертвами викрадень на нових окупованих територіях, зокрема в Херсонській області. Всі вони, без винятку, пережили численні етапи катувань. Перший етап відбувається під час викрадення російськими військовими, а далі, коли на сцену виходять співробітники ФСБ або так званої Росгвардії, які ведуть "чорні списки", що містять імена журналістів, правозахисників та представників місцевої влади. Після цього викрадених переводять до Криму, де проти них фабрикують кримінальні справи та знову піддають тортурам з боку ФСБ. Цей процес катувань триває безперервно, адже після всього пережитого люди потрапляють до російських колоній, де умови є просто нестерпними. Наразі багато з них потребують термінової медичної допомоги, без якої їх життя опиняється під загрозою. Ми не спостерігаємо жодних позитивних зрушень з боку Російської Федерації; жоден з її органів не вживає заходів для повернення цих людей. Сподіваємось, що створення Міжнародної коаліції для повернення цивільних осіб сприятиме більш активним діям у цьому напрямку.
Валентина Самар: Серед міжнародних установ, які заслуговують на увагу у контексті невиконання своїх обов'язків, потрібно згадати МАГАТЕ. За словами мера Енергодара Дмитра Орлова, понад тисячу жителів міста пройшли через підвали ФСБ. Серед них приблизно половина — працівники Запорізької АЕС. Наразі 12 цивільних осіб з Енергодара перебувають у російському полоні, з них 11 — це співробітники ЗАЕС, включаючи інженерів, технічний персонал та соцпрацівників, які отримали суворі терміни ув'язнення за звинуваченнями у тероризмі або диверсіях. Я ще не чула чіткої позиції МАГАТЕ з вимогою припинити переслідування та тортури працівників атомних станцій. Інше питання: як ви оцінюєте роботу українських органів влади та правоохоронців, наскільки ефективно ми боремося за звільнення цивільних полонених?
Ольга Скрипник: Українська влада вживає значних заходів у цій сфері. Ми здійснюємо вплив там, де це можливо. Наразі офіційно Координаційний штаб, що відповідає за питання військовополонених, також займається питаннями цивільних осіб. Прийнято відповідну постанову, що призвела до створення спеціальної групи, яка працює з цивільними в рамках Координаційного штабу, до складу якої входить і Кримська правозахисна група. Наразі в Офісі Президента розпочалися зустрічі, присвячені темі цивільних заручників.
В Україні існує тисячі цивільних осіб, які потрапили в полон, але точні дані про їхню кількість відсутні. Генеральний прокурор раніше заявляв, що щонайменше 10 тисяч цивільних осіб знаходяться в руках російських військ. Офіс омбудсмена наводив навіть вищі цифри — від 20 до 28 тисяч. Ці числа є вражаючими, і зрозуміло, що вести переговори щодо такої великої кількості людей одночасно є надзвичайно складно. Можливі окремі напрямки переговорів, до яких можуть приєднуватися країни-партнери. Наприклад, можна говорити про специфічні категорії, такі як жінки, люди похилого віку або ті, хто потребує медичної допомоги, а також працівники атомних станцій. Серед полонених є також медики, педагоги та представники релігійних організацій. Вважаємо, що зосередження зусиль на таких групах підвищить шанси на досягнення угоди з Росією під тиском міжнародних партнерів. Тому в рамках Координаційного штабу ця діяльність активно розвивається. Кримська правозахисна група співпрацює з правоохоронними органами та Службою безпеки України, які насправді допомагають у верифікації списків і пошуку цивільних осіб. Це співробітництво є безпрецедентним і до цього часу не мало аналогів.
В правоохоронних структурах також відбулися суттєві зміни. Наприклад, Національна поліція тепер більш ефективно займається розслідуванням злочинів, що стосуються цивільних осіб, зокрема їх викрадення, катування та переміщення в різні місця утримання. У цьому процесі також активно залучається громадянське суспільство.
Одна з головних перемог 2024 року, на яку давно ми чекали, - ратифікація Римського статуту, внесення відповідних змін до Кримінального кодексу, кримінально-процесуального законодавства. Тепер у нас зʼявляється злочин проти людяності, якого раніше не було в ККУ і який є міжнародним злочином. Ми сподіваємося, що останні ініціативи в парламенті помилкові і процес співпраці України в рамках Міжнародного кримінального суда продовжиться. Об'єктивно у нас величезна кількість злочинів, які Україні розслідувати роками.
Ми досі не вирішили проблему підходів до розслідування і притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність. Мені здається, Україна цей іспит поки не склала. У нас досі переслідуються люди, які обʼєктивно вели не ту діяльність, за яку треба кримінально карати. Наше законодавство досі потребує змін, які б чітко визначили: які види діяльності, особливо так званої економічної, вважаються злочином і мають бути криміналізовані, а які можна віднести більше до процесів люстраційного характеру. Ця проблема залишається.
Серед сумних для мене новин - постійні зміни в уряді довкола міністерства з питань реінтеграції ТОТ. Спочатку було рішення про його ліквідацію і передачу більшості функцій міністерству розвитку громад. Зараз у нас нове рішення - створення міністерства національної єдності шляхом реорганізації Міністерства реінтеграції. Напевно, уряд шукає якісь ефективні шляхи управління, але нам дуже важливо, щоб в цьому всьому не загубилися питання людей, які залишаються на окупованих територіях і які постраждали від збройної агресії. Це зараз дуже ризиковано, щоб на фоні останніх змін ми не були позбавлені міністерства, яке дійсно буде опікуватися людьми на окупованих територіях. Особливо в світлі можливих перемовин люди бояться, що будуть покинути владою на окупованих територіях і ніхто не буде ними опікуватися. Зараз ми опублікували і відстоюємо позицію: в такому разі створене Міністерство національної єдності має опікуватися і питаннями прав людини, і нашими людьми на ТОТ.
Валентина Самар: До нас звертаються люди з Криму, які мають родичів серед політичних в'язнів та цивільних полонених. Вони вже півроку намагаються оформити одноразову щорічну допомогу в розмірі 100 тисяч гривень. Ці кошти, як відомо, призначені для оплати адвокатських послуг. Ситуація ускладнюється відсутністю фінансування, а умови життя в окупації стають дедалі гіршими. Ті, хто вирішив покинути Крим в останні роки, включаючи військових пенсіонерів, стикаються з труднощами у отриманні своїх пенсій на території, що не контролюється окупантами. Проблема полягає в тому, що Пенсійний фонд України все ще вимагає довідку з Пенсійного фонду Росії. Хто ж наразі намагається вирішити цей клубок проблем?
Ольга Скрипник зазначила, що наразі незрозуміло, хто саме буде відповідати за ці питання. Саме тому ми вимагаємо від уряду чітких пояснень щодо розподілу повноважень. Ви створили нові міністерства та призначили нового віце-прем'єра, але де ж конкретно окреслені їхні повноваження? Я вже кілька років є членом комісії, яка займається встановленням фактів позбавлення волі внаслідок збройної агресії. Саме на базі рішень цієї комісії люди отримують право на компенсацію у розмірі 100 тисяч гривень. Це стосується як військовополонених, так і цивільних затриманих. Ми маємо 100 тисяч на рік для сімей тих, хто залишився в полоні, а також одноразову виплату у 100 тисяч гривень для тих, хто повернувся. Однак це зовсім незначна сума: одному з в'язнів, який повернувся з російських таборів, лише установка зубів обійшлася у 120 тисяч гривень. І це не єдине питання. Нещодавно ми допомогли ще одній родині - під час полону чоловіка, включаючи час, проведений у Криму, вони взяли великі кредити. Тепер, на щастя, він повернувся, але має серйозні проблеми зі здоров'ям, а родина змушена виплачувати мільйонні борги, адже нарахувалися відсотки. І навіть ті 100 тисяч не вирішують їхніх проблем. Більше того, існують значні затримки з виплатами. Комісія підтвердила факт позбавлення волі, люди отримали документи, але не можуть місяцями дочекатися грошей, оскільки казначейство їх не виплачує.
Валентина Самар: Але ж ці кошти закладені в бюджет, оскільки це державна програма спеціального призначення!
Ольга Скрипник: Більше того, нас завірили, що ця програма буде збережена, що кошти закладені і навіть збільшені. Вони є в бюджеті. Водночас деякі заявники, яких ми супроводжуємо, чекають більше 6-7 місяців навіть після ухвалення рішення. Це неможливо. Родини не мають, за що жити, бо витрачають все до копійки, адже часто адвокат - це взагалі єдиний можливий зв'язок з людиною, яка знаходиться в полоні. У деяких цивільних полонених навіть немає можливості найняти адвоката. Особливо, якщо мова йде про в'язниці на території ТОТ Херсонщини чи Запоріжчини - там повний жах, там ніяких адвокатів немає, там просто катівні.
Але зараз зʼявилась нова проблема - де тепер буде ця комісія? Тепер немає Міністерства реінтеграції, на базі якого і була створена ця комісія. Відповідно, має бути рішення про створення цієї комісії на базі іншого міністерства. Тоді якого? Міністерства єдності, Мінрегіону? Ми так і не можемо отримати цю інформацію. У нас конвеєр нових рішень, але це ускладнює процес, який я до того був непростим. Сьогодні я - членкиня комісії і я не знаю, як далі комісія буде працювати. Вона має бути заново створена, але я навіть не розумію, на базі якого міністерства вона буде створена. Ми не можемо дозволити собі як держава будь-якої затримки. Ми і так людям досі не виплатили кошти - тим заявникам, які зверталися в лютому, в квітні. А тепер ще ми й не знаємо, на базі якого міністерства комісія продовжить свою роботу!
З хороших новин у цій сфері - нарешті прийнято зміни, які стосуються мобілізації і військової служби. Люди, які мають рішення про те, що вони перебували в полоні, матимуть відстрочку від служби. У нас є цивільні, які після полону і тортур не мали можливості відновити здоров'я, але підлягали мобілізації. І це не є правильним. На щастя, маємо зміни і вітаємо їх. Тепер цивільні матимуть відстрочку, як і військовополонені після звільнення з полону.
